Покерний Клуб Виграв Судовий Позов Проти Поліції Італії

Покерний клуб виграв судовий позов проти поліції Італії

25 Oct

Как Путин готовился к войне с Украиной. "Уже с начала шла лавинообразная активизация российской разведки: на порядок увеличилось количество облетов самолетами разведчиками украинской границы. Причиной этого стало временное заигрывание Януковича с ЕС. Это все украинские спецслужбы фиксировали, но, понятно, Янукович на это не обращал никакого внимания. То есть уже тогда российские военные получили команду готовиться к возможному вторжению".

О несвоевременной отмене языкового закона в конце февраля года. "Я должен был отлучиться на час из парламента, чтобы провести совещание с остатками Кабмина о восстановлении финансовой системы. Попросил вице-спикера Руслана Кошулинского меня goalma.org вернулся в зал, меня проинформировали, что было проголосовано решение об отмене языкового закона. Если бы была стабильная нормальная ситуация, то проблем бы не было. Закон "Кивалова-Колесниченко" надо было отменять, он был неэффективный, не работающий, но в этой ситуации Россия и наши враги включили на всю мощь свою пропагандистскую машину. Мол, вот вы видите - они покушаются на права русскоязычного населения. "Хунта" хочет запретить всем говорить по-русски и т.д. Для спровоцированного пожара были найдены новые пропагандистские дрова".

О начале российской агрессии. "Я понял, что война начинается, как только мне доложили, что российский спецназ захватил Кабмин и Верховный Совет Автономной Республики Крым (в ночь на е февраля - ред.). Мне сразу стало все понятно. Россия, пользуясь ситуацией безвластия в Украине, начала агрессию против нас. Буквально через несколько часов, я собрал всех, кого мы уполномочили работать в силовых структурах. Их оценка была пессимистической: силовиков на полуострове мы не контролируем. "Беркут" крымский и севастопольский с оружием в руках покинули казармы и полностью поддержали агрессию Российской Федерации. Получив тяжелое вооружение от России, они заняли оборону, перекрыв въезд на полуостров. То есть, многие крымские силовики вместе с Россией выступили против Украины."

О готовности украинской армии в марте года: " На украинско-российской границе начали концентрироваться штурмовые подразделения российских войск, а у нас фактически не было армии. Я дал команду собрать боеспособные части, для того, чтобы проанализировать возможность вхождения в Крым силами наших войск из центральны областей Украины. Через сутки, которые были даны на эту работу, мне доложили, что у нас военнослужащих на всю страну, готовых выполнять приказ. Вот это была вся украинская армия в феврале-марте

Концентрация вдоль всей границы десантных и бронетанковых подразделений Вооруженных сил Российской Федерации усиливалась. При этом особая опасность была на черниговско-киевском направлении: в случае вторжения они могли быть в Киеве буквально за несколько часов. А у нас некем и нечем защищать границу. Разведка доложила, что они готовят провокации, чтобы погибли жители Крыма, чтобы погибли российские военнослужащие, которые находились там согласно подписанному в Харькове договору между Януковичем и Путиным. Это они должны были использовать как повод для вторжения. Ими был отработан детальный план отсечения Восточной Украины по линии Харьков - Днепропетровск, а также оккупации южных областей (Запорожской, Николаевской, Херсонской и Одесской) с выходом на Приднестровье. Финальная точка плана - захват охваченного беспорядками Киева и реставрация марионеточного режима Януковича для прикрытия агрессии от возмущения мирового сообщества.

Сейчас есть много "знатоков", разглагольствующих, что надо было делать, куда десант бросать. Вот они бы, мол, показали, как надо было воевать в Крыму. Хотя, когда начались боевые действия на Востоке, я ни одного из этих "диванных героев" так и не увидел на передовой.

Когда в Крыму русские собрали до 40 тысяч своих элитных войск, поддерживаемых огромным количеством местного населения, и вдоль границы сконцентрирована двухсоттысячная армия с неограниченными резервами, а у тебя "аж" до 5 тысяч резерва на всю страну, которая полностью не защищена и открыта для вторжения, выбор решений не очень большой. Бросить остатки армии в Крым против формально законно размещенных там российских военных - означало бы бессмысленно похоронить наших солдат и сдать агрессору страну, не имеющую ни системы управления, ни системы защиты"

Почему украинские военные в Крыму не открывали огонь. "Приказ использовать оружие при защите воинских частей был отдан с самого начала агрессии. Хотя для военных, верных присяге, такой отдельный приказ по большому счету и не нужен. Они обязаны, согласно воинских уставов, в случае нападения, оборонять свои части и вверенные им goalma.org начали сдавать без боя воинские части и корабли, исполняющий обязанности Министра обороны Игорь Тенюх попросил меня письменно подтвердить приказ на применение оружия. Я подписал. Но результат был тот же".

О первой реакции Запада, 1 марта года. "Помню свой разговор по телефону с госсекретарем Керри. Я ему объясняю, что у нас идет оккупация территории, идет реально война. А он мне: "Мы от вас очень просим выдержки. По нашим данным, говорит, это локальная проблема".

И вот как раз, когда идет такой разговор, мне заносят и кладут на стол распечатку из интернета, где написано, что российское Федеральное Собрание приняло решение разрешить введение войск на территорию Украины. И я говорю госсекретарю США, что у меня есть основания сделать вывод, что это не "локальная проблема", потому что Федеральное Собрание РФ приняло решение о введении войск, а вы ведь знаете, сколько сконцентрировано российских войск вдоль нашей границы. "Этого не может быть! Информация объективная?" - спрашивает Керри. Отвечаю: "Объективней не бывает. У них Федеральное Собрание импровизировать не может. Ввод войск - решение Путина". Он говорит: "Я срочно должен сообщить это своему президенту". На этом наш разговор закончился".

О "сдаче Крыма". "Сейчас есть много "знатоков", разглагольствующих, что надо было делать, куда десант бросать. В сложившейся ситуации я принял, считаю, единственно-возможное решение. Я дал команду тянуть как можно дольше время, удерживая воинские части в Крыму и лишая русских наступательной инициативы. При этом объявил мобилизацию и приказал привести вооруженные силы в полную боевую goalma.org восстановили численность и вооружили армию, создали Национальную гвардию. Выдвинули войска к российской границе и заняли оборонные рубежи. На должности глав областных администраций юго-восточных регионов были назначены люди, способные действовать в опасной обстановке. Мы выиграли время, подготовив страну к обороне".

О героях обороны Крыма и восстановлении авторитета армии . "Знаменитый полковник Юлий Мамчур, заявил недавно, что можно было Крым защитить. Это попытка себя сделать героем. Действительно, он прошел там со знаменем, но даже его часть была сдана без одного выстрела. И при этом он тоже попал в плен, не оказывая вооруженного сопротивления. Поэтому можно рассказывать о собственном героизме, но я бы на месте Юлия Мамчура этим не занимался

Я сам делал из таких, как Мамчур героев, сам рассказывал тогда о героизме наших военных. У меня не было другой альтернативы. Я брал на себя весь негатив, а через СМИ разгонял информацию о мужестве и героизме наших военных, чтобы поднять патриотические настроения в обществе. Люди должны были гордиться своей, даже не стреляющей, не выполняющей приказов армией. Ведь тогда другой армии у нас просто не было. Нельзя эффективно проводить мобилизацию населения на фоне проклятий в сторону военных, без боя сдающих свои базы, арсеналы, самолеты и корабли. Сдавшегося в плен Мамчура, вместе с другими военнопленными и попавшим в плен сыном Гриценко, я выменял на арестованных нами в Киеве нескольких офицеров российских спецслужб".

Почему не взяли Януковича в Крыму. "Проведя оперативную работу, выездная группа Наливайченко-Авакова получила информацию, что Янукович находится на территории базы Военно-морского флота РФ в одной из Севастопольских бухт. Взять с боем? 20 человек против Военного флота РФ в Севастополе? Невозможно. Кроме того, как только россияне узнали о прибытии нашей группы в Крым, Януковича срочно отправили военным катером в Россию".

О захвате Славянска и начале АТО. "Сразу была отдана команда Службе безопасности, которая ответственна за проведение антитеррористических операций в стране, провести штурм захваченных боевиками зданий. Там было порядка человек, хорошо вооруженных, подготовленных диверсантов, многие из которых прошли серьезную школу подготовки в ГРУ Генштаба Российской Федерации. СБУ на базе "Альфы" сформировала группу захвата, которую прикрывала рота десантников. Но они не понимали, кто им противостоит, и традиционно ехали, знаете, как в мирное время у нас проводятся операции: колонна машин без разведки, без охранения. Они не понимали, что началась война, хотя все знали, что Славянск захвачен группой террористов с автоматами и пулеметами, профессионально обученных и слаженных Передовая группа "Альфы" подъехала к Славянску, остановились на въезде в город. Во время общения с местными жителями, перекрывшими дорогу, их внезапно обстреляли террористы. БТРы десантников не среагировали и не успели поддержать огнем. В бою пал смертью храбрых Геннадий Биличенко, капитан "Альфы" из Полтавы - он стал первым украинским воином, погибшим в ходе Антитеррористической операции. Был тяжело ранен командир "Альфы". О скрытном подходе к цели уже не могло быть и речи. Операция сорвалась, не начавшись."

О тактике сил АТО в Донбассе после Славянска:

Об удержании юго-востока. "В Одессе и в других регионах Юго-Востока нам удалось достаточно быстро нормализовать там ситуацию, а Донецкая, Луганская и Харьковская области были включены в зону проведения широкомасштабной антитеррористической операции. Был создан штаб АТО и в эти регионы направлены наиболее дееспособные силы. Россия, со своей стороны, резко активировала процесс наращивания численности отрядов боевиков и террористов, усиливая их и вооружая. На первом этапе сложно было еще и потому, что местное население в Донецкой и Луганской областях активно поддерживало боевиков. Использование "живых щитов" для диверсионных групп - сильно усложняло нашу работу.

Но со временем отношение местных к боевикам и российским военным начало меняться.К людям Донбасса пришло понимание, что их втянули в бойню, что путинская Россия им не собирается давать какую-то помощь, ее не интересует их будущее, их жизнь. Они просто сделали их пушечным мясом, сделали из них заложников террористов, чтобы развалить Украину. Когда это понимание пришло к людям, они несколько по-другому стали относиться к украинской армии. В конце мая уже совсем было другое настроение".

О силе духа украинского народа. "Хотел бы отметить, что главной силой, которая спасла Украину от хаоса и диверсий в Киеве и в других городах были обычные граждане, которые осознали на Майдане свою ответственность перед страной. Они победили в борьбе, затем - сохранили и защитили новую власть, а сейчас - с оружием в руках защищают независимость Украины. Это потрясающее самосознание и коллективный разум украинцев - тот фактор "Х", которого не понимает Путин".

Наше місто 28 04

НАРОДНИМ ГЕРОЯМ УКРАЇНИ ВРУЧИЛИ НАРОДНІ ОРДЕНИ

стор. 14

ПЕРША МІСЬКА ГАЗЕТА

goalma.org

28 квітня р. №17 ()

СВЯТКУЄМО ВЕЛИКДЕНЬ БІЛЯ ВОДОПАДУ В СТЕПУ стор. 15

ТРЕБУЮТСЯ

ПЕШИЕ КУРЬЕРЫ!

От 21 до 38 лет. Зарплата грн.

Предоставим жилье. Образование и опыт работы не имеют значения. Звонить ежедневно с до

Тел.: и (звонок бесплатный)

ВОБЕНЗИМ

Зручне лікування, що підказала природа

стор. 19

Конкурс детского рисунка

«НАМАЛЮЙ МІСТО МАЙБУТНЬОГО » Мамы и папы, бабушки и дедушки, обратите внимание ваших детей и внуков! Победителей ждут призы!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

goalma.org

28 квітня р.

ДОРОГІ ЗЕМЛЯКИ!

Вітаю вас із світлим святом Воскресіння Христового! Великдень є відродженням надій, оновленням душі і радістю, що охоплює людські серця в різних країнах. Увесь християнський світ вірить, що на кожного, хто має велике терпіння, попереду чекає велика перемога. Наше місто на Дніпрі завжди було прикладом сили і нескорення духу, людської гідності

ПАСХАЛЬНОЕ ПОСЛАНИЕ

Митрополита Днепропетровского и Павлоградского ИРИНЕЯ

боголюбивым пастырям, честному монашеству и всем верным чадам Днепропетровской епархии Украинской Православной Церкви

та волі, яка долає всі випробування. Тож нехай Великодні свята стануть для вас початком нового етапу у житті. Миру і спокою вашим родинам. Хай успіх супроводжує у добрих справах, а тепло надії ніколи не покидає сердець. Христос Воскрес! З повагою

міський голова Дніпропетровська Б.А. ФІЛАТОВ.

Дорогі браття і сестри! ХРИСТОС ВОСКРЕС!

ЬОГОДНІ ми знову вітаємо одне одного зі світлим святом Воскресіння Христового. «Христос Воскрес!» - це привітання для нас, християн, є початком і кінцем нашої проповіді, серцевиною нашої віри, основою нашої надії та звершенням нашої любові. Хоча вже третій рік, коли ми зустрічаємо Христову Пасху в контексті нового для українського народу хресного ходу - війни і знущання з боку сил зла та агресора, цей день щоразу оновлює нас у радості й надії Божих дітей, упевнених у Господній перемозі над диявольськими підступами, брехнею та злобою. Ісус Христос дійсно воскрес, і тому ніхто не повинен сумніватися в Його воскресінні. Посилаючи на проповідь, Він сказав Своїм ученикам: «Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню… Віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами… покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові» (Мр. 15–18); і додав: «Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 20). Проповідь апостолів дійсно супроводжувалася знаменнями і чудесами. Вони не тільки проповідували воскресіння Христове, а й підтверджували звершеннями чудес. І донині правдивість православного віровчення підтверджується чудесами святих людей. Воскресіння Христове спонукає нас боротися з гріхом, воно запалює нас прагнути до моральної чистоти, до святості. Воно навчає нас бачити в людях братів і сестер; надихає нас допомагати біженцям, старим людям і дітям, захисникам України; не боятися смерті. Воскресіння Христове також нади-

хає нас на боротьбу проти неправди та кривди. Воно надихає нас на труд, на виконання своїх обов’язків і побожне життя. Воскресіння Христове дало новий напрямок життю людини. Воно зробило земне життя осмисленим і цілеспрямованим. Земне життя Спасителя було сповнене труднощів, нерозуміння, страждань і завершилося хресною смертю. Проте Він виявився сильнішим за ці випробування, Він показав силу Своєї Божественної природи, Він воскрес. Кожен християнин у своєму житті йде тим самим шляхом. І, що б не зустрічалося йому на цьому життєвому шляху, він перемагає все вірою у Воскресіння. Розмірковуючи над таємницею Воскресіння, ми дякуємо Господу за все, що Він посилав і посилає нашій Святій Церкві і нашому українському благочестивому народу. Багато було скорботи, труднощів та втрат, багато випробувань ще попереду, але ми віримо, що Воскреслий Господь з нами. Він йде нам назустріч і простягає Свою Божественну руку допомоги у всіх обставинах. Через випробування і спокуси ми досягаємо свого воскресіння. Цей рік є знаковим для нашої Церкви, адже 21 лютого Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом у Києві було освяченно Малу (Теплу) Софію і, після понад восьми десятиліть перерви, у комплексі Святої Софії Київської відновилася молитва і регулярні богослужіння. 8 квітня Святійший владика відвідав Дніпропетровську єпархію, де звершив чин освячення нового приміщення єпархіального управління, яке передала нам Дніпропетровська обласна рада. Ця знаменна подія відкриває нову сторінку історії нашої єпархії. І слова найбільшої радості – Христос Воскрес! – я хочу сказати нині всім, тим, хто живе на теренах січеславської землі незалежно від національності, соціального стану, освіти, професії, тому що всі ми – діти Отця Небесного. Тільки у Його Єдинородному Сині, Який помер і воскрес для нашого спасіння, можливе наше щастя та єднання. Тільки Христос – Переможець смерті – може дарувати нам мир та благословити розквіт нашої Вітчизни, яка живе за словом Євангелія понад тисячу років. Хай пам’ятає кожен, що з нами Переможець – Христос Бог! ВОІСТИНУ ХРИСТОС ВОСКРЕС! Пасха Христова! +Симеон, єпископ Дніпропетровський і Криворізький рік, м. Дніпропетровськ.

СЕЧЕСТНЫЕ отцы-пресвитеры, боголюбивые диаконы, благочестивые иноки и инокини, дорогие братья и сестры! В светлый и мироспасительный праздник Воскресения Христова мы, как и все предшествующие нам с апостольских времен поколения христиан, сердечно приветствуем друг друга вдохновенными и неизменно великими словами пасхального благовестия: ХРИСТОС ВОСКРЕСЕ! Каждый год к нам приходит «праздников Праздник и Торжество из торжеств» для того, чтобы обновить наше человеческое естество, усилить нашу веру и даровать нам надежду на вечное спасение и избавление от смерти. Господь пришел в этот мир для того, чтобы обновить его, чтобы свет Божий воссиял в нем во всем первозданном блеске, во всей первозданной чистоте. И для того Господь стал человеком, принял человеческую плоть, чтобы эта самая человеческая плоть сначала в Его лице, а потом в лице многих святых, просветилась Божественным светом. Воскресший Христос Спаситель создал Церковь Свою и даровал ей особую благодатную силу Святого Духа, которая животворит каждого верующего во Христа человека. Святая Церковь способствует через Воскресение Христово созиданию в сердце каждого человека Царства Божия, чтобы мы вместе с апостолом Павлом могли воскликнуть: «Уже не я живу, а живет во мне Христос» (Гал. 2, 20). «Встань, спящий, и воскресни из мертвых, и осветит тебя Христос», – повторяет слова Псалтири апостол Павел (Еф. 5, 14). И сразу же вслед за этим пасхальным благословением святой апостол народов спешит предупредить нас об опасности: «Итак, смотрите, поступайте осторожно, не как неразумные, но как мудрые, дорожа временем, потому что дни лукавы» (Еф. 5, ). Ныне настали времена, когда кризисные испытания постигли «новый мир», построенный человеком без Бога. Мир наживы и гордыни, корысти и безудержного потребления обманул своих обитателей. Смятение и страх, растерянность и внутреннюю пустоту ощущают сегодня миллионы людей по всему лицу Земли. Поэтому именно сейчас, впрочем – как и всегда, первоочередная задача христианства состоит в том, чтобы «камень, который отвергли строите-

ли, по слову Писания, вновь «сделался главою угла» (Мф. 21, 42). Уже не только живым словом, но конкретным делом мы призваны подтвердить истину о том, что «если Господь не созиждет дома, напрасно трудятся строящие его» (Пс. , 1). Состояние христианских семей, общественное служение верующих Церкви Христовой и личный пример каждого христианина – все, что встает во главу угла нашего личного спасения, мы призваны сделать достоянием всех людей. В эти пасхальные дни будем еще и еще раз задумываться о смысле нашей земной жизни как времени, которое нам Богом даровано для того, чтобы мы подготовились к жизни вечной и уже здесь, на этой земле, узрели духовным взором Воскресшего Бога. Будем радоваться о воскресении Христовом и будем любить Церковь, которую Сам Господь создал для того, чтобы мы спасались в ней, так как «вне Церкви нет спасения». Будем не просто пассивными прихожанами, которые заходят в Церковь, чтобы помолиться о своих личных нуждах и поставить свечку, но реальными созидателями Церкви как Тела Христова. Будем активно участвовать в жизни Церкви – каждый тем, чем может, на что способен и в том служении, в котором призван. Будем помнить об этих пасхальных днях. Сохраним в своем сердце память о Воскресшем Господе, Который всегда с нами, среди нас и внутри нас. Будем просить Его, чтобы в течение всего года сохранялась в нас пасхальная радость и чувство присутствия Божия подобно тому, как преподобный Серафим Саровский в течение всего года хранил пасхальную радость и приветствовал всех приходивших к нему словами: «Христос воскресе, радость моя!» – вне зависимости от того, было это в Пасху или в пост, в праздник или в обычный будний день. Примите, дорогие отцы, братья и сестры, в этот спасительный день и мое Пасхальное поздравление – Христос Воскресе! Воистину Воскресе! Молитвенно призываю на всех Вас и на Ваши труды обильное Божие благословение! Да просветит всех нас лучезарный свет Христова Воскресения! Принесем радость о воскресшем Господе в наши дома и семьи, передадим ее нашим близким и будем жить так, чтобы Пасхальная радость, которая проистекает из присутствия Божия в нашей жизни, никогда не оставляла нас. Будем молиться, чтобы Воскресший Господь сохранил в мире страну нашу и послал мир всему миру и сподобил за год дождать следующей Пасхи и светло праздновать ее в мире и единстве веры, надежды и любви. «Благодарение Богу, даровавшему нам победу Господом нашим Иисусом Христом! Итак, братия мои возлюбленные, будьте тверды, непоколебимы, всегда преуспевайте в деле Господнем, зная, что труд ваш не тщетен пред Господом» (1 Кор. 15, ). Аминь. ХРИСТОС ВОСКРЕСЕ! ВОИСТИНУ ВОСКРЕСЕ! С любовью о Христе Воскресшем, смиренный Ириней, митрополит Днепропетровский и Павлоградский. Пасха Христова год, Днепропетровск.

goalma.org

СЕССИЯ ГОРСОВЕТА

28 квітня р.

PROZORRO НЕ ОТМЕНЯЕТСЯ, А СОВЕРШЕНСТВУЕТСЯ Вчера, 27 апреля, состоялась седьмая сессия Днепропетровского городского совета седьмого созыва. В зале присутствовали 60 депутатов. Перед началом пленарного заседания они по традиции почтили минутой молчания память днепропетровцев, погибших в зоне АТО. От имени горсовета городской голова Борис Филатов поздравил двух именинников, чьи дни рождения пришлись на межсессионный период, – Евгения Кривошеева и Олега Григорука.

повестке дня шесть блоков вопросов: финансово-бюджетные, о программах развития сфер и отраслей городского хозяйства, коммунальной собственности, организационные и кадровые вопросы, депутатские запросы и разное. Во время обсуждения депутаты предлагали внести дополнительные вопросы. Большинство поддержало только предложение Загида Краснова, лидера фракции «Громадська сила». — Поступило письмо от командира й воздушно-десантной бригады Зинченко с просьбой о помощи, — сказал он. — В году после выведения бригады из зоны АТО Днепропетровская облгосадминистрация предложила ей помощь по ремонту и восстановлению поврежденной техники. Оплатить эти работы должны были «Фонд обороны страны» и фонд «Крылья Родины». На сегодняшний день десантники не могут забрать три единицы отремонтированной техники, потому что нет проплат. Цена вопроса – гривен. Предлагаю внести в повестку дня вопрос о выделении из городского бюджета этой суммы, чтобы десантники могли забрать технику. Депутаты проявили завидное единство и проголосовали единогласно. Борис Филатов заверил, что в бюджете обязательно изыщут средства на помощь десантникам. Изменения в программу социально-экономического развития и городской бюджет анонсировал Владимир Миллер, директор финансово-экономического департамента. — В программу социально-экономического развития внесли реконструкцию детского сада № (5 млн. тыс. грн.) и школы № (2 млн. тыс. грн.), — сказал он. – Это долевое участие с государственным бюджетом. При реконструкции детсада доля госбюджета 70 процентов, школы – 10 процентов. Эти средства получены городом благодаря протекции народного депутата Ивана Куличенко. Предвыборные обещания Бориса Филатова выполняются. В

программе социально-экономического развития заложено 17 миллионов гривен на строительство водопровода и канализации в Чаплях. На ремонт и строительство напорного канализационного коллектора в Приднепровске выделили 2,2 миллиона гривен. В то же время из программы исключили некоторые неоправданные пункты. 94 миллиона, предусмотренные на реконструкцию парков, нельзя освоить в этом году, потому что нет проектов реконструкции. Каждому из четырех парков оставили по миллиону на подготовку проектов. «Из программы исключается плановая сумма затрат на реконструкцию КДЦ «Шинник», — продолжил Владимир Миллер. – Рассматривается возможность проведения реконструкции потенциальными инвесторами. Дискуссионным остается вопрос о строительстве троллейбусных линий на жилмассивы Сокол и Парус. Возможно реализовать проект с использованием бесконтактных троллейбусов. Пока нет технического решения, данные расходы исключаются из проекта бюджета на год». На деньги, которые предусмотрены в бюджете на приобретение 60 квартир участникам АТО, удастся купить почти вдвое больше – квартир на другом строительном объекте, сообщил В. Миллер. Кстати, на вчерашней сессии он стал седьмым замом Бориса Филатова. Большинство депутатов поддержали проект решения, согласно которому должность Владимира Миллера называется заместитель городского головы – директор финансово-экономического департамента. Самым дискуссионным было решение «О внесении изменений в решение горсовета от года «Об утверждении практики электронных закупок за средства городского бюджета». Как только его проект появился на сайте городского совета, власть стали обвинять в отмене системы Prozorro и попытке украсть миллионов. Именно столько бюджетных средств планируется освоить в течение месяца на проведении текущих ремонтов дорог и городского

жилищного фонда. — Prozorro не отменяется, а совершенствуется, — пояснил Артем Хмельников, председатель постоянной депутатской комиссии по вопросам бюджета, финансов и местного самоуправления. 25 декабря прошлого года Верховная Рада приняла закон о публичных закупках, который дает право местным советам устанавливать правила допороговых закупок (до тыс. грн.). Поэтому мы вносим изменения в решение, чтобы оно соответствовало закону. В решении от 30 сентября, вопервых, нет механизма и порядка публичных закупок. Во-вторых, оно дает право осуществлять публичные закупки только на одной электронной площадке (системе Prozorro). А по закону площадок может быть много. Сейчас около 20 проходят аккредитацию. «Согласно закону это выбор заказчика, на какой электронной площадке осуществлять публичные закупки», — подчеркнул Хмельников. Чтобы усовершенствовать систему Prozorro, депутаты взяли тайм-аут на месяц – до 1 июня. К этой дате разработают и утвердят на сессии правовой механизм по осуществлению и выставлению в Prozorro лотов на текущий ремонт дорог и жилищного хозяйства. Сейчас такой механизм отсутствует. На сайте горсовета есть проект положения об осуществлении допороговых закупок. Его обсудят и примут. Как подчеркнул Артем Хмельников, сверхпороговые закупки (больше тыс. грн.) будут по-прежнему осуществляться по закону о публичных закупках, то есть по системе Prozorro. Чтобы не допустить коррупцию при проведении допороговых закупок, в решение внесли пункт 6, согласно которому все заказчики, которые в течение этого месяца осуществят закупку товаров, работ и услуг, обязаны опубликовать договоры со всеми подрядчиками на сайте горсовета. Таким образом все желающие смогут проанализировать и оценить, есть в действиях городской власти коррупция или нет. Елена МИСНИК, фото Дмитрия РОЗМЕРИЦЫ.

ТВОЙ СТАРТ — ТВОЯ ПОБЕДА! В культурно-деловом центре «Менора» Марина Филатова презентовала беговой клуб полного цикла ««START DNIPRO». Она – его учредитель и идейный вдохновитель. Цель клуба – популяризация здорового образа жизни и занятий бегом. В идеале Марина и ее единомышленники хотят сделать Днепропетровск местом проведения марафонов и полумарафонов мирового уровня, разделив славу Парижа, Бостона и Лондона. — Идея создания такого клуба возникла год назад. Но у меня не было единомышленников. Теперь они появились. И мы готовы заявить, что уже в октябре этого года планируем провести Dnepr City Marathon , а 22 мая состоится полумарафон INTERPIPE DNIPRO HALF MARATHON при поддержке компании Интерпайп, — рассказала Марина Филатова на презентации. — Хочу, чтобы город преобразился благодаря беговому движению. Наш девиз: «Твой старт – твоя победа!»

В команде ее единомышленников профессиональные спортсмены-марафонцы международного класса. Светлана Твердохлеб — мастер спорта по легкой атлетике, серебряный призер Кубка Европы в беге на м (Норвегия, Лиллехаммер, г.) и XVIII Всемирной универсиады в беге на м, имеет летний тренерский опыт. Анатолий Твердохлеб — призер международных соревнований по легкой атлетике в Польше ( г.), а также чемпионатов Украины. Вячеслав Приходько — чемпион мира среди ветеранов в категории 35—40 лет, много лет тренирует легкоатлетов. Елена Глебова — действующая профессиональная спортсменка-паралимпийка, мастер спорта международного класса по легкой атлетике. Светлана Лищинская тоже фанатка спорта, к тому же обладает значительным опытом организации соревнований международного уровня. Например, чемпионат мира по легкой атлетике среди юношей, в организации которого она принимала участие, на World Athletic’s Gala в Moнако был признан международной ассоциацией легкоатлетических федераций (IAAF) одним из лучших за всю историю проведения. А Светлана Твердохлеб к тому же обладает авторской методикой тренировок, которая позволяет плавно перейти от ходьбы к бегу. В клубе обещают индивидуальный подход к каждому участнику, создание детских групп, интересные мероприятия, насыщенную программу. Марина Филатова и ее единомышленники утверждают, что бег – самое лучшее лекарство от депрессии и именно тот вид спорта, который не имеет возрастных ограничений. — Мы на % уверены и знаем, что бег – самый простой способ стать позитивным, здоровым, счастливым и успешным человеком. Как следствие, чем больше людей мы привлекаем к бегу, тем сильнее меняем общество вокруг в лучшую сторону, — говорят организаторы клуба «START DNIPRO». Первую коллективную бесплатную тренировку новый беговой клуб проведет для днепропетровцев 30 апреля на Фестивальном причале в Приглашаются все желающие! Тина ВОЛЬСКАЯ. Наша справка: Марина Филатова начала заниматься бегом с ноября года под руководством Светланы Твердохлеб. А уже в сентябре го пробежала свой первый полумарафон Kyiv Half Marathon. В марте го — Парижский полумарафон, в октябре го – Лондонский полумарафон, а в апреле этого года — Парижский марафон. Она доказала себе и окружающим, что пробежать марафон – это возможно!

ГОРОД ЗА НЕДЕЛЮ

goalma.org

28 квітня р.

ЭЛЕКТРОННАЯ ДЕМОКРАТИЯ В ДЕЙСТВИИ В декабре прошлого года группа IT-специалистов-волонтеров начала внедрять в Днепропетровске проект «Днепр Смарт-сити». За три с небольшим месяца произошел качественный рывок во внедрении электронного самоуправления и демократии. Об этом на пресс-конференции рассказали городской голова Борис ФИЛАТОВ и эксперт агентства электронного правительства Яника МЕРИЛО. Специалисты смогут с помощью электронных приборов считывать эти коды и контролировать наличие, срок действия правоустанавливающих документов и оплату налогов в городской бюджет владельцами МАФов.

ЧИНОВНИКОВ ОБУЧАЮТ РАБОТЕ В УКРДОК

ЗВОН ЧЕРНОБЫЛЯ — НАПОМИНАНИЕ О ЦЕНЕ ЖИЗНИ В Днепропетровске почтили память тех, кто пожертвовал собой, чтобы жили мы Мероприятия памяти в день тридцатой годовщины со дня аварии на Чернобыльской АЭС начались в в Свято-Троицком кафедральном соборе панихидой по погибшим и умершим в результате этой техногенной катастрофы. После службы сотни людей прошли крестным ходом к скверу Героев. Здесь, у монумента «Чернобыль ский колокол», к ним присоединились сотни горожан, которые пришли отдать дань памяти героям-землякам. Цветы возложили руководители области и города, члены городской организации «Союз Чернобыль Украины», ликвидаторы, представители общественных организаций. Святой минутой молчания, тридцатью колокольными звонами почтил город память героев-спасателей. А когда во время звучания Гимна Украины затихла музыка, его подхватили священнослужители, к ним тут же присоединились горожане. Такое душевное и трогательное исполнение главной песни страны я слышала впервые…

* * * Во время встречи с активистами днепропетровской организации «Союз Чернобыль Украины» городской голова Борис Филатов вручил им награды и поблагодарил за мужество. — Для нашего города чернобыльцы всегда будут людьми, которые не пожалели здоровья, а очень многие и жизни, чтобы спасти от смертоносного атома страну, — сказал городской голова. – Низкий вам поклон за мужество и гражданскую позицию. Городская власть будет поддерживать вас всегда. В этом году из городского бюджета выделено 7,4 миллиона гривен на социальные программы для чернобыльцев. Это почти в два раза больше, чем было раньше. Вместе с активом городской голова обсудил вопросы, касающиеся деятельности организа-

ИНТЕРНЕТ-ПОРТАЛ ЕВРОПЕЙСКОГО УРОВНЯ

В апреле в тестовом режиме заработал также новый интернет-портал городского совета goalma.org — Это ресурс европейского уровня, который условно разделен на две части, — пояснил городской голова. – Первая – для горожан. Каждый днепропетровец сможет там найти информацию о работе органов местного самоуправления: городского совета, исполкома городского совета, городского головы, постоянных депутатских комиссий. Здесь же можно ознакомиться с бюджетом, системой Prozorro и всеми электронными сервисами. Вторая часть портала «Путешественникам» – для гостей города. Там можно будет узнать о размещении в гостиницах, гастролях, культурных мероприятиях и прочем. Кстати, на новом портале будут доступны все показатели бюджета, причем не только городского, но и всех коммунальных предприятий. «Открытый бюджет – ключ ко всему, — считает Яника Мерило. – Люди смогут посмотреть, сколько в школе или больнице тратится денег на отопление. На специальной карте можно будет увидеть, когда на вашей улице запланирован ремонт и сколько на него потратят средств. Все будет понятно даже пятикласснику. Прозрачности много не бывает».

ШЕСТОЕ МЕСТО В ОБЩЕНАЦИОНАЛЬНОМ РЕЙТИНГЕ

ции, и вручил благодарности заместителю председателя «Союз Чернобыль Украины» Наталье Алексеевой, участникам ликвидации аварии на ЧАЭС Виктору Вавилову, Валерию Лекомцеву, Михаилу Рогалеву. Юлия БАБЕНКО, фото автора.

По внедрению системы Prozorro Днепропетровский городской совет сейчас на шестом месте в Украине. А на третьем — Днепропетровская облгосадминистрация. административные услуги горожане могут получить через Интернет с использованием системы iGov. Еще 31 услуга – в процессе внедрения. По словам Яники Мерило, это лучший результат среди городов Украины. — В Днепропетровске хороший менеджмент и сильная команда, способная решать любые задачи, — отметила она. – Это очень хороший результат, ибо мне есть с чем сравнивать.

МЕХАНИЗМ ЭЛЕКТРОННЫХ ПЕТИЦИЙ НУЖНО СОВЕРШЕНСТВОВАТЬ

В городе в полную силу заработал механизм электронных петиций. Чтобы общественная инициатива была реализована, она должна набрать голосов днепропетровцев в течение месяца. Первая реализованная электрон ная петиция – лишение Александра Вилкула звания «Почетный гражданин Днепропетровска» на 4-й сессии горсовета. На подходе еще две – по велодорожкам и освещению в ночное время пешеходных переходов.

Во второй половине года весь документооборот в Днепропетровске переведут в электронную форму. Сейчас чиновников обучают работе в системе УкрДок. — Около трех тысяч чиновников сейчас проходят обучение, — рассказал Борис Филатов. – Хотим перевести весь документооборот в электронную форму. Кто-то этого не хочет, кто-то не понимает, кому-то тяжело объяснить. Система электронного документооборота в первую очередь позволяет избежать злоупотреблений. До сих пор в здании горсовета появляются распоряжения, подписанные моим факсимиле, которое я не ставил. Еле успеваем вылавливать. Кроме того, работа с электрон ными документами экономит средства, которые сейчас тратятся на бумагу. По словам Яники Мерило, в Эстонии переход к электрон ному документообороту, сэкономил два процента ВВП.

Борис Филатов: «До сих пор в горсовете появляются распоряжения с моим факсимиле, которое я не ставил». Петиция – это прежде всего возможность обратной связи с горожанами. Первый опыт показал, что есть обращения, противоречащие друг другу. Например, одно было о снятии бывшего первого зама, второе – о его возвращении. Важно, чтобы петиции не превратились в интернет-войны. — Думаем поднять порог голосования, — сказал мэр. — голосов для такого большого города мало. В мировой практике для рассмотрения электронной петиции нужно набрать не менее тысячи голосов.

МАФЫ НА ИНТЕРАКТИВНОЙ КАРТЕ

Навести порядок в сфере уличной торговли поможет электрон ная карта малых архитектурных форм. — На ней мы разместим все МАфы, — говорит городской голова. – Любой горожанин сможет увидеть, где убирают павильоны и ларьки, где они появляются незаконно. Кроме того, мы будем использовать карту для узаконения и привязки к местности МАФов. Каждому павильону и ларьку в дальнейшем будет присвоен электронный код.

ГОРОЖАНИН НЕ ДОЛЖЕН ХОДИТЬ ПО КРУГУ

В горсовете заработал также процессинговый центр – уникальный проект для Украины. Там собираются и переводятся в электрон ный вид все жалобы и обращения горожан. Потом они отправляются в соответствующие департаменты и управления. — Во время предвыборных встреч мне говорили, что в городе невозможно никуда дозвониться, — говорит Борис Филатов. – Нет единого телефонного номера. Люди не должны ходить по дантовым кругам ада, а обратиться в одно место, их проблема должна решаться в автоматическом режиме. Городские службы обязаны разбираться между собой по поданной заявке. Через неделю в горсовете откроют call-центр. Сейчас идет под готовка специалистов. В городе появится единый номер, на который можно обратиться с любой проблемой. В процессе разработки единый электронный реестр жителей и карта горожанина. Елена МИСНИК, фото Андрея БАТОЗСКОГО.

БЕЗПЕКА

goalma.org

28 квітня р.

ФЛАГМАН ЗЕЛЕНОЙ ЭКОНОМИКИ Именно так называют Павлоградский химический завод в Днепропетровске. Представители Днепропетровской торгово-промышленной палаты провели на предприятии первое выездное совещание 21 апреля. Его посвятили проблемам региональной экономики, связанным с энергетической и экологической безопасностью, и возможностям успешного развития промышленных компаний в кризис. Изучать успешный опыт на завод приехали представители промышленных предприятий области и журналисты. Как рассказал Игорь Федоренко, заместитель директора ПХЗ по энергоресурсам, внедрять энергоэффективные технологии на предприятии начали в году. Тогда же завод возглавил Леонид Шиман. ПХЗ был на грани выживания, сегодня – это процветающее предприятие с финансовым оборотом млн. гривен в год. Предприятие сотрудничает со странами ЕС и США, на нем трудятся около сотрудников. При этом средняя зарплата на заводе – 8 тысяч гривен, что гораздо выше, чем этот показатель по Павлограду. Одна из причин такого успеха – экономия энергии. Тогда как в году на энергоресурсы предприятие тратило 35 копеек на гривню выпускаемой продукции, сегодня на эти цели уходит только 3 копейки с каждой гривни. Это при том, что за последние 18 лет цена на электричество выросла в 10 раз, на газ – в 40 раз. В далеком м на ПХЗ начали с децентрализации системы отопления. Включив в нее разные типы обогрева (теплогенераторы, газовые котлы), сократили потребление газа до 8 процентов. В году первыми в Днепропетровской области внедрили систему АСКУЭ (автоматизированная система коммерческого учета электроэнергии). В — годах заменили в наружном освещении лампы накаливания на

Уникальный ВСК «Юность».

Ракетные корпуса.

Эта «колбаса» — промышленная взрывчатка.

энергосберегающие, а в энергоустановках – масляные выключатели на вакуумные. В очистных сооружениях отказались от хлора и приобрели установку «Пламя». Для газа также внедрили автоматическую систему учета. В — годах отказались от устаревшего оборудования: отремонтировали первый трансформатор и приобрели систему

диспетчеризации «Modus». Водопроводные трубы заменили металлопластиковыми, чтобы уменьшить потери воды. В это же время начали использовать альтернативные источники энергии – солнечные элементы, планируют внедрить биогаз. Энергосбережение – бесконечный процесс, ведь прогресс не стоит на месте. Теперь энергосберегающие лампочки на предприятии заменяют на светодиодные. Для уменьшения потерь тепла и удешевления отопления приобрели три когенерационные установки типа «Deutz». А в конце года в Павлограде открыли водно-спортивный

ЯМЫ НА ДОРОГАХ. СИТУАЦИЯ КРИТИЧЕСКАЯ С целью определения состояния и подготовки к безопасной эксплуатации автомобильных дорог, улиц и железнодорожных переездов в весенне-летний период на Днепропетровщине проводится комиссионный осмотр улично-дорожной сети. Об этом на пресс-конференции сообщил старший инспектор по особым поручениям управления превентивной деятельности ГУНП в области Александр Бугаев. — На сегодняшний день в Днепропетровской области 66 процентов дорог государственного значения поражено так называемой ямочностью, — отметил он. Осмотр проводится в два этапа: подготовительный и практический. По словам Александра Бугаева, особое внимание уделяется обустройству железнодорожных переездов, аварийно-опасных участков и мест концентрации ДТП, а также соответствию установленных дорожных знаков схемам организации дорожного движения. — В настоящее время из почти 9,5 тысячи километров дорог общего пользования обследовано чуть более 6 тысяч, из почти 6,3 тысячи

километров уличных дорог — более 2 тысяч. Также комиссия обследовала 80 процентов железнодорожных переездов, 53 места концентрации ДТП в населенных пунктах и шесть — на дорогах общего пользования, — сообщил он. Что касается Днепропетровска, по словам старшего инспектора, все центральные магистрали и улицы для транзитного движения автотранспорта обследованы. На Донецком шоссе и проспекте Ни-

гояна проводится ямочный ремонт. Однако ситуация с дорожным покрытием на периферийных улицах далека от идеальной. — По первым результатам обследования можно сказать, что на дорогах государственного значения критическая ситуация сложилась в направлениях Знаменка – Луганск — Изварино, Днепропетровск – Николаев, Кировоград — Кривой Рог – Запорожье, — сказал Александр Бугаев.

ПОЛИЦИЯ ИЩЕТ СВИДЕТЕЛЕЙ ДТП С УЧАСТИЕМ ВЕЛОСИПЕДИСТА 12 апреля около по проспекту Слобожанскому (Газеты «Правда») со стороны Подгородного в направлении ул. 8 Марта в районе электрической опоры №59 водитель автомобиля DAEWOO LANOS

TF69Y сбил велосипедиста, который двигался на велосипеде «Украина». В результате пострадавший получил телесные повреждения. С целью полного и всестороннего расследования обстоятельств

данного ДТП следователи следственного управления ГУНП в Днепропетровской области просят откликнуться очевидцев происшествия. Тел.: ,

Система отопления, которая за счет энергии солнца позволяет отапливать спорткомплекс и подогревать воду в душевых.

комплекс «Юность». Это своеобразный подарок городу в честь летия Павлоградского химического завода. В «Юности» занимаются дети из Павлограда, Терновки и близлежащих сел. Приходят сюда поплавать и взрослые. Ведь это единственный бассейн в городе. Интересно, что вода в нем подогревается с помощью солнечных элементов на крыше здания. Экономить на отоплении помогают тепловые насосы, электро энергию – светодиодные лампы. Из энергосберегающих материалов построено и само помещение. Чтобы реализовать этот проект,

СПРАВКА «НМ»:

Павлоградский химический завод – одно из ведущих предприятий в Украине. Работает с года. Сферы деятельности: производство промышленной взрывчатки, проведение буровзрывных работ, утилизация различных видов боеприпасов, в том числе твердого ракетного топлива, разработка высокоэнергетических материалов и изделий. Есть на предприятии и научно-исследовательский институт.

предприятию потребовалось 15 лет. Энергосбережение и энергонезависимость – часть философии компании. На заводе работает система стимулирования и премирования сотрудников, которые трудятся над проектами по энергоэффективности. Да и на модернизацию производства пришлось потратиться. Вложили в энергосбережение 15 миллионов гривен. Сэкономили при этом порядка миллионов. Но и это не предел. По словам гендиректора предприятия, цель Павлоградского химического завода – и вовсе не зависеть от цен на энергоресурсы. Елена ТЕПЛОВА.

СОТРУДНИК ПАТРУЛЬНОЙ ПОЛИЦИИ ЗАДЕРЖАН ЗА ПОПЫТКУ ПРОДАТЬ ОРУЖИЕ В ходе реализации оперативной информации сотрудники уголовного розыска Днепропетровска совместно с прокуратурой и управлением внутренней безопасности задержали инспектора Днепропетровской патрульной полиции и его сообщника, когда они пытались продать оружие и патроны. В автомобиле у летнего мужчины обнаружили автомат, два магазина к нему и патронов. Во время поверхностного осмотра в кармане куртки правонарушителя обнаружили слип-пакет с веществом белого цвета, внешне похожим на метамфетамин, и незарегистрированный пистолет травматического действия. Позже во время обыска по месту жительства подозреваемого правоохранители обнаружили и изъяли автомат Калашникова, пять магазинов, три дымовые шашки, пять взрывпакетов, револьвер и большое количество патронов, а также бронежилет и балаклавы. На данный момент устанавливаются происхождение арсенала оружия, сообщники злоумышленника и проверяются все обстоятельства преступления. Оружие и боеприпасы изъяты и направлены на исследование. Злоумышленникам грозит ответственность по ч. 1 ст.

Уголовного кодекса Украины (незаконное обращение с оружием, боевыми припасами или взрывчатыми веществами) — лишение свободы на срок от трех до семи лет. Ситуацию прокомментировал начальник Днепропетровской патрульной полиции Владимир Богонис: — О произошедшем мы немедленно сообщили в управление внутренней безопасности и прокуратуру. До работы в патрульной полиции задержанный был инспектором по вооружению Государственной криминально-исполнительной службы Украины. Мне жаль, что подобное имело место в наших рядах. Но хочу вас заверить и гарантировать, что каждый патрульный полицейский, который совершит правонарушение или преступление, будет наказан. Подготовила Евгения РОЖДЕСТВЕНСКАЯ.

КОММУНАЛКА

goalma.org

28 квітня р.

У «ДНЕПРОВОДОКАНАЛА» ЕСТЬ ДВЕ НОВОСТИ ДЛЯ ДОЛЖНИКОВ

УЛИЧНОЕ ОСВЕЩЕНИЕ МОДЕРНИЗИРУЮТ

ОЛНОСТЬЮ заменить устаревшие уличные светильники на современные энергосберегающие — цель программы, представленной в медиа-центре «Днепр пост» директором КП «Горсвет» Дмитрием Старовойтовым.

— Задача программы – достичь стопроцентной освещенности города. По предварительной оценке, стоимость замены всего уличного освещения Днепропетровска обойдется в больше миллио-

нов гривен. Программа очень емкая, рассчитана минимум на три года. Предполагается установить для внутриквартального освещения светильники мощностью 36 Вт, для уличного – Вт, которые полностью обеспечат нормативные требования освещенности – 13 и 20 люкс. При этом будет внедрена система диспетчеризации освещения с помощью GSM-сигнала. Расход электроэнергии снизится минимум вдвое. С учетом предстоящего увеличения тарифов на энергию сумма экономии составит порядка 34 миллионов гривен. Расчетный срок окупаемости проекта – до 15 лет. Хотя, по расчетам, на некоторых улицах этот срок будет намного меньше. К примеру, для проспекта Дмитрия Яворницкого – не более пяти лет. Сейчас на предприятии ведут переговоры с предполагаемыми инвесторами. Среди двенадцати крупнейших международных компаний – ЕБРР, скандинавские и японские инвестиционные фонды,

готовые инвестировать не только денежные средства, но и необходимое для реализации программы оборудование. Первый этап реализации проекта уже стартовал. Как сообщил Дмитрий Старовойтов, специалисты КП «Горсвет» проводят полную инвентаризацию городского уличного и внутриквартального освещения. — В течение двух месяцев инвентаризация будет закончена. При этом мы сможем найти те улицы, которые уже давно не обслуживаются балансодержателями. Мы готовы их принять на баланс и включить в программу. Но для этого надо их найти, объявить в СМИ о поиске балансодержателя и три месяца ждать его отклика. После этого перечень таких улиц будет подан на рассмотрение сессии горсовета, на которой и будет обсуждаться вопрос о том, чтобы принять их на баланс города. Уже сейчас выявлено около бесхозных улиц.

ПРОЩАЕМСЯ С ЛАМПАМИ НАКАЛИВАНИЯ Как сообщил директор КП «Горсвет» Дмитрий Старовойтов, до конца года в Днепропетровске не останется уличных светильников с лампами накаливания. Последние девять с половиной тысяч ламп будут заменены на более экономные за счет бюджета предприятия. В этом году бюджет

КП «Горсвет» увеличен вдвое, по сравнению с прошлым годом, и составляет около 45 млн. грн. За счет этих средств также до конца года будут полностью заменены около 22 тысяч уличных светильников. Все текущие заявки горожан о неисправностях уличного осве-

щения КП «Горсвет» решает в рабочем режиме. Дмитрий Старовойтов еще раз напомнил об этом горожанам: — Мы реагируем на каждую просьбу, даже если по факту оборваны чьи-то чужие провода. Контакты КП «Горсвет»: ул. Шинная, Тел

Сначала – новость хорошая. На прямой телефонной линии в Днепропетровском горсовете начальник отдела водосбыта КП «Днепроводоканал» Людмила Тонкопий сообщила всем заинтересованным днепропетровцам, что на предприятии разработана новая, более гибкая система заключения договоров о реструктуризации долгов. — Разрешить можно любые спорные ситуации, и наше предприятие сейчас действительно повернулось лицом к потребителю. Мы готовы заключать договоры о реструктуризации любого долга только при соблюдении двух условий – единовременная оплата 10 процентов задолженности и в дальнейшем регулярная оплата обязательного платежа ежемесячно, вместе с текущими. Размер обязательного платежа для погашения долга устанавливается индивидуально в каждом отдельном случае. Мы обязательно берем во внимание уровень доходов таких абонентов. Ничего больше мы не требуем, нужен только документ, подтверждающий личность того, кто подпишет договор. Для заключения договора о реструктуризации задолженности достаточно обратиться в районную абонентскую службу по месту регистрации. Для тех, кто погашать долг не собирается, — новость отрезвляющая. С такими неплательщиками, даже не пытающимися выйти на контакт с предприятием, «Днепроводоканал» твердо настроен судиться. Это подтвердила Людмила Тонкопий: «С теми, кто не настроен заключать договоры о реструктуризации долга и погашать его, мы будем вести работу уже в судебно-юридическом плане. Как правило, такие иски должники проигрывают и по факту им приходится оплачивать, кроме долга, еще и судебный сбор – около гривен. К тому же мы будем продолжать практику ограничения должников в пользовании услугами канализации. Метод достаточно действенный. К примеру, после отключения от водостоков девяти должников двое из них полностью погасили задолженность за два-три дня, еще трое заключили договор о реструктуризации. Остальные пока никак не отреагировали».

АПРЕЛЬСКИЕ ПЛАТЕЖКИ ЗА ВОДУ БУДУТ МЕНЬШЕ ИЗ-ЗА ГРЯЗНОЙ ВОДЫ

На прямой телефонной линии в Днепропетровском горсовете начальник отдела водосбыта КП «Днепроводоканал» Людмила Тонкопий сообщила о том, как отразится на платежках днепропетровцев аварийная ситуация, возникшая при проведении планово-профилактических работ на Кайдакской станции водозабора. — В данном случае все взаимоотношения с потребителями регулируются действующим законодательством, которое предусматривает корректировку начислений за тот период, когда была предоставлена некачественная услуга. У нас есть все данные по той зоне, которой это коснулось. В апреле потребители, которые попали в эту зону, действительно увидят в платежках результат корректировок, предусмотренных постановлением Кабинета Министров. На 20 апреля в КП «Днепроводоканал» поступило около 20 обращений от абонентов с требованием произвести корректировку суммы платежей за 30 и 31 марта. Требований компенсировать ущерб, нанесенный в эти дни каким-либо бытовым приборам, не поступало. Напомню, что для того, чтобы требовать такую компенсацию, необходимо экспертное заключение, что прибор был поврежден именно в результате некачественной услуги.

НАВОДИМ ПОРЯДОК В ПРЕДДВЕРИИ ПОМИНАЛЬНЫХ ДНЕЙ

АК рассказал директор КП «Ритуальная служба» Днепропетровского горсовета Валерий Литвиненко, на всех кладбищах города ведется работа по очистке и благоустройству территории: — В течение года уборка идет непрерывно, но, естественно, уже за месяц до поминальных дней и сразу после них количе-

ство мусора резко возрастает. Сейчас на уборке задействованы все сотрудники предприятия, вся техника. Тракторы, погрузчики, экскаваторы, самосвал приобретены полгода назад – чуть ли не впервые за всю бытность нашего предприятия. Также выделены средства на ремонтные работы. К уборке привлекли сотрудников и технику подрядных организаций – победителей тендера: «Днепрокоммунтранс», «Гринко», «Экология». На всех кладбищах КП «Зеленстрой» проводит озеленение и убирает сухостой. Во время поминальных дней работа будет остановлена, так как ожидается большой поток людей и машин. А затем уборка понадобится снова. На балансе КП «Ритуальные услуги» 24 кладбища. Еще 19 сейчас проходят процедуру передачи с баланса райисполкомов на баланс города. Главная задача предприятия – содержание этих

территорий и с недавнего времени регистрация захоронений. Передача этой функции нашему КП намного облегчила получение ритуальных услуг в первую очередь для простых горожан. В городе около ста предпринимателей, которые представляются как государственные службы и проводят несанкционированные захоронения. Поэтому напоминаю: единственное предприятие, которое имеет право вести учет захоронений, — это КП «Ритуальная служба». Все остальные могут лишь продавать атрибутику. Хочу обратиться к тем горожанам, кому в силу жизненных обстоятельств потребовались ритуальные услуги, — обращайтесь к нам, это и законно, и намного дешевле. Коммунальники обещают, что контейнеров для мусора на кладбищах будет достаточно не только во время больших уборок. Как сообщил начальник ритуальной

службы КП «Ритуальная служба» Александр Лысенко, для улучшения обслуживания разработана целая программа: — Будет установлено несколько десятков дополнительных контей-

неров для мусора на всех кладбищах города. Кроме этого, на предприятии создается специальная мобильная группа, которая будет заниматься только уборкой. Техника для этого уже закуплена. Подготовила Илона ПОЛУНИНА.

ЭКОЛОГИЯ

goalma.org

День окружающей среды днепропетровские ученые обсуждали вопросы защиты надземных и поверхностных вод. Тема экологической политики на Днепровском металлургическом комбинате сегодня одинаково актуальна как для Днепродзержинска, так и для региона в целом.

экологического состояния Днепропетровской области за счет уменьшения загрязнения окружающей среды основными предприятиями-загрязнителями», «Техническое перевооружение и реконструкция в соответствии с экологической программой CAPEX». Инвестиции предприятия в экологическую сферу только за последние три года составили ,81 тыс. грн., из них 75 , тыс. грн., пошло на охрану водного бассейна.

28 квітня р.

делах погрешности методики их определения по общему железу за все анализируемые годы по выпускам №3, 4 (в пределах 1,0— 1,02 ПДК). Фоновое загрязнение Днепра, которое используется предприятием для расчетов ПДС, умеренное и по некоторым показателям превышает концентрации загрязняющих веществ, сбрасываемых с возвратными водами, в 1,1—5,4 раза. В то же время в сточных водах предприятия по-

тивна в достижении на сбросе желаемых показателей качества и свойств возвратных вод, что свидетельствует о применении эффективных технологичных схем водоочистки. Поэтому фактическое содержание нефтепродуктов меньше проектных значений, наблюдается на 26% снижение за исследуемый период. После прохождения двухступенчатой очистки промливневые воды мало отличаются по составу от условно чистых теплообменных вод ТЭЦ,

— Вместе с научно-исследовательским институтом инновационных технологий, — подчеркнул его директор Владимир Никоненко, — инициаторами такого важного мероприятия выступили Днепровский металлургический комбинат и Днепропетровская межрегиональная экологическая ассоциация. Журналистам и общественности мы представили самые свежие и полные иссле-

дования по данной теме. А ее сложно переоценить, поскольку, с одной стороны, Днепровский металлургический комбинат имеет стратегическое значение для экономики Украины, с другой — представляет определенную экологическую опасность. Поэтому природоохранная деятельность по рационализации системы производственного водопользования для снижения воздействия на водные экосистемы, как отмечал технический директор предприятия Юрий Волошин, стала неотъемлемой частью успешного и безопасного функционирования комбината. Мы провели комплексное научное исследование, чтобы дать эколого-гигиеническую оценку природоохранной эффективности водохозяйственной деятельности предприятия, выработать необходимые рекомендации на ближайшее будущее. Доклад на основе выводов ведущих специалистов в данной области я обобщил вместе с заведующей кафедрой общей гигиены Днепропетровской медицинской академии, профессором Элеонорой Белецкой. И прежде всего отмечаем, что на предприятии обеспечены основные требования действующих законодательных и нормативных актов в области охраны и рационального использования водных объектов. Этому способствует экологиче ский менеджмент, модернизация технологий и оборудования, которую выполняет служба охраны окружающей среды при управлении промышленной безопасности комбината. Активную экологическую позицию комбинат осуществляет с помощью программ: «Выход из экологического кризиса г. Днепродзержинска», «Улучшение

НАСКОЛЬКО ЧИСТАЯ ВОДА ТЕЧЕТ ИЗ НАШЕГО ДНЕПРА Владимир Никоненко обратил внимание на то, что хотя Днепровский металлургический комбинат — основное предприятие Днепродзержинска по величине сброса возвратных вод, понятие «лидер по сбросам» не означает «основной загрязнитель поверхностных вод». Известно, что ухудшение качества воды в Днепре в первую очередь обусловлено химическим составом сбрасываемых вод и гидрологическими условиями водоема. Система же водоотведения с территории промышленного комплекса включает хозяйственно-бытовую, промышленно-сливную и дренажную канализации, которые обеспечивают сброс сточных вод предприятия в канализационную систему горводоканала и в Днепр по выпускам №2, 3, 4. Поскольку выпуски предприятия осуществляются в пределах Днепродзержинска, согласно СанПиН они должны соответствовать требованиям к качеству поверхностных вод. А проведенный анализ свидетельствует о том, что концентрации практически всех исследуемых веществ в выпусках предприятия не превышают ПДК и за три года исследований по средним значениям находились в пределах 0,03 ПДК (нитриты) – 0,89 ПДК (ХПК). Превышение нормативов в пре-

казатели минерального состава, а также содержание нитратов в дренажных водах превышают фоновый уровень, что обусловлено разным генезисом сточных вод по выпускам №2, 3 и 4. По всем выпускам содержание фосфатов и железа выше фонового уровня. При оценке величины водоотведения по отдельным выпускам установлено, что наибольшую нагрузку имеет выпуск №3. Сброс за — гг. составил ,0 млн. м3 (81,2% объемов). На втором месте (15,1%) находится выпуск №2, а наименьший объем приходится на выпуск №4 – 9,8 млн. м3. Годовая динамика как объемов стоков, так и количества сбрасываемых загрязняющих веществ свидетельствует об относительной стабильности данных показателей в целом за исключением достоверного снижения объемов стоков по выпуску №4. На конференции отмечалось, что активная модернизация технологии производства и двухступенчатая система очистки промышленных сточных вод — пруд-осветлитель и биопруд, соединенные сооружениями выпуска №3 – стали главными факторами минимизации влияния возвратных вод на качество воды реки Днепр. Двухступенчатая очистка промливневых вод, действующая на комбинате, достаточно эффек-

а фактическая эффективность превышает проектируемую на 4,5%, при том, что нагрузка очистных сооружений по взвешенным веществам в 5,5 раза превышает проектируемую. Эффективность очистки составляет 75—99% за все годы исследований, то есть является «достаточной» и «чрезвычайно высокой». — Комплексная эколого-гигиеническая экспертиза деятельности металлургического комбината и научный анализ позволяет утверждать о достаточно высоком уровне обеспечения организации и качестве природоохранной деятельности предприятия, соответствии законодательству по преимуществу направлений, — по-

СПРАВКА «НМ»

дчеркнул Вдадимир Никоненко. — Изложенное заключение подтверждается соответствием системы менеджмента предприятий промышленной безопасности и экологического менеджмента международным стандартам. Вместе с тем комбинату необходимо совершенствовать методы работы заводской лаборатории в вопросах непрерывных наблюдений за состоянием стоков, разработке подсистемы мониторинга качества сточных вод с информационным центром сбора и обработки информации. По капитальной механической очистке прудов, особенно биопруда, разнообразию биоценоза, насыщению водоема кислородом и омоложению активного ила. Мы также дали рекомендации по устранению методических нарушений при отборе проб воды или лабораторного определения в ней загрязняющих веществ, в частности нефтепродуктов, нитритов и нитратов. Есть необходимость в оборудовании территории предприятия дополнительно к существующему, в наблюдательных скважинах на ряде промплощадок, в организации регулярных наблюдений за гидрологическим режимом подземных вод и другое. То, насколько важна тема научной конференции, отметили профессора Сергей Полищук и Леонид Долина, президент общественной организации «Днепропетровская межрегиональная экологическая ассоциация» Елена Чиркова. — Я давно хотел побывать на днепродзержинском меткомбинате, чтобы познакомиться с направлениями работы по качественному снижению количества веществ, загрязняющих сбросы предприятия, — сказал доцент Запорожской инженерной академии Александр Бабич. – Ведь все, что сбросят в воду здесь, через день выплывет у нас. После того, что увидел и услышал, еду домой со спокойной душой. Нельзя сказать, что проблем нет. Но они в поле зрения днепро-

петровских ученых и администрации предприятия. Совместные усилия направлены на то, чтобы воды Днепра становились чище. Ольга КАРДАШ, фото Андрея БАТОЗСКОГО.

История ПАО «Днепровский металлургический комбинат» началась в марте года, когда была задута первая доменная печь. Основная деятельность градообразующего для Днепродзержинска предприятия направлена на: производство и реализацию чугуна, стали и ферросплавов; заготовку и переработку металлолома черных и цветных металлов; производство тепловой энергии. По объемам производства и реализации проката комбинат входит в пятерку крупнейших предприятий промышленного комплекса Украины с полным металлургическим циклом по выпуску и мощностью до тыс. тонн агломерата, тыс. тонн чугуна, тыс. тонн стали, тыс. тонн готового проката. Все это поставляется более чем в 60 стран мира.

СПАСАТЕЛЬНЫЙ КРУГ

goalma.org

28 квітня р.

ДОРОГИЕ ЧИТАТЕЛИ! Если вы нуждаетесь в помощи, консультации или просто хотите поделиться бедой, обращайтесь в «Спасательный круг»! Ищете друзей, страдаете от оди ночества и еще не потеряли надеж ду обрести семейное счастье? Мы поможем вам. Письма с пометкой «Спасатель ный круг» направляйте на адрес редакции или электронный адрес: [email protected]

Звоните

Все про податки

ПРО КВАРТИРАНТІВ НЕОБХІДНО ПОВІДОМИТИ ДО ПОДАТКОВОЇ Фізичні особи, які отримували у році доходи, що не оподат ковувалися при виплаті, зобов’я зані подавати декларацію про доходи не пізніше 3 травня цього року. Підсумки щорічного деклару вання підтверджують, що серед декларантів є і громадяни, які

здають квартиру, будинок чи інше майно довгостроково або подобо во в оренду. У відомстві проводять активну роз’яснювальну роботу і очікують, що до завершення де клараційної кампанії більшість орендодавців самостійно пода дуть декларацію та сплатять пода ток на доходи фізичних осіб.

НА ЗАМІТКУ МАЙБУТНІМ «СПРОЩЕНЦЯМ» Відповідно до пп. п. ст. Податкового кодексу України (далі – ПКУ) для обрання або переходу на спрощену систе му оподаткування суб’єкт господа рювання подає до контролюючого органу заяву. У ній зазначаються обов’язкові відомості, визначені у п. ст. ПКУ. Пунктом ст. ПКУ встановлено, що фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та місь кими радами для фізичних осіб -- підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний мі сяць: 1) для першої групи платників єдиного податку – у межах до 10 відсотків розміру мінімальної за робітної плати; 2) для другої групи – у межах до 20 відсотків розміру мінімаль ної заробітної плати; 3) для третьої групи відсоткова ставка єдиного податку встанов люється у розмірі: -- 3 відсотки доходу – у разі сплати податку на додану вартість згідно з ПКУ; -- 5 відсотків – у разі включен ня податку на додану вартість до складу єдиного податку (п. ст. ПКУ). Згідно з п. ст. 65 ПКУ взят тя на облік фізичних осіб – під приємців у контролюючих орга нах здійснюється за місцем їхньої державної реєстрації на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про

державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприєм ців». Пунктом ст. 65 ПКУ вста новлено, що взяття на облік са мозайнятої особи здійснюється контролюючим органом не пізні ше наступного робочого дня з дня отримання відповідних відомо стей від державного реєстратора (для фізичних осіб – підприємців) або прийняття заяви (для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність). Взяття на облік фізичної особи – підприємця підтверджується ви пискою з Єдиного державного ре єстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – ЄДР), яка надсилається (видається) фі зичній особі – підприємцю у по рядку, встановленому законом. Отже, на підставі виписки з ЄДР у рядку 4 заяви про застосування спрощеної системи оподаткуван ня (далі – заява) зазначаються дані документа, що підтверджу ють державну реєстрацію плат ника податків (назва, номер та дата). При цьому поля «номер реє страції в органі державної подат кової служби» та «дата взяття на облік в органі державної податко вої служби» заяви не підлягають обов’язковому заповненню. У рядку 8 «Обрана ставка єди ного податку при переході на спрощену систему оподаткуван ня» заяви зазначаються обрана ставка єдиного податку та відпо відна група. ДПІ у Центральному районі Дніпропетровська.

ЩЕ РАЗ ПРО ПЕНСІЇ ЛІКВІДАТОРАМ: ЩО ЗМІНИЛОСЯ? Призначення та виплата пен сій особам, які постраждали внаслідок катастрофи на Чорно бильській АЕС, регламентовані двома законами: «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно бильської катастрофи», яким пе редбачено визначення статусу осіб, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, порядок визначен ня стажу та віку виходу на пенсію, розмірів пенсій по інвалідності та в разі втрати годувальника, і «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що регу лює порядок обчислення розмірів пенсій та їхні виплати, строки при значення пенсій та порядок пере рахунку. Відповідно до цих законів призначаються пенсії за віком, по інвалідності та у зв’язку з втратою годувальника. За статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внас лідок Чорнобильської катастро фи» особам, які працювали або проживали на територіях радіо активного забруднення, пенсії на даються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які відпрацювали в зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня неза лежно від кількості робочих днів, а з 1 липня до 31 грудня року -- не менше п’яти календарних днів, мають право на зниження пенсійного віку на 10 років. Учас ники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працю вали з 1 липня до 31 грудня року у зоні відчуження від одного до п’яти календарних днів, на ді ючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їхньому будівництві — не мен ше 14 календарних днів у

році мають право на зниження пенсійного віку на п’ять років. Відповідно до ст закону під ставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) в зоні відчужен ня, підтверджений відповідними документами. Пенсію по інвалідності, яка на стала внаслідок каліцтва чи за хворювання, і пенсію у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи за бажання громадян може бути об числено із заробітку, одержаного за роботу в Чорнобильській зоні в роках, у розмірі від шкодування фактичних збитків, який визначають згідно із законо давством. Звертатися щодо отримання довідок про заробітну плату по трібно в установу, що свого часу від ряджала в зону. Адже саме вона має всю зарплатну інформа цію, а також документи, що під тверджували перебування лікві датора в Чорнобилі, і здійснювала нарахування та виплату заробітної плати за роботу в зоні відчуження. Якщо підприємство, установу, організацію, що відряджала особу на роботу в Чорнобильську зону, ліквідовано без визначення пра

вонаступника, ліквідатори-інва ліди можуть звернутися в комісії з визначення даних про заробітну плату, яку вони одержали за робо ту в зоні відчуження в роках. Такі комісії працюють при обласних державних адміністра ціях та обласних військових комі саріатах, територіальних органах МВС та регіональних органах СБУ. Чинним законодавством пе редбачено, що у разі, коли розмір пенсійної виплати з урахуванням усіх підвищень і доплат у ліквіда торів, стосовно яких встановлено причинний зв’язок інвалідності із Чорнобильською катастрофою, не досягає певного рівня, їм виплачу ють щомісячну державну адресну допомогу до пенсії в сумі, якої не вистачає до зазначених розмірів: для інвалідів 1-ї групи – %, 2-ї групи – %, 3-ї групи – % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездат ність. Перерахунок пенсії здійснюють, виходячи з розміру визначеного прожиткового мінімуму. Отже, на сьогодні розмір пенсійної виплати не може бути нижчим, ніж: за 1-ю групою ін валідності – ,90 грн., за 2-ю – ,70 грн., за 3-ю – ,50 грн.

В ДНЕПРОПЕТРОВСКЕ ОТКРЫВАЕТСЯ БЕСПЛАТНАЯ ШКОЛА ВОЛОНТЕРА С мая по сентябрь БФ «Допомога Дніпра» в рамках проекта «Украин ская инициатива укрепления об щественного доверия» (UCBI), финансируемого Агентством США по международному развитию (USAID), проводит бесплатное обу чение в школе волонтеров на базе центра «Допомога Дніпра» (пр. Яворницкого, а, к. 10). Занятия стартуют 10 мая, а курс обучения рассчитан на один месяц. В программе школы волонтера: 1. Личностный потенциал во лонтера как условие успешной во лонтерской деятельности. Волон терство в разных странах.

2. Основы первой медицинской помощи. 3. Юридический минимум во лонтерской деятельности. 4. Концепция фандрейзинга. 5. Профилактика эмоциональ ного выгорания. 6. Стресс. Психологическая травма и первая психологическая помощь. 7. Использование PR-техноло гий в волонтерской деятельности. Работа со СМИ. 8. Законы развития конфликтов. Способы разрешения конфликтных ситуаций в волонтерской деятель ности. 9. Интерактивные формы во

лонтерской деятельности. Знаком ство с основными принципами фо рум-театра. По окончании обучения уча щимся школы будут вручены сер тификаты. Как подать заявку? Обратить ся лично в центр «Допомога Дні пра» либо позвонить по телефону , или отправить электронную заявку с пометкой «Школа волонтеров» на адрес [email protected] В заявке указать: свои фами лию, имя и отчество, место жи тельства, год рождения, адрес электрон ной почты, контактный телефон.

Поддержите!

Подготовила Наталия АДАМОВИЧ.

НА ВАШИХ ЕКРАНАХ

goalma.org

28 квітня р.

ТЕЛЕМЕНЮ ВIД “НМ”

2—8 ТРАВНЯ стор—12, 21—24

Реклама l Оголошення l Інформація l Реклама l Оголошення l Інформація

ЕСЛИ БЫ СЕРДЦЕ УМЕЛО ГОВОРИТЬ…

АЛКОГОЛИЗМ ИЗЛЕЧИМ! 12 и 26 МАЯ

в Днепропетровске в Историческом музее (goalma.org, 16, помещение диорамы) кандидат медицинских наук, доктор

ДОВЖЕНКО Роман Александрович

поможет вам избавиться от алкогольной зависимости и табакокурения. Запись по телефонам: , По другим адресам доктор goalma.orgко прием не ведет.

УХО-ГОРЛО-НОС ЛЕЧЕНИЕ С ПРИМЕНЕНИЕМ СОВРЕМЕННЫХ ОПТИКОЭНДОСКОПИЧЕСКИХ СИСТЕМ:

l l l l l

всех форм хронических насморков; полное восстановление носового дыхания; полный отказ от носовых капель; удаление полипов носа, миндалин; хирургическое лечение храпа (до 60 лет).

Прием ведет кандидат медицинских наук С.В. АНДРЕЕВ.

Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська відкрито адміністративне провадження №2а//17/16 по справі №//а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Октагон-Аутдор», товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Зірка Лтд», товариства з обмеженою відповідальністю «РТМ-Україна» про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від № «Про проведення реконструкції великогабаритних рекламних засобів, розташованих на деяких вулицях та проспектах міста». Судовий розгляд справи під головуванням судді Єлісєєвої Т.Ю. відбудеться 1 червня року об в приміщенні Бабушкінського ра йонного суду м. Дніпропетровська за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Д. Яворницького (К. Маркса), 57, каб.

ТОВ «НВП «САМАРА ТРК», розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 6в, що спеціалізується на виробництві клеїв та гумових виробів, заявляє про інвентаризацію джерел викидів і намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел. Зобов’язуємося дотримуватися всіх норм природоохоронного законодавства України. Всі зауваження та пропозиції з даного питання направляти до виконкому Самарської районної у м. Дніпропетровську ради протягом місяця.

u 4-я гор. поликлиника, каб. , ж/м Тополь, ост. «Терра» Время: суббота — Тел. u МСЧ №56, ул. Титова, Тел.

Тел. goalma.org

Если бы сердце умело говорить, оно рассказало бы о непростой жизни самого трудолюбивого органа. Оно поведало бы, как устало выталкивать кровь через надорванные, растянутые, закрытые атеросклеротическими бляшками сосуды. Сердце рассказало бы, как, преодолевая высокое давление в сосудах, оно сбивается с ритма, замедляет свой ход и как ему страшно остановиться навсегда. Мы знаем, как помочь вашему сердцу, как, «покормив», сделать сердце более сильным и выносливым, с хорошим ритмичным сокращением. Мы знаем, какие лекарственные растения увеличивают просвет сосудов и защищают их от атеросклеротического разрушения, тем самым снижая артериальное давление и уменьшая нагрузку на сердце. Аюрведический «КАРДИАКЕАР»! Средство, которое содержит ценные лекарственные растения. Производится «КАРДИАКЕАР» на известном фармзаводе «САХУЛ» (Индия). Завод имеет репутацию ведущего производителя аюрведических препаратов, в основе которых лежат древнейшие рецепты аюрведы. Главный компонент «КАРДИАКЕАР» — арджуна – дерево-лиана, растущее в Индии. Вещества, которые получают из коры арджуны, укрепляют стенки сосудов, разжижают кровь, восстанавливают правильный ритм сердечных сокращений, выводят лишнюю жидкость, уменьшая отеки. Кора арджуны богата солями кальция, магния и калия. Второй важный компонент «КАРДИАКЕАР» – это смола коммифоры. В медицине Востока эта смола используется для очистки крови от холестерина несколько тысячелетий! Многочисленные клинические исследования, проводимые в мире уже в ХХ веке, доказали, что эффективность коммифоры в снижении количества плохого холестерина, выделении жиров из организма не уступает действию химических аналогов. Кроме этого, коммифора уменьшает вязкость крови и активизирует обмен веществ. «КАРДИАКЕАР» — это сложное по составу средство, в него входят и другие лекарственные растения, а также соли кальция, кремния и цинк. «КАРДИАКЕАР» помогает при гипертонии, ишемической болезни сердца, нарушении сердечного ритма, для предупреждения приступов стенокардии, при атеросклерозе и высоком уровне «плохого» холестерина, для предупреждения инфаркта миокарда и инсульта.

ВЛАЖНОСТЬ, ПЕРЕПАДЫ АТМОСФЕРНОГО ДАВЛЕНИЯ – ЭТО РИСК ДЛЯ СЕРДЦА И СОСУДОВ, ОСОБЕННО ЕСЛИ ИМ ЗА 50! ПРИНИМАЙТЕ «КАРДИАКЕАР» ДЛЯ ИХ ЗАЩИТЫ! Стоимость 1 упаковки «КАРДИАКЕАР» 30 капс. – ,00 грн. При покупке 2 упаковок (месячный курс) – скидка 15%! АКЦИЯ ДЕЙСТВУЕТ до 10 мая!

Полную информацию получите на сайте goalma.org Приобрести «КАРДИАКЕАР», а также другие натуральные средства для снижения холестерина, регуляции сердечного ритма и для поддержки сосудистой системы можно в сети спец. фитомагазинов «БИОПАРТ» по адресу: goalma.orgпетровск, goalma.org, 23 (остановка «Кинотеатр «СПУТНИК», вход с ул. Янгеля); () ; ; ; а также можно заказать в отделе наложенного платежа по тел.: ;

ПІДПРИЄМСТВО З ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ «АМІК УКРАЇНА» (юрид. адреса: , м. Київ, Подільський р-н, вулиця Верхній Вал, буд) має намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Вид діяльності – оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. Підприємство віднесене до третьої групи за ступенем впливу об’єкта на забруднення атмосферного повітря та не взяте на державний облік територіальними органами Міністерства екології та природних ресурсів за обсягами потенційних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Диетическая добавка. Заключение гос. сан-эпид. экспертизы №/

Внаслідок виробничої діяльності проммайданчика АЗС №, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Криворізьке шосе, 29, в атмосферне повітря викидаються такі забруднюючі речовини: оксиди азоту (у перерахунку на діоксид азоту[NO+NO2]) – 0, т/рік, оксид вуглецю – 0, т/рік, діоксид та інші сполуки сірки – 0, т/рік, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок – 0, т/рік, діазоту оксид – 0, т/рік, метан – 0, т/рік, НМЛОС – 0,28 т/рік. Загальні фактичні обсяги викидів забруднюючих речовин складають 0,3 т/рік (без урахування парникових газів). Внаслідок виробничої діяльності пром-

майданчика «Нафтобаза», який знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Криворізьке шосе, 25, в атмосферне повітря викидаються такі забруднюючі речовини: НМЛОС – 0, т/рік. Усі валові викиди знаходяться у межах допустимих норм, перевищення санітарних норм на межі санітарно-захисної зони не виявлено. Зауваження та пропозиції щодо намірів надсилати в місячний термін після публікації по проммайданчиках до Дніпропетровської міської ради за адресою: , Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, кім. , тел. ()

ТЕЛЕПРОГРАМА

goalma.org

28 квітня р.

ПОНЕДІЛОК, 2 ТРАВНЯ ВНИМАНИЮ ТЕЛЕЗРИТЕЛЕЙ! Набор программ на вашем телеприемнике зависит от провайдера кабельного ТВ, к которому вы подключены. l Редакция не несет ответственности за правописание и все изменения в сетке вещания. l

ПЕРВЫЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ

, АгроЕра Д/ф «Благословение Матери» , Телемагазин Эра строительства Вкуснятина Д/ф «Пасха» Объедение Паспортный сервис Путеводитель паломника , Д/с «Вкусные путешествия» Дорога в Рио Украинский корт Театральные сезоны Х/ф «Защита Лужина» «Объединяйтесь!» Окно в Америку Word on the street Джамала «Дыхание LIVE» RE:ФОРМА Д/ф «Ветер под крыльями — пилот «Аэробуса» Вересень , Новости Путники На слуху От первого лица Д/ф «Это моя жизнь. Лариса Кадочникова» Спектакль «Три идеальных супружества»

ИНТЕР

, M/ф «Бабай» , , «Подробности» Х/ф «Верные друзья» Х/ф «Ночь закрытых дверей» Концерт «Весна на Заречной улице» «Жди меня» Новости , «Касается каждого» Т/с «Гречанка» «Юбилейный вечер Раймонда Паулса» Д/ф «Миллион алых роз. К юбилею Раймонда Паулса» Х/ф «Москаль-чародей»

9 КАНАЛ (2+2)

M/ф «Новое Сумасшедшее видео по-украински» «Днепр-футбол» Х/ф «Библия. Путь апостолов» Д/п «Месть природы» Х/ф «Приключения Посейдона» Х/ф «Герои» Х/ф «Крепкий орешек» Х/ф «Некая справедливость» Х/ф «Объезд» «goalma.org»

11 КАНАЛ

УсоЛапоХвост Насправдi УсоЛапоХвост , , , , Звезда YouTub’а Новости недели , , Параллельный мир , , Правила жизни , , Моя правда , , Чужие ошибки , Инновации , Телемагазин Дача , Документальный детектив Дача Мастер-класс О рыбалке всерьез ПроОбраз Звездная жизнь Музыкальный калейдоскоп

«1+1»

Х/ф «Значит, война» , Х/ф «Жандарм из Сен-Тропе» , Х/ф «Жандарм в Нью-йорке» Х/ф «Экипаж» Х/ф «Иван Васильевич меняет профессию» Т/с «Величественный век. Роксолана-3» «ТСН» Х/ф «Люди Икс: первый класс» Х/ф «Люди Икс» Х/ф «Подполье»

СТБ

, «Все буде добре!» «Звездная жизнь» Х/ф «goalma.org» «Битва экстрасенсов» «Битва экстрасенсов» , «Вiкна-Новини» Т/с «Коли ми вдома»

, «Следствие ведут экстрасенсы» «Детектор лжи-9» «Один за всех»

34 ТЕЛЕКАНАЛ

, Тайны звезд Бизнес , , Нам и не снилось Грани Т/с «Чисто английские убийства» Тайные знаки. Тайны вещей Т/с «Мисс Фрайни Фишер» c. Х/ф «Тот, кто рядом» По ту сторону поля. Футбольное обозрение Т/с «Ниро Вульф» c. Шесть чувств Т/с «Группа Альфа» c. Секретные территории

ICTV

М/с «Муча Луча» М/с «Скуби-Ду» , , Чрезвычайные новости Факты недели Труба мистера Сосиски Без тормозов «М и Ж» Смотреть всем! Факты. День M/ф «Гадкий Я-2» Х/ф «Хоббит. Пустошь Смауга» Факты. Вечер Д/ф «Новороссия. Цена проекта» Х/ф «Хоббит. Битва пяти воинств» Х/ф «Ультиматум Борна» Х/ф «Ниндзя-2» Стоп Т/с «Морская полиция. Спецотдел»

НОВЫЙ КАНАЛ

, Нереальная история , Зона ночi , Kids Time М/с «Кунг-фу Панда: Легенды крутости» Х/ф «Толстяк на ринге» Х/ф «Папе снова 17» M/ф «Ранго» M/ф «Упс, Ной уплыл» Х/ф «Хроники Спайдервика» Х/ф «Перси Джексон и похититель молний» Х/ф «Звездная пыль» Т/с «Хроники Шаннары» Проект Любовь

27 ТЕЛЕКАНАЛ

, , , , , «Программы ТК Солнце» «Победоносный голос верующего» «Жизнь полная радости» , , , , , , «Днепровская неделя» , Мультфильм , «Программы Эко ТВ» «В гостях у Дуняши» Т/с «Перемена» «27 оттенков черного» «Право на успех» «ТрансМиссия» Д/ф «Эффект Бетховена» Телечат

ДНЕПРОПЕТРОВСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ

«Интервью актуально» «Тише, мыши!» M/ф «Алиса в стране чудеc. Алиса в Зазеркалье» «Хит-парад FM-TV» «Смакота» «Глобал» «Музеи Волыни. Старый Луцк» , «English club» , M/ф «Легенды Запорожья» Д/ф «Мария Левитская. Театральный роман» «Время советов» «Краеведческое путешествие» «Звери в квартире» Д/ф «Чудеса природы» «Под открытым небом» «Ди@блог» «Про кохання» «Усмiхновини» , Т/с «Наследство сестер Корваль» «Сделано в Европе» «Стоп коррупция» «Тише, мыши!» Х/ф «Последнее желание»

ТРК «УКРАИНА»

События недели Звездный путь Т/с «Иллюзия любви»

, Т/с «Линии жизни» , , , События , Т/с «Навсегда» Т/с «Окно жизни» Х/ф «Формула любви для узников брака» Т/с «C.S.I.: Место преступления Майами» «Говорит Украина» Х/ф «Мечты из пластилина»

НТН

M/ф «Приключения капитана Врунгеля» Х/ф «Цыган» , Т/с «Детективы» Х/ф «Неуловимые мстители» Т/с «CSI: Лас-Вегас» Т/с «Копы-новобранцы» , «Свiдок» Т/с «Кулагин и партнеры» Т/с «CSI: Лас-Вегас» Т/с «Код » Т/с «Право на защиту» «Случайный свидетель»

«К1»

«Рецепты счастья. Новая история» «Сваты у плиты» «TOP SHOP» «А знаете ли вы, что» M/ф , Т/с « Новое поколение» «Орёл и Решка. Юбилейный сезон» «Орёл и Решка. Шоппинг. Неизданное» «Орел и Решка. Неизданное» Х/ф «Укрощение строптивого» Х/ф «Грозовой перевал» «Ночная жизнь»

«К2»

, Квадратный метр Телеторговля M/ф , Улётные животные , Дачный ответ Без жертв Квартирный вопрос Удачный проект , Тайны тела Тайны страхов , Невероятные истории любви , Д/ф Тайны еды Х/ф «Случайный муж» Позаочи Цвет ночи

ТЕТ

Твинисы М/с «Подростки мутанты черепашки ниндзя» М/с «Чаггингтон» Мультик с Лунтиком М/с «Клуб Винкс: Школа волшебниц» М/с «Дора-путешественница» СпасИтели Однажды под Полтавой Т/с «Ты — худший» , У ТЕТа тато! ТЕТ-Интернет «17+» Т/с «Дневники Темного-2»

«СОЛНЦЕ»

УсоЛапоХвост М/с «Фиксики» , Давай поженимся! Женщины не прощают , Т/с «Место преступления Лас-Вегас» «Битва экстрасенсов» Т/с «Морская полиция: Лос-Анджелес» Жить здорово Момент скальпеля Паралелльный мир

«ИНДИГО»

Четыре мачо и удача Т/с «Уитни-2» Т/с «Уитни» Т/с «На старт!» Телепазлики Т/с «Сашка» , , , , Города Т/с «Форс-мажоры» Т/с «Паранормальный Глубокий Юг» Т/с «Пятая стража» , «Добро пожаловать»

ТОНИС

«Кинофан. Милу — король оленей» Евромакс , Дикая природа Германии Всеукраинская торжественная церемония «Герои спортивного года —» Дикая Австралия й фестиваль Светланы и Виталия Билоножко «Мелодия двух сердец», 1 ч. Тайны подводного мира

Юбилейный концерт Оксаны Билозир «Исповедь», 1 ч. Х/ф «Мертвец» «Эротическая жара» «Фантазия» «Выходной, после полуночи» Х/ф «Заговор против короны»

5 ТЕЛЕКАНАЛ

, , Время-Time , , Обзор прессы , Местное время , Время общины Автопилот-новости , , , Бизнес-время Клуб LIFE Утро с Библией , , , , Информационное утро на 5 канале , , , , , , , , , , , , , , , , Время: Важно , , , , Пресс-конференция в прямом эфире , День , , , , , , , Украина — прежде всего! , Время. Итоги дня Стоп коррупции! Граница государства Машина времени Феерия путешествий Не первый взгляд Кино с Я. Соколовой «Зеркало истории» Хроника дня

ZOOM

M/ф Телеторговля , Хи и Ха Звездная жизнь «Дневник беременной» «Три сестры» «Штучки» Топ Обратный отсчет Вайп Аут «Вечерний Киев» Бойцовский клуб Правда жизни. Профессии Вездесущая камера

КРТ

«День ангела» , , , «Фотопутешествия» , , «Родительские советы» , , , «Возвращение кота Сметанкина» , «Попутчик» , Телемагазин , «Бутик » , , , «Архивы истории» , «Ювелир» M/ф , Х/ф «Насмешка» Х/ф «Мелкие мошенники» 1 c. «На сон грядущим» Х/ф «Мелкие мошенники» 2 c. Х/ф «Пасха» 1 ч. , «Винная карта» «Три цвета времени» «Кинопроектор» «Акваскоп» «Культурное пространство» «Под знаком Нобеля»

«ПИКСЕЛЬ»

, , , , , ТиВи Азбука , , , , , , , M/ф Обезьянка: повторяй за мной Боинг — Игрушечный Рейнджер , , Смешарики , Паровозик Тишка Баблс , Каю Весело с Клодом Приключения Маугли Барашек Шон , Все для мамы

НЛО-ТВ

«Разрушители мифов» , «Сышышь-шоу» , , Мамахохотала-шоу , «Онлайн» Х/ф «К-9 III: Частные детективы» Т/с «Универ» Т/с «Универ. Новая общага» Х/ф «Козырные тузы» Т/с «Айтишники» М/с «Южный Парк» Раздолбаи

«БИГУДИ»

M/ф , Улыбнитесь, вам это к лицу Красотка за 12 часов

Телемагазин , Прости меня, моя любовь , Т/с «Пуаро Агаты Кристи» , , Гадалка , Т/с «Татьянин день» , Т/с «Запретная любовь» , Семейные мелодрамы

МЕГА

Загадочный диагноз Наука Мистическая Украина Параллельный мир Иисус: таинственная жизнь Крест в искусстве Возвращение домой Невероятные парки НЛО из прошлого Разгадка тайн Библии Покер Шокирующее видео

ГАММА

, , , , , , , , , , Купаж , , , , , , , , «5 от одного» , Вголос , Китай , , Гамир Здоровая жизнь , Т/с «Сирены» Х/ф «Майская ночь или утопленница» , Завтра. «Сегодня» , Т/с «Зов предков» Х/ф «Свадьба с приданным» , , , Гамма вкуса M/ф Чудеса природы Х/ф «Самая красивая жена» Вторжение , Столичные тайны

ENTER-ФИЛЬМ

, , M/ф , «Top Shop» , «Моя правда» «Шутка за шуткой» Т/с «Цвет пламени» Х/ф «Последний раз, когда я видел Париж» Х/ф «Проснуться в Шанхае» Киноляпы Саундтреки Кинотрейлеры

«ЛЮБИМОЕ КИНО»

Х/ф «Лес» Х/ф «Седая легенда» Х/ф «Побег на край света» , Х/ф «Путь корабля» , Х/ф «Убийство на Ждановской» «Счастливый час» , Х/ф «Шерлок Холмс и доктор Ватсон» 1 с. Х/ф «Скорость» Х/ф «Сатана» Х/ф «Русская симфония» Х/ф «Полигон-1»

ТЕЛЕКЛУБ

Т/с «Дорожный патруль-4» Т/с «Последнее путешествие Синдбада» Т/с «Дети Арбата» Т/с «МУР есть МУР!» Т/с «Плата за любовь» Т/с «Ребята из нашего города»

TV XXI FILM

, , «Корлеоне» 6 c. , , «Авиатор» , , «Мустанг» , , «Ужин в четыре руки» 1 c. , , «Наблюдатель»

, «Положись на друзей» , «Анализируй то» , «Двухсотлетний человек» «Другой мир: Восстание ликанов» «Аппалуза» «Джуманджи» «Девушка из воды» «Джейн Эйр» «Комната страха»

TV ACTION

, «Совокупность лжи» , «Шерлок Холмс» , «Трудная мишень» «Глубокое синее море» «Денежный поезд» «Экспат» «С меня хватит» «Хэнкок» «Убить гонца»

«FOX»

, Т/с «Мост» , , , Т/с «Читающий мысли» , , , Т/с «Клиника» , , , , , , Т/с «Морская полиция: Лос-Анджелес» , , Т/с «Как избежать наказания за убийство» , Т/с «Два с половиной человека» , , Т/с «Мыслить как преступник» Т/с «Саламандра» , Т/с « 63» , Т/с «Игра престолов» Т/с «Готэм» , Т/с «Демоны Да Винчи» Т/с «Надломленные»

ДИСКАВЕРИ УКРАИНА

, , , , Как это сделано? , Разрушители легенд. Симпсоны , , Остров 3 c. , , , Как это устроено? Поездка налегке. 1 c. Чернобыль. Жизнь после , Охотники за складами Акулы автоторгов из Далласа Загадки планеты Земля. Озеро крови , , , , Выжить вместе Курс выживания 6 c. Охотники за ядом Молниеносные катастрофы Настоящие аферисты , Багажные войны Быстрые и громкие Махинаторы Не пытайтесь повторить

EUROSPORT

, , WATTS , , Супербайк. Чемпионат мира , , Велоспорт. Тур Йоркшира , , , , Снукер. Чемпионат мира. Финал Борьба , , Футбол. Чемпионат MLS Конный спорт «Вперед за золотом» , Новости , Футбол. Евроголы Футбол. «Дорога на ЕВРО»

ФУТБОЛ 1

, , , Футбол NEWS Суонси — Ливерпуль. Чемпионат Англии , Топ-матч Шахтер — Динамо. Чемпионат Украины «Великий футбол» Барселона — Реал. 1/2 финала ( г. / г.) Лига чемпионов Ворскла — Карпаты. Чемпионат Украины Бетис — Барселона. Чемпионат Испании Журнал Лиги чемпионов МЮ — Лестер Сити. Чемпионат Англии Эспаньол — Севилья. Чемпионат Испании (п/т) Челси — Тоттенхэм. Чемпионат Англии Чемпионат Англии. Обзор тура Говерла — Заря. Чемпионат Украины Чемпионат Испании. Обзор тура Сосьедад — Реал. Чемпионат Испании

ФУТБОЛ 2

Барселона — Реал. 1/2 финала ( г. / г.) Лига чемпионов , , , , , Футбол NEWS Вест Бромвич — Вест Хэм. Чемпионат Англии Говерла — Заря. Чемпионат Украины Атлетико — Райо Вальекано. Чемпионат Испании Саутгемптон — Ман Сити. Чемпионат Англии Чемпионат Англии. Обзор тура Шахтер — Динамо. Чемпионат Украины , «Великий футбол» Путь к Евро 9 c. Чемпионат Испании. Обзор тура (п/т) Малага — Леванте. Чемпионат Испании Арсенал — Норвич. Чемпионат Англии Ворскла — Карпаты. Чемпионат Украины

ТЕЛЕПРОГРАМА

goalma.org

28 квітня р.

ВІВТОРОК, 3 ТРАВНЯ ПЕРВЫЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ

, , Эра бизнеса , АгроЕра , От первого лица , Телемагазин , На слуху Авто проверено Объедение Вкуснятина goalma.org «Золотой гусь» , Путеводитель паломника , Д/с «Вкусные путешествия» «План на завтра» Первая студия Х/ф «Владыка Андрей» Фольк-music Попутчики Д/ф «Бой за гору Маковка» Х/ф «Аты-баты, шли солдаты» , Новости Война и мир , Классики мировой литературы Д/ф «Раиса Недашковская. То, что не умирает» Спектакль «Мартын Боруля»

ИНТЕР

, Д/с «Следствие вели с Леонидом Каневским» , «Подробности» Х/ф «Мой младший брат» «Судите сами» «Судебные дела» «Семейный суд» Новости , «Касается каждого» Т/с «Гречанка» Концерт «Весна на Заречной улице» Подробности Х/ф «Москаль-чародей» Х/ф «Веселые Жабокричи»

9 КАНАЛ (2+2)

M/ф «Новое Сумасшедшее видео по-украински» «goalma.org» Д/п «Самолёты Второй Мировой войны» Т/с «Вердикт истории» Д/п «Глазами воина» , «goalma.org» «Видеобимба» Охотники за реликвиями , Т/с «Затерянный мир» Х/ф «Крепкий орешек» Х/ф «Максимальный срок» Х/ф «Книга Илая» Х/ф «Путь воина»

11 КАНАЛ

УсоЛапоХвост , ПроОбраз Насправдi КПД — Коммунальные предприятия Днепропетровска Дача , Параллельный мир , , Правила жизни , Моя правда , , Чужие ошибки 24 Факти про Україну , Телемагазин Мой малыш Документальный детектив Дача Высокая кухня Мастер-класс Наш сад. 4 сезона Анекдоты по-украински Просто собака Перевоплощение , , , Звезда YouTub’а Respect-TV Музыкальный калейдоскоп О рыбалке всерьез

«1+1»

Х/ф «Жандарм женится» , «ТСН» , , «Меняю жену-2» Х/ф «Иван Васильевич меняет профессию» Х/ф «Девчата» Т/с «Величественный век. Роксолана-3» Х/ф «Люди Икс-2» Х/ф «Восстание планеты обезьян» Х/ф «Ничья земля» Х/ф «Подполья»

СТБ

, «Все буде добре!» «Звездная жизнь» «Битва экстрасенсов» «МастерШеф-3»

, «Вiкна-Новини» Т/с «Коли ми вдома» , «Дорогая, мы убиваем детей» «Один за всех» «Следствие ведут экстрасенсы»

34 ТЕЛЕКАНАЛ

, Тайны звезд По ту сторону поля. Футбольное обозрение , , Нам и не снилось Т/с «Чисто английские убийства» Тайные знаки. Тайны вещей Т/с «Мисс Фрайни Фишер» c. Х/ф «Огни притона» Знай наших Т/с «Ниро Вульф» c. Шесть чувств Т/с «Группа Альфа» c. Секретные территории

ICTV

«Факты» Утро в большом городе Факты. Утро , Чрезвычайные новости Инсайдер , Х/ф «Хоббит. Битва пяти воинств» , Факты. День День в большом городе Патруль. Самооборона Т/с «Небо в огне» Т/с «Владимирская, 15» , Факты. Вечер Гражданская оборона Х/ф «Идентификация Борна» Х/ф «Королевство» Т/с «Морская полиция. Новый Орлеан» Стоп Т/с «Морская полиция. Спецотдел»

НОВЫЙ КАНАЛ

Абзац! , Kids Time М/с «Кунг-фу Панда: Легенды крутости» M/ф «Ранго» M/ф «Упс, Ной уплыл» Х/ф «Волшебник 3емноморья» M/ф «Шрек» M/ф «Шрек навсегда» , От пацанки до панянки Киев днем и ночью Т/с «Хроники Шаннары» Х/ф «Папа, досвидос»

27 ТЕЛЕКАНАЛ

, , , , , «Программы ТК Солнце» «Победоносный голос верующего» «Жизнь полная радости» , , , , , , Телегазета «Днепровская неделя» , Мультфильм , «Программы Эко ТВ» «В гостях у Дуняши» Т/с «Перемена» «Территория раскаяния» «Седмица» «ТрансМиссия» Д/ф «Эффект Шопена» Телечат

ДНЕПРОПЕТРОВСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ

«Под открытым небом» «Тише, мыши!» M/ф «Маугли» , «Время советов» Д/ф «Мария Левитская. Театральный роман» , Д/ф «Чудеса природы» «Усмiхновини» , «English club» , M/ф Д/ф «Семидесятники. Владимир Ивасюк» «Азбука здоровья» «Сделано в Европе» Т/с «Строго на юг» «Новости» «Артзона» Т/с «Наследство сестер Корваль» «Заметки на глобусе» «Футбол региона» «Тише, мыши!» «О рыбалке всерьез» Х/ф «Лорна Дун» «Запорожье туристическое»

ТРК «УКРАИНА»

, , , События Звездный путь Т/с «Иллюзия любви» , Т/с «Навсегда» , Т/с «Васильки» Т/с «Окно жизни» Х/ф «Мама выходит замуж»

Х/ф «Формула любви для узников брака» Агенты справедливости Т/с «Адвокат»

НТН

«Речовий доказ» M/ф «Приключения капитана Врунгеля» Х/ф « в пользу Танечки» Х/ф «Принцесса на бобах» , Т/с «Детективы» , Т/с «Право на защиту» , Т/с «CSI: Лас-Вегас» Т/с «Копы-новобранцы» , , «Свiдок» Т/с «Кулагин и партнеры» Т/с «Элементарно-3» «Европейский покерный турнир» «Случайный свидетель»

«К1»

«Рецепты счастья. Новая история» «Сваты у плиты» «TOP SHOP» «А знаете ли вы, что» M/ф , Т/с « Новое поколение» «Орёл и Решка. Юбилейный сезон» Х/ф «Безумно влюбленный» Т/с «Доктор Хаус» «Ночная жизнь»

«К2»

, Квадратный метр Телеторговля M/ф , Улётные животные , Дачный ответ Квартирный вопрос Тайны тела Тайны страхов Удачный проект Вокруг света , Невероятные истории любви Д/ф Тайны еды Х/ф «Случайный муж» Позаочи Цвет ночи

ТЕТ

Твинисы М/с «Подростки мутанты черепашки ниндзя» М/с «Чаггингтон» Мультик с Лунтиком М/с «Клуб Винкс: Школа волшебниц» М/с «Дора-путешественница» Однажды в Одессе СпасИтели Т/с «Ты — худший» , У ТЕТа тато! ТЕТ-Интернет «17+» Т/с «Дневники Темного-2»

«СОЛНЦЕ»

«ИНДИГО»

Четыре мачо и удача Т/с «Уитни» Т/с «На старт!» Телепазлики Т/с «Сашка» , , Города Т/с «Форс-мажоры» Т/с «Паранормальный Глубокий Юг» Т/с «Пятая стража» «Добро пожаловать»

ТОНИС

«Кинофан. Догадки Ли Ми» , Семь чудес Украины. Каменец-Подольский Дикая природа Германии Концерт «Осень. 14 новелл» «Откровенно о музыке с Владимиром Дорошем» «Будьте здоровы!» й фестиваль Светланы и Виталия Билоножко «Мелодия двух сердец», 2 ч. Прямая трансляция баскетбольного матча Д/ф «Дневники Второй мировой войны: день за днем» Юбилейный концерт Оксаны Билозир «Исповедь», 2 ч. Чудеса природы Х/ф «Заговор против короны»

«Эротическая жара» «Выходной, после полуночи» Х/ф «Мертвец»

5 ТЕЛЕКАНАЛ

, , Время-Time , , Обзор прессы , Местное время , Время общины Автопилот-новости , , , Бизнес-время Клуб LIFE Утро с Библией , , , , Информационное утро на 5 канале , , , , Пресс-конференция в прямом эфире , День , , , , , , , Украина — прежде всего! , Время. Итоги дня Стоп коррупции! Большая политика Машина времени Феерия путешествий Не первый взгляд Кино с Я. Соколовой «Зеркало истории» Хроника дня

ZOOM

M/ф Телеторговля , , Хи и Ха Звездная жизнь «Дневник беременной» «Три сестры» «Штучки» Вайп Аут «Вечерний Киев» Бойцовский клуб Правда жизни. Профессии Топ Обратный отсчет

КРТ

«День ангела» , , , , «Попутчик» , , «Родительские советы» , , , «Возвращение кота Сметанкина» , «Фотопутешествия» , Телемагазин , «Бутик » , , «Архивы истории» , «Ювелир» M/ф , Х/ф «Мелкие мошенники» 1, 2 c. , «Здоровье» «Попурри» Х/ф «Рождественская песня» 1 c. «На сон грядущим» Х/ф «Рождественская песня» 2 c. Х/ф «Пасха» 2 ч. , «Три цвета времени» «Под знаком Нобеля» «Культурное пространство» «Кинопроектор» «Акваскоп»

«ПИКСЕЛЬ»

НЛО-ТВ

«Разрушители мифов» , «Сышышь-шоу» , , Мамахохотала-шоу , «Онлайн» Как закалялся стайл Т/с «Универ» Т/с «Универ. Новая общага» Футбол. Лига чемпионов УЕФА. 1/2 финала. «Бавария» — «Атлетико» М/с «Южный Парк» Раздолбаи

«БИГУДИ»

M/ф , Улыбнитесь, вам это к лицу Красотка за 12 часов Телемагазин , Прости меня, моя любовь , Т/с «Пуаро Агаты Кристи» , , Гадалка , Т/с «Татьянин день»

, Т/с «Запретная любовь» , Семейные мелодрамы

МЕГА

Загадочный диагноз Наука Мистическая Украина Параллельный мир Разгадка тайн Библии Пустыни: жизнь на грани Возвращение домой Невероятные парки НЛО из прошлого Наци-гиганты Уникальное видео , Тайны следствия Дворцы Европы

ГАММА

, , , , , , , , , , Купаж , , , , , , , «5 от одного» , Вголос , , Китай , , Гамир , Чудеса природы , Т/с «Сирены» , Т/с «Жара в Лос-Анджелесе-2» , Завтра. «Сегодня» , Т/с «Зов предков» Х/ф «Ревизор» , , Гамма вкуса M/ф , Т/с «Наследство сестер Корваль» М/ф для взрослых Вторжение , Столичные тайны

ENTER-ФИЛЬМ

, , M/ф , «Top Shop» , «Моя правда» «Шутка за шуткой» Х/ф «Два капитана» Х/ф «Операция «Святой Януарий» Х/ф «Призрак замка Моррисвиль» Х/ф «Снега Килиманджаро» Х/ф «Золотые дукаты призрака» Киноляпы Саундтреки Кинотрейлеры

«ЛЮБИМОЕ КИНО»

Х/ф «Скорость» Х/ф «Сатана» Х/ф «Русская симфония» , Х/ф «Актриса» , Х/ф «Тайная сила» «Счастливый час» , Х/ф «Шерлок Холмс и доктор Ватсон» Х/ф «Бэла» Х/ф «Без мундира» Х/ф «Случай в тайге» Х/ф «И тогда я сказал — нет»

ТЕЛЕКЛУБ

TV XXI FILM

, , «Корлеоне» 7 c. , , «Голодные игры: И вспыхнет пламя» , , «Кухня в Париже» , , «Ужин в четыре руки» 2 c. , , «Долгая Страстная пятница»

«Другой мир: Восстание ликанов» , «Джейн Эйр» , «Девушка из воды» «Комната страха» «Анализируй то» «Двухсотлетний человек» «Чарли и шоколадная фабрика» «Мой ангел-хранитель» «Ищу друга на конец света» «Профессионал»

TV ACTION

, «Глубокое синее море» , «С меня хватит» , «Хэнкок» «Убить гонца» «Шерлок Холмс» «Трудная мишень» «Побеждая время» «Придурки из Хаззарда» «Рейд»

«FOX»

, Т/с «Мост» , , , Т/с «Читающий мысли» , , , , Т/с «Клиника»

, , , , , , , Т/с «Мыслить как преступник» , , , , Т/с «Морская полиция: Лос-Анджелес» , , Т/с «Как избежать наказания за убийство» Т/с « 63» Т/с «Игра престолов» , Т/с «Два с половиной человека» , Т/с «Слепая зона» , Т/с «Демоны Да Винчи» Т/с «Надломленные»

ДИСКАВЕРИ УКРАИНА

, , , , , Как это сделано? , Загадки планеты Земля. Озеро крови , Остров 3 c. , , , , Как это устроено? Выжить вместе Охотники за ядом , , , Багажные войны Быстрые и громкие , Наука магии , , Из любви к машинам , Махинаторы Мятежный гараж Братья Дизель Прирожденный механик Молниеносные катастрофы Настоящие аферисты Гаражное золото Курс выживания 6 c.

EUROSPORT

, , , , , Футбол. Чемпионат MLS , , , Футбол. Евроголы , Футбол. «Дорога на ЕВРО» , Супербайк. Чемпионат мира , , Снукер. Чемпионат мира. Финал , Велоспорт. Тур Фландрии , Велоспорт. Тур Йоркшира , WATTS , Новости Парусный спорт Велоспорт. Париж — Рубэ

ФУТБОЛ 1

Футбол NEWS Саутгемптон — Ман Сити. Чемпионат Англии , Топ-матч Металлист — Олимпик. Чемпионат Украины , , Футбол NEWS. LIVE , Журнал Лиги чемпионов , Чемпионат Испании. Обзор тура Барселона — МЮ (Финал г. / г.) Лига чемпионов «Великий футбол» Челси — Тоттенхэм. Чемпионат Англии «Моя игра» Атлетико — Бавария. 1/2 финала Лиги чемпионов УЕФА , «Ночь Лиги чемпионов» (п/т) Бавария — Атлетико. 1/2 финала Лиги чемпионов УЕФА Путь к Евро 9 c. Шахтер — Динамо. Чемпионат Украины Бетис — Барселона. Чемпионат Испании

ФУТБОЛ 2

Барселона — МЮ (Финал г. / г.) Лига чемпионов , , , , Футбол NEWS , «Моя игра» Атлетико — Райо Вальекано. Чемпионат Испании , Чемпионат Англии. Обзор тура Челси — Тоттенхэм. Чемпионат Англии , Журнал Лиги чемпионов Футбол NEWS. LIVE Шахтер — Динамо. Чемпионат Украины Чемпионат Испании. Обзор тура Суонси — Ливерпуль. Чемпионат Англии Сосьедад — Реал. Чемпионат Испании Саутгемптон — Ман Сити. Чемпионат Англии Ворскла — Карпаты. Чемпионат Украины Валенсия — Вильярреал. Чемпионат Испании Вест Бромвич — Вест Хэм. Чемпионат Англии

ТЕЛЕПРОГРАМА

goalma.org

28 квітня р.

5 ТЕЛЕКАНАЛ

СЕРЕДА, 4 ТРАВНЯ ПЕРВЫЙ НАЦИОНАЛЬНЫЙ

, , , , , , Новости , АгроЕра , Вкуснятина , Телемагазин Эра строительства , На слуху Объедение goalma.org , «Золотой гусь» , Вечное , Д/с «Вкусные путешествия» Д/с «Визит в Корею» RE:ФОРМА Заседание Кабинета Министров Украины Д/ф «Бой за гору Маковка» Концертная программа группы «Сябры» Т/с «Такси» , Новости. Мир Д/ф «Легион. Хроника Украинской Галицкой Армии» Д/ф «Украинская революция» Дневник ПКЕ Следствие. Инфо Мегалот Из первых уст Итоги Д/с «Путешествуем Литвой» Спектакль «Ради Натуся»

ИНТЕР

, Д/с «Следствие вели с Леонидом Каневским» , «Подробности» , Х/ф «Ларец Марии Медичи» «Судите сами» «Судебные дела» «Семейный суд» Новости , «Касается каждого» Т/с «Гречанка» Т/с «Доярка из Хацапетовки-2» Х/ф «Юденкрайс, или Вечное колесо» Х/ф «Прощание с Каиром»

9 КАНАЛ (2+2)

M/ф «Новое Сумасшедшее видео по-украински» «goalma.org» Д/п «Самолёты Второй Мировой войны» Т/с «Вердикт истории» Д/п «Глазами воина» , «goalma.org» «Видеобимба» Охотники за реликвиями , Т/с «Затерянный мир» Х/ф «Герои» «ДжеДАИ» Х/ф «Угнанный» Х/ф «Максимальный срок» Х/ф «Некая справедливость»

11 КАНАЛ

УсоЛапоХвост ПроОбраз Respect-TV Мастер-класс Дача , , Параллельный мир , , Правила жизни , , Моя правда , , Чужие ошибки Про кино , Телемагазин , Анекдоты по-украински , Документальный детектив , , , , , Новости 11 канала Вечерний разговор Oscar time Звездная жизнь Музыкальный калейдоскоп

«1+1»

Х/ф «Девчата» , Х/ф «Жандарм на отдыхе» , «ТСН» , «Меняю жену-2» Х/ф «Люди Икс: первый класс» Х/ф «Люди Икс» Т/с «Величественный век. Роксолана-3» Х/ф «Люди Икс последний контакт» Х/ф «Шерлок. Безобразная невеста» Х/ф «Шерлок. Безобразная невеста» (на английском языке) Х/ф «Ничья земля» Х/ф «Экипаж»

СТБ

, «Все буде добре!» «Звездная жизнь» «Битва экстрасенсов»

«МастерШеф-3» , «Вiкна-Новини» Т/с «Коли ми вдома» , «МастерШеф. Дети5» «Один за всех» «Следствие ведут экстрасенсы»

34 ТЕЛЕКАНАЛ

, Тайны звезд Битва стилистов , , Нам и не снилось Т/с «Чисто английские убийства» Тайные знаки. Тайны вещей Т/с «Мисс Фрайни Фишер» c. Х/ф «Свои дети» Т/с «Ниро Вульф» c. Шесть чувств Т/с «Группа Альфа» c. Секретные территории

ICTV

Студия Вашингтон «Факты» Утро в большом городе Факты. Утро , Чрезвычайные новости , Т/с «Владимирская, 15» , Т/с «Небо в огне» , Х/ф «Королевство» , Факты. День День в большом городе Патруль. Самооборона , Факты. Вечер Секретный фронт Х/ф «Превосходство Борна» Х/ф «Морпехи» Т/с «Морская полиция. Новый Орлеан» Стоп Т/с «Морская полиция. Спецотдел»

НОВЫЙ КАНАЛ

Зона ночi , Абзац! , Kids Time М/с «Кунг-фу Панда: Легенды крутости» Т/с «Друзья» , Киев днем и ночью Т/с «Счастливы вместе» , Кто сверху Т/с «Хроники Шаннары» Х/ф «Папе снова 17» Нереальная история

27 ТЕЛЕКАНАЛ

, , , , , «Программы ТК Солнце» «Победоносный голос верующего» «Жизнь полная радости» , Мультфильм , «Программы Эко ТВ» «В гостях у Дуняши» , «Объектив» , «Университет сегодня» «Калейдоскоп секретов» «Право на успех» «ТрансМиссия» Телечат

ДНЕПРОПЕТРОВСКИЙ ГОСУДАРСТВЕННЫЙ

«Запорожье туристическое» «Тише, мыши!» «Утренний коктейль» , «Время советов» Д/ф «Семидесятники. Владимир Ивасюк» , M/ф , «English club» Д/ф «Чудеса природы» Х/ф «Лорна Дун» 1 с. «Поговори обо мне. Этому ребенку нужна семья» «Заметки на глобусе» «Азбука родителей» , , , , «Новости» «Футбол региона» «Краеведческое путешествие» «Усмiхновини» «Наживо» , «Меморандум» «Козацька звитяга» «В фокусе Европа» «Тише, мыши!» «Народная Армия» , Т/с «Строго на юг»

ТРК «УКРАИНА»

, , Т/с «Адвокат» , , , , , События , Утро с Украиной Звездный путь Реальная мистика Агенты справедливости , , Т/с «Окно жизни» , Т/с «Не зарекайся» , «Говорит Украина» События дня , Т/с «C.S.I.: Место преступления Майами»

НТН

«Легенды бандитской Одессы» M/ф «Остров сокровищ»

Х/ф «Принцесса на бобах» Х/ф «Ребенок к ноябрю» «Криминальные дела» , Т/с «Детективы» , Т/с «Право на защиту» , , Т/с «CSI: Лас-Вегас» , , , «Свiдок» Т/с «Копы-новобранцы» Т/с «Кулагин и партнеры» Т/с «Элементарно-3» «Европейский покерный турнир» «Случайный свидетель»

«К1»

«Рецепты счастья. Новая история» «Сваты у плиты» «TOP SHOP» «А знаете ли вы, что» M/ф , Т/с « Новое поколение» , «Орел и Решка. Шоппинг» Т/с «Дикий ангел» «Орёл и Решка. Юбилейный сезон» «Файна Юкрайна» «Званый ужин» «Орёл и Решка. Неизведанная Европа» «Орел и Решка. Юбилейный-2» «КВН на БИС» Т/с «Доктор Хаус» «Ночная жизнь»

«К2»

, Квадратный метр Телеторговля Невероятные истории любви M/ф Гардероб навылет Не в деньгах счастье , Удачный проект , Дачный ответ , Квартирный вопрос Женская форма Д/ф Практическая магия Тайны тела Без жертв Позаочи Цвет ночи

ТЕТ

Твинисы М/с «Подростки мутанты черепашки ниндзя» М/с «Чаггингтон» Мультик с Лунтиком М/с «Клуб Винкс: Школа волшебниц» М/с «Дора-путешественница» Сказки У Виталька Т/с «Ты — худший» , У ТЕТа тато! ТЕТ-Интернет «17+» Т/с «Дневники Темного-2»

«СОЛНЦЕ»

«ИНДИГО»

ТОНИС

Х/ф «Машенька» , , DW-новости Местность к югу от реки Янцзы , «Алло, доктор!» , Д/ф «Дневники Второй мировой войны: день за днем» , Семь чудес Украины. Качановский дворец Чудеса природы , Справочник дикой природы «Модные истории» Дикая Австралия Живая природа Твой дом , Такова спортивная жизнь В гостях у goalma.orgа. Татьяна Буланова, 1 ч. Удивительный мир Глобал Дикая природа Германии «Вдохновение» «Эротическая жара» «Фантазия» «После полуночи» «Кумиры»

, , Время-Time , Обзор прессы , Местное время , Время общины Автопилот-новости , , , Бизнес-время Клуб LIFE Утро с Библией Информационное утро на 5 канале , , , , Пресс-конференция в прямом эфире , День , , , , , , , Украина — прежде всего! , Время. Итоги дня Особый взгляд Фактор безопасности Машина времени Феерия путешествий Не первый взгляд Кино с Я. Соколовой «Зеркало истории» Хроника дня

ZOOM

M/ф Телеторговля , Смешно до боли , Хи и Ха , Топ Обратный отсчет , Правда жизни «Дневник беременной» «Три сестры» «Штучки» Вайп Аут , Фактор страха Бойцовский клуб Экстремальные путешествия Куда глаза глядят Т/с «Мятежный путь» Ху из Ху Zoom Music

КРТ

«День ангела» , , «Фотопутешествия» , , «Родительские советы» , , , «Возвращение кота Сметанкина» , , «Попутчик» , , , «Здоровье» , Телемагазин , «Бутик » , «Ювелир» M/ф , Х/ф «Рождественская песня» 1, 2 c. «Попурри» , Х/ф «Клуб похитителей» 1,2 c. «На сон грядущим» , «Архивы истории» «Под знаком Нобеля» , «Три цвета времени» «Культурное пространство» «Кинопроектор» «Винная карта» «Акваскоп»

«ПИКСЕЛЬ»

, , , , ТиВи Азбука , Каю , , , M/ф Паровозик Тишка , , Смешарики Все о Рози Обезьянка: повторяй за мной Боинг — Игрушечный Рейнджер Пёсик Камбу Кейт и Мим-Мим Улей Лупдиду Пожарная машинка Финли Усолапокот , Соник Бум Весело с Клодом Сэмми и друзья Мадемуазель Зази Космические гонщики Барашек Шон , Все для мамы Ёй Ай Ку

НЛО-ТВ

«Разрушители мифов» , «Сышышь-шоу» , Мамахохотала-шоу , «Онлайн» Как закалялся стайл Т/с «Универ» Т/с «Универ. Новая общага» Х/ф «Заклятые враги» Т/с «Айтишники» М/с «Южный Парк» Раздолбаи

«БИГУДИ»

M/ф , Улыбнитесь, вам это к лицу Красотка за 12 часов Телемагазин , Прости меня, моя любовь , Т/с «Пуаро Агаты Кристи» , , Гадалка , Т/с «Татьянин день» , Т/с «Запретная любовь» , Семейные мелодрамы

МЕГА

Бандитская Одесса Правда жизни Жизнь до рождения , Мега-еда , НЛО из прошлого Наци-гиганты , Легендарные битвы Санторин: жить на вулкане Дикая Новая Зеландия Возвращение домой Уникальное видео , Тайны следствия Мистическая Украина

ГАММА

, , , , , , , , , , Купаж , , , , , , , «5 от одного» , Вголос , , Китай , , Гамир , Чудеса природы , Т/с «Сирены» , Т/с «Жара в Лос-Анджелесе-2» , Завтра. «Сегодня» , Т/с «Зов предков» Х/ф «Мусоргский» , , Гамма вкуса M/ф , Т/с «Наследство сестер Корваль» М/ф для взрослых Вторжение , Столичные тайны

ENTER-ФИЛЬМ

, , M/ф , «Top Shop» Х/ф «Приключения Тома Сойера и Гекльберри Финна» , Т/с «Комиссар Рекс» Х/ф «Криминальный талант» Х/ф «Принцесса на бобах» Т/с «Расследования Мердока» «Шутка за шуткой» Х/ф «Операция «Святой Януарий» Х/ф «Последний раз, когда я видел Париж» Киноляпы Саундтреки Кинотрейлеры

«ЛЮБИМОЕ КИНО»

Х/ф «Бэла» Х/ф «Без мундира» Х/ф «Случай в тайге» , Х/ф «Джульбарс» , Х/ф «Сумка инкассатора» «Счастливый час» , Х/ф «Приключения Шерлока Холмса и доктора Ватсона» Х/ф «Мисс миллионерша» Х/ф «Телец» 1 ч. Х/ф «Телец» 2 ч. Х/ф «Авария» Х/ф «Переступи порог»

ТЕЛЕКЛУБ

Т/с «Дорожный патруль-4» Т/с «Возвращение Синдбада» Т/с «Дети Арбата» Т/с «МУР есть МУР!» Т/с «Плата за любовь» Т/с «Ребята из нашего города»

TV XXI FILM

, , «Корлеоне» 8 c. , , «Столетний старик, который вылез в окно и исчез» , , «Молодая кровь» , , «Фрэнк» , , «Визионеры»

«Комната страха» , «Ищу друга на конец света» , «Мой ангел-хранитель» «Профессионал» «Джейн Эйр» «Девушка из воды» «Последняя Мимзи Вселенной» «Призраки бывших подружек» «Крупная рыба» «Чёрная дырa»

TV ACTION

, «Убить гонца» , «Побеждая время» «Придурки из Хаззарда» «Приключения Шаркбоя и Лавы» «С меня хватит» «Хэнкок» «Идентификация» «Малавита» «Рейд-2» «Рейд»

«FOX»

, Т/с «Мост» , , , Т/с «Читающий мысли» , , , , , Т/с «Клиника»

, , , , , , Т/с «Мыслить как преступник» , , , , , Т/с «Морская полиция: Лос-Анджелес» , , Т/с «Как избежать наказания за убийство» , , , Т/с «Два с половиной человека» Т/с «Слепая зона» , Т/с «Агенты Щ.И.Т.» , Т/с «Демоны Да Винчи» Т/с «Надломленные»

ДИСКАВЕРИ УКРАИНА

, , , , , Как это сделано? , , , Наука магии , Речные монстры , , , , Как это устроено? Прирожденный механик Братья Дизель , Гаражное золото Из любви к машинам Не пытайтесь повторить , , , В погоне за классикой , Махинаторы Сокровища из кладовки Охотники за старьем Ликвидатор , Багажные войны Молниеносные катастрофы Настоящие аферисты , Охотники за реликвиями Мятежный гараж

EUROSPORT

, , Снукер. Чемпионат мира. Финал WATTS , , , Футбол. Чемпионат MLS , Супербайк. Чемпионат мира Велоспорт. Париж — Рубэ , Велоспорт. Джиро д’Италия Велоспорт. «Следи за Фабианом» , Велоспорт. Четыре дня Дюнкерка , Новости Велоспорт. Тур Йоркшира Велоспорт. Тур Азербайджана. 1 этап Велоспорт. Гонка «AMSTEL GOLD» Велоспорт. Льеж-БастоньЛьеж

ФУТБОЛ 1

Футбол NEWS Арсенал — Норвич. Чемпионат Англии , Топ-матч Говерла — Заря. Чемпионат Украины , , Футбол NEWS. LIVE Челси — Тоттенхэм. Чемпионат Англии Сосьедад — Реал. Чемпионат Испании Саутгемптон — Ман Сити. Чемпионат Англии , , «Ночь Лиги чемпионов» Бавария — Атлетико. 1/2 финала Лиги чемпионов УЕФА Чемпионат Испании. Обзор тура Шахтер — Динамо. Чемпионат Украины Путь к Евро 9 c. МЮ — Лестер Сити. Чемпионат Англии «Сiткорiзи» Ворскла — Карпаты. Чемпионат Украины Реал — Ман Сити. 1/2 финала Лиги чемпионов УЕФА

ФУТБОЛ 2

Металлист — Олимпик. Чемпионат Украины , , , , , Футбол NEWS , , , «Ночь Лиги чемпионов» , Бавария — Атлетико. 1/2 финала Лиги чемпионов УЕФА Ворскла — Карпаты. Чемпионат Украины «Моя игра» Футбол NEWS. LIVE Путь к Евро 9 c. Бетис — Барселона. Чемпионат Испании , «Сiткорiзи» Арсенал — Норвич. Чемпионат Англии , , Топ-матч Реал — Ман Сити ( г. / г.) Лига чемпионов УЕФА (п/т) Реал — Ман Сити. 1/2 финала Лиги чемпионов УЕФА Челси — Тоттенхэм. Чемпионат Англии

ЛЮДИ И СУДЬБЫ

goalma.org

13 28 квітня р.

Валентина ЗАЙЧЕНКО:

«ПОД БОМБАМИ ДАЖЕ ДЕНЬГИ ВОЗИЛИ ПО ДОНЕЦКУ…» НАГРАДЫ ОТ ВОЛОНТЕРОВ БОЙЦАМ ПОЛКА «ДНЕПР-1»

РУЧАТЬ серебряные по двесы «Тризуб» инициа торы этого волонтерского проекта начали еще зимой го года. Его получа ли активисты Майдана, раненые в госпиталях — в благодарность за безоговорочную готовность встать на защиту свободы и независи мости Украины. Однако сейчас «Тризуб» стал своеобразным знаком отличия за личную отвагу, мужество, ответ ственность при выполнении за даний по защите суверенитета и территориальной целостности Украины, и теперь уже боевые по дразделения и волонтерские ор ганизации подают предложения о награждении с описанием заслуг тех, кому просят вручить подвесы. В Днепропетровске проект «Тризуб» курирует руководитель организации «Армия волонтеров Днепр» Юлия Сегеда. — Раньше подвесы отливали только в Киеве, — говорит она. — Теперь благодаря ювелиру, во лонтеру Виталию Литвиненко их делают и в нашем городе. У нас не настолько строгие критерии к вручению подвесов, как к на граждению орденом «Народный l

герой Украины», но мы все равно просим заполнить представление и указать заслуги номинанта, по скольку подвес — это знак отличия. Преставление на вручение можно отправить по адресу: [email protected], а уточ нить информацию — по телефону Совсем недавно письменные благодарности и подвесы «Три зуб» вручены 11 бойцам полка «Днепр-1» — добровольцам, ко торые пришли в полк (тогда еще батальон) два года назад, по бывавшим в самых «горячих» точ ках АТО гг. и не отмечен ным другими наградами. Для справки. Серебряный под вес «Тризуб» придуман киевскими активистами Андреем Боечко и Дмитрием Щербаковым. Серебро для этого знака отличия присыла ют со всего мира: монеты, значки, серебряный лом. К проекту под ключились и простые граждане Украины, и знаменитости. К при меру, один из самых ценных пред метов, переданных волонтерам на переплавку, — серебряная медаль чемпиона Европы боксера Вячес лава Узелкова. Евгения РОЖДЕСТВЕНСКАЯ.

Один из старожилов «АТБ» в Днепродзержинске Валентина Зайченко за 16 лет работы смогла построить успешную карьеру в корпорации. Профессионализм и ответственность женщины в свое время позволили руководству компании доверить ей развитие сети в Донецком регионе. Кто же мог предугадать, что буквально через пару месяцев после назначения начнутся боевые действия. Но и в этих условиях Валентина Ивановна повела себя как настоящий руководитель, не бросив коллектив, имущество и магазины компании. Сегодня она трудится в «АТБ» районным управляющим 6-го района Днепродзержинска. И продолжает строить планы на будущее, несмотря на пережитый в зоне АТО стресс.

—В

АЛЕНТИНА ИВАНОВНА, не каждый день можно встретить человека, который отдал родному предприятию 16 лет жизни. Фактически вы одна из тех, кто помнит самые первые вывески магазинов «АТБ» в Днепродзержинске уже как сотрудник компании… — На самом деле я такая не одна. Людей, которые пришли в «АТБ» приблизительно одновременно со мной и работают в сети по сей день, очень много. С ходу могу на звать несколько фамилий. Мой трудовой путь в компании начался в году, ког да я стала работать продавцом в магазине «Продукты». Мои старания всегда оце нивались руководством по достоинству. Со временем я была переведена в другой су пермаркет уже как старший смены, а после стала управляющей магазином. А шесть лет назад была назначена районным управ ляющим в Днепродзержинске. Мне очень интересно работать в компании. У нас дружный коллектив, люди меня понимают, я, как руководитель, во всем стараюсь по мочь и поддержать сотрудников. — Это качество помогло вам, когда весной года вас перевели в Донецк как территориального управляющего? — Там у нас сложилась действительно эффективная команда. Совместными уси лиями достаточно быстро мы добились хороших результатов, даже отказались от группы поддержки. У нас был организован свой кадровый резерв. Мы достигли высо ких показателей и, конечно, могли бы раз вивать нашу сеть в регионе и дальше. Но война все перечеркнула. В связи с боевыми действиями в июне года наша работа в Донецком регионе завершилась. — Насколько нам известно, ваша команда держалась до последнего, работали, когда рядом уже разрывались снаряды. Тяжело было? — В тот период мы пережили очень мно гое. Под этими бомбами даже деньги вози ли по Донецку. Можете себе представить? — Что вы имеете в виду? — Когда уже начинались боевые дей ствия, практически все инкассаторы боя лись ездить по городу. А выручку остав лять в магазинах нельзя, ее необходимо сдавать в финансовые учреждения. И мы сами торговую выручку под бомбами во зили своими машинами в банки. Я лично, как управляющий, возила. Это все было со пряжено, естественно, с громадным стрес сом. Нервы у всех были на пределе. Да и без этого сложных ситуаций было немало. Когда закрывали магазины, то своими си лами вывозили товар. Его у нас часто от бирали на блокпостах. Мне вообще было непросто, ведь у меня винницкий паспорт. И чуть ли не на каждом пропускном пунк те мне с автоматом, направленным в лицо, задавали вопросы, мол, а чего ты вообще тут ездишь… — Человеку гражданскому такое пережить действительно сложно.

Валентина Зайченко.

— Вы знаете, я после возвращения в Днепродзержинск еще, наверное, с полго да не могла успокоиться. По телевизору, к примеру, идет боевик, а меня сразу начи нает трясти. Ведь сама пережила все это. — Как происходило ваше возвращение в родной город, родной коллектив? — Я практически сразу приступила к обя занностям районного управляющего в Дне продзержинске, где все для меня родное, особенно коллектив, с которым прора ботала много лет. Была одна очень трога тельная история. По возвращении в город у меня был отпуск – до сентября года. Я еще не знала, куда меня направят на ра боту. А 23 августа отмечала пятидесятилет ний юбилей. И тут позвонили мои бывшие днепродзержинские сотрудники и попро сили прийти, мол, хотим посмотреть на вас и пообщаться после пережитого в Донецке. Я пришла, а меня уже ждали цветы и по дарки. Вот такой сюрприз ребята организо вали. Меня это очень тронуло. А чуть позже меня именно туда назначили работать. — Получается, что после пережитого стресса коллектив помог вам вернуться, как говорится, в строй? — Начать жизнь заново помогла домаш няя обстановка, родные люди, коллеги по работе. Конечно, поддержка коллектива оказалась немаловажным фактором. И вообще дома хорошо. Есть понимание, что все проблемы решаемы. У нас есть ста бильная работа, отличные магазины, пре красная команда. Какие-то текущие слож ности преодолимы в рабочем порядке. Я вообще считаю, что компания создала все условия для хорошей работы. Главное – ра ботай. — Вы будете продолжать карьеру в отрасли торговли? — Конечно. Буду работать в «АТБ» сколь ко смогу, насколько мне хватит сил. Других таких компаний в Днепродзержинске про сто не существует. Сейчас к нам приходит много молодежи, обучаются, строят карье ру, даже работают на высоких должностях. И это прекрасно. Жизнь продолжается! Елена ГРИЩЕНКО.

14 28 квітня р.

ЧЕСТЬ И ОТВАГА

goalma.org

НАРОДНЫЕ ОРДЕНА — НАРОДНЫМ ГЕРОЯМ УКРАИНЫ

Дмитрий Ярош с Кареном Лалаяном и Андреем Боечко.

В селе Великая Михайловка на базе 5-го отдельного батальона Украинской добровольческой армии прошла я церемония награждения негосударственной наградой «Народный герой Украины».

ПЕРВЫЕ награжденные — это добровольцы, бойцы добровольческих батальонов и полков «Айдар», «Донбасс», «Днепр-1», «Азов», Украинской добровольческой армии (ранее — ДУК ПС), волонтеры и госпитальеры. Ордена возле местной исторической памятки — дуба Нестора Махно — вручал Проводник Украинской добровольческой армии Дмитрий Ярош. — Это достойная награда достойным людям, — сказал он. — Вклад добровольцев в сохранение и защиту независимости Украины поистине неоценим. В самом начале войны у нас не было ни опыта, ни знаний, но именно мы показали пример самоотверженной борьбы за свободу. Таким примером добровольцы остаются и сейчас. Почетным гостем на церемонии награждения был городской голова Днепропетровска Борис Филатов. — Горжусь тем, что Днепропетровск в свое время стал центром формирования добровольческого движения, — отметил он. — Горжусь вами — теми, кто готов отдать жизнь за нашу свободу и независимость страны. — Я понимаю, что, скорее всего, государственных наград для добровольцев не будет, — сказала основатель «Госпитальеров» Яна Зинкевич. — Но орден «Народный герой Украины» — самая высокая награда для нас, это благодарность от имени украинского народа. Об истории основания ордена «Народный герой Украины» рассказал инициатор проекта Андрей Боечко и подчеркнул: эту награду никогда не получит тот, кто ее не заслуживает. Героев АТО на церемонии представляли их побратимы, волонтеры. Так, Александра Гриненко, бойца батальона «Айдар» — жена Юлиана. Александр и его товарищ выжили, когда их группа попала в засаду. Им, раненым, пришлось добираться до ближайшего населенного пункта. Бойцам очень повезло, что в доме, куда они постучали, оказались люди с проукраинской позицией. Их переодели в гражданское, товарищу Александра указали дорогу,

куда идти (потом он восемь дней добирался до своих), а вот самому Александру требовалась срочная врачебная помощь — он сильно обгорел. Тогда местные придумали легенду, что он — россиянин, попавший под обстрел и потерявший память. Его два месяца лечили в госпитале на оккупированной территории, позже при помощи волонтеров его удалось переправить в Украину. Когда Саша вернулся к своим, узнал, что его считают погибшим, и даже видел «свою» могилу. Кто в ней похоронен на самом деле, до сих пор неизвестно. Один из бойцов — Николай Троицкий из полка «Азов» с позывным «Акела» — награжден посмертно, его орден получила родная сестра. Яна Зинкевич представила к награждению госпитальеров Иванку Чобанюк и Елену Ломачинскую. Лена получила тяжелое ранение в Песках, когда пыталась спасти бойца. К счастью, оба выжили. Сейчас продолжает работать парамедиком на передовой. Иванка ушла на войну вопреки семье, просто потому, что не представляла, как можно оставаться в стороне. Награду получила волонтер Ксения Быкова — «Фея». «Все, погнала на восток» — ее слова, которые она регулярно пишет в Фейсбуке. Привозила помощь даже в Донецкий аэропорт. Ее любимая фраза: «Сегодня мы на сутки ближе к победе». Также среди награжденных Владимир Васянович, Андрей Нагорный (5-й батальон Украинской добровольческой армии), Андрей Скачков, Евгений Гудилов («Донбасс»), Иосиф Пономаренко («Днепр-1»), Денис Шелер («Азов»), Андриана Сусак («Айдар»), Карен Лалаян (й батальон), волонтер Андрей Тимофеев, капеллан Тарас Коцюба. Всего на сегодняшний день орденом «Народный герой Украины» отмечены более человек — военнослужащих, добровольцев, медиков, волонтеров, капелланов. Евгения РОЖДЕСТВЕНСКАЯ.

Александр Гриненко.

Госпитальеров представляла Яна Зинкевич.

Награду получает волонтер Ксения Быкова.

goalma.org

ВІДПОЧИНОК І ТУРИЗМ

28 квітня р.

ДО СТЕПОВИХ ВОДОСПАДІВ

ІДНИЙ край не втомлюється нас з вами дивувати. Чи знали ви, що саме у нас, на Дніпропетровщині, шумить-дзвенить стрімким потоком єдиний в Європі рівнинний каскадний водоспад? Як йому вдалося зберегтися поруч із гранітним кар’єром, який забезпечив розкішним червоним каменем не одну станцію московського метро та більшість помпезних монументальних новобудов за часів СРСР? Кажуть, ще б трохи – і не було б у нас такого дива степового. Та вціліло! Невеличка степова річка Кам’янка (лівий приток Дніпра) протікає живописним каньйоном із червоних, рожевих та сірих гранітних скель. У висоту вони сягають подекуди 30 метрів, а поблизу Водяної балки утворюють пороги заввишки до 1,5 метра. Сумарний перепад близько шести метрів, завдовжки водоспад близько 30 метрів, протягом яких є не тільки пороги, а ще й своєрідні гранітні «ванни», в яких можна і поплавати, і просто полежати. Хоча навесні це, звісно, задоволення для екстремалів. Влітку вода значно тепліша, але, кажуть, її трохи менше. Тож якщо хочете купатися у водоспаді – їдьте до нього влітку. А якщо бажаєте побачити справжнє місце сили із стрімким повноводним потоком, то зараз саме час. Водоспад дуже популярний не тільки у місцевих. Так, у червні сюди масово приходять зустрічати ранок випускники, але частіше тут можна побачити приїжджих. Хтось приходить пішки від автобусної зупинки у селі або приїжджає на авто, ставить намет та насолоджується єднанням із природними стихіями. Тихими вервечками стягуються сюди турис-

ти-велосипедисти, шумними зграями налітають скутеристи. Для них тут навіть фестиваль «Шолохівські водоспади» проводили, ближче до Дня Конституції. Що цікаво, незважаючи на таку популярність та народну любов, на схилах річки Кам’янки ще й досі збереглися деякі рідкісні степові рослини, занесені у Червону книгу. І більшість із них квітнуть саме зараз. Милуйтеся, нюхайте, але не зривайте, будь ласка… І все це – км від Дніпропетровська, в Апостолівському районі. Просто посеред степу, між селами Токівське та Шолохове. У Токівському водоспад називають Токівським, у Шолоховому, ясна річ, Шолохівським. Ще одна назва «Червоні камені». Та в будь-якому разі, як будете шукати – не заблукаєте! Як дістатися? Велосипедисти за традицією їдуть чотири години до Апостолового або Нікополя електричкою, а вже звідти своїм ходом до водоспаду. Можна маршруткою до Нікополя, Орджонікідзе або Апостолового. Власним авто – менше трьох годин.

ДО ОТАМАНА СІРКА

Доїхати до Токівського водоспаду і не побувати на могилі легендарного козацького отамана Сірка лише в якихось 27 кілометрах від нього? Та ви собі потім цього ніколи не пробачите! Тож – село Капулівка, Іван Сірко та його унікальний життєпис. Непереможний кошовий отаман, який міг у небо піднятися та хмари розігнати, вовком-розвідником обернутися, кулю рукою зловити, супротивника самим лише поглядом вбити. Після втрати дружини та двох синів Сірко виходив на бій беззбройним. Був настільки сильним характерником, що сам

став смертельною зброєю для ворогів. А ще – шукав смерті. Хоча знав, що й після неї йому не дадуть спокою. Помер неподалік у Грушівці, побратими забрали, возили з собою у походи та поховали на Запоріжжі лише через п’ять років після смерті. У квітні року за рішенням радянської влади отамана перепоховали поблизу Капулівки, при цьому череп Сірка вивезли до Москви «досліджувати». го його повернули (?) в Україну, поєднали з останками го. Його правиця, заповідана Сірком козакам, символ перемоги та воїнський оберег у найважчих боях, -- зникла безслідно. А серед заповітів Сірка є й такий: «Хто сім років на Паску носитиме мені на могилу три пригоршні землі – отримає мою силу». Тож за силою – сюди, в Капулівку! У вихідні тут завжди є і туристи, і екскурсоводи у шароварах, і сувеніри. Якщо пощастить, побачите не дуже давню, але цікаву капулівську традицію. Молодята піднімаються довгими височенними сходами до отамана -- покласти квіти та віддати шану. І все б нічого, але спускатися сходами наречений повинен, міцно тримаючи на руках наречену. Як зможе донести, не перечепиться – тоді точно буде їм родинне щастя. Сірко допоможе. Людмила ДОБРИЙВЕЧІР.

16 goalma.org

28 квітня р.

ПАРК КУЛЬТУРЫ

МЕРЕЖИВОМ НАЙТОНШИМ МЕРЕХТИТЬ НА ПИСАНКАХ ОРНАМЕНТ ДИВОВИЖНИЙ…

СИЛА И КРАСОТА ЖЕНЩИНЫ

ЕСЕННИЙ флешмоб под таким названием прошел в выходные в центре Днепропетровска — на Европейской площади. Организовал его Центр активного гражданина, который действует при ОО «Сила майбутнього». Цель флешмоба — рассказать о женщинах, которые занимают активную гражданскую позицию, много времени уделяют работе, решению проблем других людей, но при этом остаются настоящими Женщинами с большой буквы. Всем участницам мероприятия организаторы преподнесли в подарок цветы и воздушные шары. Здесь же можно было принять участие в фотосессии на фоне стилизованной Эйфелевой башни, а еще попробовать вкуснейшие пирожные, сделать макияж перед фотосессией, татуировку хной — мехенди и послушать стрит-бэнд «Кошечка Антона». Проект реализован при поддержке Агентства США по международному развитию USAID. Евгения РОЖДЕСТВЕНСКАЯ.

goalma.org

НА КРЫЛЬЯХ МУЗЫКАЛЬНОЙ МЕЧТЫ

У Будинку мистецтв відкрилася традиційна всеукраїнська виставка «Мистецькі атрибути Великодніх свят» А ній представлено близько різноманітних робіт майстрів з України та Канади. Це речі, без яких неможливо уявити свято Великодня: плетені кошики, ікони, вишиті серветки, рушники, солом’яні птахи, витинанки, глиняні вироби та традиційний український одяг. Також в експозиції безліч дивовижних писанок на курячих, гусячих та страусиних яйцях, різьбленки, дряпанки, шкрябанки і мальованки. – Наближається найшанованіше свято християн, – зазначив начальник управління культури та мистецтв Євген Хорошилов. – Це свято добра, миру та злагоди. Дуже приємно, що перший передвісник Великодня – виставка у Будинку мистецтв. Майстриня з Верхівцевого Алла Буря займається писанкарством з року. В експозиції представлені її роботи – різнокольорові писанки на курячих та гусячих яйцях, декоровані яйця і сорокаклинки – писанки, на яких зображені 48 трикутників. Тематика робіт різна: квіти, візерунки, рибки. – Рибки символізують воскресіння Ісуса Христа, а сорокаклинки – оберіг дому, сім’ї, – пояснює вона. – Найважче робити білі декоровані писанки, адже спочатку потрібно намалювати орнамент спеціальним пензлем. На це я витрачаю близько години. Потім три години витравлюю яйце в оцті. Ті частини, де є віск, створюють рельєфність на поверхні писанки. Світлана Толстоброва з Дніпродзержинська займається соломоплетінням близько трьох років. На виставці вона презентувала свої вироби – композицію «Вербна неділя» та яйце. – Яйце я виготовила за ніч, – розповідає майстриня. – Зазвичай композицію придумую безпосередньо під час роботи. З обома матеріалами – і соломою, і лозою – працювати складно. Лоза тверда, солома ж, навпаки, дуже крихка. Виставка працюватиме у Будинку мистецтв до 22 травня з до Маріанна СТЕЦЬ, фото автора.

ФИЛАРМОНИИ состоялось награждение и заключительный концерт лауреатов ХХ Всеукраинского конкурса-фестиваля украинской и польской музыки имени Фредерика Шопена. В фестивале принимали участие 80 воспитанников детских музыкальных школ из разных городов Украины. Три дня подряд пианисты от 6 до 17 лет исполняли произведения Шопена и молодых украинских композиторов. Каждый из них старался передать особую систему интонирования, определяющую своеобразие музыкального стиля Шопена. – За годы существования конкурса мастер-

ство его участников заметно выросло, – говорит президент общества имени Ф. Шопена в Украине Наталья Воробьева. – Талантливых детей очень много. Поэтому выбрать лучших было непросто. В наше время элитное искусство выживает именно благодаря им. На финальном концерте выступили восемь лауреатов конкурса. Гран-при фестиваля присудили летнему Андрею Дорофееву, учащемуся Киевской музыкальной специализированной школы имени М. Лысенко. Молодой пианист блистательно исполнил Полонез ми-бемоль минор Ф. Шопена. Одна из традиций конкурса – приглашать на гала-концерт известных исполнителей. На этот раз почетными гостями стали выдающийся музыкант Анжелика Фукс из Ужгорода и юная финалистка шоу «Маленькие гиганты» в номинации «Вокал» Екатерина Бойко. Марианна СТЕЦ, фото автора.

TЕАТР ОПЕРЫ И БАЛЕТА (т. )

28 СЕЛЬСКАЯ ЧЕСТЬ, опера, 29 ИИСУС, хореографическое действо по библейским мотивам, 30 ЭТО ТАНГО В ИЮНЕ, лирико-драматический балет на музыку нашей жизни,

Імені ШЕВЧЕНКА (т. )

Имени ГОРЬКОГО (т. )

28 ПИАНИНО В ТРАВЕ, мелодрама, 29 СЕРДЦЕ НЕ КАМЕНЬ, сатирическая комедия, 30 премьера сезона СТРАНА СЛЕПЫХ, фантастическая драма по goalma.org, 5 СТРАННАЯ МИССИС СЭВИДЖ, высокая комедия,

МОЛОДЕЖНЫЙ ТЕАТР на ул. Вл. Мономаха (т. )

Дніпропетровська централізована система бібліотек для дітей серед найкращих в Україні. Влітку їй виповниться 80 років риторіальної громади, і від того, якими ми всі разом їх виховаємо, залежить майбутнє міста. І в цьому плані надзвичайно приємно, що, за висновками Національної бібліотеки України для дітей, однією з найкращих систем спеціалізованих бібліотек визнана Дніпропетровська. Інноваційну діяльність, змістовний, творчий досвід наших фахівців впроваджують бібліотекарі всієї країни. А повчитись у дніпропетровців є чому. Це й створення особистих електронних інформаційних ресурсів — баз даних, презентацій, електронних бібліографічних покажчиків; модернізація веб-сайта ЦСБД (goalma.orgib. goalma.org), впровадження веб-сервісу Flipbook для представлення крає знавчих видань для дітей, веб-сервісу Vianora slideshow для фото. Тут втілюється бібліотьюторство, тобто супроводження особистих запитів дітей, сімей, вчителів. А проект Child BookTV допомагає показати життя бібліотек для дітей сьогодні. Проект «Сходинки медіа-грамотності» впроваджується спільно з НВО № Дніпропетровські бібліо текарі запропонували формування єдиного освітньо-культурного медіа-простору для дітей міста на — роки, який розгляне міська рада.

Что? Где? Когда?

4, 5, 6 прем’єра АНГЕЛИ ТЕБЕ ОБЕРІГАЮТЬ (АТО), патріотичний концерт, 6 СВЯТКОВИЙ КОНЦЕРТ,

НА ПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО ОЖЛИВІСТЬ долучатись до книжкових скарбів безплатно значно піднімає роль бібліотеки в теперішній час. Якщо ж врахувати різноманітні свята, вікторини, ігри, конкурси, брейн-ринги та безліч інших важливих заходів, яких з кожним роком для юних читачів бібліотекарі влаштовують все більше, значення таких закладів переоцінити неможливо. — Робота бібліотечної системи в цілому, — говорить директор ЦБС для дітей Тетяна Щукіна, — це вагомий внесок у духовний розвиток підростаючого покоління. Наша спільна з батьками та педагогами праця формує їхню національну свідомість, політичну та правову культуру, почуття патріотизму. Ми пишаємось тим, що маємо можливість популяризувати українську літературу, виховувати мисляче, вдумливе, грамотне покоління, з раннього віку прищеплювати любов до книжки. Надзвичайно важливо, щоб читання стало духовною потребою. Свою роботу працівники дитячої бібліотеки виконують сумлінно і по-особливому ще й тому, що переконані: маленькі громадяни – найцінніший скарб нашої те-

28 квітня р.

Для детей: 30 НАСТОЯЩАЯ ПРИНЦЕССА, поучительная комедия для детей и взрослых, Для молодежи: 30 премьера сезона ОДНО НЕПРЕДВИДЕННОЕ ОБСТОЯТЕЛЬСТВО, размышления с улыбкой по мотивам Н. Гоголя,

Молодежный драматический театр «ВЕРИМ!» (т. )

6 (малая сцена) ТЕХНИКА ДЫХАНИЯ В БЕЗВОЗДУШНОМ ПРОСТРАНСТВЕ, спектакль для взрослых с использованием ненормативной лексики,

Український театр одного актора «КРИК» (т)

28 Закриття театрального сезону НЕПІЗНАНІ (сучасна інтерпретація новели С. Цвейга «Лист незнайомої»),

ТЕЛЕТЕАТР (сп. Крутогорный, 9, т. )

30 прем’єра пам’яті Івана Франка ЖІНКА, ЯКА ЙШЛА ПОРУЧ, моновистава у виконанні Ольги Бразинської, (Вистава-учасник ІІІ Міжнародного фестивалю українського театру "Схід - Захід" у Кракові (Польща).

Городской ТЕАТР КУКОЛ (Победа-6, т. )

30 (, ), 1 () МНОГОУВАЖАЕМЫЙ ТУЗИК, сказка об уважении.

Бібліотеки для дітей створюють ще й неформальні обставини для спілкування й стимулювання дитячої творчості та розвитку. Підтвердження цьому — краєзнавчий проект «Мій край_dp», конкурси «Книжкова веселка», «Золоте перо», «Чарівний пензлик», «Оригінал», електронних медіа-ресурсів

«Майбутнє народжується сьогодні» та «річчя незалежності України». Надзвичайно вдячні працівники бібліотек за підтримку міській владі, за те, що в такий непростий час піклується про збереження та розвиток бібліотечної системи міста. А досвіду і бажання працювати їм не позичати, тож як справжні ентузіасти й фахівці свою любов до професії й надалі обіцяють доводити справами, новими проектами, конкурсами. І запрошують юних городян долучатися до них активніше. У будь-якій бібліотеці міста завжди допоможуть знайти потрібну літературу, порадять, що прочитати відповідно до віку дитини. — Влітку міська дитяча бібліотека відзначатиме річний ювілей, — продовжує Тетяна Геннадіївна. — Всі ці роки ми намагаємося йти в ногу з часом, бути першими у впровадженні нових проектів та технологій. Тож юних читачів чекає ще багато цікавих подарунків у вигляді конкурсів, презентацій, удосконалення комп’ютерних навичок. Переконана, ювілей пройде корисно і цікаво. Як і кожний день зустрічі з читачами. Юлія БАБЕНКО, фото автора.

ОБЛФИЛАРМОНИЯ (т. )

30 премьера сезона: вокал-шоу «КОНСОНАНС» с программой МУЗЫКАЛЬНЫЙ РИНГ, 3 Ко н ц е р т д ж а з - о р к е с т р а «DNEPRO-BAND», дирижер Юрий ИЩЕНКО, 5 премьера сезона: концерт-шоу «ЗА ЧАС ДО ПРЕМЬЕРЫ»,

ДОМ ОРГАННОЙ И КАМЕРНОЙ МУЗЫКИ (т. )

29 «НА ОДНОЙ ВОЛНЕ СО СКРИПКОЙ», концерт выпускников и студентов Днепропетровской консерватории, 30 «НЕСЕРЬЕЗНО О СЕРЬЕЗНОМ». Исп.: камерный оркестр «ДИВЕРТИСМЕНТ» (дирижер – з.д.и.У. Юрий ПОРОХОВНИК) и солисты ДОКМ, 30 «МУЗЫКА НА «БИС». Исп. солисты ДОКМ,

ПЛАНЕТАРИЙ

30 апреля, суббота

Дракоша и пропавшая звезда (5+) Азбука Вселенной (8+) От земли во Вселен-

ную (12+) 1 мая, воскресенье. День Солнца О Солнце, звездах и планетах (5+) Солнце и мир планет (8+) Империя Солнца (12+) При ясной погоде с до наблюдение солнца в телескоп.

СПОРТАРЕНА

goalma.org

28 квітня р.

БОЙЦЫ АТО И ВОЛОНТЕРЫ ПОКАЖУТ КЛАСС В БАССЕЙНЕ

Стартовала регистрация на первый открытый чемпионат по плаванию. Его организовывает в городе на Днепре областная ассоциация участников АТО при поддержке Днепропетровской облгосадминистрации. На соревнования приглашают бойцов и волонтеров, а также участников с ограниченными возможностями. Организаторы обещают позитивные эмоции и спортивный драйв. — Чтобы демобилизованные быстрее адаптировались к мирной жизни, мы постоянно их поддерживаем. Организованы бесплатные курсы по программированию, английскому, вождению. Вместе с образовательными проектами реализуем и спортивные. Сейчас идет подготовка к первому открытому чемпионату по плаванию. Его Днепропетровск будет принимать в конце мая. К нему могут присоединиться не только бойцы АТО, но и их родные, волонтеры. С идеей выступили сами бойцы, Днепропетровская обладминистрация инициативу поддержала, – отметил председатель облгосадминистрации Валентин Резниченко. Примером для всех станут АТОшники с ограниченными возможностями. На плавательных дорожках они продемонстрируют волю к жизни и стойкость духа. Участники будут соревноваться на метровой дистанции. Каждый будет плыть тем стилем, который для него наиболее удобный. Профессиональные пловцы поборются за награды в номинации «Я – чемпион», а любители – «Я – молодец». Также военные и волонтеры смогут объединиться в команды и пройти этапы эстафеты. Общий смысл – добраться до финиша быстрее всех и коснуться бортика бассейна. Для участия в чемпионате обязательны два условия: наличие медицинской справки на посещение бассейна и допинг-проверка. Для регистрации достаточно позвонить по телефону () В заявку впишут имя и фамилию, возраст, спортивную категорию, в каких войсках служили и телефон. На соревнования приглашаются все желающие из разных областей Украины. Чемпионат будет принимать Дворец водных видов спорта «Метеор», который находится в Днепропетровске по ул. Макарова, 27а.

ДОПЛЫТЬ ДО ЛОНДОНА

В Днепропетровске впервые прошел чемпионат Украины по плаванию в категории «Мастерс». спортсменов из 16 областей Украины в возрасте от 25 до лет состязались за звание лучшего во Дворце водных видов спорта «Метеор». В программе чемпионата были дистанции от 50 до 1,5 тысячи метров всеми стилями плавания, в том числе эстафетное плавание. По итогам были сформированы команды для участия в чемпионате Европы по водным видам спорта, который состоится в Лондоне в конце мая.

ТРИСТА МАТЧЕЙ РУСЛАНА РОТАНЯ

УСЛАН Ротань вплотную подошел к рубежу трехсот матчей в чемпионатах за свой «Днепр». Но мы начали с вещей вполне земных. Тем более что впереди был матч с «Александрией» и уместен вопрос о боевой готовности. — Руслан Петрович, как самочувствие? Позволяет радоваться краскам жизни? — Вполне нормальное. Но выйду ли на поле со старта или вообще, решит Мирон Богданович. «Александрия» заставила считаться с собой всех лидеров. …Руслан как в воду глядел. Матч получился сложным, решающими стали проведенные замены Маркевичем и Шараном, после последней в ворота пришлось становиться нападающему Пономарю. Ему Ротань забьет со стандарта как киперу детской лиги. Но перед этой классикой капитана «Днепра» в полный восторг привел одноклубник Пико, залепивший настоящему вратарю Новаку умопомрачительный голище. Реакцию Руслана видели все зрители трансляции. Кстати, с бразильца причитается, о нем мы вспоминали накануне. — «Днепр» — удивительная команда. После санкций УЕФА и угрозы бытию в своем чемпионате команда пошла вперед, как торпедный катер. Все мобилизовались, хотя с палубы доносятся реплики. Лео Матос играть готов, но не бесплатно, еще одного бразильца Андерсона вообще все в команде устраивает. А вот сам Руслан Ротань заявлял, что доигрывает в «Днепре» последний сезон… — От себя скажу, что таких заявлений не делал, это ваши коллеги меня не так поняли. А так, у каждого может быть свое мнение и свой взгляд на карьеру. Главное, чтобы внутри коллектива была атмосфера между игроками, которой «Днепр» всегда славился. — Вы ее главный хранитель, вам виднее. Кстати, не боитесь, что Пико отберет у вас привилегию исполнять штрафные? Человек так соскучился по футболу, что просто пашет землю и худеет прямо на глазах… — Нет (смеется), не боюсь. Андерсон — занятный и открытый парень. Несмотря на колоритную внешность, он вполне играющий, да еще с приличным ударом. Благодаря тренировкам мы и раньше знали о его потенциале.

Реплика в сторону и мимо шуток. Накопив солидный игровой опыт, Ротань стал подчеркнуто творчески относиться к стандартам, чем напомнил знаменитого Виктора Серебрянникова. Но сравнивать отношение к спортивному режиму капитана «Днепра» и киевского динамовца из прошлого не приходится. Своим профессионально здоровым образом жизни он некогда восхищал и Хуанде Рамоса. — Руслан, мы сейчас ходим по полю стадиона в Приднепровске, где тренировки «Днепра» проводил еще Валерий Лобановский. Днепропетровская городская власть обещает его реконструировать. А сами когда выходили на поле «Авангарда»? — Я играл здесь еще за юношей, когда мне было лет четырнадцать-пятнадцать. Как быстро летит время… Но если стадион восстановят, как задумано по проекту, это будет очень важно для таких же по возрасту ребят. Приднепровск удален от доступных спортивных арен, а здесь можно вырасти и даже стать в будущем игроком «Днепра». — От будущего к настоящему. Что помогает сегодня держаться команде «Днепр»? — Профессионализм. Мы в первую очередь доказываем себе и радуем своих преданных болельщиков. — Но вокруг столько домыслов и упреков. Совсем свежий: Владимир Лютый, всегда мечтавший вернуться в «Днепр» тренером, считает, что бездарный клубный менеджмент — главный виновник всех нынешних бед команды. — Мнения могут быть разными. Но система такова, что будущее зависит от одного человека – собственника «Днепра». Нам, игрокам, остается только надеяться на счастливый исход. Пока такая надежда есть, будем верить и достойно завершать сезон. — Что находится под последними словами, мы поговорим позже. А пока вспомним о бывших одноклубниках, которые тоже мечтают и готовятся к Евро во Франции. Некогда вы взяли под защиту бывшего нападающего «Днепра» Селезнева, заметив, что такими игроками не разбрасываются. Остаетесь при прежнем мнении? — Остаюсь.

— А что скажете о трудных временах Дениса Бойко в «Бешикташе»? — С Бойко не созванивался, но о его положении в «Бешикташе» в курсе. Я не думаю, что раздуваемый прессой конфликт с тренером Шенолом имеет место. Скорее, это просто рабочие моменты. Сам в прошлом вратарь и профессиональный тренер прекрасно видит потенциал Дениса. Я же знаю, какого уровня спортсмен мой бывший одноклубник, как он тренируется и умеет настраиваться на матчи. Не сомневаюсь, что Денис через полгода полностью выиграет конкуренцию и станет основным вратарем стамбульского клуба. А если его купят другие, то турки еще пожалеют. — На носу матч полуфинала Лиги Европы «Шахтер» — «Севилья». Весьма вероятно, что против горняков на поле «Львов Арены» выйдет ваш давний приятель… — С Коноплянкой говорил вчера. С Женей не бывает скучно. Даже после поражений в Примере он находит повод посмотреть на ситуацию с юмором. О выступлении на Евро пока не говорим. Нет, дело не столько в суеверии, сколько в своевременности. Зато предстоящую встречу «Севильи» с «Шахтером» обсуждали. Женя Коноплянка сказал, что ждет этих матчей с неослабевающим интересом. — С одной стороны, патриотизм, ведь за «Шахтер» играет много украинцев и ваших партнеров по сборной. Да и еврокубковый рейтинг значим. С другой – ваш друг и любимец не только нашего города, но и всей прогрессивной части украинского народа и страны с «Андалуссийщиной» в придачу… Кстати, вас не настораживают статистические находки, что Коноплянка никогда не был специалистом по «Шахтеру», как, например, Ротань с Зозулей? — Я думаю, что статистика, как обычно, будет ни при чем. Все решится в двух матчах по регламенту Лиги Европы. — Ладно, о Лиге Европы не будем, упоминания о ней нынче, как соль на рану… Но есть задачи вполне достижимые и насущные: Кубок Украины с одноклубниками брать собираетесь? — Желание, конечно, есть и большое. Но впереди еще ответный матч с «Зарей», а потом финал. Любой из соискателей тоже хочет взять трофей. — Финал, конечно, матч особый. Но в прыть «Зари» во втором матче полуфинала я не верю. Похоже, нашел «Днепр» противоядие от этой команды, да и психологически вы сегодня посильнее. — Спасибо за добрые слова, но футбол всегда оставляет за собой элемент непредсказуемости. — Учитывая полное отсутствие национального Кубка в клубной витрине, такой ответ не принимается. Да и пора заслуженному капитану и целой эпохе в жизни «Днепра» высоко задрать над головой увесистый и почетный приз… — С такими доводами (смеется) не поспоришь. Кубок будем брать! Результаты го тура: «Александрия» — «Днепр» — , «Черноморец» — «Шахтер» — , «Волынь» — «Заря» — , «Карпаты» — «Говерла» — , «Металлист» — «Сталь» — , «Динамо» — «Ворскла» — (Команда Сергея Реброва во второй раз подряд стала чемпионом Украины.) Игорь СУХОВОЙ. Фото Андрея БАТОЗСКОГО.

ЗДОРОВ’Я

goalma.org

28 квітня р.

ВЕСНОЙ НЕ СПИТ ЭНЦЕФАЛИТ С потеплением клещи начали охотиться гораздо раньше. Их укус может стать причиной опасных заболеваний. Как избежать проблем, рассказала исполняющая обязанности начальника главного управления Госсанэпидслужбы Украины в Днепропетровской области Неля САЛЬКОВА. Погода уже давно способствует отдыху на природе, и многие жители области не первые выходные очень активно выезжают на прогулки в лес, парк. Но статистика показывает, что, начиная с середины апреля, после пикников, из года в год стабильно растет и количество обращений к врачам не только из-за отравлений и ушибов, но и укусов клещей. Пик их активности в прошлом году мы наблюдали в июне – почти 17 процентов от всех случаев укусов. Есть несколько таких уже и в этом году. И хотя они не носят массовый характер, расслабляться нельзя, нужно быть внимательными к себе и детям. — Клещ может быть переносчи-

ком около двадцати видов инфекций, самые опасные из них — энцефалит и болезнь Лайма, — говорит специалист. — К счастью, в нашем регионе переносчики энцефалита встречаются редко, это больше характерно для Крыма, мы регистрировали такие случаи у людей, которые посещали полуостров. А вот рост болезни Лайм-боррелиоз на Днепропетровщине беспокоит: если в году у нас зарегистрировано 78 случаев заболевания, то в м установили уже таких диагноза. Интенсивный показатель заболевания в нашем регионе составляет 9,3 случая на тысяч населения при среднем показателе 7,6 по стране. Уже в этом

Шість днів на роздуми (fb2)

- Шість днів на роздуми[Sei giorni di preavviso] (пер. Анатолий Алексеевич Перепадя) (Артур Джеллін- 1) Kскачать: (fb2)- (epub)- (mobi)- Джорджо Щербаненко

Джорджо Щербаненко
ШІСТЬ ДНІВ НА РОЗДУМИ

Розділ перший
Філіп Вейтон

Артур Джеллін працює в архіві центрального поліційного управління, і ми щиро приятелюємо з ним уже три роки, незважаючи на наші не дуже часті зустрічі.

Джеллін відзначається небуденною ввічливістю й вихованістю. Взагалі я не люблю людей церемонних, але підкреслена коректність і незмінна стриманість цієї людини просто підкупають. Скажімо, однією цигаркою його можна ще почастувати, зате другу він уже не візьме ні за що. Мовляв, гостинність гостинністю, але зловживати нею він ніколи собі не дозволить.

До нього додому більше приходив я. З ним та його дружиною, ще скромнішою, наскільки це взагалі можливо, ніж він сам, ми проводили цілі вечори, говорячи про судову медицину і про кримінальні загадки. В молодості Артур Джеллін вивчав медицину, але мусив піти на службу: не могли допомагати батьки. Він кинув університет уже перед самим захистом диплома. Усе-таки дивно, що він влаштувався на роботу в центральне управління поліції. Здавалося просто неймовірно, щоб така людина могла зжитися з юристами, криміналістами та поліцейськими. Але треба взяти до уваги: працював він в архіві, і найбільші злочини доходили до нього у вигляді самих документів. Я мимоволі йому співчував: це ж ради шматка хліба для сім'ї такій здібній і славній людині доводиться щодня в темному кабінеті підшивати судові справи.

Саме завдяки підказкам Джелліна поліція зуміла викрити двох моторошних убивць. І що ж — газети ніколи не називали його ймення, а начальство не виявило йому навіть і тіні вдячності. Навпаки, було таке враження, що воно ще й незадоволене, чого він лізе не в своє діло.

З часу нашої останньої зустрічі з Джелліном минуло вже кілька місяців, і я подумував про візит до нього. Аж це ввечері, йшла дванадцята, я саме строчив статтю про психічні розлади для наукового журналу, коли озвався телефон. Дзвонив Артур. Важко описати, як він був збентежений, що турбує мене так пізно. Даремно намагався я його заспокоїти за це кричуще порушення етики. Зрештою після численних перепросин я зрозумів, що йому треба негайно побачитися зі мною. Я запросив його до себе й послав мого служника, щоб він відчинив браму. Артур незабаром з'явився.

Убраний у світло-сірий дощовик, він виглядав ще худорлявішим, ніж завжди. Високий, охайно зачесаний, бездоганний джентльмен, він всміхався мені доброю усмішкою, а мій служник допомагав йому скинути плащ з такою міною, що ніхто б не вгадав, приємно йому чи неприємно гостя роздягати.

— Добривечір, Артуре, — сказав я, кладучи йому руку на плече. — За ці кілька місяців ви ще постатечнішали.

Джеллін, злегка зашарівшись, відповів на моє привітання, титулуючи мене паном Беррою. Я не раз просив його називати мене просто Томмазо, це б мені зробило приємність, але, як і досі, мої старання були марні. Я був для нього паном Томмазо Беррою, відомим на всю країну психологом, і звертання до мене на ймення здавалося б йому недоречним. Зрештою довелося з цим примиритися.

Я посадив його в крісло, поставив на стіл пляшку коньяку й попросив пояснити, що його до мене привело.

— Я опинився на роздоріжжі,— почав він нерішуче. — Пробачте, що мені доводиться говорити про себе, а це не дуже ґречно…

— Певне, якась сенсація, — сказав я і налив йому чарку коньяку, знаючи, що трунок, бодай хоч трошки, додасть йому апломбу.

— Так ось… Ви читали відгуки преси на справу Вейтона?

— Ні,— відповів я. — Газет я майже не розгортаю.

— Пробачте, я й забув про це… Зрештою, якби ви навіть читали газети, могли б цієї замітки і не зауважити. її подано так, що вона не дуже впадає в очі.

— А про що там? — запитав я. Артур одним ковтком вихилив чарку.

— Справа дійсно незвичайна. Відомому акторові Філіпові Вейтону погрожують смертю.

Цю новину я зустрів цілком спокійно. Джеллін вів далі:

— Вейтон повинен умерти дванадцятого листопада, а сьогодні у нас уже сьоме, а точніше восьме, бо вже пішла перша.

— Повинен умерти? — перепитав я, тепер уже з щирою цікавістю.

Я вже звик до Артурової манери викладати події плутано і неясно. Вроджена сором'язливість перешкоджала йому формулювати думки чітко і виразно. Боячись нагнати на слухача нудьгу, він намагався обходитися мінімумом слів і часто ставав просто незрозумілим. Завдяки нашій дружбі, може, я був єдиним, з ким Джеллін розмовляв вільно. Але цей вислів «повинен умерти» навіть для мене пролунав дивно.

— Бачте, — пояснив Джеллін, — шостого вранці першою поштою Філіп Вейтон отримав листа. А другого дня, теж зранку, надійшов другий…

З цими словами Джеллін вийняв з грубої шкіряної течки, яку завжди носив з собою, два аркушики паперу завбільшки з телеграфний бланк. Я уважно прочитав їх. Слова були написані од руки, великими літерами, посилач залишився невідомий. На першому стояло:

«Дорогий Вейтоне, приготуйся до смерті. Я уб'ю тебе дванадцятого листопада. Пам'ятай: дванадцятого листопада. Утекти тобі від мене не вдасться. Ф.»

— Цього листа вручено шостого вранці,— пояснив Джеллін. — А ось другий лист, отриманий другого дня.

«Дорогий Вейтоне, — читав я, — приготуйся до смерті. Я уб'ю тебе дванадцятого листопада. Пам'ятай: дванадцятого листопада, вранці. Утекти тобі від мене не вдасться. Ф.»

— Вони майже ідентичні,— зауважив я, повертаючи їх Артурові. — У другому міститься уточнення: «вранці»… Сподіваюся, що Вейтон не дуже схвилювався…

— Не схвилювався! — вигукнув Джеллін і, переляканий своєю нестриманістю, додав швидко: — Пробачте мені, але Вейтон більш ніж схвильований. Він упадає в усе більшу паніку. Загроза смерті не дає спати йому, а разом із ним і центральному поліційному управлінню, куди він і його рідні дзвонять по двадцять разів на день. Сьогодні вони дзвонили вже вісім разів, щоб довідатися, чи ми спіймали автора листів. Поки ми не викриємо винуватця, Вейтон не зможе нормально жити. Ми приставили до нього двох співробітників, які бережуть його вдень і вночі, але він запевняє, що цього недостатньо: він так і не може спати.

— Ви ж бо по собі добре знаєте, — сказав я, — той, хто справді готується вбити, не лізе на рожен і не посилає анонімок, він тільки йде і вбиває. Просто комусь дуже хочеться пошарю пати нерви Вейтону, а він на це й піддається.

— Атож, — озвався Джеллін, — саме так пояснювали йому і ми, коли він прийшов з першим листом до нашої централки. Але він майже в нестямі. Усе товче, що його дванадцятого листопада вб'ють.

— Що й казати, одержувати отакі листи не вельми приємно. Чого він так знервувався, мені цілком зрозуміло… Але, пробачте, на початку нашої розмови ви заявили, що стоїте на роздоріжжі. Як вас розуміти?

Почувши це запитання, Джеллін почервонів.

— А от як… — сказав він. — Може, я вам здамся дещо нескромним, але мені вдалося здобути маленьку перемогу. — Тут він, заохочений моїми жестами, одсьорбнув коньяку і вів далі: — Як ви знаєте, кожна судова справа складається з протоколів допитів, описів огляду місця злочину, експертиз, викладених на десятках сторінок, — усе це я потім упорядковую для архіву. Протоколи ведуться співробітниками звичайно нашвидку — так їм кортить скоріше закрити справу. Я вже давно просив управління дозволити мені переглядати ці показання ще до того, як підшивати: все-таки можна зайвий раз переконатись у вірогідності тих чи інших свідчень. Звісно, не всі, а лише ті, які, на мою думку, суперечливі. І ось тиждень тому начальство моє нарешті дало на це дозвіл. Отож тепер, коли до архіву надходить якийсь документ і я вловлюю в ньому якісь неясності, то я починаю перевіряти подані в ньому відомості. Якщо це протокол допиту, я допитую свідка ще раз, якщо йдеться про огляд місця злочину, то я проводжу його знову. І так далі…

Тут, вражений власною красномовністю, Артур Джеллін замовк і засоромлено глянув на мене.

— Любий Артуре, — сказав я радо, — то це ж чудово. Так невдовзі начальство зрештою оцінить вас по заслузі.

— Ради Бога! — вигукнув Джеллін, соваючись у кріслі, заклопотаний, але й радий від почутого. — Так от я поясню, чому я дозволив собі турбувати вас о такій пізній порі: мені треба піти до Вейтона додому.

— Зараз? Посеред ночі? — поцікавився я.

— О другій ранку, — уточнив Джеллін. — Я хочу перевірити рапорт, одержаний від одного зі співробітників, приставлених оберігати актора. Даруйте, — вів далі він піднесено, — але я знаю, що Вейтон взагалі не виходить з дому, не лягає ввечері в постелю, а проводить ніч у кріслі перед каміном. Дружина намагається його заспокоїти, і в результаті доходить до сварки. Двоє шуряків просто сміються з нього, а отриманий мною звіт зводиться до однієї лаконічної фрази: «Нічого особливого не помічено». Інакше як халатністю це не назовеш. У сумлінно складеному рапорті повинен навіть згадуватися кожен рип стільця… Ось чому я вирішив сам піти до дому Вейтона і заступити там співробітника на посту. Його зміна закінчується якраз о другій.

— Усе це цікаво, але… — Я глянув і прочитав в його очах, що він прийшов до мене, аби запропонувати піти разом. — А можна туди піти і мені? Такого роду справи мені вельми цікаві. Я давно мрію написати книжку про психологію злочину.

— То ви згодні піти зі мною? Я саме для цього сюди і явився! Я маю дозвіл брати з собою одібраних мною осіб. Можна вскочити в халепу. А потім капітан Сандер вас знає…

— А що — завдяки вам добре розважуся, — сказав я. — Котра година?

— Лише пів на першу, — відповів Джеллін. — Але, якщо вам цікаво, перш ніж вирушити туди, я хотів би ознайомити вас з усім, що стосується цієї справи.

Ми розмовляли до пів на другу, проглядаючи різні документи, пов'язані зі справою Вейтона. Артур обходився з ними, мов з реліквіями. Лежали вони в десяти окремих папках під грифом «Службова справа» і містили матеріали стосовно челяді Вейтона і, звичайно, його самого. Фігурувала в них дружина актора Матільда Чезлі, її двоє братів — Альберт і Френсіс Чезлі і службовці, три-чотири особи з театрального світу, імпресаріо, колеги актора. Папки містили всі можливі відомості про кожного, починаючи з дати народження, усіх адрес, які змінювалися за довгі роки, і закінчуючи характером і розміром прибутків. Це був основний слідчий матеріал: наслідок показань свідків і огляду місця можливого злочину, проведених від дня подачі скарги Філіпа Вейтона. Лежала тут і замітка з написом «таємно».

— Полювання на винуватця, — оглядаючи папери, сказав я з посмішкою. — Але ці документи позбавлені життя. Кожна зі згаданих тут осіб може бути винна чи невинна. Треба придивитися до цього всього зблизька…

— Пане професор, — промовив розчаровано Артур. — Мені б не хотілося здатися неввічливим, заперечуючи вам, але я інакшої думки. Мертві аркушики паперу! Але ж саме завдяки їм ми викриємо автора анонімок і перешкодимо йому вчинити злочин! Ви от прочитайте. Тут є все. Звідки відправлено листи з погрозами? Перший укинули у Сент-Джоні, до скриньки під номером 23, між восьмою і десятою годиною. Другий укинутий на Грейвз-стріт, до скриньки під номером 4, теж між восьмою і десятою. Обидві скриньки висять у передмісті Бостона. До того ж чому з архіву ми одібрали саме ці, а не інші документи? Адже ми не можемо розглянути справи всіх тих, з ким Вейтон будь-коли стикався. В доборі матеріалів ми керувалися двома критеріями. Перший, інформаційний: відомості про рідних і найближче оточення актора дозволяють уявити всю ситуацію. Другий — це критерій дедуктивний. Визначили кілька найближчих знайомих Вейтона: імпресаріо, колеги тощо. На цій підставі ми спробуємо відгадати, хто автор анонімок. Ось ви висловилися при знайомстві з документами так: «Полювання на винуватця». А от мені здається малоймовірним, щоб винуватця можна було знайти серед осіб, описаних у цих паперах. Той, хто підписує ініціалом, мабуть, фальшивим, такі погрози, мусить бути з-поза середовища Вейтона і не боятися, що його можуть запідозрити.

Довгий цей висновок Джелліна я слухав з захопленням. Незважаючи на його шанобливе ставлення до мене, я відчував, що він певний у своїй правоті. Виходило так, ніби він казав: «Така моя думка, і викладаю її цілком зрозуміло. Пробачте мені, що я не згоден з вами, хоча я вас дуже високо ціную».

О пів на другу на порозі кабінету постав служник Джін, несучи наші дощовики.

— Зараз перша тридцять, машина чекає,— проказав він. Нагадувати нам про виїзд ніхто йому не велів. Хоча я не раз картав його за підслухування моїх розмов, відучити його від цього мені не вдалося. Треба зрештою визнати, що підслухував він для мого ж таки добра.

У Бостоні, цьому найблагороднішому місті Сполучених Штатів, туман велика рідкість, але якщо вже він упаде, то не поступається нічим своєму славетному лондонському побратимові. Ось чому на відносно недалеку дорогу до будинку Вейтона у нас пішло двадцять п'ять хвилин.

Попри пізню годину всі без винятку вікна вілли світилися. Можна було подумати, що там відбувався великий прийом гостей.

Не встигли ми зупинитися перед брамою, як почули лютий гавкіт собаки, і голос чоловіка, чий силует ледь бовванів у тумані, гукнув:

— Хто там?

Артур Джеллін вистрибнув з машини й одразу ж одгукнувся притлумленим голосом:

— Поліція, поліція.

Коли ми підійшли до чоловіка, він пильно придивився до нас і спитав:

— Артур Джеллін? А хто це з вами?

— Професор Берра.

У коридорі ми пройшли ще один огляд, цього разу його проводив камердинер Вейтона, а остаточно всі сумніви розвіяла лише поява співробітника поліції, на зміну якого прийшов Артур.

— Салют, Артуре, — привітав він нас. — Поступаюся місцем тобі. Ніч напрочуд спокійна. Наш кандидат у покійники розкладає пасьянс і підкріплюється алкоголем. На добраніч.

Він торкнувся пальцями до наголовка капелюха і пішов собі. Нас увели до вітальні, де був Філіп Вейтон.

Актор сидів спиною до палаючого у каміні вогню і розкладав колоду карт. У кріслі, не вельми успішно, боровся з оспалістю другий із співробітників, виділених для охорони Вейтона. Він сидів у капелюсі, а в пальцях тримав недопалок.

Після кількох слів вітання Джеллін і я посідали на канапі, мовчки споглядаючи на задуманого над пасьянсом актора. На перший погляд могло здатися, що Вейтон не дуже хвилюється, але огляд при вході, засвічені в усьому домі вогні і безсоння челяді промовляли самі за себе.

Ще рік тому я бачив Вейтона в театрі. На сцені він мені сподобався, він грав там роль у дусі Маклеглена — героя підлого, хоча не позбавленого якоїсь шляхетності. Проте як людина він мені не імпонував. Фізично він був міцний і дужий, але його обличчя носило сліди гуляки й марнотратника життя. Придивляючись до нього наламаним оком психолога, я підмітив інші, не вельми похвальні ознаки: випнуті надбрівні дуги, здоровий носяка, маленькі приплюснуті вуха, що свідчили про його буйний характер. Такій людині, як він, було неважко викликати до себе глибоку ненависть і навіть бажання убити. Можливо, його власний страх і походив з усвідомлення того, які почуття будить він в інших людей.

Міркуючи так, я раптом почув, що Вейтон звертається до мене.

— Я був в Італії на гастролях з однією англійською трупою. Італійці мають найбільшого письменника світу… Піранделло. — Тут він зупинився, роздивляючись карти, потім повів далі: — Я трохи вивчав італійську. Саме для того, щоб грати в п'єсах Піранделло… «Шестеро персонажів у пошуках автора»… Може, ви поговорите зі мною своєю рідною мовою? Я хотів би перевірити, скільки я ще пам'ятаю.

— Залюбки, — погодився я і спитав по-італійському. — В якому місті ви були?

— В Мілані,— відповів він з кумедним акцентом.

— Мі-ла-ні,— поправив я його. — А довго ви були?

— Лише місяць, — пояснив, дещо запинаючись, Вейтон.

Так ми з ним розмовляли майже десять хвилин. Нам пощастило навіть розбудити поліцейського, який з тупою посмішкою почав прислухатися до нашої розмови. Зате Джеллін слухав з великою цікавістю, але я бачив, як він водночас пильно роздивлявся кожну подробицю у вітальні й помічав усе, що тут діялося, перевіряючи слушність лаконічного рапорту: «Нічого особливого не помічено».

— У Бостоні ви пробудете ще довго? — спитав мене Вейтон своєю ламаною італійщиною.

— Я ще двічі прочитаю курс моїх лекцій про психопатію. А до Італії повернуся остаточно лише через два роки.

Вейтон відповіді моєї і не слухав, а вів далі по-італійському:

— Ці ідіоти вважають мене за дурня, аякже: я боюся… І не вірять, що мене справді вб'ють дванадцятого листопада… От ви не з поліції, ви займаєтеся… як це сказати… психопатологією… ти повинні зрозуміти мене. Якщо я так боюся, то на це є підстави… От вони приходять і питають мене, кого я підозрюю. Але ж якби я підозрював когось, то до них би не звертався. Я б упорався самотужки. — Далі, не помічаючи того, він перейшов на англійську: — Кого ж мені підозрювати? Якщо тобі щовечора аплодує багатотисячна публіка, якщо ти щовечора загрібаєш купу доларів, то легко можна завести смертельних ворогів і навіть нічого не знати про них. Вони пояснюють мені: «Та це дрібниця! Це тільки дурний жарт. Заспокойтеся, нічого з вами не станеться, та й зрештою, якщо тільки посилаються анонімки, то що вони можуть зробити?»

Він підвівся і підійшов до мене з дивним виразом на лиці чи то трагіка, чи то блазня.

— Ви розумієте? Американський кодекс!.. Що вони можуть зробити, якщо йдеться лише про листи? «От приходьте, коли вас уб'ють, тоді й розберемося!» Ха-ха! — Вейтон несподівано зареготав, і його сміх пролунав у великій вітальні похмуро і зловісно. — От приходьте, коли вас уб'ють, тоді й розберемося!.. — повторив він.

Поліцейський збирався сказати щось акторові, бажаючи радше заспокоїти його, ніж утішити, аж це двері праворуч від каміна нараз розчахнулися і у вітальню ввірвався чоловік у халаті.

— Годі, Філіпе, — озвався він зневажливо. — Може, ти перестанеш нарешті випендрюватися?

Вейтон одразу ж опанував собою.

— Це Френсіс Чезлі, Філіпів шуряк, — підказав мені Джеллін.

— Я роблю що мені подобається, — холодно відрубав актор, сідаючи на своє місце й наливаючи якийсь напій. — Якщо тобі не спиться, то перебирайся до готелю.

— Овва, — сказав Френсіс Чезлі, наливаючи й собі чарку. — Пан Вейтон стає в позу. Знаменитий актор гордує скромним шуряком. Чудово, я перебираюся до готелю, але прошу, добродію, до мене не звертатися, коли треба буде платити за квартиру. Я не платитиму… і мешкатиму в готелі…

Вейтон поблід, але не відповів нічого.

— Бажаю добре розважитися! — ущипливо кинув через плече Френсіс, виходячи з кімнати.

Вейтон гукнув йому вслід:

— А я тобі — приємно провести час з Гертрудою!

Френсіс Чезлі спинився біля дверей, причинив їх і знову підійшов до Вейтона.

— Слухай уважно, — сказав він. — Перш ніж вимовити це ім'я, раджу тобі добре подумати. А найкраще тобі мовчати. Брудну білизну перуть удома.

— Читати мораль, — заперечив Вейтон, — кожен уміє. Тільки я брудну білизну перу удома, а твоя Гертруда…

— Цить! — крикнув виведений з себе Френсіс, хапаючи пляшку. — Ще слово — і я провалю тобі голову!

Поліцейський, передбачаючи, до чого йдеться, стояв уже між ними.

— Спокійно, панове, тільки не в цю пору. Я був би вам вдячний, якби ви відклали з'ясування стосунків до ранку. — 3 цими словами він узяв Френсіса під руку і провів до дверей. Його ущиплива посмішка показувала, що з божевільними треба поводитися дуже терпляче.

Чезлі вийшов не озираючись, дарма що Вейтон бубонів щось нерозбірливе за його плечима.

Після цієї короткої сценки актор знову замкнувся в собі. Мовчки, навіть не глянувши на нас, він повернувся до свого пасьянсу. Ми обмінялися з Джелліном тямким поглядом. Як завжди коректний, Артур сидів і далі прямо й нерухомо, поклавши лікоть на бильце канапи. Зате я розвалився зручно. Поволі мене почала долати соннота. Тріщання полін у каміні, притлумлене світло, мовчання застиглого, як бовван, Вейтона і гучне сапання розімлілого поліцейського приспали б зрештою мене, якби десь о пів на четверту не зайшла в кімнату акторова дружина Матільда Чезлі. Я впізнав її на превелику силу, чи ж дивина: адже я бачив тільки її фотографію в паперах Джелліна. Обличчя і фігура показували, що вона була вже не першої молодості, але старою вона аж ніяк не виглядала, і їй не можна було відмовити уроди. Очі,і вуста вражали красою в жінки такого віку й додавали їй чару молодості. Зразу видно було, що вона дуже імпульсивна й темпераментна.

Не звертаючи уваги на нас, вона підійшла до чоловіка і взяла його за руку.

— Чи не пішов би ти, Філіпе, спати? Ніч уже майже позаду. Ці панове сидітимуть у твоїй кімнаті…

— Мені спати, Матільдо, не хочеться. А навіть якби й хотілося, я б не ліг.

— Але ж не можна так проводити цілі ночі. Господи, навіщо все так драматизувати! Адже зроблено все можливе. Ти в безпеці, і боятися тобі нема чого. Іди лягай…

— Боятися мені нема чого!? Легко тобі так говорити! А ось ти постав на моє місце себе! — Вейтон виглядав людиною переляканою і зламаною. — Смерть чигає на мене звідусіль! А вони, мабуть, по-справжньому цим зацікавляться, коли я вже буду мертвий. Ось тоді скажуть: «Вейтон мав рацію». А зараз кожний кому не лінь дає мені добрі поради: «Не переймайся цим…»

Даремно Матільда пробувала умовити його лягти. Вейтон, упертий, як дитина, на все мав готову відповідь. О п'ятій ранку Він розпатякував про снаряди, які можуть влетіти через камін, про отруєні страви і просякнуті смертяною трутизною подушки. Було зрозуміло, що приголомшений своїм становищем, він уже не міг бодай на хвилинку перестати думати про нього і щораз більше поринав у розпач.

Десь о пів на шосту Матільда втратила терпець І, махнувши на все рукою, підвелася, рушаючи до дверей.

— Хоч би швидше надійшло це дванадцяте, — зітхнула вона. — Принаймні вирішиться якось становище: чи так, чи інак.

Вейтон сполотнів і зиркнув на неї.

— Чи так, чи інак! — гукнув він. — Ох, я знаю, знаю, що тебе нічого не обходить! Але я буду твердий! Вбити мене буде нелегко. Так, я буду твердий!

Очі Матільди на мить засвітилися дивним бликом, але обличчя її відразу прибрало зневажливого виразу. Утримуючи гнів, вона вийшла, не мовлячи більше ні слова.

Гомонячи з присутнім у кімнаті поліцейським, сон якого пройшов, ми просиділи до восьмої ранку. Вейтон тримався від нас осторонь, сидячи в кріслі біля каміна, понурий і зіркий, так ніби не він провів дві безсонні ночі.

Віконні шибки проясніли. Слабке, млисте світло проникло до вітальні, наповненої цигарковим димом. Служник приніс Вей-тону сніданок, а нам по чашці гарячого шоколаду. О пів на дев'яту Джеллін сказав, що нам уже пора, бо він повинен о дев'ятій бути на службі. Ми підвелися й попрощалися з Вейтоном, той відповів нам ґречно, дещо ніби підбадьорений. У коридорі вже чекали двоє нових співробітників, які прийшли нас заступити. Джеллін сказав старшому з них:

— Дивись, Метью, у них точиться постійна сварка. Не залишай їм важких предметів напохваті і будь уважний. Пам'ятай!

— Не турбуйтеся, — відповів Метью.

Ми рушили до виходу, коли молодик, в якому через разючу схожість я впізнав Френсісового брата Альберта Чезлі, швидко збіг сходами і, всміхаючись, гукнув нам:

— Поліція? Моєму шурякові прийшов лист, подібний до попередніх. Що з ним робити?

Метью удав, ніби поправляє пояс на мундирі, і кивнув на Джелліна, просячи його зайнятися цією справою. Ледь почервонівши, Артур узяв листа з рук Альберта, пильно поглянув на адресу і повернувся до вітальні, де ми залишили Вейтона. Ми подалися слідом. Актор сидів на своєму звичному місці біля каміна і саме прикурював, піднісши до цигарки розжеврену скіпку. Побачивши нас, він кинув скіпку у вогонь і насупив брови.

— Що там ще? — спитав він різко.

— Тільки спокійно, — обізвався Джеллін, силкуючись говорити чітко. — Це знову один з тих дурних листів. Ви тільки не нервуйтеся. Відкрийте, будь ласка, конверт, прочитайте листа і верніть мені його. Він нам потрібний для слідства.

Губи у Вейтона, коли він слухав Артура, тремтіли.

— Дайте мені його, — шепнув.

Він узяв листа, розгорнув досить спокійно, прочитав і мовчки вручив Джеллінові. Цим би все й обійшлося, якби не молодий Альберт Чезлі. Той надто веселим, якщо зважити на ситуацію, тоном запитав:

— Ну й що ж тобі пише твій, Філіпе, приятель?

Філіп Вейтон глянув на нього порожнім оком, рухнув у крісло і затулив обличчя долонями. Він плакав розпачливими, уриваними риданнями. Альберт Чезлі знизав плечима і, буркнувши: «Нерви ні к чорту», вийшов з кімнати.

Джеллін наздогнав його в коридорі.

— Дозвольте! — гукнув він. — Я хотів би задати вам кілька питань.

Альберт Чезлі, десь двадцятип'ятилітній молодик, рожеволиций, пухкенький, але з дуже живими і проникливими очима, нервово здригнувся.

— Мені? Прошу, тільки недовго.

— Вудьте певні, я вас не затримаю, — заспокоїв його Джеллін з якоюсь невиразною усмішкою. — Я хотів би лише знати, хто брав листа в листоноші?

— Не знаю. Звичайно пошту бере старий Джерріс, але могла це зробити і Гертруда.

— А хто ця Гертруда?

— Це секретарка мого брата, ми ж учора казали вам.

— Ага, пригадую… даруйте мені… А кому Джерріс або панна Гертруда віддає пошту?

— Моїй сестрі. Як почалася ця історія з анонімками, уся кореспонденція, адресована Філіпові, потрапляє до моєї сестри.

— То це ваша сестра дала вам листа, щоб ви його вручили нам?

— Атож. Ми снідали разом з нею, вона переглядала пошту і, як тільки побачила цього листа, сказала мені: «О Господи! Це вже третій! Спустись, Альберте, вниз і віднеси його поліцейським…» Ще що? — спитав він, позираючи на годинник.

— Дякую, це все, — сказав Джеллін і легко кивнув йому головою.

Нарешті ми могли залишити дім актора. Коли ми сідали в машину, Артур вийняв з кишені листа, який довів до плачу Філіпа Вейтона, і простягнув мені його.

Він містив відомі вже погрози, але цього разу було приписано ще два слова:

«Дорогий Вейтоне, приготуйся до смерті. Я вб'ю тебе дванадцятого листопада, вранці, в автомобілі. Пам'ятай, дванадцятого листопада, вранці, в автомобілі. Втекти від мене тобі не вдасться. Ф.»

Розділ другий
Історія життя актора

З Матільдою Чезлі Філіп Вейтон одружився п'ятнадцять років тому. Вона мала тоді тридцять років, а актор, тоді в зеніті слави, двадцять п'ять. Через вікову різницю і скромні статки Філіпа всі говорили, що це шлюб з розрахунку.

Матільда Чезлі внесла в посаг, окрім чотирьох мільйонів доларів, двох своїх братів: Френсіса Чезлі, тоді п'ятнадцятилітнього підлітка, і десятилітнього Альберта.

Хай би там що казали, а шлюб цей був не найгірший. Він мав ті самі вади, як і кожне одруження з любові. За сім років подружнього життя Вейтон витратив три з чотирьох Матільдиних мільйонів. Щоб стати незалежним від імпресаріо, він створював власні театральні трупи, а це, звичайно, влітало в копієчку. Хоча він був добрим актором, а його виступи користувалися успіхом, видатки, пов'язані з утриманням трупи, постійно перевищували прибутки, і кожен сезон завершувався неабияким дефіцитом.

Тим-то Матільда вирішила подбати про майбутнє своїх братів і заморозила залишки своїх капіталів, поклавши жити на проценти. Ось тоді й почався найважчий період для подружжя Чезлі-Вейтон. Філіпові довелося трупу розпустити і вдатися до послуг різних імпресаріо, які, правда, платили йому добре, але заробляли на його імені ще більше. Він почав грубіянити дружині і навіть майже її занедбав. Користаючись з нагоди, яку йому створювала професіональна діяльність, він майже не бував удома і показувався лише кілька разів на тиждень, на сніданок. Розлучитися він не наважувався і навіть не згадував про це. Добре знав, що вищі верстви американські, а надто пуританський Бостон, суворо засудять актора, який допустить сімейний скандал, а це, звичайно, нашкодило б його популярності. Виправдати цей крок могли б тільки дуже поважні причини, а таких не було.

Окрім справ матеріальних, яблуком незгоди в сімействі стала ревність Матільди. Незважаючи на її довге життя з Філіпом, вона все ще була закохана в нього. Чим більше відчувала, що старіє, тим дужче його кохала, і цього стану речей не могло змінити ніщо. Вона не робила чоловікові закидів, коли розпорядник маєтку сповіщав її про нові витрати, вчинені через легковажність Філіпа. Зате виказувала залізну волю, якщо треб.і було вистежувати всі його зальоти. Почувши якусь плітку про нове його захоплення, вона доскіпувалася до кінця, щоб переконатися в правдивості поголоски. Не роблячи скандалу, вона вела слідство, і якщо в тому, про що говорено, була хоч зернина правди, вона уміла втрутитися так, щоб покласти край цій амурній пригоді.

Відомі були два-три таких «втручання» Матільди. Колись ходили плітки про Вейтона та одну актрису — Генрієту Бейм. їх часто бачили разом. Матільда добилася розриву контракту з актрисою, і тій довелося виїхати до Європи. Іншим разом була замішана дочка одного режисера. Матільда пішла до режисера і виклала всю справу так, що Вейтон після того не мав права навіть уклонятися молодій панні. Остання, найсерйозніша пригода сталася два роки тому. Філіп почав натякати на розлучення і цим збудив тривогу в Матільди. їй удалося з'ясувати, що Вейтон хоче одружитися з письменницею Мартою Сомерсет, між іншим, автором п'єси «Нічна буря», в якій він саме грав. Марта Сомерсет приїхала з Англії недавно, бостонського оточення ще не знала, і Вейтон приховав од неї, що він одружений. Сказав лише, що в нього подружка, але він легко порве з нею. Він справді дуже захопився Мартою і робив усе, щоб добитися розлучення і одружитися вдруге. І цього разу Матільда діяла швидко й рішуче. Вона познайомилася з Мартою Сомерсет і довела їй неспростовно, що вона ніяка не «подружка» Вейтона, а його законна дружина. Письменниця, дівчина високоморальна, обурилася і порвала всякі стосунки з Вейтоном.

Тим часом матеріальне становища Вейтона значно погіршилося. Матільда, щоб довести чоловікові свою відданість, погодилася виділити Вейтонові кошти на створення нової трупи. Проте Філіп несподівано взяти гроші відмовився. Він заявив, що створює нову трупу завдяки власним капіталам. Одначе дуже швидко з'ясувалося, які то були «власні капітали». Через шість місяців трупа розпалася, а збитки сягали близько трьохсот тисяч доларів. Матільда заплатила одному з двох кредиторів Вейтона двісті тисяч. То був такий собі Джон Френзен, цей мільйонер витрачав на себе по долару щодня і мешкав у кімнатці, знятій в убогому кварталі Бостона.

Другим виявився ірландець, Фред Макх'ю, торговець пивом. Коли він прийшов, щоб стягти позичені сто тисяч доларів, Філім викинув його з дому, заявивши, що ніколи не віддасть йому навіть жодного цента. Ірландець був обурений, але нічого так і не зробив, щоб повернути гроші, і хоч не раз зустрічав Вейтона, той тільки відверто глумився з нього.

Усі ці перипетії, може б, і не дуже відбивалися на житті подружжя, якби не двоє братів Матільди, які своєю поведінкою тільки сприяли їхньому непорозумінню. Обидва молоді Чезлі з самого дитинства виказували неприховану антипатію до Філіпа Вейтона. Вони добре усвідомлювали, що цей чоловік з виду дужий і міцний, але в душі боягузливий і підступний, руйнує їх своїми фантастичними примхами. Зважаючи на сестру, вони звичайно намагалися мовчати, але гострі сварки, що вибухали час від часу, унеможливлювали згоду між подружжям.

Френсіс Чезлі, випускник політехнічного інституту, уже заробляв достатньо як на свої потреби і навіть іноді фінансував дім Вейтона. Альберт, який працював з братом, теж був матеріально незалежний. Отож Вейтон, чиї прибутки серйозно змаліли, в останній час міг і не давати ані копійки на утримання дому.

Алкоголь і нездоровий спосіб життя уже відбилися не тільки на його фізичній формі, а й на роботі, і дуже вимоглива бостонська публіка почала підмічати хиби в його манері гри. Привчена до глибокої і тонкої акторської інтерпретації, ця публіка ставала все більше незадоволеною Вейтоном.

У час описуваних нами подій у домі Вейтона, окрім його самого, його дружини і двох шуряків, жила також секретарка Френсіса, Гертруда Веймар. Ходили плітки про роман між Френсісом і Гертрудою, але це не підтверджувалося ніякими доказами. В конторі Чезлі Гертруда працювала вже рік. Контора містилася в тому самому будинку, який Френсіс поділяв з сестрою і швагром, і мала тільки окремий вхід на протилежному боці дому, отож Гертруда жила в одній з кімнат вілли і ось уже рік була ніби членом сім'ї Вейтона, столуючись разом з ними і часто складаючи товариство Матільді. Челядь складалася з восьми осіб: на кухні старе подружжя Рамдомів, які служили у Вейтона з часу його одруження, чотири покоївки, типові массачусетські дівчата, міцнотілі, зграбні блондинки з рудуватим одливом волосся; камердинер Карлтон, щирий англієць із застиглою на обличчі гримасою погордливої пошани до всього американського, а також старий Джерріс, портьє і сторож, найнятий п'ять років тому. Він повинен був не лише охороняти браму, що було зайвим, а й підсобляти в найважчих домашніх роботах, проте як покоївки, так і старі Рамдоми навчилися обходитися без нього, оскільки дочекатися од нього допомоги було нелегко. Більшу частину дня мовчазний Джерріс тинявся по дому, безперервно курячи, і здавалося, що він про все знає куди більше, ніж хтось інший.

Звичайно, домівники Вейтона та його знайомі були допитані і мусили розповісти багато подробиць із свого життя. Так, скажімо, випливло, що Гертруда Веймар доводилася раніше дружиною Джону Френзену, який позичав Вейтонові гроші на створення трупи і який, бувши мільйонером, удавав з себе бідняка з робітничого кварталу Бостона. Розлучився Френзен два роки тому, коли він, за його словами, зрозумів, що Гертруда вийшла за нього лише через гроші. В домі Вейтона про ці давні сімейні стосунки не знали, і вона благала капітана Сандера, який вів перший допит, нікому про це не згадувати. Сандер поки що пообіцяв їй це. Виявилося також, що це Гертруда порадила Вейтону звернутися до Фрезена за позичкою, і актор послухався її. Фрезен дав гроші, не відаючи, що до цієї справи доклала рук його колишня дружина.

Усім цим особам довелося написати великими літерами текст анонімок, надісланих Вейтонові. Цієї долі не уникли також і Генрієта Байм та Марта Сомерсет. Тепер ці аркушики вивчав досвідчений графолог. Отож поліція, хоча не дуже зважала на листи з погрозами, провела протягом двох днів цілу низку слідчих заходів. Узято також відбитки пальців тих осіб, щоб порівняти їх з можливими відбитками на листах, одержуваних Вейтоном. Увесь цей матеріал потрапив до лабораторій поліційного управління разом зі зразками паперу, на якому було написано листи. Вейтона стерегли вдень і вночі, не спускаючи з нього ока. Добратися до нього було незвичайно важко.

Над усім цим матеріалом після безсонної ночі, проведеній у домі Вейтона, восьмого листопада зранку працював Артур Джеллін у похмурому, холодному і темнуватому кабінеті на Сейморі-стріт.

Поліцейським Артур Джеллін не був і навіть не зумів би при всьому своєму бажанні ним стати. В цьому йому перешкоджала його вроджена несміливість, що лежала біля джерел усіх його життєвих невдач. Зате він був видатним теоретиком у найширшому значенні цього слова. Він любив говорити, що логіка — це закон абсолютний, ще абсолютніший від закону тяжіння. Закон тяжіння має один виняток: він нечинний у вакуумі, зате логіка діє і там. Навчаючись на другому курсі медичного інституту, він завдяки логічній дедукції вигадав новий хірургічний затискач для операції у черевній порожнині. Цей мініатюрний, але геніальний винахід одразу ж знайшов своє застосування, і тепер його названо за іменем професора хірургії, якому з великим пієтетом Джеллін показав свій малюнок.

Цей архіваріус центрального поліційного управління знайшов за своїм письмовим столом, не ведучи сам допитів свідків, розгадку двох моторошних убивств, підказавши вчасно свою думку, єдино слушну, тобто логічну, кому треба. Капітан Сандер добре знав про таланти Джелліна і навіть користався з них, але як практик він розумів, що Артур не той, кого можна було кинути у вир слідчої роботи. При всіх своїх здібностях до логічного мислення Джеллін розгубився б в елементарному веденні слідства і не знав би, наприклад, як учинити, якби якийсь портьє відмовився дати потрібну інформацію.

Коли того ранку, близько одинадцятої, Артур Джеллін зажадав з ним розмови у справі Вейтона, капітан Сандер зустрів його вельми привітно. Перепросивши за те, що він дозволяє собі забирати дорогоцінний час капітана, Джеллін перейшов до суті.

— Ця справа, пане капітан, мені цікава тим, що в ній діє залізна логіка, навіть якщо потім виявиться, що це тільки немудрий жарт. От я й хотів би, як би це сказати, якщо ви, звичайно, не проти, брати активнішу участь у слідстві, а не тільки, як я робив це досі, підшивати в архіві звіти й рапорти допитів…

Капітан Сандер тільки рукою махнув, оскільки на нього саме напав один з його частих, особливо вранці, приступів кашлю, але по хвилі одповів:

— Послухайте-но, Джеллін… Якби можна, я б доручив вам вести слідство… але оскільки це завдання покладено на мене, я не можу такої можливості навіть допустити… Ми можемо зробити так: до десятого листопада ви можете робити все, що визнаєте за потрібне, щоб прояснити цю справу, ви маєте право вести дізнання і допит. Даю вам цілковиту волю. Якщо до десятого ви нічого не викриєте, то я перебираю слідство в свої руки… — Він замовк на мить, потім, дивлячись Джелліну прямо в очі, додав: — У мене ще дві умови. По-перше, ви постійно діятимете від мого імені, як мій повноважний представник, а по-друге, я вам додаю для компанії сержанта Метчі. Ви будете мозком, а він рукою, оскільки, даруйте мені, я сумніваюся щодо вашої фізичної сили…

— Пане капітан, — сказав Джеллін уриваним од зворушення голосом, — не знаю, як вам і дякувати…

— Гаразд, гаразд… А тепер ідіть, бо в мене багато роботи… Ага, хвилинку… — додав він, коли Артур уже рушив до виходу. — І ще дві умови: без мого дозволу нікого не арештовувати і кожні дванадцять годин доповідати мені про хід слідства. Це все, можете йти.

Артур Джеллін вийшов з капітанового кабінету зовсім одмінений. Своїх почуттів він ніколи не виказував, але про стан його душі досить красномовно свідчили його очі. До Сандера він прийшов з якимись маленькими надіями, але такий успіх йому не міг примаритись навіть уві сні. Виявлена йому довіра окрилила його. Побачивши, як до його кімнати перевальцем, мов колишній моряк, входить посланий від капітана сержант Метчі, він привітав його дуже сердечно.

— Дорогий Метчі, нарешті ми разом працюватимемо! От побачите, чого ми досягнемо, — і він майже обняв його, як дівчину.

Метчі, до такого вияву почуттів не привчений, поправив краватку, яка постійно з'їжджала, і з цікавістю подивився на Джелліна. На противагу до Артура, він був маленький і товстий, але при уважному розгляді можна було дійти до висновку, що обидва вони створені, щоб доповнювати один одного.

— То яка моя робота? — спитав Метчі, який не любив марнувати часу.

— Нічого особливого, нічого непосильного, — відповів скоромовкою Джеллін. — Ви зараз підете до Вейтонів й проведете там цілий день, до дев'ятої вечора, пильнуючи за всім довколишнім, але нікому на очі не потрапляючи. О пів на десяту зустрічаємось у мене вдома, і ви дасте мені повний звіт. Ви справу Вейтона знаєте?

— Якнайдокладніше.

Джеллін подякував йому, але Метчі пішов, як завжди, не попрощавшись. Навряд щоб міг цілком оцінити, яку симпатію йому виказували.

Через п'ять хвилин, тримаючи під пахвою течку з цінними документами, Джеллін вийшов з кабінету. Поводився він так, як щодня, тобто добрався з роботи додому звичною дорогою, витративши на це, можливо, трохи менше часу. Вдома він ліг передрімати, попросивши дружину розбудити його о дев'ятій вечора, а сина дотримуватися до того часу тиші. Прохання його було виконано скрупульозно.

О дев'ятій вечора дружина розбудила Артура, тихо шепнувши йому на вухо, що пора вставати, а син подав йому халат, щоб він міг піти до ванної, сказавши: «Будь ласка, одягни, тату».

Коли відпочилий і викупаний Джеллін закінчив одягатися, йому сказали, що прийшов Метчі. Обидва посідали якнайзручніше, і сержант уже готувався почати звіт, коли Джеллін ввічливо його спинив.

— Дозвольте, пане Метчі, задавати вам питання. Так мені легше відтворити події. Так ось… передусім, що робив Вейтон?

Метчі стенув плечима.

— Нічого. Пролежав цілий день на канапі. Нарікав на головний біль і просив два чи три рази дати йому порошки. Потім кілька годин спав, але з перервами, оскільки досить було грюкнути якимсь дверям або протупати десь крокам, як він прокидався. Проглянув газети… Прочитавши в «Івнінг Бостон» заголовок «Справа Вейтона», розсміявся. Розкладав пасьянс. З вітальні виходив лише один раз, щоб помитися і переодягтися.

— Чудово, Метчі, дякую. Тепер розкажіть мені, будь ласка, про Гертруду Веймар, — сказав Джеллін, який слухав дуже уважно і водночас спопеляв поглядом сина, котрий наважився ввійти в кімнату.

— Про Гертруду Веймар? — перепитав здивований Метчі. — Я бачив її лише раз, коли вона розмовляла в коридорі з Фрекенсом Чезлі. Вони стояли недалеко од вітальні, в якій був Вейтон, але, помітивши, що вони не самі, урвали розмову. Це все.

— А пані Вейтон? — спитав Джеллін.

— Ах, ця? У неї вийшла страшенна сварка з чоловіком за сніданком: Вейтон хотів їсти тільки консерви і пити мінеральну, оскільки вбив собі в голову, що його збираються отруїти. Це зовсім вивело з рівноваги його дружину. Вона заявила йому, що їй хотілося б замордувати його, та тільки не згодна через нього сидіти бодай один день у в'язниці. Потім вона розплакалася, сказавши, що це так він одплачує їй за всю любов, за те все, що вона для нього зробила: підозрює її в намірі убити його. Сцена, як у кіно. Я просто розважався.

Артур задумався на кілька хвилин, піднявши очі до стелі, ніби шукаючи там натхнення. Метчі стежив за ним зацікавлено.

— Гаразд. А двоє Чезлі? — спитав Джеллін, вертаючись на землю.

Метчі закурив.

— Близько п'ятої я пішов до них у контору. Обидва працювали над якимсь кресленням, а Гертруда Веймар друкувала на машинці. Нічого особливого. О восьмій вони прийшли на вечерю, принісши Вейтонові газети. Матільда хотіла не дати йому читати їх, але Вейтон випередив її, вириваючи одну газету з рук Альберта. На лихо, один із заголовків звучав так: «Через чотири дні Філіпа Вейтона буде вбито».

— І що на те Вейтон?

— Він зомлів. Довелося-викликати лікаря, — проказав поважно Метчі.

Артур потер рукою губи, подивився хвилинку вгору, а потім спитав:

— А інші як?

— Усі почувають себе добре, — відповів іронічно Метчі. — Кухарі готують, покоївки прибирають і подають, камердинер задирає носа, портьє курить.

— Добре, дуже добре, — промовив Джеллін. — Я вам справді вельми вдячний за цей опис подій. Дещо вже вимальовується. Незрозумілою для мене залишається лише одна річ, але, може, завтра з'ясується і це… А тепер я хочу вас попросити про велику послугу, навіть дві… Даруйте вже мені…

— З дорогою душею, ви тільки, будь ласка, скажіть, — відгукнувся одразу Метчі.

— Я візьмуся тут за одну справу, а ви тим часом дайте потрібні розпорядження, щоб за тими, кого я зараз назву, пильно стежили завтра вранці аж до полудня. Говорячи ясніше, я хотів би знати, хто з них піде кинути листа або ж доручить комусь це зробити. Ось тоді й доведеться затримати того, хто вкидатиме листа…

— Зрозуміло, — відкарбував Метчі. — То, значить, ви гадаєте, що вони й надалі розважатимуться писанням цих ідіотичних анонімок?

— Хтозна, Метчі,— відповів стримано Джеллін, — Або боюся, що без цього не обійдеться…

— Гаразд… А тепер назвіть імена цих осіб.

— Записуйте. Матільда Чезлі, її двоє братів, Гертруда Веймар, уся Вейтонова челядь, а також… а також… — Джеллін почав копатися в своєму записнику. — Джон Френзен, Генрієта Бейм, Марта Сомерсет, Макх'ю… і це все.

Закінчивши писати, Метчі поклав аркуш до кишені і сказав з удаваною серйозністю:

— А може, мені записати і прізвище капітана Сандера? Від нього можна чекати будь-якого сюрпризу, правда, пане Джеллін?

Артур, наділений почуттям гумору, щиро зареготав.

— Браво, браво, Метчі. Я справді тішуся нашим співробітництвом. Хочу вас попросити ще про одне… Не хотів би вас надто експлуатувати, але будьте опівночі перед пивним баром Клей 3…

Метчі без зайвих слів кивнув головою і пішов, бурмочучи собі під ніс: «Опівночі…»

Близько десятої Джеллін зібрав свої папери і сховався в кімнаті, гучно охрещеній кабінетом, але насправді їдальні, чиї стіни прикрашали полиці з книжками. Один стіл служив для писання, на другому їли. Лимонові фіранки на вікнах хвилювалися під поривами леготу, безсилого розвіяти туман. Джеллін відслонив одну штору і визирнув надвір, за вікном у млі рухалися не люди, а якісь невиразні тіні. Хазяїн підійшов до полиць з книжками, прочитав кілька назв, пройшовся кілька разів по кімнаті, заклавши руки за спиною, і врешті спинився, утупившись очима у стелю. Через кілька хвилин він сів за стіл, узяв кілька аркушів білого паперу й заходився писати.

«Капітанові Столену Сандеру від Артура Джелліна

СЕКРЕТНИЙ РАПОРТ № 1

Слідство у справі Вейтона проходить за встановленим порядком. Одначе досі не вдалося викрити нічого нового. На думку нижчепідписаного, найголовніше не виявлення автора анонімок, а зрозуміння, з якою метою вони посилаються. Іншими словами} треба з'ясувати, хто зацікавлений у тому, щоб погрожувати Вейтонові смертю. У перший момент можна було подумати, що анонімник хоче змусити Вейтона сидіти удома, занедбавши роботу. В цьому разі листи міг би писати суперник — інший актор, здатний скористатися зникненням Вейтона зі сцени. Але нині Вейтон ніде не грає І не веде ніяких переговорів для одержання нової ролі.

Гідне відзначення, що Вейтон, посаджений під замок і під сувору охорону, не може загинути від руки чужого. Іншими словами, якщо анонімник не хтось із числа домашніх, то він не збирається вбити Вейтона насправді, оскільки добре усвідомлює, що через розголос, викликаний посланими анонімками, практично це стало неможливо. Якщо ж у гру замішаний хтось із домашніх, тоді погрози справжні. Але в такому разі залишилася б незрозумілою історія з листами, оскільки гаданий убивця не має жодних логічних мотивів повідомляти жертву про свої наміри.

Як випливає з написаного вище, якщо сприймати погрози серйозно, то їхнього автора треба шукати скоріше в домі Вейтона, ніж поза домом. Тільки особа з найближчого оточення актора може бути певна, що, незважаючи на підняту тривогу, вона зможе вчинити вбивство.

Артур Джеллін».

З притаманною йому точністю Джеллін написав наприкінці рапорту: «Складено о , передано до центрального поліційного управління о й годині». Потім вклав аркуші в конверт і вийшов з дому. Точно о й годині він вручив рапорт секретареві капітана Сандера і швидко покинув будинок поліційного управління.

Густий туман усе ще сповивав місто. Проте це не тільки не заважало, а радше допомагало Артурові думати. До зустрічі з Метчі залишалася ще година, і Джеллін хотів скористатися кожною вільною хвилиною. Він сів у таксі і звелів одвезти себе на Рендлоу-стріт,

Ця вуличка містилася на далекій окраїні Бостона. На кілометровій відстані тягнулася серія маленьких, стандартних, убогих будиночків, де мешкали робітники. Об одинадцятій вечора ніхто вже не ходив тут по вулиці, а скупе її освітлення тепер іще приглушував туман.

Джеллін вийшов з таксі, наказав водієві почекати і піднявся сходами, що вели до дверей дому під номером

У тісному під'їзді витер сірника, щоб прочитати на дощечці прізвища пожильців. Того, кого шукав, знайшов він одразу й натиснув дзвінок, виведений біля прізвища. Скоро двері відчинилися, і на порозі з'явився чоловік.

Що ваша ласка? — спитав він якимось писклявим і водночас лагідним голосом.

— Даруйте мені,— сказав збентежений Джеллін. — Я з центрального управління поліції… ось моє посвідчення… Я прийшов про дещо довідатись у вас.

Чоловік на посвідчення навіть не глянув і відмахнувся рукою— мовляв, це його не цікавить.

— В таку пору? — гмукнув він здивовано. — Чи не могли б ви прийти завтра вранці або взагалі не приходити?

— Пане Френзен, — кашлянув Джеллін, — години Вейтона, можливо, лічені. Наш обов'язок використати кожну хвилину…

Джон Френзен, мільйонер, який мешкав в убогому робітничому будинку, відірвана від справ і світу людина, нетерпляче скинувся, але розчахнув навстіж двері, запрошуючи Джелліна всередину.

— Заходьте.

Він провів його на третій поверх і відчинив двері маленького покоїка, якщо тільки це приміщення заслуговувало такої назви. Усі стіни від стелі до підлоги вкриті були полицями з книжками. Великий стіл під вікном був теж завалений книжками і паперами. Усю іншу площу займав тапчан, він правив і за ліжко і за стілець. Ані сліду інших потрібних меблів, таких, як шафа чи умивальник. Хіба що все було сховане в тапчані.

— Сідайте, — сказав Френзен, показуючи Артурові на тапчан. — Мабуть, усе знову вперлося в цю літеру «Ф», чи не так? Оскільки листи з погрозами до Вейтона підписані літерою «Ф», а моє прізвище Френзен, то мене вважають за майбутнього вбивцю.

— Ні, ні! Не про це йдеться! — заперечив Джеллін і додав з ваганням: — Йдеться про одну делікатну справу, і я буду вам без міри вдячний, якщо ви захочете відповісти мені по щирості.

— Це щось нове? — спитав похмуро Френзен.

— Бачте, я хотів би знати, чому ви розлучилися з Гертрудою Веймар?

Перш ніж відповісти, Джон повільно підняв голову і уважно поглянув на Джелліна. З досьє випливало, що йому сорок років, але його обличчя і вся постать підказували, що він куди старший. Волосся, окрім кількох чорних пасемців, було майже сиве. Глибокі зморшки поорали чоло і залягли при кутиках уст, колір обличчя був нездоровий, землистий, а очі згаслі. Френзен озвався після довгої хвилі мовчання.

— Гертруда Веймар уже не моя дружина. Була колись, це так, але я не розумію, навіщо потрібно комусь доскіпуватися, що стало причиною нашого розлучення?

— Щодо цього, — сказав усе ще збентежений Джеллін, а проте вже збираючись до нападу, — я вам спершу задам інші питання. Чи відомо вам, що Гертруда Веймар працює у братів Чезлі і живе в тому самому будинку, що й Вейтон?

Джеллін питав, а сам нишком, але пильно спостерігав за Френзеном. Проте ніякої реакції не дочекався.

— Про це я довідався сьогодні ввечері з газет, які пишуть про справу Вейтона, — відповів Френзен.

— А раніше ви про це не знали?

— Ні,— мотнув головою Френзен. — Але якби я про це навіть знав, мені було б до цього абсолютно байдуже.

Артур Джеллін якусь мить мовчки розглядав ґудзики на своєму пальті.

— І все ж чи не зводили б ви пояснити мені,— настоював він. — Чому ви розлучилися з Гертрудою Веймар?

І цим разом Френзен відповів не одразу. Він сперся ліктями на стіл, узяв покладену перед ним книжку й почав задумано гортати її.

— Послухайте, ви прийшли сюди, щоб на підставі сказаного мною виснувати, чи здатна Гертруда вбити Вейтона, — урвав він на хвилю гортати. — Можу вам сказати одразу, що вона убити здатна, але Філіпа Вейтона не вб'є, оскільки це їй не принесло б жодного цента. Це ясно як сонце. — Він знову спинився, потім устав, даючи Джеллінові зрозуміти, що їхня розмова вичерпана, і додав: — Я сказав вам те, чого ви хотіли довідатися в мене. Отож звільніть мене від необхідності з'ясовувати причини мого розлучення.

Джеллін устав теж. Від збудження його рука, засунута в кишеню пальта, нервово стискала коробку сірників.

— Пане Френзен, — сказав він тихим голосом. — А проте я хотів би знати саме це… Мені прикро, що доводиться наполягати… Скажіть, будь ласка, чому ви розлучилися?

Він ще не договорив, як Френзен вигукнув:

— Гаразд, тоді ви дізнаєтесь! — Він був сердитий, роздратований. — Я одружився з Гертрудою Веймар після року знайомства, підкуплений її романтичними почуттями. Не хочу описувати, яку палку любов вона виявляла до мене. Досить сказати, що в мене було таке враження, що я руки на себе накладу, якщо не оженюся з нею. Скажете, банально? Але решта куди ще банальніша. Уже через кілька днів після весілля я зрозумів, що Гертруда вийшла за мене лише через гроші і що все було вдаванням. Оце і вся правда. Чи, може, вас цікавлять також інтимні переживання, пов'язані з цим відкриттям?

Розгублений Джеллін намагався дати зрозуміти, що він цього зовсім не вимагає.

— Переконавшись у її справжніх почуттях, — вів далі Френзен, — я вирішив покарати її якнайдошкульніше. Я відписав увесь свій маєток небожеві, а потім, найнявши досвідченого адвоката, почав шлюборозлучний процес. З огляду на мою бідність, оскільки я позбувся всього, мені присудили платити аліменти у розмірі п'ятдесят доларів щомісяця. А Гертруда ж розраховувала навіть у разі розлучення дістати кругленьку суму грошей. На щастя, я розкусив її наміри. Якихось п'ятдесят доларів! Зайве додавати, що я злидень тільки позірний. Насправді маєток залишається моєю власністю, а небіж позичив мені тільки своє прізвище. — Він на хвилю умовк, поринувши в спогади. — Тепер вам зрозуміло, чому я тулюся в цьому робітничому кварталі: через розчарування сентиментального характеру і вважаючи на фінансове управління… — Він посміхнувся, підійшов до дверей і широко розчинив їх. — Сподіваюся, що ви узнали все, що вас цікавило.

— Красно вам дякую, — пробурмотів Джеллін. — Пробачте, якщо я зловживав вашим терпінням.

Френзен провів Джелліна сходами і відчинив надвірні двері. Артур переступив поріг, але як тільки рушив геть, Френзен зупинив його.

— Убити Вейтона здатна лише одна людина, — сказав він. — Але в неї не стало б терпцю писати листи. На добраніч.

Артур Джеллін вражений спинився. Простягнув руку, щоб подзвонити і побалакати ще з Френзеном, але по зрілому роздумі опустив її. Таксі чекало. Він сів і назвав водієві адресу.

— До пивного бару Клей 3.

Вмостився зручно в сидінні й приплющив очі. Після кількох хвилин дороги розплющив їх, буркнувши собі під носа:

— Усе в житті логічне, навіть шаленство!

Розділ третій
Нічні дізнання

Пивні бари Клея у Бостоні не дуже відомі. Люди з вищих сфер, чиновники і робітники їх зовсім не знають. Зате вони у пошані серед цілого клану любителів-пиворізів, деяких акторів, зубожілих аристократів і майбутніх банкрутів.

Ці чотири бари розміщені в чотирьох «стратегічних» пунктах міста. Від центру вони не дуже близько, щоб не муляти очей вищому світу Бостона, але й не так далеко на околиці, щоб важко було до них добратися. Кожен із них мав свій номер: 1, 2, 3, 4. Найпопулярніший бар Клея 3, і то з двох причин: по-перше, відчинений цілу ніч, по-друге, його власник, ірландець Макх'ю за європейською модою порядкує в ньому сам і особисто обслуговує клієнтів, гідних цієї довіри.

Метчі з його особливим, культовим ставленням до пива не міг ігнорувати пивних барів Клея. У хвилини вимушеної бездіяльності він проводив у них чимало часу, міркуючи над повним кухлем пива. Тим-то призначаючи зустріч у барі Клей З, Джеллін зробив йому справжню дружню послугу, і рівно опівночі Метчі стояв уже біля входу до переповненого бару, видивляючись Артура.

Але опівночі Джеллін не з'явився. Уперше його підвела пунктуальність. Кілька разів Метчі заходив до закладу, щоб пивом прочистити мозок і в надії виходячи застати Джелліна біля входу. Лише без двох хвилин перша, коли, втомлений і стурбований, він збирався вже почати розшуки архіваріуса, перед баром зупинилося таксі і з нього виліз Артур. Без капелюха, з червоним обличчям він підбіг, роблячи вибачливі жести, до сержанта.

— Мені дуже прикро, дорогий Метчі,— сказав він, важко дихаючи, — але вже збираючись на побачення з вами, я передумав і поїхав ще до Вейтона…

— Знову?.. — спитав Метчі, відчиняючи двері бару. — А навіщо ж це?

Вони ввійшли до просторого, переповненого закладу, освітленого притемненими жовтими лампами. Дівчина в куценькій спідничці і з віночком на голові провела їх до вільного столика, потім прийняла замовлення. Австро-бостонський оркестр грав берлінський вальс «Над голубим Дунаєм» так, як тільки в Америці уміють грати.

Їм подали пиво. Після кількох ковтків Джеллін ніби заспокоївся і врешті відповів на питання сержанта.

— Навіщо? — перепитав він. — Щоб побалакати з панею Вейтон… — Якусь хвилину він слухав музику. — Бачте, порівнювати її спосіб мислення з якимсь класичним прикладом жіночої логіки мені б не хотілося…

Метчі вигідно розкинувся на стільці, роззирнувся довкола і здивовано спитав:

— Жіночої логіки? Збуджений Джеллін вів далі:

— Я спробую зараз вам це пояснити. Для чоловіка, дурною там чи мудрого, злого чи доброго, багатого чи бідного, два і два завжди чотири. Для жінки ж ні. Залежно від її характеру, суспільного становища і багатьох інших речей оцінка, скільки буде два і два, різна. Для багатої спадкоємиці два і два — п'ять, оскільки, на її думку, вона може дозволити собі таку розкіш, для злої — три, на злість іншим; для дурної — стільки, скільки бажає її коханий чоловік, бо математика для неї ще одна нагода, щоб довести свою любов… Але все це не означає, що жінка зовсім позбавлена логіки. Так ось: оті систематичні анонімки і є прикладом жіночої логіки. Мені здається, що чоловікові такого б не спало на думку, а тим паче він не став би робити цього… Метчі зв'язок уловив швидко.

— Так тут замішана пані Вейтон?

— Хай Бог милує! — вигукнув Джеллін. — Я не хочу нічого підказувати! Я лише сказав, що, коли не помиляюся, ці листи з погрозами писала жінка. Але не пані Вейтон. Цього я в кожному разі не говорив.

— А чому ж ви пішли до неї опівночі?

— Дивіться, — Джеллін легенько торкнув сержантові плече. — Сто тисяч доларів Вейтонові позичив Фред Макх'ю, ірландець.

— Знаю про це. І він не отримав цих грошей назад.

Фред Макх'ю в чепурній чорній парі, яка дещо виструнчувала його огрядну постать, пройшов коло їхнього столика, несучи заставлену тацю. Усміхнувся, легко кивнувши, як усім клієнтам, головою і пішов далі.

— Дуже симпатичний чолов'яга, — сказав Метчі. — Коли він у настрої, то ставить усім пиво.

— Типово чоловічий характер, — зауважив Джеллін.

— Що ви маєте на увазі? — спитав здивований Метчі.

— Я хотів сказати… — Артур осікся. — Анонімник не обов'язково жінка. Ним може бути також і чоловік, один із збабілих слабаків, у чиєму характері переважають жіночі риси.

— Мабуть, ваша правда… Щось несхоже: Макх'ю і анонімка… Але ви й досі не сказали, чому ви пішли до пані Вейтон?

— Тому що важить лише допит, проведений раптово і несподівано. У чверть по півночі пані Вейтон була, мабуть, не дуже готова до тих питань, які я їй ставив.

— А про що ж ви питали її?

— «Чому ви ревнуєте свого чоловіка?»

Метчі з цікавістю глянув на Джелліна. Ніколи він не думав, що цей чоловік здатний розбудити даму однієї з найкращих родин Бостона і питати її, чому вона ревнива до чоловіка.

— Зрозумійте мене, — промовив Джеллін, — якщо Вейтонові погрожують смертю, то має існувати якийсь мотив. Подумаймо над трьома можливими: лихий жарт, учинений кимось Вейтонові, мотиви матеріального інтересу і третій варіант, мотиви морального характеру. Якщо це жарт, то нічого не станеться, навіть якщо нам не вдасться викрити анонімника. А тому нас цей варіант не цікавить. Якщо тут вступають у гру матеріальні інтереси, то треба автора листів шукати серед тих, хто має фінансові контакти з Вейтоном. У такому разі слід неодмінно допитати Макх'ю та інших. Якщо ж у гру вступає третій мотив, то тут замішана жінка, і це б пояснювало жіночу натуру автора погроз. Ось чому довелося перевіряти, чи ревнива пані Вейтон, а якщо ревнива, то до кого.

— Дізналися? — спитав зацікавлено Метчі, що не перешкодило йому кивнути дівчині в куцій спідничці, щоб вона подала йому ще одне пиво.

— Пані Вейтон, — сказав шанобливо Джеллін, — дуже ревнива до чоловіка. Моє питання, поставлене тоді, як вона була заспана й застукана зненацька, викликало бурхливу реакцію.

— А до кого вона ревнива? — спитав Матчі.

— Конкретно ні до кого, — відповів Артур. — Вона люта і сердита через численні зради Вейтона. Вона чудово розуміє, що перестала бути привабливою для чоловіка, і це доводить її до розпачу. У її признаннях найчастіше повторюються два імені: Генрієта Бейм і Марта Сомерсет. Бейм актриса, колега Вейтона, а Сомерсет письменниця, автор п'єси, в якій грає Філіп.

Джеллін допив своє пиво і заявив, що ще цієї ночі поїде допитати обох жінок.

— Цієї ночі? — спитав Метчі. — Закон забороняє непокоїти громадян в їхніх будинках від заходу до сходу сонця.

— Знаю, — відповів Джеллін, — і дуже шкодую, що доведеться порушити цей параграф. Я певен, що якби капітан Сандер про це довідався, то напевне не схвалив би моїх дій. Проте я вважаю: як мені треба щось довідатися, то лише так.

Метчі похитав головою. Будити людей, щоб задавати їм дивні питання, не викликало його ентузіазму. У нього були найгірші передчуття.

— Метчі, я прошу вас, — наполягав Джеллін, — допомогти мені. Сам би я в таку пору ходити по приватних квартирах не зміг, але повірте мені: це дуже потрібне, а ви повинні підтримати мене своїм авторитетом. Будете втручатися щоразу, коли відмовлятимуться відповідати на мої питання.

Через це пояснення намір провести нічні допити Метчі не сподобався ще більше. Проте людина дисциплінована, він добре пам'ятав слова капітана Сандера: «Будете його рукою».

— Ну, гаразд, — сказав він нарешті. — Тоді починаймо з Макх'ю.

Викликаний через офіціантку, Макх'ю з'явився одразу, нагороджуючи їх черговою усмішкою та уклоном. Метчі показав на стільця біля столика, і не вельми криючись, пред'явив свій документ.

— Ми з поліції. Шеф хоче задати вам кілька питань. Обличчя Макх'ю спохмурніло, в очах ворухнувся ледь помітний неспокій.

— У мене все в порядку, сержанте… усі потрібні дозволи в мене є, і запевняю вас, що в цій залі ніхто в покер не грає.

— Не хвилюйтеся, — сказав різко Метчі. — Наразі такі справи нас не цікавлять. Послухайте, що вам скаже мій шеф.

Артур Джеллін кашлянув і спробував, але безуспішно, посміхнутись Макх'ю. Нарешті він сказав:

— Бачте… йдеться про Філіпа Вейтона.

Почувши це прізвище, Макх'ю сіпнув щокою і сильно почервонів, що було не так легко, зважаючи на його постійний рум'янець. Він зморщив брови, підняв гнівним рухом руку і ніби збирався круто вилаятися. Проте заспокоївся і сказав (тільки в його голосі відчувалося, якого зусилля це йому коштувало):

— Питайте. Якось я вже висловлювався про Вейтона.

— Мені б хотілося знати, — почав Джеллін, — чому ви не подали на Вейтона позов до суду, щоб повернути свої гроші. Це досить дивно, тим паче що Вейтон кпить собі з вас. За два дні до одержання анонімок з погрозами він одвідав ваш заклад і публічно заявив, що не збирається повернути вам ні копійки з узятого боргу. Чому тоді при такому стані речей ви не звернулися до адвоката?

Якусь хвилю Макх'ю мовчав, і видно було, як його душить злість.

— До адвоката? — перепитав він. — У Вейтона нема ні гроша. Це чоловік скінчений, зруйнований, проспиртований алкоголем… Навіть найостанніший імпресаріо не хоче працювати з ним. Він сміявся б ще більше, якби я найняв адвоката.

— Але його дружина досить грошовита, і Джон Френзен, який позичав йому двісті тисяч франків, одержав усю цю суму від пані Вейтон.

— Я хочу грошей від нього, а не від його дружини. Я так йому й сказав, коли прийшов повернути позичку. Але він сприйняв це за образу. Почав верещати, що гроші його дружини його і що має повне право їх узяти, але після моєї заяви не дасть мені ні шеляга. «Почекайте ось, як у мене заведуться власні гроші», — додав він ущипливо.

Макх'ю скінчив. Пітнів він надто рясно як на температуру, що панувала в його барі.

— Пробачте за наполегливість, але чи вам не здається, що це пояснення може нам здатися надто дивним? Сто тисяч доларів сума серйозна навіть для вас, і такої суми та ще з неістотної, по суті, причини так легко не витрачають. Досить вам подати позов, і через три місяці ви одержали б належну суму разом з поверненням коштів на процес. Чому ви цього не робите?

— Я вже вам пояснював, — сказав з притиском Макх'ю. — Іншого приводу не існує, і мені додати до цього нема чого. — Він зробив паузу і вів далі: — По-вашому, я хочу вбити Вейтона? При бажанні ви можете цьому повірити. Присягаюся вам, що мені кортіло не раз задушити його власними руками, але я ніколи не зважуся на це, оскільки мені жаль його, а крім того, мені неохота гнити потім двадцять років у в'язниці.

— Цікаво, що всі в один голос кажуть, що Вейтон не заслуговує того, щоб через нього просидіти бодай один день у тюрмі,— втрутився Метчі. — Але ж урешті-решт хтось його вб'є, і сказане вами лежить на вашій совісті.

— Лежить на моїй совісті? Може, компрометує мене? — розлютився Макх'ю. — Я ладен заявити навіть перед Господом Богом, що хотів його вбити, і можу заприсягтися, що кожен, кому Вейтон сміявся б у лице, бо ошукав його на сто тисяч доларів, почував те саме, що і я…

Піднесений голос Макх'ю заглушали звуки псевдовіденського вальсу, а в залі панував такий розгардіяш, що люди не звертали уваги на його жестикуляцію. Тим паче що жестикулювали всі.

— Ну, гаразд, гаразд, — озвався несміливо Джеллін. — Не сердьтеся на нас. Спасибі за пояснення. Звичайно, якщо виникне потреба, я одвідаю вас ще раз. Ви не візьмете це мені за зле, правда?

— Приходьте, будь ласка, — сказав Макх'ю, встаючи зі стільця. — Я завжди до ваших послуг. Проте запевняю вас: якщо ви принесете мені звістку, що цього блазня застрелили, я не плакатиму…

На цім слові він пішов, стромляючи два пальця за комір сорочки, щоб вільніше зітхнути.

Матчі подивився на Джелліна, прагнучи з'ясувати його враження, але Артур, здавалося, сидів, заслуханий у бравурні звуки музики.

— Це Гершвін, — сказав він. — Ось послухайте. Яка краса! Тільки Гершвін уміє компонувати такі твори… Та що ж, треба вертатися до дійсності. Ходімо до Генрієти Бейм.

Добратися до оселі Генрієти Бейм о такій пізній порі було неважко. Виявилося, що актриса ще не вернулася з театру і служник усе ще чекав на хазяйку.

Джелліна і Метчі ввели до холу.

Втомлений Метчі позіхав, але Джеллін, який до дев'ятої вечора спав, був відпочилий і жвавий.

Чекання минало в цілковитій тиші. Нарешті близько половини третьої почувся гуркіт мотора, і через хвилину в холі показалася жінка, загорнута з ніг до голови в чорнобурку.

Великою скромністю вона не страждала, але її задерикувате обличчя пом'якшували і злагіднювали очі. Не важко було зрозуміти, чому вона сподобалася Вейтонові.

Навіть Метчі, відпорний до жіночих чарів, завагався і виступив не дуже переконливо в ролі «руки Джелліна». Щоб почати розмову, він здобувся на коротку заяву:

— Ми з поліції. У справі Вейтона.

На щастя, Генрієта Бейм, здавалося, була рада застати в домі Я товариство, вона зняла хутро і, тягнучи його по підлозі, провела я Джелліна і Метчі через короткий коридорчик до вітальні.

— Люблю розмови про Філіпа, — зітхнула вона. — Багатьом він здається злим духом, але це помилка. Якби не його дружина, яка при найменшій його пригоді впадає в істерику, Філіп був би ідеальним другом.

Генрієта ввела Джелліна і Метчі до великої кімнати і посадила їх на канапі. Поки вона відчиняла бар, Джеллін запитав:

— Я хотів би, власне, дізнатися, що сталося, коли пані Вейтон відкрила, що ви і її чоловік…

— Розумію, розумію і зараз усе вам поясню. Зрештою я пробувала вже розтлумачити це іншому співробітникові, який питав про це два дні тому. — Вона налила собі трунку і, тримаючи чарку в руці, вела далі: — Буду з вами відверта. Попереднього дня я сказала не все.

Метчі суворо наморщив брови, але Джеллін заспокійливо торкнувся його руки.

— Сказати все я боялася, — пояснила Генрієта, — щоб не зашкодити пані Вейтон. Отож одного вечора, коли Філіп і я сиділи на канапі, на якій оце сидите ви, і розмовляли собі якнайневинніше про театр, ця жінка, підкупивши, мабуть, покоївку і служника, влетіла, як бомба, до кімнати й почала лаяти Філіпа. Якусь хвилину мене це розважало, але коли я побачила, як вона виймає з сумочки револьвер і погрожує ним Філіпові, я втрутилася…

— Пані Вейтон погрожувала вбити чоловіка? — спитав Джеллін. — Пробачте мені, але я хотів би, щоб ви повторили це ще раз… тільки подумайте… Може, в руках пані Вейтон був не револьвер, а якийсь інший предмет…

Генрієта Бейм посміхнулася приязно, але дещо іронічно.

— Натяк зрозуміла. Ви сумніваєтеся в правдивості моїх слів. Але я запевняю вас, що револьвер був не бутафорний, який використовують, граючи п'єси з бандитами. То був справжній браунінг, яким можна убити людину на відстані в тридцять кроків.

— Ах! — здивувався Джеллін, прикидаючись лицеміром, проте це вийшло в нього не вельми переконливо, щоб ошукати таку жінку, як Генрієта Бейм. — Ваші слова здаються мені такими важливими, що я своїм вухам не вірю. А що ж далі?

— Як я вже сказала, я втрутилася і заявила, що не хочу допускати скандалу в своєму домі,— вела далі Генрієта. — Тоді вона голосом, сповненим гідності, відповіла, що їй дуже прикро, що вона забулася в присутності такої, як я, жінки. Наразі вона обмежиться тим, що забере Філіпа, застерігаючи за собою право вжити заходів щодо мене. Я розсміялася, і на цьому інцидент закінчився. Філіпа я вже більше не бачила, бо незабаром поїхала до Англії.

Розмова на цих словах актриси, по суті, й завершилася. Було таке враження, що Джеллін не знає, що далі сказати, і цілком поринув у роздуми. Метчі удавав, що й собі задумався, але не треба було бути тонким психологом, аби помітити, що його просто хилило на сон. Генрієта Бейм підпалила скіпки, і в каміні загуготів веселий вогонь. На тлі полум'я профіль актриси здавався справді дівчачим, довгі тіні робили невинним її личко.

Нарешті Джеллін наважився задати ще одне питання.

— Даруйте мені за нескромність… Чи вважаєте, що ви були великою любов'ю Вейтона? Був би вам дуже вдячний за цілком щиру відповідь. Не поспішайте сказати одразу «так» чи «ні», щоб довести, що ви не сентиментальна. Подумайте…

Актриса слухала Джелліна, а сама дивилася у вогонь каміна. На око, зовсім байдужа. Проте відчувалося, що питання зачепило струни її душі. Через хвилину вона обернулася і поглянула просто в очі Джелліну.

— Щиро… ні. Тому я страждала. Великою любов'ю я його не була, це він був моєю… єдиним у натовпі гарних зальотників, які крутяться у гримувальнях актрис. Але я не могла нічим цьому зарадити. Така вже в нього, певне, вдача… Не вміє кохати… — Вона посміхнулася. — Уявіть собі, я вбила собі в голову, що зумію його виховати… відучу від чарки, він у мене менше куритиме і більше працюватиме…

Джеллін пильно глянув на Генрієту. В голосі її ще звучало щире зворушення, але очі не тільки втратили невинний вираз, а й стали тепер холодними і твердими.

— Це все сталося рік тому? — спитав Артур.

— Рівно рік, — відповіла Бейм з гіркотою в голосі. — Однією з причин, чому Вейтон не зміг справді мене полюбити, було те, що на момент нашого знайомства саме скінчилася його, мабуть, справді велика любов до тієї гордої, як пава, Марти Сомерсет, автора кількох п'єс.

Джеллін не звернув уваги на злосливий тон, яким вона сказала останню фразу. Він підвівся і попрощався ще раз, перепрошуючи за такий пізній візит.

— Якщо треба рятувати Філіпа, то я до послуг поліції в будь-яку пору, — сказала на прощання Генрієта.

Як тільки вони опинилися надворі, Метчі дозволив собі кілька зауважень.

— Чули? Вона не розповіла поліції історії з револьвером, бо не хотіла зашкодити пані Вейтон! Гм! Треба сказати про це капітанові Сандерові. Факт дуже важливий. Можна було б за це її арештувати.

Джеллін не заперечував, але й не згодився. Ішов обіч Метчі безлюдною сонною вулицею. Хоча туман уже розсіявся, повітря все ще залишалося важке й задушливе.

— Бачте, Метчі,— озвався Артур по хвилі,— ця історія з револьвером, розказана лише під час другого допиту, мене не дивує. Мене змушує задуматися інше: серед багатьох тих, хто заявив, що вони ненавидять і зневажають Вейтона, пані Бейм єдина, яка визнала, що кохає його.

Нічна свіжість, здавалося, перебила сон Метчі, і він зробився балакучим.

— Атож, — зауважив він, — любов може бути таким самим мотивом, як кожен інший, щоб хотіти добратися Вейтонові до шкури… Скажу вам щиро… Ще кілька хвилин тому я гадав, що життя Вейтона в такій самій небезпеці, як, скажімо, ваше або моє, але після знайомства з цією жінкою я починаю боятися за нього!

— Може, ви маєте рацію, але що мене найбільше вражає, це нервовий стан Вейтона. Уже три ночі не спати. Завтра буде вже чотири, післязавтра п'ять. А ви знаєте, що зі страху можна померти.

Обличчя Метчі просвітліло.

— Та й дурень же з мене! — гукнув він. — Як я міг не подумати про це! Вони знають, що Вейтон на межі сил, що він виснажений, і хочуть убити його страхом! Треба…

— Згоден, — урвав Джеллін. — Треба перехопити листи з погрозами, перш ніж вони потраплять до Вейтона. Так і зробимо. За три години підете на пошту, і ми затримаємо всю кореспонденцію, що приходить до Вейтона. Але що це нам дасть? Може, Філіп стане трохи спокійніший, хоча не можна ручитися, що він не попадеться на вудочку і не шалітиме ще більше, не отримуючи анонімок. Проте нам треба дотримуватись гіпотези, що Вейтона уб'ють дванадцятого, принаймні, що все наготовано до того, щоб його убити. А що нам утримання його кореспонденції дасть? Вейтон одержав уже три листи, його попереджено, і навіть якби більше їх не прийшло, гаданий убивця може діяти.

Завдяки логіці Артура обличчя Метчі спохмурніло знову.

— Значить, знову нічого, — кинув він, — нічого ми не можемо зробити. Доведеться тільки чекати до дванадцятого. Якщо його не вб'ють, добре, якщо уб'ють, до нас попадуть якісь нові? факти, достатні для того, щоб повести слідство…

Джеллін мотнув головою.

— Мусимо рятувати Вейтона, а не чекати, поки його вб'ють. Гаданий убивця, з причин відомих тільки йому, був змушений дати нам до рук чудову карту: оголосити про свої наміри перед тим, як учинити злочин. Нам треба вірно зіграти цю партію, щоб актор уникнув смерті.

Дійшли до стоянки таксі.

— Ну, а зараз ходімо спати. Може, вранці спаде щось нове на гадку, — запропонував Метчі.

— Спати? — перепитав здивований Джеллін. — Але ж нам треба йти ще до дому однієї особи. Нас чекає візит до Марти Сомерсет, тієї письменниці, в п'єсах якої грав Вейтон.

Сержант, який відчиняв уже двері таксі, наміряючись сісти туди, застиг обурено.

— Уже за чверть четверта, шефе. Добитися прийому в таку пору буде нелегко, хіба що тільки драматурги змінили час щоденного чаювання… — Проте в машину він сів, уже примирившись з візитом.

Справа це була справді нелегка. Марта Сомерсет гостювала в аристократичній родині Вілкінсів, ті грали роль меценатів, заповнюючи дім відомими людьми: художниками, режисерами і письменниками. Вілкінси мали велику віллу, єдиною окрасою якої був парк у Мюррей Фет — досить сірої околиці за шість кілометрів від Бостона.

Отож довелося розбудити майже всіх мешканців вілли, змусивши люто гавкати собак по той бік брами, перед якою чекали Джеллін і Метчі. Далі довелося переконувати сторожа, що поліція має право входити в приватні оселі навіть о такій пізній порі, скористатися тими самими доказами в переговорах з портьє і камердинером Вілкінсів, піднятих з постелі, і нарешті з покоївкою Марти Сомерсет. Подолавши ці перешкоди, Джеллін і Метчі мусили чекати у вітальні, поки Марта одягнеться і з'явиться перед ними з лицем вкрай непривітним.

Джеллін так збентежився й розгубився, що не зумів вичавити навіть кількох слів, і Метчі довелося рятувати становище, перепрошуючи письменницю за вторгнення.

— Повірте, нам дуже прикро, що ми завдаємо вам стільки клопоту, але, як вам відомо, життя Філіпа Вейтона під загрозою, — сказав Метчі тоном як на нього дуже ґречним. — Треба використовувати кожну хвилину. Десь через шістдесят годин Вейтон може бути вбитий.

Марта Сомерсет слухала це пояснення без яких-небудь ознак знудження чи, навпаки, цікавості. У неї було делікатне личко і великі зелені очі. Важко було визначити, в чому полягали її чари, але вони не могли не подіяти. Красунею в класичному розумінні вона не була, оскільки риси її обличчя були дещо загрубі, але фігуру мала струнку і зграбну, довгі ноги, а руки чудової форми.

— Яв курсі цієї справи, — сказала вона бездоганною англійською мовою, такою несхожою з бостонським акцентом Метчі. — Усі дані, яких у мене вимагали в поліції, я дала. Що ще додати, я не знаю.

Тут Джеллін, який врешті отямився, вирішив узяти голос.

— Даруйте мені…— пролепетав він. — Приходити і нав'язувати себе вам о такій порі ми не повинні… Але це справді необхідно, оскільки нам потрібна така інформація, яку почути можна лише од вас.

— Тоді прошу — питайте, — сказала Марта уже не так холодно.

— Я хотів би знати, чи, після того як дружина змусила Вейтона розлучитися з вами, він просив вас зустрітися ще раз?

Марта ледь зашарілася. Поглянула просто в очі Джелліну і відповіла:

— Так, він просив мене про це. Ось уже два роки ми не підтримуємо з ним ніяких стосунків, але не минає такого місяця, щоб він не вигадував якоїсь нагоди, аби зі мною зустрітися. На щастя, мені вдається уникнути цього. Недавно він дзвонив навіть сюди.

— Коли? — спитав Джеллін. — Та десь два тижні тому.

— І що ж ви йому сказали?

— Я дуже ґречно сказала йому, що не маю охоти з ним розмовляти, і поклала трубку. Апарат стоїть у мене в спальні, і запевняю вас, що мені це велика морока відповідати на такі от дзвінки.

Джеллін порозуміло посміхнувся і спитав:

— Як ви вважаєте, почуття Вейтона до вас щирі чи це тільки питання враженого самолюбства?

Питання було сміливе й коштувало Артуру чималої одваги, проте Марта Сомерсет відповіла без тіні замішання:

— На справжнє почуття Вейтон нездатний. Якщо чоловік пропонує такій жінці, як я, руку і серце, будучи уже одруженим, то це не справжній чоловік, а звичайний блазень. Даруйте вже мені за такий вираз. Смерті Вейтона я не прагну, і якби його вбили, мені було б дуже шкода. Але єдине почуття, яке в мене залишилося до нього, це погорда, і я гадаю, що маю для цього доволі підстав. — Вона підвелася. — Я можу вам ще чимось зарадити?

Джеллін мотнув головою. Марта подзвонила служниці. З'явилася покоївка, і обидва чоловіки, перепросивши ще раз за пізне вторгнення, вийшли в її супроводі. До брами їх провів портьє.

Була четверта ранку. Водій таксі, чекаючи їх, заснув. Перш ніж будити його, Джеллін звернувся до сержанта:

— Це неймовірне, але в мене таке враження, що я вхопився за одну ниточку клубка… Але повторюю — це неймовірне…

Розділ четвертий
Смерть зумисне

Після одвідин Марти Сомерсет Джеллін і Метчі розійшлися. Метчі дістав завдання перехоплювати кореспонденції Вейтона, а це означало, що треба було вставати о шостій ранку, хоча лягти йому довелося лише о п'ятій. Проте цього разу він не нарікав. Джеллін пішов додому, але треба чесно визнати, що він теж не ліг спати.

Замкнувшись у своїй кімнаті, він знову вкотре вже засів за вивчення досьє Вейтона. Це були ті самі, уже добре йому відомі документи. Раніше він думав, що за столом можна розв'язати найскладнішу таємницю, але цього разу йому здалося, що розум пасує перед таким завданням.

До виконання погрози убити Філіпа Вейтона залишалося сімдесят чи вісімдесят годин, але й досі не виявлено нічого, що могло б привести до вирішення справи. Певним було одне: Вейтона треба рятувати.

Можливо б, досить було замкнути актора в камері міської в'язниці, тримати його до вечора дванадцятого листопада і в такий спосіб урятувати йому життя, але це означало б відмовитися від спроби викрити винуватця. Крім того, дата дванадцятого листопада могла б бути пасткою, маневром таємничого убивці. Можливо, він планував убити актора пізніше або раніше. Отож замкнути Вейтона у тюрму — це не найкраще розв'язання.

Снуючи туди-сюди по маленькому покоїку, Джеллін думав до восьмої ранку. Поданого йому дружиною сніданку він так і не торкнувся, тільки швидко помився у ванній і о десятій був уже в центральному управлінні, у відділі експертизи, де порядкував симпатичний доктор Андріан Прікоц, експерт-графолог зі світовою славою.

— Ви вже закінчили експертизу анонімок, посланих Вейтону? — спитав Джеллін.

Прікоц кивнув головою і підвів Артура до столу: там під склом лежали три адресовані Вейтону анонімки з погрозами, а поруч такі самі листи, які написали усі знайомі актора: його дружина, двоє шуряків, Макх'ю, Джон Френзен, Марта Сомерсет і челядь.

— Теоретично, — сказав Прікоц, — я викрив дещо важливе, а саме, що листи ці написані рукою автора ось цього зразка, — тут він показав на аркуш, написаний Джоном Френзеном. — Такий самий натиск пера, такий самий нахил літер, така сама манера ставити розділові знаки, надто далеко від слова, до якого вони відносяться. Отож якби ви запитали про мою думку як експерта, я б відповів, що дев'яносто дев'ять відсотків за те, що листи написані автором цього зразка. Але якби ви запитали про мою приватну думку, то поставили б мене в скруту. Двох ідентичних почерків, щоправда, не існує, але тут ми маємо справу з великими літерами, а це почерк штучний, змінений, не той, яким автор листів послуговується щодня. Хоча це малоймовірне, але не можна виключити, що існує два ідентичні способи написання великих літер.

Артур Джеллін задумливо слухав, пильно розглядаючи записки під склом: написану рукою Френзена і ту, яку отримав Вейтон. На перший погляд почерк обох анонімників спільних рис мав небагато, але при уважнішому розглядові схожість упадала все більше у вічі.

— Подивіться на слово «листопад», — провадив Прікоц. — Як його пише великими літерами Френзен, а як автор анонімок. На око, вони здаються мало схожими, правда? А тепер гляньте крізь лупу. В обох випадках чорнильні крапки на кінцях паличок мають таку саму форму, такий самий напрямок зліва направо, таке саме хвилювання. Це означає ідентичне тремтіння руки і на додачу такий самий навик виводити літери як в одному, так і в другому випадку. Але все це, повторюю, констатація чисто теоретична. Для дослідника, що розглядає конкретний випадок, існує ще чинник суб'єктивний, інтуїтивний. Наука спирається не лише на теорію, і три чверті нових відкриттів ми завдячуємо насамперед передчуттям одкривача, його «фізіологічній» упевненості, а потім уже його інтелекту…

Артур слухав з утіхою цікавий виклад доктора Прікоца і ледве, зважаючи на брак часу, гамував свою цікавість. Через хвилину він урвав міркування Прікоца питанням:

— А експертиза пер?

— Вона нічого не дає,— категорично заявив Прікоц. — Теоретично листи з погрозами могли бути написані чотирма з тих дев'ятнадцяти пер, які я розглянув, але це не доводить, що вони були написані одним з цих чотирьох…

— Чи можна узнати, кому належать ці чотири пера? — спитав Джеллін.

— Авжеж, — сказав доктор і підвів його до столу, на якому лежали пера, кожне з папірцем, де було зазначено, кому вони належать. Чотири з них було відкладено окремо. Дослідження показали, що листи могли бути написані саме ними.

Артур нагнувся і прочитав на аркушиках імена власниківі Гертруда Веймар, Френсіс Чезлі, Матільда Чезлі, Джон Френчзен.

— А чому не видно, що листи були написані одним з тих пер? — спитав він. — Хіба кожному почерку не відповідає певна і відчутна деформація сталевого пера, яку можна побачити під мікроскопом?

— Так, але далеко не так категорично, як дехто собі уявляє. Цим самим пером, використовуючи вже наявну деформацію металу, можуть писати три-чотири особи, кожна з них притаманним собі почерком, А крім того, серед тих дев'ятнадцяти пер може й не виявитися того, яким були написані анонімки.

— Розумію, — сказав Джеллін, граючись пером, до якого був прикріплений аркушик з прізвищем Джона Френзена. — А от ви на підставі такої експертизи арештували б Френзена як особу найпідозрілішу?

Адріан Прікоц зняв окуляри, задумано протер їх і відповів спокійно:

— В ім'я закону, може б, і арештував, але для того, щоб совість моя була спокійна, мушу сказати, що я в його вині не переконаний.

Джеллін ще якусь хвилю грався скромним синім пером Френзена, потім поклав його на столі і попрощався з Прікоцом.

— Спасибі, докторе. Результати досліджень перешліть, будь ласка, капітанові Сандерові. Я саме йду до нього.

Джелліна капітан Сандер прийняв не одразу. Разом зі своїм заступником він саме опрацьовував докладний план захоплення банди фальшивомонетників, які досі вислизали з його рук. Справа Вейтона була не з найважливіших. Але після закінчення наради він прийняв Артура дуже сердечно і дружнім жестом посадив його.

— Ну, розповідайте. Я прочитав ваш рапорт учора ввечері. Ви працюєте, рук не покладаючи. Чи ж є у вас хоч якісь результати?

Джеллін переповів про зроблені ним кроки, про проведені дізнання, але висловлювати власну думку утримався.

— Отже, нічого нового, — вислухавши його, озвався Сандер. — Арештовувати Джона Френзена зовсім не збираюся. Досить наглядати за ним. Якщо відчує за собою стеження, то навіть при бажанні вбити Вейтона передумає…— Тут він замовк, зайшовшись натужним кашлем. — Найкращий вихід — це пильнувати Вейтона і тих шість-сім осіб, які можуть виношувати щодо нього лихі наміри. А щодо решти, то треба дати їм цілковиту волю. Я не можу підняти на ноги всю поліцію лише через те, що один Добродій пише другому про свій намір убити його. Отож зробили ми, мій любий Джеллін, дуже багато. Можете йти, Займайтеся Цією справою доти, поки вона вам не набридне, але тільки не надривайтеся. Я дав вам час до десятого, правда? Можу продовжити до дванадцятого, тільки не беріть цього всього надто близько до серця. Бувайте! — І Сандер жестом показав, що вертається до перерваної праці.

Артур Джеллін почервонів, прокашлявся і, переборовши свою несміливість, вичавив:

— Якщо дванадцятого Вейтона вб'ють, це для поліції буде провал, і преса нас не помилує, як у випадку Норд Інтернешенел.

Капітан Сандер відірвався від паперів і сказав роздратовано:

— А що ж мені робити? Я пропонував Вейтону перебратися на десять днів до однієї з наших камер. Але він гордо відмовився. Отож залишається тільки заарештувати всю Америку до дванадцятого листопада.

Сердитий тон шефа позбавив Артура одваги. Він устав, вибачився і рушив до дверей. У цю мить ззаду почувся уже лагідніший голос Сандера.

— Та не переймайтеся так, Джеллін. Якщо ви збираєтеся запропонувати щось конкретне, говоріть. — Він усміхнувся приязно. — Я вислухаю вас з дорогою душею.

— Боюся, що те, що я хочу сказати, дурниці…— пролепетав заклопотаний Джеллін.

— Ну, ну, не будьте проханий. Досі якихось особливих дурниць щось ви не казали, — заохотив його капітан Сандер.

— Не знаю, з чого почати, пане капітан, — зітхнув Артур. — Не сердьтеся на мене, якщо те, що я скажу, здасться вам дурним… Бачте, сховати Вейтона від небезпеки, що йому загрожує, дуже важливо, і тому мені спадають найнесподіваніші помисли.

— Так у чому, достолиха, річ? — вигукнув виведений з терпіння Сандер. — Говоріть!

Після хвилі мовчання Джеллін нарешті зважився.

— Так ось… — почав він. — Припустімо, що Вейтон сьогодні вранці з якоїсь причини помре. Ввечері газети подадуть цю вістку великими літерами. Той, хто хоче Вейтона вбити, прочитає замітку і дізнається, що мета його досягнена. Він залишиться задоволений, а Вейтонові вже не загрожуватиме жодна небезпека…

Увага, з якою Сандер слухав Джелліна, свідчила, що він зацікавився цим помислом.

— Якщо я правильно вас зрозумів, ви хочете сказати, що було б добре подати фальшиву вістку про смерть Вейтона і скористатися цим.

— Саме так, капітане, — признався ніяково Джеллін. Запанувала мовчанка, Сандер пильно розглядав свої нігті.

— Помисел цей аж ніяк не поганий, — сказав він нарешті. — Але він тягне за собою деякі незручності. По-перше, це вирішення кінематографічне, а ви знаєте, що я не підтримую поліційних методів, які ми бачимо в кіно; по-друге, це рятує Вейтонові життя лише до вечора, дванадцятого листопада, потім нам доведеться його воскресити, бо вбили ж ми його нароком. Тоді недійшлий убивця може знову взятися за своє.

Тінь зажури лягла на обличчя Джелліна. Проте він наважився таки заперечити.

— Не віриться, щоб можна було знову готувати злочин точнісінько так, як першого разу… В усій цій історії найбільше мене вражає механічна точність затіюваного злочину. Щодня приходить лист з погрозами і щодня подається нова деталь. Проте жодної звістки, яка могла б кинути нове світло на всю справу. Незважаючи на проведені допити, ми все ще рухаємось навпомацки. Не уявляю, щоб можна було все це організувати вдруге. Удаючи смерть Вейтона, ми добиваємося ще однієї вигоди, припускаючи, що після виявлення цієї фіктивної смерті актор буде справді вбитий дванадцятого листопада. Хто ж може бути вбивцею? Правду знатимуть лише домашні Вейтона. Якщо попри все його вб'ють дванадцятого листопада, то буде ясно, що вбивство вчинив хтось з домашніх, і виявити винуватця стане набагато легше.

Капітан Сандер заперечливо похитав головою.

— Мені шкода, — сказав він, — але я іншої думки… — Він устав і поплескав по плечу Джелліна, який засоромлено похнюпився. — Усе гаразд. Я дуже ціную ваші зусилля. Продовжуйте їх згідно з нашими методами і посилайте мені, як я вже просив, кожні дванадцять годин рапорти. Одинадцятого ввечері я сам прийду до вас з допомогою. Вище носа! Дерзайте!

Капітан Сандер ще раз глянув на Артура Джелліна — той з винуватою міною вже причиняв за собою двері-і повернувся до перерваної праці. Проте щось відвертало його думки. Щось засіло в нього в голові й перешкоджало працювати не менше, ніж телефонні дзвінки й численні візити. Точно об одинадцятій кур'єр приніс другий рапорт Джелліна. Сандер уважно прочитав його.

«Капітанові Сандеру

в центральне управління поліції

СЕКРЕТНИЙ РАПОРТ № 2

Окрім відомостей, переданих вам усно, у слідстві нічого нового. Кореспонденцію Філіпа Вейтона перехоплено. Серед неї виявлено анонімку з погрозами, змістом і виглядом схожу з попередніми: Філіп Вейтон має бути вбитим вранці дванадцятого листопада, в автомобілі. Так само, як і в попередніх випадках, листа передано до наукової лабораторії. Усі особи, пов'язані зі справою Вейтона, були під наглядом з метою виявлення, чи не послав хтось із них листа, але, як і досі, це не дало ніяких результатів. Стеження триває далі. Відправлено об одинадцятій годині.

Артур Джеллін»,

Капітан Сандер поклав рапорт до кишені і вийшов з кабінету. Він вирішив зустрітися з Джелліном. Цей сумлінний працівник, хоча не спав ніч, звичайно сидів за столом в архіві й вивчав документи, позв'язані з учиненою два роки тому крадіжкою.

— Годі вам тут скніти, — владно сказав Сандер. — Беріть капелюха, і гайда разом до Вейтона.

Стояв теплий сонячний ранок. Сандер і Джеллін ішли швидким кроком, але тільки перед будинком актора капітан пояснив збентеженому, як завжди, Артурові причину їхнього походу.

— Я, любий Джеллін, передумав. Вирішив діяти за вашим планом.

Джеллін подякував йому несміливою і радісною усмішкою. Після всіх перевірок, дещо полегшених через присутність капітана, Сандера і Джелліна впустили до вілли Вейтонів. Опинившись у холі, обидва стурбовано позирнули один на одного. Стіни дихали якоюсь грізною тривогою, як при вході до покійницької. Челядь ходила і перемовлялася дуже стримано, на обличчях малювалася запобіглива пошана. Поки вони чекали-, щоб їх провели до покою, в якому був актор, через хол швидко пройшла якась жінка. Квітчаста коротка сукня на ній дозволяла бачити її стрункі ноги в тонких золотистих панчохах. Жінка виходила з холу, коли Джеллін, захоплений раптовою думкою, за яку одразу ж пошкодував, гукнув:

— Панно Веймар…

Жінка обернулася й усміхнулася приязно. Гарне її личко обрамляв водоспад світло-попелястого волосся. Ця німкеня виглядала типовою американкою і могла рекламувати зубну пасту чи креми для обличчя.

— Я хотів би вам щось сказати, — бовкнув Джеллін, ніби підштовхуваний тією думкою, що переслідувала його.

Гертруда Веймар, колишня дружина Джона Френзена, а нині секретарка Чезлі, підійшла до капітана Сандера і Джелліна. Капітан, не втаємничений у задуми Артура, дивився на нього несхвально.

— Ми з поліції,— сказав Джеллін, — і потребуємо певних відомостей стосовно Френсіса Чезлі…— І він повторив ще раз: — Френсіса Чезлі.

Пані Веймар ця репліка не застукала зненацька. Вона лише перестала усміхатися, силкуючись скупчити думки.

— Може б, ви сказали нам про нього щось більше… — ризикнув одважно Джеллін.

Тон голосу Гертруди споважнів.

— Звичайно… Через кілька днів ми збираємося заручитися… мабуть, одразу після дванадцятого, коли скінчиться вся ця історія.

Джеллін і Сандер не могли вийти з дива. Вейтону погрожують смертю, а в цьому самому домі задумали заручини, «коли скінчиться вся ця історія». Ясно було, що актора тут ставили за ніщо, оскільки його смерть не заважала такій ідилії. Хто гака панна Веймар, капітан і Артур добре знали, тим більше їх уразила вістка про близькі заручини.

— А Вейтон знає про це? — спитав різко Сандер. Усякі новини, а це була новина, його завжди дратували.

— Так, — відповіла невинно Гертруда. — Френсіс і я сказали про це всім домашнім… Вам, може, здасться, що момент обрано не дуже вдалий, але Френсіс хоче покласти край пліткам про нас… Навіть пан Вейтон кілька разів за останні дні, можливо, через розшарпані нерви, казав, що вважає мою присутність біля Френсіса двозначною…

Гертруда Веймар говорила м'яко і лагідно, вона вміла трактувати найдражливіші справи так невинно, що вони втрачали всю свою пікантність.

Коли вона скінчила, Джеллін спробував ще раз поставити те саме питання.

— Хоча Френсіс Чезлі за кілька днів стане вашим нареченим, усе-таки хотілося почути дещо про нього. О, нічого такого особливого. Я б тільки хотів знати, чи він розбирається в душевному світі свого швагра Філіпа Вейтона…

— Чи розбирається він… В розумінні чого? — спитала Гертруда. — Ясна річ, він знає про те, про що ми всі знаємо… про Генрієту Бейм, Марту Сомерсет…

— Ах, — зітхнув Джеллін. — Так пан Чезлі знайомий з обома жінками?

— Авжеж! Обидві вони досить відомі: одна актриса, друга письменниця.

— Пробачте… А може б, ви сказали нам, чи знав Френсіс Чезлі, який вплив мали ці знайомства на Вейтона? Зараз я поясню, що я маю на оці… Яка з цих прихильностей була глибша… важливіша?

Гертруда Веймар зморщила брови, силкуючись зрозуміти питання краще.

— Не знаю чому, але ми ніколи про це багато не розмовляли, — нарешті проказала вона. — Думаю, що думка Френсіса тут збігалася з думкою нас усіх. Марта Сомерсет була великою любов'ю Вейтона.

Вона посміхнулася, показуючи жестом, що їй треба вже йти.

— Дякую, дякую… і вибачте мені,— попрощався з нею Джеллін.

— Навіщо ви питали про це? — здивувався Сандер. Необхідність відповідати дещо збентежила Артура, але по хвилі вагання він сказав:

— Розпитувати про щось Гертруду Веймар в мене не було необхідності. Я хотів лише знати, чи втаємничували її в секрети Вейтона. Мені здається, що вона чудово розбирається в усьому, хоча й намагається це приховувати. Тільки ці заручини з Френсісом Чезлі ускладнюють усе…

— Атож, — буркнув Сандер задумано. — Вони змінюють усі стосунки, але не кидають жодного нового світла.

Вони мовчки чекали ще хвилю, перш ніж камердинер провів їх до вітальні. Актор лежав на канапі. Поряд сиділа його дружина, тримаючи на колінах розгорнуту книжку. Двоє чергових поліцейських сиділо на другій канапі, тихо гомонячи між собою.

— Добридень, пане Вейтон, як самопочуття? — спитав сердечно Сандер.

Вейтон сів на канапі з вимушеною усмішкою на обличчі.

— Не може спати, — обізвалася пані Вейтон. — Це його нещастя. Якби він зумів заснути, то заспокоївся б і побачив би все в іншому світлі.

По хвилі Сандер сів біля Вейтона на канапу.

— Дорогий пане Філіп, я прийшов саме для того, щоб заспокоїти вас… Що ви таке кажете? Ми підняли на ноги половину поліції через вас, а ви все ще хвилюєтеся? Послухайте мене, я хочу вам сказати три речі. Перша і найважливіша така: ви в цілковитій безпеці. Практично неможливо, щоб хто-небудь, хоч би й дух, міг торкнутися до вас як дванадцятого, так і пізніше. Кажу вам ще раз: як на мене, це просто дурний жарт. Хтось хоче вивести вас з рівноваги, а ви, як дитина, попалися на цю гру. Ці ідіотичні анонімки, ці погрози зайця і того б не злякали, то чому ж це вам впадати у паніку?

Філіп Вейтон мовчки помотав головою. Очі в нього бігали, і він створював враження людини, приреченої на смерть.

— От подумайте самі,— тягнув далі Сандер, — майже два десятки чоловік пильнують вас удень і вночі, ваша вілла перетворена в справжню фортецю, щоб увійти сюди, треба перепустку і двічі пройти огляд, ось уже два дні ви їсте лише консерви і п'єте воду із закоркованих фабричних пляшок, щоб уникнути можливого отруєння. Як же вас можуть убити? Подихом? По радіо?

Актор ще раз мотнув головою.

— Не знаю, — сказав він, — але мене вб'ють. — Його очі блищали хворобливо. — Аркушик у календарі показує дев'яте листопада. Ще два аркушики, ще два аркушики життя… десяте і одинадцяте, а потім буде дванадцяте…

— Так, буде дванадцяте, — сказав виведений з терпіння Сандер. — Я хочу побачити, що зробить дванадцятого той шаленець, який обіцяє вбити вас у автомобілі. Але ж це хлоп'яцтво, бо дванадцятого ви до автомобіля не сядете…

Вейтон ніби заспокоївся. Устав, закурив, налив собі чарку. — Може, вони розраховують саме на те, що я поїду машиною, і знають про це ліпше за мене, — сказав він. — Може, замість дванадцятого вранці вони вб'ють мене дванадцятого ввечері… Річ не в деталях. Головне, що вони доберуться до мене. Я відчуваю… — Він узяв чарку, але рука його тремтіла. — Я так боюся, що вже в душі погодився з цим. Я певен, що помру. Важко.

Ці слова він сказав без патетики, але його голос був такий низький і проникливий, що навіть у капітана Сандера тьохнуло серце, хоча зворушити його було нелегко.

Очі пані Вейтон наповнилися слізьми. Вона підняла голову і сказала знервованим і водночас сповненим співчуттям голосом:

— Заспокойся, Філіпе! Заспокойся! Благаю, а то я не витримаю більше! Якщо ти поводитимешся так і надалі, то я умру перша!

Філіп звернувся до дружини з ніжністю, сповненою гіркоти:

— По суті, ти лише позбудешся тягаря. Я завдав тобі стільки прикрощів, що ти повинна радіти, коли я…

— Киньте, — втрутився капітан Сандер. — Ви так поводитись не повинні…

На око, вже спокійніший, але його спокій не міг ошукати нікого, Філіп прошепотів:

— Ваша правда. Вибач, кохана, знов ці кляті нерви… — Він сів знову на канапу. — Продовжуйте, пане капітан.

— Ет, нічого такого особливого, — провадив Сандер. — Друга річ, про яку я хотів вам сказати, торкається самого слідства. Незважаючи на величезні зусилля, ми не виявили нічого серйозного. А це прямо підтверджує мою гіпотезу, що вам нічого не загрожує. Зрозумійте: якби хтось вас аж так ненавидів, що ладен був учинити злочин, ми б, безперечно, його викрили…

Ніби даючи капітанові зрозуміти, що для нього його гіпотеза позбавлена всіх підстав, Вейтон, не встряючи в суперечку» запитав:

— А третя?

Щоб вигадати час, Сандер закурив.

— Не знаю, як вам про це й сказати. Ідеться про дуже складний маневр, план якого спав мені в голову і який зовсім відвернув би від вас усяку небезпеку і став би пасткою для можливого убивці.

— Який маневр? — запитав Вейтон з непідробним зацікавленням.

— Уявіть собі,— вів далі Сандер, — ідо той, хто вирішив вас убити, прочитає у вечірніх газетах, що вас не стало… Тоді б йому не було чого робити. Ваша смерть до строку, призначеного ним, геть змінила б увесь розклад карт. Якщо він готував або готує вбивство, то його план лясне. Така містифікація, може, дозволить викрити факти, які виведуть нас на слід убивці. Усі газети писали б про вашу смерть, і хтось, хто цьому повірить, міг би сказати такі речі, про які він мовчить, поки ви живі…

— Усі газети? — урвав його Вейтон.

— Звичайно. Вийшовши звідси, я пішов би до представника Асошіейтед Прес, і сьогодні ввечері вся американська преса подала б звістку про вашу смерть… викликану… — Сандор посміхнувея, — інфарктом…

— Який жах! — гукнула раптом пані Вейтон, затуляючи обличчя руками. — Яке страхіття! Але ти ніколи не пристанеш на таке!

— Ах! Я ж не сказав, що збираюся це зробити, — зауважив Сандер. — Я сказав лишень, що це гарна, мабуть, ідея.

Джеллін, на якого ніхто не звертав уваги, міг легко спостерігати за реакцією всіх. Отож він підмітив, що пані Вейтон поривається щось сказати, але чоловік стримує її сердитим поглядом.

— Це тебе не обходить! — гукнув він. — На карту поставлено моє життя, розумієш!? Тільки я можу вирішувати все!.. Пане капітан, скажіть мені, що треба робити. Уже три дні я не довіряю нікому, а зараз уперше в мені оживає надія… Говоріть!

Сандер за хвилину зупинився.

— Така містифікація вимагає дотримання найсуворішої таємниці. Ніхто, окрім мешканців цього дому, не повинен нічого підозрювати. З цієї хвилини вам не можна нікого приймати. Нікого, розумієте? Згодом, під приводом жалоби, це буде цілком природно. Решту я беру на себе. Уже сьогодні вечірні випуски найбільших газет подадуть повідомлення про вашу смерть.

У цю мить пані Вейтон звелася на ноги. її бліде обличчя зраджувало тривогу і зневагу. З очима, повними сліз, вона звернулася до чоловіка:

— Ти блазень, Філіпе! — гукнула вона. — Блазень! Ти граєшся зі своїм і моїм життям! Ти зовсім не думаєш, що я цього моторошного фарсу не перенесу! Ти зовсім нічого не розумієш! — І вона, хлипаючи, вибігла з кімнати.

Запала тиша. Філіп Вейтон пройшовся по вітальні, глянув на Джелліна, застиглого в шанобливій позі, а потім на Сандера, який саме закурив.

— Не зважайте на мою дружину, — сказав він капітанові. — Вона швидко заспокоїться і зрозуміє, що я маю рацію, пристаючи на вашу ідею. Спасибі вам… Велике спасибі…— піднесено повторив він. — Я відчуваю, що житиму, що їм не вдасться вбити мене!

Сандер і Джеллін попрощалися з Вейтоном, старанно приховуючи свій подив перед такою несподіваною поведінкою актора. Вийшли. Було без чверті дванадцята.

Розділ п'ятий
Усупереч логіці

Десятого листопада вечірня преса повідомила про смерть Вейтона.

Сандер просив президента Асошіейтед Прес не дуже виставляти це повідомлення, і майже всі газети подали його посередині колонки. Поліція домагалася лише появи цієї замітки, але оскільки через якийсь час її треба було спростовувати, то краще не зчиняти довкола смерті Вейтона надмірного галасу.

У вечірньому виданні «Бостон Ньюс» з'явився такий «пасаж»:

«Знаменитий актор Філіп Вейтон

помер від інфаркту! Бостон, 9 листопада, вечір.

Сьогодні опівдні відомий актор Філіп Вейтон нагло помер у своїй віллі на серцевий приступ. Як пам'ятають наші читачі, починаючи від 6 листопада, він щодня одержував анонімні листи з погрозами, що його 12 листопада вб'ють у машині. Одержавши першого листа, Вейтон замкнувся вдома, підозріваючи все і всіх. У нього почалася важка депресія. Очевидно, саме ця депресія й привела до того, що в нього стався у чверть на дванадцяту під час читання преси серцевий напад зі смертельним кінцем. Поліція веде далі слідство, результати якого тримаються в найсуворішій таємниці.

Сорокарічний Філіп Вейтон розпочав акторську кар'єру у вісімнадцятилітньому віці в мандрівній трупі. рік приніс два-дцятитрьохлітньому акторові нечуваний успіх у поставленій у нью-йоркському Блакитному Палаці п'єсі «Контрабанда», модній у ті часи комедії про любов і бандитів. Відтоді почалася блискуча кар'єра Вейтона, дещо пригальмована року у зв'язку з його викликом до Голлівуду. Його дебют у кіно виявився невдалим. Вейтон розв'язав тоді газетну кампанію проти Джона Беррімора, обвинувачуючи його, що він перепинив йому шлях до успіху неетичними засобами. Відтоді щастя ніби одвернулося від Філіпа Вейтона, а численні створені ним театральні трупи не добилися успіхів. Зі смертю Вейтона Америка втрачає одного із своїх акторів, наділеного найбуйнішим темпераментом. На відміну від більшості своїх колег, найбільше достоїнство яких стиль, але які часто грішать холодом, Філіп Вейтон, і то найбезпосередніше, підкупав публіку своєю щирістю і непогамовністю. Уся преса його рідного міста Бостона висловлює щире співчуття сім'ї і близьким актора».

Інші газети теж подали з невеличкими змінами це саме повідомлення, надіслане з Асошіейтед Прес з проханням опублікувати без довгих коментарів.

Артур Джеллін прочитав цю замітку в тиші свого кабінету, коли встав о восьмій вечора. На душі в нього стало недобре. Ще напередодні містифікація здавалася йому цілком природною, але тепер, утілена в життя, вона трохи вражала. Думка про те, що повідомлення всіх вечірніх газет про смерть Вейтона неправдиве і що автор цієї брехні саме він, гнобила сумління Джелліна. Справу Вейтона капітан Сандер передав Артурові тепер цілком, під умовою, що той одинадцятого листопада до одинадцятої години скаже йому, хто автор анонімок або хто найпідозріліший. Привченого до тихого і спокійного життя Джелліна така відповідальність давила тягарем. Зі страхом він думав, що станеться, якщо дванадцятого листопада, незважаючи на всі його вжиті заходи, Вейтон буде вбитий. Зажурено згадував він дні, коли, нікому не відомий, спокійно працював собі над запорошеними, безособовими досьє в архіві.

Тепер життя навколо так і кипіло, кожна хвилина була на обліку, і Джеллін часто позирав на годинник, який методично й безповоротно пожирав час, відпущений йому до дванадцятого листопада. Зараз мав надійти сержант Метчі, посланий для посилення охорони до дому Вейтона. Ні двоє поліцейських, ні навіть сержант уже не здавалися йому достатньою охороною для Вейтона. Звичайно, того, хто ховається вдома, можна легко застрелити з револьвера. Але ж, крім того, існує багато інших способів убивства, починаючи від отруєних газом подушок. Подумавши про це, Джеллін затіпався в пропасниці.

Метчі появився в кабінеті годиною раніше, ніж було домовлено. Джеллін, за своїм звичаєм, виписував на аркушиках паперу неясності у справі Вейтона. Вгорі на кожній сторінці він писав одне питання, а під ним залишав чисте місце для відповіді. Зараз перед ним лежали три такі аркушики.

Питання. Чому посилають листи з погрозами?

Відповідь:

Питання: Чому саме 12 листопада і в машині?

Відповідь:

Питання: Чому загрожують Вейтонові? Ради матеріальної користі чи причина почуття?

Відповідь:

Якби він знайшов розв'язання однієї з цих загадок, то дістав би до рук відомості, які допомогли б йому розв'язати інші. На жаль, навіть маленький проблиск не освітлював мороку цієї таємниці.

Метчі, як це часто бувало, увійшов до кабінету галасливо, не скидаючи навіть капелюха. Проте цього разу його цілком виправдувала тривога, яка малювалася на його обличчі.

— У мене неймовірна новина… — гукнув він, спершись обіруч на стіл Джелліна. — Сьогодні ввечері Вейтонові послали чергову анонімку. Я пішов, як мені звелів капітан Сандер, на пошту, і там мені її передали. Ось подивіться… — Він простягнув Джелліну конверт. — Тепер вони присилають уже двічі на день… Подумати лишень: ще сьогодні вранці Вейтон здавався майже щасливим, бо не отримав щоденної порції погроз. Якби бідолаха знав, що ми перехопили аж два листи…

Артур узяв конверт, відкрив його і прочитав таку саму погрозу, як і в попередніх листах. Вейтон буде вбитий дванадцятого листопада в автомобілі. Посилач користувався тією самою манерою вислову, не міняючи навіть коми. Повторював ті самі слова, щоб вразити Вейтона ще дошкульніше.

Довгі дві хвилини Артур мовчки розглядав аркушик, що містив уже добре відомі йому слова.

— Ви знаєте, де вкидали цього листа? — спитав він по хвилі.

— Авжеж, — відповів Метчі. — Скринька номер 12, Олд Бромер-стріт, на міській околиці. Зрештою всі листи відправлені з передмістя.

— О котрій це було?

— Не пізніше, ніж о тринадцятій. Це остання можливість, Щоб лист було вручено ввечері того самого дня.

Джеллін устав і поклав конверт до кишені.

— Ходімо до доктора Прікоца. Треба негайно дослідити цього листа.

— Лабораторія вже зачинена, а доктор Прікоц удома.

— То подзвоніть йому, Метчі,— попросив Джеллін. — Хай він повернеться до лабораторії, а за цей час і ми туди доберемося… Від аналізу цього листа може залежати багато чого.

Вийшли. Метчі подзвонив до доктора Прікоца, і невдовзі всі троє зустрілися в лабораторії.

— Пробачте за клопіт, — сказав Джеллін, — але Вейтонові сьогодні прислали ще одного листа і треба, щоб ви якнайхутчіш порівняли його з іншими.

Адріан Прікоц узяв аркуш паперу, поданий йому Джелліном, і, оглядаючи його крізь лупу, порівняв з чотирма посланими раніше до Вейтона анонімками, які лежали тут же за склом.

— Цей лист од попередніх не відрізняється, — сказав він. — Оглянемо його тепер через проектор.

Він провів Джелліна і сержанта Метчі до темної кімнати. Підійшов до апарата, поставленого перед маленьким екраном, вклав туди аркушик і запалив лампу. На білій площині показалося багаторазове збільшення листа. Якусь хвилю Прікоц розглядав його, потім вийняв аркушик і вставив у проектор один з попередніх листів.

— Точно таке саме, — сказав він, звертаючись до Артура. — Та сама рука, той самий стиль, ті самі зміни, викликані бажанням приховати власний почерк. Вони відрізняються тільки папером, чорнилом і тим, що останнього листа написано десь десять— дванадцять годин тому… Попередні чотири аркуші, як я зазначав це у своєму звіті, мали той самий ступінь загусання чорнила, а це означає, що всі вони були написані водночас і тільки послані по черзі.

Обличчя Джелліна зненацька освітилося усмішкою.

— То ви кажете, що попередні листи були написані заразом, а цей останній ні?

— Це майже певно… Якщо тільки анонімник не користувався спеціальним чорнилом, яке в торгівлі зустрічається дуже рідко.

Як це траплялося не раз, Джеллін почервонів, але цього разу не з вродженої сором'язливості, а з утіхи. Подякував докторові Прікоцу і, сповнений завзяття, вийшов з лабораторії.

На вулиці він сказав сержантові Метчі, який ішов за ним слідом:

— Ідіть знову до вілли Вейтона і ні кроку звідти, поки не прийду я. Пильнуйте всіх, Метчі, не довіряйте нікому, навіть псу, який стереже дім. Занотовуйте кожну подробицю, якщо вона бодай чимось здасться вам незвичайною. Не відлучайтеся звідти ні вдень, ні вночі.

Звичайно Джеллін користувався вишуканою мовою, сповненою ввічливих зворотів, тому наказ, виданий владним тоном, свідчив про його важливість. Метчі піймав це на льоту.

— Слухаюсь!

Того вечора Джеллін одвідав мене знову. Я саме готував до друку свою статтю на тему психопатології, коли Джін увів його до кімнати. Мене здивувало, як била з нього енергія, але коли за чаюванням він розповів мені про все, що сталося з моменту нашої останньої зустрічі, я зрозумів його душевний стан.

— Ще півгодини тому, — сказав він, — я рухався навпомацки. Не було ані найменшого сліду, я не міг навіть мати жодних виправданих підозр. Тепер я вже можу висунути якусь гіпотезу. Гіпотеза — це ще нічого певного, але це більше, ніж нічого. Ось послухайте: сьогодні до Вейтона прийшло два листи з погрозами, а не один, як звикле. А ми ж саме сьогодні вперше перейняли кореспонденцію для того, щоб припинити доступ до нього погроз. Що це означає? Це ясно як сонце. Анонімник, знаючи, що до Вейтона сьогодні вранці лист з погрозами не дійшов, але не знаючи, як це так сталося, оскільки його затримали ми, настрочив наступного листа, боячись, що попередній пропав. Але як же анонімник так швидко довідався, що вранці не було листа? Листоноша приходить о дев'ятій. Другий лист мав бути посланий найпізніше о тринадцятій. Від дев'ятої до тринадцятої — чотири години. Це замало, аби хтось, окрім домашніх, міг довідатись, що вранці актор листа не отримав, і мав час до тринадцятої послати наступного. Отож анонімник — це хтось з домашніх, хто добре в курсі всього… — Артур задумався, але через хвилю вів далі: — Власне, це міг би бути хтось і поза колом домашніх, але це малоймовірно, бо надто небезпечно. Усі мешканці вілли Вейтона під суворим наглядом, навіть кухар. Підтримка будь-яких контактів з домашніми при такому контролі рано чи пізно привела б до викриття убивці.

Джеллін міркував дуже логічно і ладен був дати себе каменувати в ім'я слушності своїх доказів. Мене досвід, проте, навчив сумніватися іноді в логіці. Не раз мені доводилося примирятися з тим, що мотиви, які керують людськими вчинками, не завжди аж такі логічні, як це могло б здатися. Я сказав про це Джелліну, наводячи приклад з одним шаленцем, якого даремно я намагався вилікувати кілька місяців тому. Цей чоловік був напрочуд логічний і скоординований у всьому, навіть у своєму шаленстві. Логіка поривала його робити предивні вчинки. Одного разу, скажімо, його арештували тоді, коли він намагався в людній крамниці украсти в когось гаманець. Коли його спитали, то він мотиви свого вчинку пояснив так: два роки тому в нього поцупили гаманця, от він і вирішив «помститися», вернути собі рівновагу, пограбувавши когось іншого. Зустрічаючи на вулиці сіромах і жебраків, цей чоловік ніколи не подає милостині. Свою поведінку він пояснює тим, що колись йому в нужді ніхто не допомагав. Прикладів такого поводження я міг би навести чимало. І хіба всі ці люди не чинили логічно? На Артура цей приклад не справив ніякого враження.

— У цій справі,— сказав він, — нелогічним мені здається лише одне: листи з погрозами. Якщо ми зуміємо висунути гіпотезy, яка виправдує написання цих анонімок, то ми викриємо всю правду. Припускаючи, що автор листів мешкає з Вейтоном, треба обмислити, чому він хоче попередити актора, що вб'є його?

Він дістав з кишені блокнот і написав у ньому якесь прізвище.

— Розберемо по черзі кожного… — сказав він. — Почнемо з Матільди Чезлі…

Він задумано пройшовся по кімнаті. Я уважно стежив за ним і чув, як час од часу він бурчав під носом прізвища: Гертруда Веймар… Френсіс Чезлі… Альберт Чезлі… записуючи ці прізвища до свого нотатника. Врешті він похитав головою, і на його обличчі написалася нехіть.

— Жодна з цих осіб, якщо тільки вона не шалена, цих листів не повинна була писати. Брак будь-яких мотивів. Навіщо їй це робити?

— Ось послухайте, Артуре, — спробував я йому пояснити. — Ця справа здається мені особливою. Ще нічого не сталося, а поліція вже в повній готовності, ніби справді вчинено злочин. А знаєте чому? Тому, що поліція хоче викрити щось, чого ще не існує, убивцю, який ще не убив. Слідів нема. Учинений злочин завжди лишає сліди, але які сліди може залишити злочин, який ще не скоївся? Хай це лунає абсурдно, але щоб викрити щось, треба допустити, аби воно сталося. Якби мене почув Вейтон, то впав би в чергову істерику. Він сказав би, що ми чекаємо його смерті і тільки тоді почнемо шукати убивцю. — Я плеснув Джелліна по плечах і додав: — Заспокойтеся, Артуре. Адже для запевнення Вейтонової безпеки зроблене все. Може, навіть, хтозна, ця кумедія з його удаваною смертю дозволить уникнути трагедії. Тепер нічого іншого не зостається, як триматися насторожі й чекати. Може, анонімник припуститься якогось промаху, і тоді Вейтон справді буде в безпеці.

Бодай на якийсь час мені вдалося відірвати Джелліна від упертих думок про справу Вейтона, і ми півгодини говорили про сторонні речі. А проте вряди-годи я бачив, що Артур поринає в свої роздуми, пробуючи все суперечне з логікою пояснити логічно.

— Я не хотів би нав'язуватися вам, і якщо прошу у вас надто багато, то скажіть мені це… — звернувся він до мене вже при прощанні.

— Я слухаю, слухаю, — намагався я підбадьорити його.

— Ви знаєте всю цю справу з найдрібнішими деталями… Ви були у віллі Вейтона… Отож я був би вам вельми вдячний, якби ви захотіли подумати над розв'язанням цієї загадки.

Я пообіцяв йому гарненько поміркувати над цією справою і ми домовилися з ним знов побачитись одинадцятого листопада ввечері.

Артур Джеллін пішов додому і ліг у постіль, але заснути не міг. Думка про перегони, як він висловився, з часом мучила його навіть уві сні, а близька дата дванадцятого листопада не дозволяла йому відпочивати.

Пунктуальний, як завжди, о восьмій ранку він сидів уже за столом і до одинадцятої писав свій третій рапорт, призначений для капітана Сандера.

«Капітанові Столану Сандеру в центральне управління поліції

СЕКРЕТНИЙ РАПОРТ М З 10 листопада, год.

Вчора, 9 листопада, о сержант Метчі перехопив на пошті адресований Філіпу Вейтону лист з погрозами. Лист послано того самого дня не пізніше тринадцятої години. Я передав його на аналіз докторові Прікоцу, і той підтвердив, що лист ідентичний попереднім, але написаний десять — дванадцять годин тому, тобто між десятою ранку і тринадцятою, саме перед тим, як опустити в скриньку. Існує підозра, що другий лист, одержаний того самого дня, був посланий тому, що анонімник помітив: попередній лист до Вейтона не потрапив. Ми перехопили його з ранковою поштою. Отож виникає підозра, що посилач чудово поінформований про ситуацію в родині Вейтона і навіть знаходиться в тому самому домі, позаяк він дуже швидко довідався, що актор попереднього листа не отримав. Сьогодні вранці ми перехопили на пошті шостого листа з погрозами Філіпу Вейтону. Написаний він так само, як попередні, тими самими, без жодної зміни, словами і без жодних додатків. Листа передано до лабораторії.

Послано об й годині. Артур Джеллін».

Опівдні Артур Джеллін, замість обідати, замкнувся у своїй кімнаті, щоб проаналізувати нову гіпотезу. Дві години він бився над нею і тепер вирішив підвести підсумки. Як завжди, на аркушиках паперу він виписав основні положення.

«7. Якщо припустити, що листи з погрозами були написані як спонук логічних, то тоді інформація, що Вейтон буде убитий в автомобілі, а не вдома, теж має логічне пояснення.

2. Припустімо, що Вейтон повинен 12 листопада поїхати кудись автомобілем з Причин, яких він не хоче відкрити навіть поліції. Анонімник про цю необхідність знає І хоче перешкодити Вейтону поїхати в невідомому нам напрямку. Ось чому він погрожує йому.

3. Слушність цієї гіпотези підтверджував би факт, що Вей-тон дуже боїться, що його вб'ють, незважаючи на всі вжиті находи безпеки. Очевидно, актор знає, що 12 листопада йому доведеться поїхати кудись автомобілем, і тому він боїться вмерти.

4. Якщо таку версію прийняти, тоді Вейтонові відомо, хто його хоче вбити. Якщо він навіть не знає особи, то знав середовище, в якому йому хтось погрожує. Якщо це середовище йому відоме, то чому він не вкаже поліції бодай якийсь слід? А якщо ця справа вже така підозріла, що її доводиться тримати з таємниці, то чому він взагалі звернувся до поліції? Чи не краще було б мовчати й захищатися самому, якщо він знає, звідки загрожує небезпека?»

Джеллін обхопив руками голову. Навряд щоб яка-небудь з цих гіпотез мала якийсь сенс. Він відчував, що в них є якась правда, але в той же час їм бракує логіки. Він одклав перо, розчарований ще більше, ніж будь-коли. Дванадцяте листопада він очікував з не меншою тривогою, ніж Вейтон. Цей день мав стати вирішальним і для нього. У гру входила його кар'єра, а якщо не кар'єра, то визнання з боку начальства. Гарний він матиме вигляд, якщо Вейтона таки вб'ють!

О шостій вечора, коли він уже збирався йти додому, до його кімнати стрілою влетів капітан Сандер.

— Джеллін! — гукнув він у перерві між нападами кашлю. — Ідіть за мною.

Розділ шостий
Полковник Енсайкоу

Сандер потягнув Джелліна до себе. Перед столом капітана стояв чоловік шістдесяти років. Убраний у заяложений і подертий одяг, він справляв враження типового волоцюги. На ногах замість черевиків у нього були кавалки мішковини, перев'язані шнурком, як грецькі сандалі, до половини литки. В руках він тримав щось таке, що людина, наділена буйною уявою, могла б назвати капелюхом. Найбільше вражало те, що він був при всьому цьому старанно виголений, а його обличчя, делікатне і шляхетне, різко контрастувало з усією його постаттю.

— Подивіться, пане Джеллін, — крикнув Сандер, — це полковник Енсайкоу, захоплення філософією змушує його подорожувати пішки по світу. Він скаже вам у справі Вейтона щось сенсаційне. Тепер випливло все! Мені вже ця справа набридла по саме нікуди! Так ось, пане полковник, чи не могли б ви повторити йому те, що ви сказали хвилину тому мені?

— Безперечно, пане Сандер. — Його англійська мова була бездоганна. Він обернувся до Джелліна — Четвертого листопада, під восьму вечора, коли я стояв перед нічліжкою і курив… як вам відомо, в самому домі курити заборонено… переді мною зупинився автомобіль, і водій запросив мене жестом досередини. Я послухався, і як тільки опинився в машині, одна особа пояснила мені, чого вона хоче. Вона вручила мені шість листів уже з марками і з написаною адресою на ім'я Філіпа Вейтона. Я мав посилати щодня по одному листу, почавши з наступного дня, тобто п'ятого листопада, в черговості, вказаній мені тією особою. Листи різнилися між собою тим, що адреса була написана неоднаково. У нагороду за цю послугу особа вручила мені сто доларів і спитала, чи не може вона мені бути ще чимось у пригоді. Я одразу заявив, що в Нью-Йорку в мене донька, на хіміка вчиться, і їй доведеться покинути навчання, якщо я не роздобуду певної суми грошей. Та особа відразу дала мені потрібні гроші, а потім одвезла мене назад до нічліжки. — Полковник замовк, але через хвилю вів далі: — Звичайно, та особа зажадала од мене гарантії, що я нікому не скажу про те, що сталося між нами, і обіцяла мені ще сто доларів через місяць після відправки останнього листа. Коли ця особа дізналася, хто я, себто полковник російської царської армії, вона сказала, що з мене досить мого слова честі, що я нікому і в жодному разі не зраджу її прізвища. Проте вчора я прочитав у газетах про смерть Філіпа Вейтона, себто того, кому я щодня посилав по листу, і довідався, що вони містили погрози. Газети я читаю рідко, і раніше я нічого про це не знав. Тим-то я прийшов сюди, щоб допомогти правосуддю. Ось шостий, останній лист, я мав послати його сьогодні.— 3 цими словами він простягнув капітанові конверт. Лист було вийнято й прочитано вголос:

«Дорогий Вейтоне, приготуйся до смерті. Я вб'ю тебе завтра вранці, в автомобілі. Утекти тобі від мене не вдасться. Ф.»

Прочитавши листа, Джеллін звернувся до полковника Енсайкоу:

— А хто ця особа, яка вам вручила ці листи?

У голосі Артура відчувалася втіха людини, прибулої врешті після плавання до безпечної гавані. Нарешті ця справа доходить кінця! Можна знайти анонімника, і кошмарний сон, що Вейтон може бути вбитий дванадцятого листопада, розвіювався від блаженного пробудження. Яким же симпатичним здавався йому тепер полковник Енсайкоу!

Можна було подумати, що Сандер, почувши питання Джелліна, умре. На нього водночас напали божевільний сміх і надсадний кашель. Кілька хвилин у кабінеті чути було повискування, хрипіння і сапання. Якби співробітники Сандера не звикли до таких приступів, вони, безперечно, подумали б, що капітан умирає.

Нарешті Сандер зумів гукнути в бік Джелліна: ~— Ах так, ви хочете знати, хто та особа? О, зараз ви почуєте щось дуже гарне! Пан Енсайкоу, пан полковник Енсайкоу заявив мені, що оскільки він дав тій особі слово честі, він ніколи не викаже її прізвища. Він не може сказати нам нічого більше понад те, що вже повідав. Правда, пане полковник?

— Так, правда, — спокійно підтвердив полковник. — Я міг вам сказати те, що сказав, оскільки це не пов'язувалося з даним мною словом честі. Але якщо йдеться про з'ясування особи, то, на жаль, я нічого вам не скажу.

Ці слова були вимовлені так твердо, що капітан Сандер зненацька споважнів.

— Киньте, будь ласка, жартувати. Американський закон вам, певне, не чужий, щоб не знати, в яку халепу ви вскочите, якщо відмовитеся відповісти на наше питання.

— Перш ніж сюди прийти, — відповів ґречно Енсайкоу, — я довго це обмірковував. Ви можете послати мене навіть на електричне крісло за співучасть у вбивстві і опір властям, а проте я нічого не скажу.

Сандер сів за стіл.

— Сідайте, будь ласка… і ви теж, Джеллін. — По хвилі він знову озвався сердечним і лагідним голосом: — Я вам ось що скажу, пане полковник. Цей секрет повинен залишитися між нами, але я краще поясню вам усю справу. Філіп Вейтон не вмер. його смерть була містифікована для того, щоб піймати в пастку анонімника. Ми ще не досягли своєї мети, але зате одержали цінну інформацію од вас, а це доводить, що ідея з удаваною смертю, підкинута присутнім тут Артуром Джелліном, непогана.

Артур Джеллін від збентеження втупився у підлогу.

— Отже, — вів далі капітан, — Вейтон живий, але нам треба звільнити його з-під дамоклового меча, який усе ще висить над його головою. А от ви, приховуючи од нас прізвище особи, яка вручила вам листи, безпосередньо допомагаєте убивці, і якщо дванадцятого листопада Філіп Вейтон буде справді убитий, то ви станете спільником злочину. По-моєму, це куди важливіше ніж ваше слово честі.

Запала мовчанка. Полковник Енсайкоу, блідий, задумався але ніщо на його голеному до синяви обличчі не зраджувало його почуттів. Можна було лише здогадуватись, яка боротьбі точиться в його душі, і сподіватися, що він поступиться.

Артур був певен, що Сандер зараз вибухне, але капітан сидів незворушний. Він почастував полковника цигаркою, закурив сам і затягнувся кілька разів.

— Полковнику, поговорімо як мужчини. Адже вам відомо, що поліція має в своєму розпорядженні багатий арсенал, щоб змусити людей заговорити. Арсенал цей зламає вас так, як ламав найзапекліших злочинців. Якщо ви й надалі відмовлятиметеся зізнатися, то я буду змушений удатися до нього, і тоді, найпізніше до ранку, ви скажете все. От я й хочу запропонувати вам щось востаннє. Мені треба знати прізвище, яке ви приховуєте. Може, краще б з'ясувати його нам добровільно? Так буде набагато розумніше. У нагороду ми готові виділити вам гроші, щоб ви і ваша дочка якийсь час жили спокійно. Ось моя власна чекова книжка. Назвіть мені ім'я, і я одразу випишу вам чек.

Роблячи ці пропозиції, капітан Сандер вважав, що в кожній людині сидить загреба і що полковник клюне на гроші з бажання поліпшити побут доньці. У кінці кінців він хотів допомогти бідоласі, якого доля закинула до Сполучених Штатів і привела до його кабінету.

— Я прийшов сюди, щоб сказати поліції стільки, скільки можу, — відказав без тіні страху в голосі Енсайкоу. — Я добре знаю, чим я ризикую і які засоби у вас у розпорядженні. Я хотів би тільки підкреслити, що застосування їх щодо мене буде непотрібною жорстокістю, оскільки я й так не скажу того, чого сказати мені не можна. Можете вбити мене, але нічого не дізнаєтеся. Запорука вам у цьому слово честі чесної людини.

— Доволі з мене цього «слова честі»! — верескнув розлючений цією відмовою Сандер. — Ми не при царському дворі. Ми в Бостоні року! Запевняю вас, що в мене заговорювали люди твердіші, ніж ви. Ви просто дурень, та й годі! Вираз «слово честі» гарний у фільмі, але я не люблю ходити в кіно, — пробурмотів він сердито. — До десятої години вечора ви сидітимете в камері, і я раджу вам добре обдумати свою поведінку. А то не уникнути вам неприємностей. Якщо ви до того строку нічого не скажете, то згодом ви вже заговорите напевне!

Сандер викликав двох поліцейських і передав їм скам'янілого з обурення полковника.

— Посадіть його в камеру, але дивіться, щоб він чогось собі не заподіяв, — наказав він. — Прив'яжіть його до стільця, бо він ладен розбити собі голову об стіну! Я повернуся о десятій вечора. Викличте мені згаданих на цьому аркушику працівників. Ну, а тепер заберіть його!

Залишившись наодинці з Джелліном, капітан дав волю люті що душила його, вигукуючи на адресу полковника епітети на зразок: «дурень», «ідіот», «бовдур» і тому подібне. Заспокоївшись трошки, він спитав свого архіваріуса:

— Ну що ви про все думаєте?

Вражений сценою, учасником якої був, Джеллін не міг вичавити ні слова. А проте його мозок не переставав працювати ні на мить.

— Мені здається, — почав він, — що особа, чийого імені Енсайкоу не хоче видавати, не… злочинець. Полковник з такою людиною не почував би себе зв'язаним честю. Отож, це особа, до якої Енсайкоу відчуває пошану, а не лише вдячність за отримані гроші.

— Ви маєте рацію, — визнав капітан, — але ваше твердження не посуває нас навіть на міліметр уперед. Ми звернули увагу ще. раніше, що ми не маємо справу зі звичайним злочинцем. Якщо я не помиляюся, це саме ви підозрювали по черзі всіх тих, хто живе разом з Вейтоном, а значить важко у цьому разі говорити про звичайнісіньких злочинців.

— Це правда, — сказав Джеллін. — Але чому б тоді нам не розшукати водія, який четвертого листопада привіз когось до нічліжки. А власне, про яку нічліжку йдеться?

— Дім під іменем Святого Людовіка. Це благодійницький католицький заклад. Там ночують тільки європейці… Звичайно, водія пошукати можна, але це вимагає часу. Цей ідіот не зволив нам навіть сказати, який це був автомобіль: приватний чи таксі. У Бостоні зареєстровано десятки тисяч автомобілів. Для опиту всіх шоферів треба цілі місяці, а в нашому розпорядженні тридцять шість годин… Ось скільки нам лишилося для з'ясування правди. Ходімо повечеряємо. Повернемося о десятій і тоді побачимо, чи наважиться полковник заговорити. Іншого вибору нема.

— Сподіваюся, — осмілився зауважити Джеллін, виходячи слідом за капітаном, — що ви хотіли його лише полякати.

— Полякати? — здивувався Сандер. — Послухайте мене уважно, Джеллін. Якщо дванадцятого цього бідолаху Вейтона вб'ють, у нас підніметься така свистопляска, що я з посадою, мабуть, розлучуся. Я готовий на все, аби тільки змусити полковника відкрити нам це ім'я. А ви говорите про погрози!

Артур Джеллін справді з попереднього вечора не мав ріски в роті, але від капітанових слів шлунок у нього якось дивно скорчився. Він знав, що в підземеллі будинку поліційного централу розігруються драматичні сцени, проти яких допит третього ступеня здається дитячою іграшкою. О, якби ж полковник заговорив… для власного добра… а то буде йому непереливки!.. О Господи, навіщо він, Джеллін, ліз у все це? І він урочисто пообіцяє собі, що коли справа Вейтона закінчиться щасливо, ніколи вії більше не виткне носа з-поза своїх досьє, навіть якби йому давали мільйони.

На жаль, апетиту це йому не додало, так само як розмові з Метчі, який повернувся з вілли Вейтонів, де, як він доповів, не сталося нічого нового. Там були під наглядом усі, навіть мухи, але це не дало жодного наслідку. Єдине, що змінилося, то це настрій Вейтона. Актора, здавалося, розважає, як було подано громадськості повідомлення про його вдавану смерть. Він сказав своїм охоронникам, що він майже певен, що убивця потрапить у наготовлену пастку. Вперше за чотири дні він заснув. Під приводом жалоби, з дому Вейтона ніхто не виходив і ніхто в ньому не з'являвся. Тільки Гертруда Веймар по обіді вийшла у службових справах і Джерріс, це опудало портьє, відлучався на три години, а коли повернувся, від нього так і било джином. Вислухавши звіт, Джеллін простягнувся на ліжку, тримаючи в руці бутерброд з шинкою, яку ще міг їсти. Голова його все ще працювала, але не дуже ефективно, оскільки йому все ввижалося, як катюги Сандера мордують Енсайкоу. Джеллін знав, що вони зуміють змусити його заговорити.

Він вийняв з кишені аркушик з написаними цього ранку чотирма положеннями і поринув у роздуми. Ця клята історія з автомобілем! Чому Вейтона збиралися вбити саме в автомобі лі? Що це — жарт анонімника чи щось за цим криється? І чому, власне, дванадцятого? Чи існує якийсь зв'язок між цією датою і смертю в автомобілі? Що збирається зробити дванадцятого Вейтон?

Витримати більше він уже не міг. Треба будь-що це з'ясувати! Адже життя Вейтона залежить від цього, а не від зізнань полковника Енсайкоу, якщо той взагалі на них піде.

Він сів у таксі й поїхав до Вейтонів. Усі вечеряли за столом, окрім актора, той їв на самоті у вітальні консервовані лангусти, навіть без хліба, бо хліб, за його словами, можна було отруїти. Тут же у вітальні сиділи обидва охоронники і Метчі, трохи уже знуджений усім тим.

— О, добривечір, пане Джеллін! — привітав прибульця актор. Як і розповідав Метчі, він здавався зовсім іншою людиною.

Тривога, в якій він жив чотири дні, ясна річ, залишила сліди на його обличчі, а очі гарячково блищали, але, незважаючи на все це, він виглядав майже безтурботним.

— Добривечір, пане Вейтон, — відповів Джеллін, шанобливо зупиняючись перед ним. — Вибачайте за турботу, але я хотів би вас про щось запитати.

— Сідайте, будь ласка, — сказав Вейтон. — Ці консерви страшенно псують шлунок, але зате я певний, що в них нема миш'яку. То в чому ж річ?

— Бачте, я хотів би знати, чи є у вас якась пильна справа, Щоб їхати кудись автомобілем… Я маю на увазі… якась справа, — Джеллін стишив голос, — делікатної властивості, про яку вам не хочеться сказати поліції? Можливо, ви збираєтеся кудись поїхати, незважаючи на всі погрози, оскільки вважаєте, що інакше вчинити не можна, хоча вам відомо, що коли до дванадцятого ми можливого убивцю не заарештуємо, то вам загрожуватиме серйозна небезпека. Чи хочете ви податися в таке місце, про яке ви нам не згадували… — Джеллін набрав повітря і вів далі: — Я ставлю питання відверто, я звіряюся вам моїми думками. У ваших інтересах дати мені щиру відповідь. Якщо моя гіпотеза слушна, то ваша щирість допоможе піймати анонімника і небезпека для вас минеться.

Філіп Вейтон доїв лангусту, уважно слухаючи Джелліна. Налив собі склянку мінеральної, випив і втер рота.

— Пане мій дорогесенький, ви блукаєте манівцями. Я вдячний за вашу цікавість до моєї справи, але тільки тепер я починаю тривожитися насправді. Якщо ви, з поліції, висуваєте такі гіпотези, тоді мого вбивцю вам не знайти ніколи. По-вашому, я міг би замовчати таку важливу подробицю? Якби мені треба було їхати кудись автомобілем саме дванадцятого, то я сказав би вам про це, навіть якби йшлося про найінтимнішу зустріч. Ви ж бо розумієте: перед небезпекою, що мені загрожує, можна знехтувати будь-якими домовленостями.

Джеллін, слухаючи цю тираду, виголошену не дуже приязним тоном, почервонів. Залізна логіка акторового розумування обеззброїла його, і він забелькотав слова перепросин. Але, вийшовши з вітальні, він сказав сержантові Метчі:

— Викличте з поліції двох механіків, і хай вони добре оглянуть машину Вейтона. Я волів би, щоб у ній не знайшлося якоїсь годинникової бомби або пошкодження, через яке Вейтон скрутить собі в'язи, коли йому заманеться кудись поїхати.

— Слухаюсь! — відповів Метчі радо: ще б пак, Джеллін запропонував йому щось нове. Він ще не знав: в Артура заготовлено дещо замашніше.

— Це, Метчі, не все. Сьогодні ввечері ми знов опівночі зустрічаємося в пивному барі Клей 3. Цього разу, не так як востаннє, я буду пунктуальний. Ви розкажете мені про результати огляду автомобіля Вейтона.

— Слухаюсь! — козирнув Метчі.

Наближалася десята, коли Артур подався в бік поліційного централу на умовлене побачення з Сандером. Дорогою він усе думав, що ж схилило полковника Енсайкоу до мовчання. Де капітанового кабінету він прийшов знервований і пригноблений

— Ви прийшли вчасно, — сказав Джелліну капітан Сандер. — Я саме послав по полковника.

Через хвилину двоє поліцейських привели полковника Енсайкоу. Коли обидва охоронники вийшли з кімнати, Сандер показаі полковникові на стільця і сказав ґречно:

— Сподіваюся, що ви все добре обдумали і не змусите мене вдаватися до засобів, якими мені не хотілося б користуватися?

Енсайкоу похитав головою.

— Пане Сандер, — сказав він, — уже двадцять років я жебраком скитаюся по світу лише через те, що вирішив залишитися вірним своїм ідеалам. Я порвав з моїми земляками, коли помітив, що вони стають терпимішими до нового режиму в Росії, а я вважаю це за зраду царя-батечки. Я терпів голод і холод, а коли даху над головою нема, заснути іноді важко. Ви бачите самі, як я одягнутий, і ось уже двадцять років у моїй кишені не лежало більше, ніж півдолара. Усе це, щоб зберегти вірність ідеалам. Отож ви повинні зрозуміти: якщо я зарікся, що більше нічого не скажу, то й не скажу нічого, без огляду на засоби, яких ви вживете, намагаючись зламати мене. Якщо ви не вірите, то робіть так, як ви вважаєте своїм правом і обов'язком. Але повторюю ще раз: я вам не скажу нічого.

Він говорив спокійно і діловито. Просто не вірилося, але можна було побоюватися, що навіть тортури не змусять цю людину зламати слово честі.

Капітан Сандер вхопився за голову і зойкнув розпачливо:

— Як же це так, щоб ви не розуміли: дотримання слова убивці не має нічого спільного з уявленням про честь? Ну який такий гонор велить вам стати на бік того, хто за тридцять шість годин уб'є свого ближнього?! Поясніть мені це!

— Це справа мого сумління, — відповів полковник.

— Це ваше останнє слово? — спитав капітан Сандер.

— Останнє,— підтвердив Енсайкоу.

Обличчя капітана Сандера набрало холодного, офіційного вигляду. Він узяв телефонну трубку.

— Пришліть мені тих сімох працівників, призначених мною.

Навіть не глянувши на полковника, він звелів двом охоронникам вивести його з кімнати. Через хвилину в кабінет увійшло семеро людей. То були молоді, енергійні, здорові мужчини. Капітан привітав їх посмішкою.

— Сідайте, хлопці,— сказав він. — Йдеться про справу Вейтона. — Далі він коротко виклав їм усю історію аж до зустрічі з полковником Енсайкоу. — А тепер, — вів він далі,— треба довідатися від полковника, хто ж саме просив його кидати листи. Візьміться за це. Що можна, а чого не можна, ви знаєте. Робіть що хочете, але завтра вранці я мушу знати це прізвище. Даю вам одну раду: ви вдайтеся до хитрощів, силою тут не візьмеш. Я переконаний: він швидше дасть себе вбити, але не заговорить. Словом, проведіть допит третього ступеня, але інтелігентно. Завтра, о восьмій ранку, мені треба знати прізвище і подробиці, пов'язані з цією особою. За результат дізнання відповідаєте головою. В разі невдачі ніяких преміальних, ніяких нагород. До роботи! Семеро чоловіків вийшли, взявши під козирок. Блідий Джеллін силкувався щось сказати, але хвилювання і пошана сковували йому вуста. Залишившись наодинці з капітаном Сандером, він ледве пробелькотав:

— Але ж, пане капітан, хіба ви можете таке допустити? Тільки в середньовіччі…

Сандер підвів голову.

— Не плутайтесь у мене під ногами, Джеллін, а середньої віччю дайте спокій, гаразд?

Цей несподіваний тон і тверді слова неабияк вразили Джелліна. З кабінету капітана він вийшов геть зламаний. У поліції він працював чотири роки, але ніколи ще з ним не поводилися так грубо. Коли він опинився надворі, наближалося до одинадцятої, і зустріч з Метчі мало не вилетіла йому з голови. Згадав про неї о пів на дванадцяту, коли він уже півгодини снував по вулицях довкола парку Клобт, поринувши в глибоку задуму.

До пивного бару Клей 3 він подався пішки. Той випростаний на повен зріст чоловік, який енергійно ввійшов у заклад, уже нічим не скидався на скромного й сором'язливого Артура Джелліна. Обличчя його випромінювало силу і впевненість. Причиною цієї зміни стало відкриття. Джеллін знав уже всю правду. Побачивши Артура, Метчі подумав, що той напився, але одразу ж змінив свою думку, почувши сказані енергійним тоном і рішучі слова:

— Ну як, машину оглянули?

Сторопілий Метчі, сторопілий, може, уперше в житті, відповів поквапливо:

— Нічого не знайдено. Мотор працює як годинник, так само як усе інше. Ми знімали навіть сидіння, але нічого не викрили.

— Гаразд. Ходімо тепер до бару.

Ті самі офіціантки в коротких спідничках, той самий оркестр. Макх'ю впізнав їх одразу і поспішив назустріч, на його обличчі грала іронічна посмішка.

— Здоровенькі були. Я вже чекаю вас. Наближається дванадцята, правда? Сідайте, будь ласка. Вам потрібна якась інформація?

— Так, — відповів сухо Джеллін. — Скажіть, серед одвідувачів сьогодні є якийсь театральний імпресаріо?

— Хвилинку, зараз подивлюся, — мовив Макх'ю, окидаючи поглядом залу. — Так, є двоє… Феремптон і Лодері… Ви що, хочете поклопотатися за Вейтона? Шкода часу. Вони не візьмуть його навіть з доплатою.

— Годі, пане Макх'ю, — урвав його Джеллін. — Покличте по черзі кожного з цих добродіїв. Я хочу задати їм кілька питань.

Макх'ю завагався, потім сказав з усмішкою:

— Добре. Я зараз пришлю до вас Феремптона. Пиво подавати?

Метчі кивнув головою.

Луїс Феремптон, відомий режисер і спадкоємець, за його власними словами, славетного Зігфельда, підійшов через хвилю до їхнього столика.

— Я Артур Джеллін з центрального управління поліції,— відрекомендувався Джеллін, — хотів би узнати від вас деякі подробиці, які стосуються Філіпа Вейтона.

— Будь ласка, — відповів Феремптон ґречно. — Я порвав з ним усі стосунки рік тому, коли публіка почала нудитися великим Вейтоном і його гримасами а-ля Джон Беррімор.

— Він не залишився у вас у боргу? Може, у вас ще якісь невирішені справи, які треба залагодити в найближчі дні, скажімо, дванадцятого?

Ферємптон похитав головою.

— Він мені винен дві тисячі доларів, але не дав би мені ні одного цента, якби я спробував їх стягти.

— Запевняю вас, — втрутився Джеллін, — ви можете розмовляти зі мною, як з братом. Якщо у вас якісь інтереси, про які поліція знати не повинна, то, далебі, все залишиться між нами. Я хочу тільки знати, чи є у вас якісь справи, які мають бути влаштовані дванадцятого або пізніше, і це все.

— Присягаюсь вам: нічого такого й близько нема, — відповів, жваво жестикулюючи, Феремптон. — У житті я вчинив чимало дурниць, але ніколи більше я не хочу мати справу з Вейтоном.

— А чому ж так? — спитав Джеллін. — По суті, Філіп Вейтон великий актор. Імпресаріо заробили на ньому чимало.

— Так, — відповів Феремптон. — Заробили. Але ось уже два роки, досить йому вийти на сцену, як це закінчується фіаско або майже фіаско. Він ще пиндючиться, але вже заслуговує тільки жалю.

Джеллін попрощався з Феремптоном і, поки Метчі цмулив великий кухоль пива, поринув у задуму.

— Метчі, приведіть мені другого імпресаріо, — сказав він йому по хвилі.

Джон Лодері, високий і кремезний, скидався на Макх'ю, тільки був не рудань, а білявець. На питання Джелліна відповідав майже так само, як Феремптон. їхні пояснення так скидалися між собою, що можна було подумати, що вони змовилися між собою раніше. Філіп Вейтон людина закінчена. Актор заборгував Лодері тисячу п'ятсот доларів, від яких імпресаріо відмовився наперед, і тепер Лодері уже не підписав би з ним контракту, навіть аби Вейтона рекомендував сам Шекспір.

Після завершення другої розмови Джеллін попрощався з Метчі й повернувся додому, щоб поспати. Але оскільки цілий день він не їв і йому все марився Енсайкоу в руках семи агентів, Джеллін не зумів заснути навіть на п'ять хвилин. О сьомій ранку він устав розбитий, з розпухлим обличчям: давалася взнаки безсонна ніч.

Коли дружина принесла йому сніданок, він сказав:

— Може, сьогодні мені доведеться подати у відставку. Сподіваюся, що ти не проти.

Пані Джеллін, яка ніколи не виступала проти будь-чого чи будь-кого, а проти чоловіка й поготів, зблідла.

— Артуре, звідки ти взяв, що я могла б бути проти твого рішення? Ти що, невдоволений мною?

Артур поцілував її, швидко одягнувся і побіг на службу. Було чверть на дев'яту, одинадцяте листопада. Коли Джеллін увійшов до кабінету капітана Сандера, він пошукав поглядом полковника Енсайкоу. Не знайшовши його, він подумав, що той, мабуть, у в'язничній лікарні.

Сандер тримав у руках газету і так захопився читанням, що навіть не почув кроків підлеглого. Через мить він звів голову, глянув на нього і з дивним, сповненим гіркоти усміхом сказав:

— Підійдіть, будь ласка, ближче і прочитайте цю статтю. Артур наблизився і глянув на вказаний Сандером заголовок:

«Методи нашої поліції.

Відомий актор Філіп Вейтон, якого поліція вважає за померлого, живий!»

Розділ сьомий
Останній день

— Це «Олд Бостон». Ті спритники до синдикату преси не належать і розважаються тим, що спростовують повідомлення інших газет, — обізвався похмуро Сандер. — А все ж мені б хотілося з'ясувати, хто поінформував їх, що Вейтон живий, і добратися до цього типа…

Джеллін прочитав статтю.

«Бостон,

Ми вже віддавали номер у друк, коли нам подзвонив незнайомець, який назватися відмовився, і повідомив нам, що актор Філіп Вейтон, про чию смерть писала преса, почуває себе чудово і ховається у своїй віллі. Повідомлення про його смерть було лише маневром поліції, досі не здатної викрити автора анонімок з погрозами, надісланих Вейтону, з тим, щоб поставити на нього пастку. Для перевірки вірогідності цієї інформації ми одразу ж послали репортера. Незважаючи на великі перешкоди, до дому Вейтона він добрався і виявив, що актор живий, тішиться добрим здоров'ям і навіть грає в карти з двома співробітниками поліції, виділеними йому для охорони.

Звичайно, ми проти деяких методів нашої поліції і синдикальної преси, яка має недобру славу і схвалює ці методи…»

Текст доповнював знімок, зроблений через вікно: актор грає в карти. У другій половині статті, обсягом майже на всю колонку, критикувалася поліція, здатна лише, за словами автора, затримувати злочинців тоді, як вони самі приходять повинитися. Стаття завершувалася погрозою:

«Може, завтра, дванадцятого, Філіп Вейтон буде ще живий, а може, буде вбитий рукою автора анонімок з погрозами. Ось тоді і виявиться, що нашу поліцію треба реформувати, оскільки її працівники, дарма що ввічливий убивця повідомив на шість днів раніше про плановане убивство, не в стані йому запобігти».

— Зрозуміли? — спитав Сандер, коли Джеллін закінчив читати. — Поліцію треба реформувати! Треба реформувати, бо цей кретин полковник мовчить!

— Він не сказав нічого? — спитав Джеллін товариським тоном. Від учорашнього вечора, відтоді, як ній додумався до правди, він втратив свою звичну несміливість.

— Нічогісінько, після десятигодинного допиту! — крикнув Сандер. — Він геть замучений, ледве дихає; але все мотає головою, що нічого не скаже. Зараз за нього візьмуся я! — заявив він грізно. — Заговорить! Доведеться заговорити! — Тут він зібгав, газету і викинув її у кошик.

Через кілька хвилин двоє співробітників ввели до кімнати полковника Енсайкоу. Його посадили в крісло напроти капітана. Полковник важко дихав, лице його відбивало страшенну втому, але очі ще більше, ніж попереднього вечора, блищали. Руки від великого нервового напруження тремтіли: допитували його з погрозами.

— Ну що, надумали заговорити? — спитав Сандер, не сподіваючись на ствердну відповідь.

Полковник не відповідав, тільки сидів нерухомо, ніби не чув поставленого питання.

— Шкода. Я думав, що у вас трохи більше розуму й здорового глузду, — продовжував Сандер. — У мене ще один спосіб змусити вас розговоритися, і не моя це вина, що я мушу вдатися до нього.

Він на хвилю замовк і вийняв з шухляди столу телеграфний бланк.

— Я звертаюся до центрального управління поліції Нью-Йорка, щоб негайно арештували Марту Енсайкоу, студентку університету Убіч, а потім видворили із Сполучених Штатів. Марта Енсайкоу ваша дочка. Штовхаючи мене на такий крок, ви занапащаєте її наукову кар'єру і майбутнє. Як вам відомо, у нас не відновлюють тик студентів, які мали справу з поліцією навіть на короткий час. — Капітан Сандер зробив паузу і продовжував свою промову. — Щоб показати, що я йду на це, неохоче, даю вам ще останній шанс. Чекаю до десятої вечора: якщо ви до того часу не заговорите, я пошлю телеграму.

Слухаючи Сандера, полковник неспокійно совався в кріслі. Коли капітан скінчив, Енсайкоу глянув зневажливо на нього і прошепотів:

— Огидно… Огидно!

— Огидно, що ви відмовляєтеся говорити, — заверещав Сандер, виведений з тями зневажливим поглядом полковника. — Ось що огидно! Заберіть його! Не можу дивитися на нього… Якщо захоче щось сказати, то тільки до десятої, а потім хай дідько забирає його і його слово честі!

Полковник Енсайкоу, сповнений гідності й погорди, такої невідпорної до його вбогого одягу, вийшов з високо піднятою головою, його супроводжували двоє агентів. Сандер дивився йому вслід і кусав губи.

Коли двері зачинилися, капітан гупнув кулаком об стіл і гукнув:

— Це жінка! Голову даю на відруб, що це жінка! Тому полковник такий рицар! Колишній царський двір і різні голлівудські витребеньки, аби тільки не зламати слова честі, даного жінці!

Сандер так казився, що Джеллін ніколи не дозволив би собі урвати цю тираду, якби попереднього вечора не позбувся своєї сором'язливості.

— Ні, мужчина, — відповів він спокійно, але рішуче. Капітан Сандер обернувся в його бік і спитав ущипливо:

— Ах так? І ви знаєте, хто це? Ну?

— Цього вам сказати я не можу, — вибачливим тоном відповів Артур.

З подиву капітан Сандер онімів. Злість спотворила його лице й одібрала на хвилю голос. Коли йому вдалося видобути з себе слово, він спалахнув:

— Ви теж не можете мені сказати! Ви теж дали слово честі!.. Виходить, я вже посміховисько для всіх!?

Джеллін, хоч його пробрав циганський піт, залишився нерухомим і, перечекавши бурю, пояснив:

— Бачте, пане капітан, деталей я ще не знаю. Як би вам це викласти? Тут тільки інтуїція, якої я не можу розтлумачити вам. Мені треба дістати неспростовний доказ, ведучи слідство далі. Наприклад, загадка оцього ініціалу «Ф», яким підписується автор анонімок. Я ніколи чомусь не задумувався над цим…

— Ви хочете сказати, що тут замішаний Френзен? — спитав іронічно Сандер. — Побоюючись, що його важко буде викрити, він з сердечної доброти поставив під листом свій ініціал, щоб полегшити нам працю?

— Я не казав, що маю на гадці Френзена, — відповів Джеллін. — Ще два дні тому я був переконаний, що автор листів жінка. Але від учорашнього вечора я певен, що тут замішаний чоловік.

Капітан надів капелюха.

— Чоловік чи жінка, один біс, присягаюся, що сьогодні я це з'ясую. А зараз ходімо побалакаємо з цими шелегейдиками при Вейтоні. Що актор живий, знали тільки вони.

Сповнений енергії, Сандер до дому Вейтона вступив, як суддя. Його поліційний нейтралітет допускав насильство в тому разі, коли треба було обрати «найкоротший шлях, що вів до мети». Той, хто поінформував «Олд Бостон», був у цьому домі, і, якби навіть він ховався в каналізації, Сандер був певний, що знайде його. Це все він устиг викласти Джелліну по дорозі, але коли вони прибули на місце і ввійшли до вітальні, капітан мусив узяти себе в руки — обстановка вже була інша.

Філіп Вейтон сидів на канапі й ридав, як дитя, а дружина даремно намагалася його заспокоїти. У вітальні були також двоє Чезлі і Гертруда Веймар. На столі лежали вранішні випуски п'яти-шести газет, усі розгорнуті на сторінці, де сповіщалося про воскресіння Вейтона. По радіо йшла галаслива передача з історії музики… Один з агентів підійшов до приймача, щоб вимкнути, але Вейтон різко запротестував.

— Не вимикайте! Скоро новини!

У кутку кімнати сидів з величною і відсутньою міною камердинер Карлтон. Як на англійські манери, такі любі його серцю, ця сцена здавалася йому надто брутальною. Його лондонські хлібодавці ніколи не дозволяли собі так несмачно поводитися.

Побачивши Сандера й Джелліна, Вейтон залебедів ще дужче.

— Кінець усьому! — зойкав він. — Кінець усьому! Я знав, що убивця тут, у цьому домі! Тому так боявся!.. Ви ж бачите самі, капітане… хтось зрадив… — Тут він показав на газети. — Хто ж це? Хто?

Сандер провів рукою по обличчю і підійшов до Вейтона.

— Саме для цього я й прийшов. Розпорядіться, щоб усі мешканці дому зібралися у вітальні.

Пані Чезлі значущим поглядом глянула на Карлтона, і камердинер пішов виконувати наказ.

Через три хвилини у вітальні зійшлися всі домашні: два кухарі, портьє Джбіріс, чотири покоївки, Френсіс та Альберт Чезлі, Карлтон, Гетруда Веймар і Матільда Чезлі.

Капітан Сандер збирався взяти слово, коли радіо почало передавати новини, і Вейтон замахав йому, щоб мовчав. Перші кілька хвилин диктор говорив про все, тільки не про те, що б стосувалося актора, і лише наприкінці прочитав повідомлення:

«Як подала преса, актор Філіп Вейтон не вмер. Звістка про його смерть вигадана поліцією, з допомогою цієї пастки вона збиралася викрити автора листів з погрозами, які актор одержував щодня. У театральних колах ця звістка дістала широкий розголос, і слава Філіпа Вейтона, вже в останній час притьмарена, завдяки цьому маленькому скандалу знов сяє пишним блиском. «Олд Бостон», який цю сенсацію подав перший, отримав ці відомості телефоном від невідомої особи. Газета гостро осудила практиковані поліцією методи, викриття злочинців. Інші газети, зв'язані з Асошіейтед Прес, не пішли за її прикладом, доводячи читачам, що поліція змушена була вдатися до такого підступу, щоб урятувати життя Філіпа Вейтона. У театральній богемі це викликало неабияке пожвавлення, і дехто знайшов собі дику розвагу, ставлячи заклад на життя Вейтона, один нью-йоркський бигмакер платить п'ять проти одного, що актор буде вбитий. Один цирковий імпресаріо збирається зв'язатися з Вейтоном і укласти з ним угоду. У випуску о чотирнадцятій ми подамо на цю тему дальші відомості».

Різким помахом Вейтон звелів Карлтонові вимкнути радіо. Він затулив руками обличчя і нібито зайшовся тихим плачем. Усі мовчали. Через хвилю обізвався капітан Сандер.

— Ну добре, можна вже починати?.. Ви колись уже стенографували, Джеллін? Візьміть, будь ласка, папір і записуйте відповіді на питання, які я задам усім присутнім. Звертаю вашу увагу на те, що відповіді матимуть законну силу, ї кожна брехня може коштувати шість місяців в'язниці. Коротко викладу всі події, щоб ви усвідомили собі ясно ситуацію, в якій ми опинилися. Що пан Вейтон живий, знало лише дванадцятеро осіб. Ці дванадцятеро осіб — ви. Редакція «Олд Бостона» одержала вчора, між шостою і сьомою вечора, дзвінок від незнайомого… я сказав незнайомого, а не незнайомої… який поінформував, що пан Вейтон насправді не вмер і що його смерть лише містифікація поліції. Існують лише дві можливості: або хтось із вас подзвонив до «Олд Бостон», або незумисне бовкнув перед кимось, що пан Вейтон живий. Іншого розв'язання нема, і я вас запевняю, що ніхто не вийде з цієї кімнати, поки не з'ясується ця справа. Ясно? Почнемо з вас, пані Вейтон. Чи в домі можна підслухувати ведені звідси телефонні розмови?

Пані Вейтон, розгублена і бліда, присунулася ближче до чоловіка.

— Так, така можливість є. В бюро моїх братів, у другому крилі, є телефонний вузол, який обслуговує панна Веймар.

Обличчя Сандера освітила усмішка.

— Чудово. Виходить, ні один дзвінок з міста до дому і з дому в місто не може пройти повз увагу панни Гертруди Веймар?

— Авжеж, — підтвердила пані Вейтон.

— Отож, панно Веймар, — звернувся рішучим тоном капітан до Гертруди, — скажіть-но нам, чи розмовляв хтось з редакцією «Олд Бостон»?

— Ні, це виключено, — Бідповіла спокійно панна Веймар, зовсім не залякана тоном Сандера. — Я сама вчора з'єднувала всі розмови від восьмої ранку до восьмої вечора, а потім передала вузол Карлтонові. Зв'язати з «Олд Бостон» не просив ніхто.

— Ви в цьому впевнені? — наполягав капітан. — А може, під час вашої короткої відсутності хтось подзвонив і ви про це не знаєте?

Гертруда Веймар заперечливо похитала головою.

— Я виходила тільки на годину між п'ятою і шостою. Мені треба було залагодити службові справи, але телефон у цей час вийшов з ладу. Я навіть пішла на телефонну станцію просити перевірити апарат, а коли повернулася, він ще не працював. Його включили лише о пів на сьому, але тоді я вже була вдома.

— Отже, ви виключаєте категорично, щоб хтось міг дзвонити звідси до «Олд Бостон»? Джеллін, запишіть: панна Гертруда Веймар категорично заперечує, щоб хтось міг звідси дзвонити до «Олд Бостон».

Сандер, стоячи посеред вітальні, оглядав по черзі всіх присутніх з виглядом, позбавленим будь-якої пошани.

— А тепер, панове, хто з вас виходив з дому перед п'ятою і повернувся після о пів на сьому?

— Я виходила перед шостою, але повернулася о шостій, — сказала панна Веймар.

— А я. — портьє Джерріс присунувся до Сандера, — вийшов після четвертої. У мене було саме трохи вільного часу… пробачте, себто я скористався дозвіллям і… повернувся о сьомій.

— А де ж ви були?

— Пройшовся по парку Клобт, а потім зайшов до пивного бару Арроус. Просидів там до половини на сьому і пішки повернувся додому.

Запала мовчанка. Сандер обдумував щойно почуте. Джеллін переглядав нотатки.

— Метчі! — владним тоном гукнув Сандер. — Одведіть панну Гертруду Веймар і цього чоловіка, як його звати? Джерріс?.. до мого кабінету, я хочу їх допитати окремо.

Метчі рушив, щоб виконати розпорядження Сандера, але Френсіс Чезлі, почервонівши, як буряк, звернувся до капітана:

— Арештувати панни Веймар ви не можете! Це не узгоджується з законом!

Сандер зморщив брови.

— По-перше, узгоджується щось там із законом чи не узгоджується, я знаю краще за вас. По-друге, панну Веймар я не заарештовую, а лише забираю до кабінету, щоб допитати віч-на-віч. А по-третє, при чому тут ви?

— Панна Веймар моя наречена, і я не можу дозволити… — заявив Чезлі.

— Чудово. От і не дозволяйте, — сказав ущипливо Сандер, показуючи сержантові красномовним жестом, щоб він виконував наказ.

Усі мовчали, поки панну Веймар і Джерріса виводили з вітальні. Френсіс Чезлі, люто бликаючи на капітана, вернувся на своє місце.

— Пора вам зрозуміти, — озвався знову Сандер, — у цій справі я не маю найменшого бажання жартувати. А тепер підемо далі.

Починаючи з кухаря і закінчуючи Матільдою Чезлі, всіх було допитано докладно. Вейтон слухав усе, але з його обличчя не сходили розпач, страх і мука.

Проте навіть такі рішучі й безоглядні дії Сандера нічого нового не виявили. Ніхто, крім панни Веймар і Джерріса, не залишав дому перед шостою і не дзвонив о тій порі. Для підтвердження своїх визнань у всіх знайшлося достатньо переконливих доказів.

Настав полудень, а слідство все ще топталося на місці. Даремно брати Чезлі, посилаючись на свої діла, просили дозволу покинути вітальню. Сандер був невблаганний. Пані Чезлі, украй стомлена, теж не могла удатися до свого покою, щоб трошки перепочити. Розлючений капітан засипав присутніх градом питань. Давалися взнаки п'ятнадцять років практики: допит вівся з диявольською спритністю. Питання ставилися підступні, каверзні, з усякими натяками, багатозначні. Навіть найобачніший злочинець, і той би попався в розкинуті сіті. А проте йому не вдалося дізнатися нічого конкретного.

Несподівано Сандер зробив перерву. Він закурив, а коли знов почав говорити, тон його голосу свідчив про зміну тактики.

— Ну що ж, даруйте мені за мою розв'язну поведінку, але я виконував свій обов'язок. — Тут він обдарував усмішкою всіх присутніх і зів далі: — Оскільки я дійшов до цього пункту, то мушу дати вам маленьке пояснення. Піддавати вас такому допиту мені не треба було, оскільки тепер життю пана Вейтона ніщо не загрожує і я можу вас запевнити: убивця ще цього вечора опиниться в мене в руках.

Вейтон одним стрибком зірвався з канапи і з раптовою жвавістю підійшов до Сандера.

— Капітане, — гукнув він, — ви правду говорите? Чи тільки хочете підбадьорити мене? — Тут він мотнув головою. — Ні, ні! Я повірити вам не можу!

Сандер поклав йому руку на плече.

— Дорогий пане Вейтон, я розумію ваш стан духу, але повірте мені. Вам нема чого боятися. Скажу навіть більше: ще кілька днів тому я вірив, що це дурний жарт, але сьогодні вранці я зрозумів і здобув докази, що це справжнісінька інтрига, замислена проти вас. Ви мали стати її жертвою. Мали, але не вийшло…

Сандер говорив, а сам стежив за всіма присутніми так, щоб ніхто цього не помітив. Джеллін теж придивлявся, але не зауважив жодної зміни, гідної уваги. Домашні Вейтона, здавалося, словами капітана зацікавилися. Але не більше. Тільки Френсіс Чезлі, сердитий на Сандера за те, що той затримав панну Веймар, слухав його тираду невдоволено.

О дванадцятій Сандер і Джеллін вийшли з вілли Вейтона.

— Ви зрозуміли, що я мав на увазі, коли з таким переконанням стверджував, що мені відомо все? — спитав Сандер.

— Так, пане капітан, — відповів Джеллін. — Ви мали на увазі полковника Енсайкоу.

— Атож. Сьогодні ввечері я дізнаюся від нього про все, і тоді побачимо, що про мене думатиме редакція «Олд Бостон». А тепер ідіть щось перекусіть. Я допитаю Гєртруду Веймар і цього… як його там звати?

— Джерріса, — підказав Артур.

— І цього Джерріса. До завтрашнього вечора я їх так і не звільню. Спершу нехай мине це дванадцяте…

Після цілого дня постування Джеллін з'їв сухарика. Дружина подала йому ще одного, але він (вперше від дня їхнього шлюбу) так скинувся і щось замурмотав, що бідолашна пані Джеллін мало не розплакалася.

Решту часу він пролежав у постелі із заплющеними очима, а о третій з'явився в кабінеті Сандера. Капітан був, здавалося, в доброму гуморі.

— Ви все ще не хочете поділитися зі мною своїми припущеннями? — спитав Сандер.

Джеллін помотав головою.

— Я ще не зовсім переконаний у слушності моїх підозрінь, — відповів він. — Може, це тільки моя фантазія.

— Ну що ж. Зате я поділюся з вами моїми спостереженнями, — сказав добродушно Сандер. — Я вважаю, що Гертруда Веймар знає куди більше, ніж нам признається. Сьогодні, коли я її допитував, вона відповідала занадто спокійно. Зовсім невинна людина завжди губиться, коли її допитує поліція, але вона залишалася незворушною. Боюся, що я протримаю її довго. Це вона або доручила комусь, або сама телефонувала до «Олд Бостон», і то, мабуть, з дому Вейтона, бо вона обслуговує телефонний вузол, і ніхто не може її проконтролювати.

— Але навіщо їй погрожувати Вейтонові листами, посилаючи їх поштою? — спитав Джеллін сповненим пошани голосом. — Це зовсім незрозуміле, безглузде, і саме це і треба нам насамперед з'ясувати, пане капітан.

— Ви добре знаєте, що Вейтон не вельми жалує панну Веймар та її ідилію з Френсісом Чезлі. Але ви не знаєте, що Вейтон чув про одруження Гертруди з Джоном Френзеном, про яка Френсіс Чезлі не відає й досі. Я зумів це вирвати в неї і тому…

— Рано чи пізно Френсіс Чезлі дізнається й так, що панна Веймар була дружиною Фрєнзена, — зауважив Джеллін. — Не вбивають того, хто може розкрити справу, про яку і так має дізнатися хтось інший.

Сандер закашлявся, а коли знов вирівняв дихання, то сказав:

— Воно-то так, але про таку справу можна довідатися кіль» кома способами. Якщо Френсіс Чезлі дізнається про це од Вейтона, з Гертрудою він не ожениться. Зате якщо про це скаже йому вона сама, то це виглядатиме зовсім інакше.

Джеллін завагався на мить і спитав:

— Отож, по-вашому виходить, винна Гертруда Веймар?

У цю мить озвався, телефон, і Сандер кинув щось у трубку, по чому звернувся до Джелліна:

— Признаюся, любий Джелліне, я ні в що не вірю. Я такий лютий через цю статтю в «Олд Бостон», а Гертруда єдина особа, яку щось обтяжує, якщо, звичайно, не рахувати цього упертюха полковника Енсайкоу. Веймар — це жінка, здатна забити баки навіть мені, а що їй коштувало взяти слово честі в цього бідолахи, зажадавши, щоб він дотримав його навіть коли його замішають у злочин. Отож розумієте: якщо мені вдасться вирвати в полковника зізнання, що ті листи вручила йому і звеліла кинути панна Веймар, то справа зроблена, я передаю досьє в суд і беру тиждень відпустки.

— А якщо полковник нічого не скаже?

— Скаже, скаже. Ті хлопці змусили зізнатися Аль Капоне, невже ж вони відступлять перед якимсь мізерним полковником?

— А Джерріс сказав вам щось нове? — спитав Джеллін, уже йдучи.

— Нічого. Це пияк. Почав плакати, присягаючись, що нічого не зробив, нікуди не дзвонив і вбивати свого роботодавця не збирається. Я одіслав його додому, бо він не небезпечніший од мухи.

— Можна мені прийти ввечері до вас, потому як полковник ще раз відмовиться зізнаватися, навіть якщо ви налякаєте його послати телеграму з вимогою арештувати дочку? — спитав Джеллін, стоячи уже в дверях.

— Звідки ви взяли, що Енсайкоу нічого не скаже? — знервувався Сандер.

— Пробачте, капітане, але він сам повторює це вам на кожному допиті.

— По-вашому, він здатний занапастити майбутнє доньки?

— Звичайно, — зітхнув Джеллін, — його вважатимуть за мученика. Він так настроєний, і ви, мабуть, уже це помітили.

Слова Джелліна сповнені були пошани, але рішучі. Сандер, здавалося, от-от вибухне гнівом, але він зумів стриматися і сказав спокійно:

— Це мозоля, на яку ви не повинні наступати. Ідіть собі і залиште цю справу мені.

Джеллін прийшов до мене о восьмій, а не як ми домовилися, о дев'ятій. Я саме вечеряв, отож запросив Артура розділити трапезу. Він був збентежений, що прийшов так невчасно, і заявив, що уже два дні сидить на сухарях. Я спитав, чи не занедужав він, але він пояснив, що з ним усе гаразд. Він завжди, коли чимось дуже переймається, втрачає апетит. Апетит вертається лише тоді, як він з усім упорається.

— То ви справу Вейтона обдумували? — спитав він дещо згодом, коли ми посідали у вітальні з келишками лікеру.

— Якщо бути щирим, то не дуже, — відповів я. — Мені довелося спішно, вельми спішно дописувати статтю про ексгібіціонізм у криміналістів і лише вчора, на сон грядущий, я почав обмірковувати цю справу серйозно.

— Ну, і яких висновків дійшли?

— Ніяких, любий Артуре. Але щодо тих анонімок, тут я з вами згоден. У них ключ до розв'язання всієї справи. Жодна з тих осіб, про які ви розповідали мені, не має логічних мотивів, Щоб попереджати Вейтона про свій намір убити його… Але… це страшно… Завтра вранці… Ми тут ведемо академічну дискусію, а може, завтра вранці Вейтон буде вбитий!

— Не говоріть мені про це, професоре. Це одна з причин, чому я не можу їсти. Якби завтра Вейтона вбили, та ще в автомобілі, до мене б ніколи не вернувся спокій.

Я намагався підбадьорити його, і мені, здається, це вдалося.

Він розповів мені про все, що сталося в останні два дні, і про підозри капітана Сандера щодо Гертруди Веймар.

— Знаєте, — сказав я, — може, капітан помиляється, але, мабуть, це правдоподібніше, що полковник настроєний дотримати слова, даного скоріш жінці, а не чоловікові.

— А не здається вам, — спитав Джеллін, — що радше все навпаки? Подумайте: навіть загроза занапастити кар'єру доньки безсила змусити полковника заговорити. Вам не здається, що якби тут була замішана жінка, полковник посоромився б принести в жертву власну дитину? Зате якби він дав слово честі чоловікові, тоді соромитися йому не треба було, і він вважав би дотримання його за свій обов'язок.

Зауваження це було тонке, і мені довелося визнати, що з точки зору психологічної Джеллін має рацію.

Розділ восьмий
Тривожна ніч

— Припустімо, — відказав я, — що тут замішаний чоловік. Але вчора мене осяйнула думка, що це має бути хтось поза колом підозрюваних. Чоловік, якого нікому не спадає на думку допитувати і який через це любісінько готує собі на завтра убивство, еге ж?

— Ні,— поштиво заперечив Джеллін. — Якби було так, то я б за життя Вейтона був би цілком спокійний. Хтось чужий, хтось з-поза кола домашніх актора, не мав би практично жодної змоги вчинити вбивство, якщо тільки Вейтон не вийде з дому, що здається малоймовірним.

— Воно-то так, — зітхнув я. — Я думав, що Вейтон знає про свого можливого вбивцю значно більше, ніж сказав нам, але це гіпотеза, яку обґрунтувати найважче.

Артур здавався знервованим і збудженим. Ніколи перед тим не бачив я його в такому стані.

— У мене вже довгий час, — промовив він, — сидить в голові одна ідея. Вона здається мені єдиним логічним рішенням, але є такі хвилини, коли я вважаю її за безглуздя.

— Мені б дуже хотілося почути, про що йдеться, любий Артуре. Признаюся щиро, я ще не маю і ніяк не можу виробити якогось погляду на всю цю справу.

— Не візьміть мене за фантазера. Перш ніж я викладу вам свою концепцію, накресліть мені, будь ласка, психологічний етюд Вейтона, так як вам він бачиться. Адже це ваша спеціальність. Ви бачили його лише раз, але цього достатньо, правда?

— Психологічний етюд? А навіщо він вам? — здивувався я.

— Щоб підвести науковий грунт під мою гіпотезу, що висить тепер у повітрі. Про якийсь справді глибокий аналіз тут не йдеться. Досить щоб ви як спеціаліст поділилися своєю думкою про Вейтона.

Я задумався на хвилю, силкуючись зосередитися.

— Бачте, любий Артуре, психологія, а особливо психіатрія, поділяє людські характери на багато типів і підтипів, які в реальності мають рідко свої відповідники. Не тому, що такі типи і підтипи не існують, а тому, що вони в «чистому вигляді» не зустрічаються, оскільки кожна одиниця — це мішанина різних типів. Наприклад, Вейтон. Так як він актор і займається незвичайно «відкритим» ремеслом у психологічному значенні цього слова, він повинен належати до групи циклотиміків. Як мені відомо, він усе життя виставляє своє «я», діє і бореться за його підтвердження і утвердження. Усі розпачливі зусилля, скеровані на створення власної трупи, можуть правити за доказ його активності для досягнення цієї мети. Ті, що належать до цієї групи, не можуть бути небезпечними. Інстинкт, який штовхає їх на боротьбу за самоутвердження, обмежує ті засоби, якими вони послуговуються, і взагалі, окрім рідких випадків патології, коли боротьба стає справді шкідливою для інших, вони перестають боротися. — Тут я урвав свій виклад, щоб відсьорбнути лікеру з повторно налитого рукою Джіна келишка. Мій служник не стільки хотів мені догодити, скільки здобути привід, щоб слухати далі, що в нього вже ввійшло у звичку. Я глянув на нього суворо, але це не подіяло, і Джін відступив у глибину кімнати і вдавав тепер, ніби порається коло бару. Джеллін сидів скромно в кріслі і з великою цікавістю стежив за моїми словами.

— Одначе, — тягнув я далі,— ця риса характеру у Вейтона не єдина. Він у той же час викінчений інтровертик, зосереджений у собі і самозабутньо відданий своєму «я», майже зовсім позбавлений громадського інстинкту. Що дозволяє мені робити такі висновки? А от що: його незвичайний професійний інтелект, обернений лише на самого себе, вимагає, щоб інші інтелекти визнавали його власний за єдиний і найвищий. Доказ цього — старанно приховувана заздрість Вейтона до Джона Беррімора. Вейтон не може визнати, що існує хтось, хто перевищує його. Типовий циклотимік теж цього не припускає в стосунках з іншими людьми, але сам він добре знає, що він не найкращий у світі. Вейтон, а він загалом мало не шизотинік, навіть перед самим собою не признається, що хтось перевищує його. Те, що Беррімор може бути кращим за нього, для Вейтона безглуздя. Намагання створити власну трупу свідчить, що так. само, як усі інтровертики, Вейтон не може перенести жодної форми підпорядкує вання будь-кому. Спраглі боротьби екстравертики потребують когось, хто став би вище за них, щоб дістати змогу перемогти їх і подолати. Інтровертик боротися не хоче, та й не вміє, він страждає і ненавидить усіх, хто його перевищує. От ви, мабуть, помітили, що Вейтон порвав з усіма, хто не стоїть явно нижче за нього. Імпресаріо, колеги, подружки, всі, хто не схиляє перед ним чола, це його вороги. Починаючи з дружини, яка стежить за його зальотами так, ніби людина його класу не має права користуватися повною волею, шуряка, багатшого од нього, і закінч чуючи пригодою… з тією, як же це її звати… з письменницею. Мартою Сомерсет, і Макх'ю, якого, як йому здається, він принизив, не віддаючи позичених грошей. Одне слово, годі бути його приятелем, якщо ти не визнаєш його вищості. Загалом така людина не може бути небезпечною, її ненависть вичерпується сама або тліє в її серці без практичних наслідків. Проте іноді вона проривається, і тоді він здатний чинити капості. Підсумовуючи, я вважаю, що Вейтон поєднує в собі два основних типи: циклотиміка і шизотиміка, і хоча песимістом бути мені не хочеться, але йому притаманні всі їхні вади.

На хвилю запала мовчанка, Артур уважно роздивлявся свої нігті. Джін підкинув у камін поліно і несподівано звернувся до мене:

— Пробачте, що я осмілююся втручатись у розмову, але мені здається, що пан Джеллін хотів би дізнатися, який вплив на характер пана Вейтона міг мати безладний спосіб життя, його численні романи, алкоголь…

Артур Джеллін з властивою йому люб'язністю притакнув.

— Я саме збирався спитати про це, пане професор. Замість покартати мого служника, я поспішив відповісти Джеллінові:

— Звичайно, всі ці ексцеси тільки посилили негативні риси обох цих типів особистості. Прагнення самоутвердження може набирати найнебезпечніших і найзгубніших форм. Вейтон став більше інтро-, ніж екстравертиком. Ось уже два роки не працює зовсім або небагато, і головне тому, що уникає контактів з колегами, боячись усе більше будь-якої необхідності підпорядкування. Він не завжди в стані опанувати собою, і вищість, яку потроху виявляємо ми всі, він підкреслює невідповідно різким чином. Але щоб окреслити це докладно, треба було б знати його приватне життя, оскільки я бачив його тільки єдиний раз.

Не вислухавши мене до кінця, Артур нетерпляче підхопився з стільця й почав снувати по кімнаті. Уперше я його бачив такого збудженого. Він зупинився біля вікна, виглянув надвір, поправив штори, задивився в лампу, одне слово, усі його рухи свідчили про інтенсивну роботу мозку. Він підійшов до поставленої на столі друкарської машинки, з якої стирчав аркуш з уривком моєї статті, і прочитав;

«Щоб добре зрозуміти, як глибоко в людській душі вкорінюється паталогічний ексгібіціонізм, треба почати з типу позначеного як нормальний, теж не позбавленого нахилу до ексгібіціонізму, звичайно, не в патологічній мірі, але в такій, що цілком заслуговує уважного розгляду. Марнота, вада така звична і поширена, часто виражається саме через ексгібіціонізм. Відкритися, показати своє нутро, милуватися таким показом самого себе — це різновид психологічного нарцисизму, але також і вияв ексгібіціоністського інстинкту, що тією чи іншою мірою існує в кожному з нас. Мало хто усвідомлює, який могутній у більшості людей цей інстинкт і до чого може дійти людина, яка прагне його заспокоїти. Хто з нас не сміявся з поважних статечних людей, які вдаються до нічим не виправданих естравагантностей лише для того, щоб привернути до себе увагу, похвалитися власними можливостями, що вирізняють їх з-посеред юрби? Як багато з нас розповідають про якусь подію, свідками якої або учасниками ми були, повторюючи ті самі розповіді навіть у тому самому колі кількаразово. Це теж прихована форма ексгібіціонізму. Більшість людей намагаються заспокоїти цей інстинкт у нормальний і нешкідливий спосіб, але такі випадки нас тут не цікавлять. Коли цей інстинкт внаслідок змін у нервовій системі або психічного відхилення робиться надто сильний, він може набрати цілком патологічної форми і штовхнути індивіда на вчинки алогічні, небезпечні і навіть протизаконні…»

Скінчивши читання, Артур Джеллін обернувся до мене і запитав:

— Як ви гадаєте — з погляду психології допустимо, щоб листи Філіпу Вейтону писав сам Філіп Вейтон?

Джін прислухався до нашої розмови відверто, і питання мого друга зацікавило його надзвичайно. І то так, що він махнув рукою, ніби просячи дозволу забрати голос. Замість того, щоб розсердити, його поведінка розважила мене.

— Будь ласка, Джін, кажіть, що ви хочете.

— Мені соромно, що ця справа зацікавила мене аж так, що я зловживаю вашою ласкавістю, — почав спритно мій служник, — але я хотів сказати пану Джеллінові, що я теж з учорашнього вечора переконаний, що листи з погрозами, адресовані пану Вейтону, пише він сам. — Джін з удавано скромною міною відступив у глибину кімнати.

— Дякую, Джіне, — сказав Артур. — Сподіваюся, що й ви, пане професор, поділяєте цю думку.

Минуло кілька хвилин, перш ніж я наважився відповісти.

Подумки я аналізував усі можливі наслідки цієї нової гіпотези, яку так несподівано висунув Джеллін.

Щоб Вейтон сам собі писав листи з погрозами, що ж, це можливо… Але для пояснення з погляду психології мав би існувати досить серйозний мотив, здатний штовхнути його на такий учинок. Мені здавалося, ніби я знаю, які висновки зробив Джеллін на підставі моєї статті про ексгібіціонізм.

— На перший погляд мені це здається можливим, — сказав я нарешті. — Тепер залишається узгодити цю гіпотезу з усією сукупністю відомих нам фактів.

— Власне, я намагаюся зробити це уже два дні,— відповів Артур. — У мене таке враження, що це мені вдалося. Хоча це досить абсурдно.

— Говоріть, Джеллін, це справді щось захоплююче! Заохочений моєю цікавістю, Джеллін на хвилю вийшов із задуми.

— Цілком природно, — сказав він, — що Вейтон пішов на таку махінацію, щоб повернути колишню популярність. Він тонув і хоче будь-що вибратись на поверхню. Цю гіпотезу підтверджують чимало доказів. Не пройшов повз мою увагу і його інтерес до газет, які про його справу писали. Коли до нього звернувся капітан Сандер, щоб запропонувати зіграти мертвого, полегшуючи пошуки поліції, мені здавалося, що він відкине рішуче, навіть брутально цю ідею, його така легка згода на це викликала в мене деякі підозри, а нині я можу судити, що це відповідало його намірам, оскільки збільшувало розголос довкола його особи. Я теж вважаю, що редакцію «Олд Бостон» повідомив він. Я уважно стежив, як сьогодні вранці він слухав новини по радіо. Коли диктор сказав, що б'ються в заклад і ставлять п'ять проти одного, що він буде вбитий, обличчя його проясніло. Але… — Джеллін затулив лице долонями, — все це пояснює появу листів, пояснює багато чого, здається дуже логічним. Навіть цей ініціал «Ф», яким позначені анонімки, міг би бути ще одним доказом. Але є дві обставини, які не здаються мені переконливими. По-перше, його страх смерті. Присягаюся, я прочитав у його очах справжній страх смерті, страх, який ні один актор не годен вдавати аж до такої міри. Я переконаний, хоча, може, й неслушно, що Вейтон боїться смерті, що він відчуває її близькість, і тому я не зовсім певний правдивості моєї гіпотези. Якщо ці анонімки пише сам актор, чому ж тоді він боїться смерті? Друга обставина — це інформація, наведена в листах: Вейтон помре вранці в автомобілі. Чому саме в автомобілі? Можна гадати, що ця подробиця підкинута Вейтоном, щоб заплутати справу ще більше, огорнути її непроникною таємницею. Вейтон замишляє щось, чого ми не знаємо. Ваша стаття про патологічний ексгібіціонізм і накиданий вами психологічний портрет Вейтона пояснив мені багато чого, але не це. По-моєму, листи з погрозами писав собі він сам, але я відчуваю, що за цим криється ще щось, чого він, власне, боїться. Може, тут якась особа або інший мотив, ніж розголос.

Я визнав, що Джеллін має рацію. Позірно його гіпотеза пояснювала всю справу, насправді повиваючи її ще більшим мороком таємниці. Спочатку нам здавалося, що встановивши, хто такий анонімник, ми розв'яжемо загадку, але тепер, коли ми вже знали гаданого писаку, ми знову вернулися до того місця, звідки вийшли. Я саме збирався запропонувати Джелліну піти разом до Вейтона й допитати його, аж це Артур, порум'янілий, з блискучими очима, запитав:

— А що як, пане професор, Вейтон хоче вчинити самогубство?

Я глянув на нього здивований.

— Вчинити самогубство? Чому ж тоді він хоче, аби думали, що це убивство?

— Послухайте, пане професор, — відповів збуджений Джеллін. — Я не знаю, чому Вейтон хоче, аби думали, що це вбивство, але я, мабуть, маю рацію. Він зруйнований, ніхто ним не цікавиться, імпресаріо кленуть його і глузують з нього, публіка забуває про нього. Вейтон страждає і близький до самогубства… Але, може, йому вдається скористатися цим. Він умре з честю й покаже своїм ворогам, як багато ще значить Філіп Вейтон, якщо його життя цікавить усю Америку. По-друге, він помститься: хтось, кого він особливо ненавидить, буде запідозрений у вбивстві. Ці припущення цілком узгоджуються з накресленим вами портретом Вейтона і з тезами вашої статті про ексгібіціонізм. — Джеллін устав і підійшов до друкарської машинки. — Я вам прочитаю один дуже цікавий пасаж: «Більшість людей намагаються заспокоїти цей інстинкт у нормальний і нешкідливий спосіб, але такі випадки нас тут не цікавлять. Коли цей інстинкт внаслідок змін у нервовій системі або психічного відхилення робиться надто сильний, він може набрати цілком патологічної форми і штовхнути індивіда на вчинки алогічні, небезпечні і навіть протизаконні…» Чи не так?

Я відчував, що тепер усе було справді логічне і істина нарешті випливла на поверхню.

— Ви проявили багато проникливості, Артуре, — сказав я щиро, — Запевняю вас: ще хвилину тому я не знав, який слід добрий, а ми ж, виявляється, були так близько від цілі! — Я розсміявся й запропонував випити по чарочці коньяку за цей успіх.

— Лечу зараз до капітана Сандера і все йому поясню. Сподіваюся, що він не сприйме моєї гіпотези за ідіотичну. Мені самому так не здається, але… Як часто те, що малюється нам природним і зрозумілим, для інших неприйнятне. Дозвольте мені надрукувати ці висновки тут, на машинці, а потім я віднесу їх капітанові.

Він сів за машинку і швидко наклацав три сторінки, на яких надзвичайно ясно виклав усю свою концепцію. З формул деяких фраз відчувалося, який несміливий був Джеллін у взаєминах з капітаном Сандером. Випинати свою думку, підкреслювати її він майже не наважився. Він заслуговував на значно більшу посаду, ніж скромне місце архіваріуса, але, на жаль, не вмів подати себе. Іноді, треба признатися, у мене просто душа боліла за нього.

— Уже північ! — гукнув він. — Доба пізня! Треба зараз іти, інакше я не застану капітана.

І справді, хоча він одразу пішов од мене і навіть узяв мою машину, коли дістався до управління, капітана вже не було.

На щастя, йому сказали, що той укупі з десятьма агентами поїхав на електростанцію, висадити яку погрожували якісь фанатики, але він велів передати Джелліну, що ще повернеться на службу, перш ніж удатися додому.

До Артура зненацька вернувся апетит, ба навіть більше — він відчув голод. Скориставшись вільною хвилиною, він вирушив до сусіднього ресторанчика, відкритого цілу добу, і замовив собі добрий обід. Капітана все ще не було, і чекати Джелліну довелося довго. Лише близько другої він почув, як під'їжджає автомобіль, і через хвилину Сандер з'явився в кабінеті.

— Що ви тут робите в таку пору? — сердито спитав він.

— У мене… — несміливо почав Джеллін. Але Сандер не дав йому докінчити.

— Досить уже з мене цього Вейтона! — кричав він. — Більше про нього й слухати не хочу! Завтра вранці Вейтона вб'ють? Чудово, хай убивають. Що міг, я зробив. Тепер хай він сам рятує свою шкуру. «Олд Бостон» ударить на ґвалт? Ну й біс із ним! Хай доб'ються, що мене звідси викинуть, хай роблять що заманеться, але щоб ніхто більше не згадував при мені прізвища Вейтона! Зрозуміло?! — Він закашлявся і вів далі: — Полковник Енсайкоу, незважаючи на погрозу арештувати його дочку, не сказав нічого. Знаєте, що я зробив? Я вирядив його з ніг до голови в мої старі лахи й посадив у камеру. Не хочеш, мій скарбе, говорити? Що ж, мовчи, синашу! Мені не хочеться, що мене потім гризло, що я тебе замордував, такого ідіота. А телеграму, яку я збирався послати, щоб арештували донью Енсайкоу, я подер на дрібні клапті. К бісу той арешт! Дівчина й так уже нещаслива, що має такого батька, і було б по-людському ще й мститися їй. Аж це ви з'являєтеся тут, свіженький, як огірочок, у таку пору й хочете говорити зі мною про Вейтона. Геть! — верескнув він. — Геть! Повертайтеся завтра вранці заявити мені, що Вейтон убитий, і я ще вас і похвалю: баба з воза — кобилі легше!

Пригнічений Джеллін рушив до дверей. Він усвідомлював, що Сандер лютує через відмову Енсайкоу і не знає вже, що робити.

— Ви все ще тут? — крикнув капітан. Артур зібрався з духом і сказав:

— Не піду звідси, поки ви не прочитаєте цього рапорту. — Тут він поклав на письмовий стіл перед капітаном три сторінки машинопису.

Сандер збирався спалахнути, але оскільки перший рядок підсунутого Джелліном тексту лунав інтригуюче, а саме: «Автор анонімок до Вейтона — сам Вейтон…», не міг утриматися, щоб не прочитати всього.

Закінчивши і не глянувши навіть на Джелліна, він глибоко замислився, потім перечитав ще раз деякі уривки рапорту.

Джеллін почував себе як учень, який показує учителеві твір, і з побоюванням очікував реакції капітана.

Сандер устав і підійшов до Артура.

Зарубіжний детектив (fb2)

- Зарубіжний детектив[Дзвінок у двері][Кожному своє][На кого вкаже палець] (пер. Владимир Мусиенко,Виктор Иосифович Шовкун,Александр Логвиненко,Анатолий Перепада) (Міс Марпл- 4) Kскачать: (fb2)- (epub)- (mobi)- Агата Кристи- Рекс Тодхантер Стаут- Леонардо Шаша

ЗАРУБІЖНИЙ ДЕТЕКТИВ

^©_goalma.org_{— україномовна пригодницька література}

Рекс Стаут
ДЗВІНОК У ДВЕРІ
Роман

_{З англійської переклав Олекса Логвиненко}

_{Перекладено за виданням: The First Rex Stout Omnibus, Penguin Books, Harmonsworth,}

1

Свою розповідь я почну з опису того, що, безперечно, відіграло в нашій історії вирішальну роль. Це був рожевий аркушик паперу завдовжки сім і завширшки три дюйми, де зазначалося, що Перший міський національний банк повинен виплатити Hipo Вулфу сто тисяч доларів нуль-нуль центів. Підпис: Речел Бранер. Аркушик лежав на письмовому столі Вулфа, куди його поклала місіс Бранер. Зробивши це, вона знову сіла в червоне шкіряне крісло.

Місіс Бранер приїхала до нас одразу по шостій і сиділа вже з півгодини. Її секретарка попросила по телефону прийняти свою пані всього три години тому, і хоч для наведення довідок часу залишалося обмаль, проте цілком досить, аби дещо з'ясувати про вдову, якій перейшла у спадщину вся маєтність Ллойда Бранера. Щонайменше вісім будинків з кількох десятків, що дісталися місіс Бранер, мали понад тринадцять поверхів, а одного з них навіть було видно з усіх кінців міста — з півночі, півдня, заходу і сходу. Звичайно, про все це можна було довідатись і в Лона Коуена, зателефонувавши до «Газетт» і спитавши, чи є в редакції які-небудь матеріали про таких собі Бранерів. Однак я подзвонив іншим людям — віце-президентові нашого банку та адвокатові Натаніелу Паркеру. Але не дізнався нічого, хіба що віце-президент почав був:

— О, була одна потішна історія… — І затнувся.

Я перепитав, що ж то за історія. Віце-президент помовчав.

— Та так, нічого особливого, — нарешті озвався він. — Просто містер Ебернеті, наш президент, одержав від тієї жінки книжку…

— Яку книжку?

— Та… Я забув. Даруйте мені, містере Гудвін, але зараз я дуже заклопотаний.

Отож коли місіс Бранер подзвонила у двері нашого старого, потемнілого цегляного будинку на Тридцять п'ятій західній вулиці, а я відчинив і провів її до кабінету, мені було відомо тільки те, що вона надіслала президентові банку якусь книжку. Місіс Бранер сіла в червоне шкіряне крісло, а я поклав на кушетку її соболине хутро, — воно коштувало не дешевше від того, за яке один мій приятель віддав вісімнадцять тисяч доларів, — і, сівши до свого письмового столу, почав розглядати гостю. Вона була надто низенька, надто повна й надто кругловида, щоб називатися елегантною, навіть коли її теракотова вовняна сукня була від самого Діора. Зате про темно-карі очі місіс Бранер, які вона не зводила з Вулфа, коли запитувала, чи треба їй розповідати про себе, нічого поганого сказати по можна було.

Вулф розглядав її без особливого захвату. Річ у тім, що новий рік тільки-тільки почавсь, а тут начебто вже доводилось братися до роботи. У листопаді — грудні він звичайно підмовлявся від справ, бо на той час набігав такий податок, що на його оплату йшло мало не три чверті прибутків. Та на початку року все було інакше, а сьогодні лише п'яте січня, і в цієї жінки грошей хоч греблю гати. Саме це Вулфові й не подобалось.

— Містер Гудвін вас назвав, — холодно відповів він. — А газети, я читаю.

Місіс Бранер кивнула головою.

— Знаю. Я теж про вас багато знаю, того й прийшла сюди. Я хочу, щоб ви зробили те, що, мабуть, несила зробити нікому іншому. Ви, звісно, читаєте не тільки газети. Нам доводилось читати книжку під назвою «ФБР, якого не знає ніхто»?

— Так.

— Тоді вам зайве розповідати про неї. Книжка справила на вас враження?

— Так.

— Вигідне?

— Так.

— О господи, а ви не дуже балакучий!

— Я відповідаю на ваші запитання, мадам.

— Та бачу. Я теж умію бути небалакучою. На мене книжка справила глибоке враження. Таке глибоке, що я придбала десять тисяч примірників і розіслала їх по всій країні.

— Он як?! — Вулф ледь помітно звів брову.

— Атож. Я послала книжку міністрам, членам Верховного суду, губернаторам усіх штатів, усім сенаторам і членам палати представників, депутатам законодавчих зборів, видавцям, редакторам газет і журналів, власникам фірм і банків, президентам радіомовних компаній, теле- і радіокоментаторам, районним прокурорам, діячам освіти й іншим людям… О, навіть поліційному начальству! Пояснити, навіщо я де зробила?

— Мені не треба.

Темно-карі очі зблиснули.

— Мені не подобається ваш тон. Я прийшла просити вас про послугу і ладна заплатити стільки, скільки ви скажете, навіть більше — скільки завгодно. Та немає рації розмовляти далі, коли… Ви сказали, що книжка справила на вас вигідне враження. Чи означає це, що ви поділяєте думку автора про ФБР?

— З певними застереженнями — так.

— І про Едгара Гувера?

— Так.

— Тоді ви не здивуєтесь, коли я скажу, що за мною день і ніч стежать. Я скрізь помічаю за собою «хвоста» — здається, це так називається? Те саме і з моїм сином, дочкою, секретаркою та братом. Всі мої телефонні розмови підслуховуються, такої самої думки про свій телефон і син — він одружений і живе окремо. Кількох службовців «Корпорації Бранера» викликали на допит. Корпорація займає два поверхи «Будинку Бранера», і в ній працює понад сто чоловік. Це вас дивує?

— Ні, — буркнув Вулф. — Книжку ви розсилали з листами?

— Без листів, але зі своїми візитками, на яких я писала кілька слів.

— Тоді вам якраз і не варто дивуватись.

— А я здивована. Була здивована. Адже я не конгресмен і не якийсь там видавець, радіокоментатор чи університетський професор, що потерпає за своє місце. Невже той психопат, що страждає манією величі, гадає, нібито може завдати мені шкоди?

— Пхе! Він уже завдає вам шкоди!

— Анітрохи. Він просто мене дратує. А тепер заповзялися допитувати ще й моїх компаньйонів та особистих друзів — певна річ, не відверто, а під усякими пристойними приводами. Це почалося тижнів зо два тому. А телефон підслуховують уже днів десять. Мої адвокати кажуть, що тут, мабуть, нічим не зарадиш, проте вони все ж таки взялися до цієї справи. І хоч їхня юридична контора одна з найбільших і найкращих у Нью-Йорку, але й вони бояться ФБР! Вони не схвалюють мого вчинку. Кажуть, розсилати книжки було з мого боку нерозважливо — це, мовляв, донкіхотство. Та мені байдуже, що вони кажуть. Прочитавши книжку, я страшенно розлютилася. Подзвонила у видавництво, і звідти прислали до мене чоловіка. Він розповів, що вони не продали й двадцяти тисяч примірників. І це в країні, де майже двісті мільйонів населення, а з них двадцять шість мільйонів голосували за Голдуотера! Спершу я вирішила оплатити кілька рекламних оголошень у газетах, але потім подумала, що краще буде розіслати книжки самій, і закупила їх зі сорокапроцентною знижкою. — Місіс Бранер уп'ялася пальцями в бильця крісла. — А тепер ось він дратує мене, і я хочу, щоб він облишив за мною стежити. Я хочу, щоб ви примусили його це зробити. Вулф похитав головою:

— Безглуздя.

Місіс Бранер узяла зі столика поруч свою коричневу шкіряну сумочку, відкрила її, дістала чекову книжку та ручку, неквапом розгорнула на столику книжку і так само не поспішаючи, методично заповнила спершу корінець, а тоді бланк чека. Потім вирвала чек, підвелася, поклала його на стіл перед Вулфом і повернулась до крісла.

— Тут п'ятдесят тисяч доларів, — промовила вона. — Це тільки аванс. Я вже сказала, що не спинюся ні перед якою сумою.

Вулф на чек навіть не глянув.

— Мадам, — озвався він, — я не чудодій і не кретин. Якщо за вами стежать, то тепер уже відомо, що ви прийшли сюди, і ясно, що прийшли ви найняти мене. Мабуть, вони вже прислали шпига взяти під нагляд і цей будинок. А коли й ні, то вони почнуть стежити відразу, як тільки зрозуміють, що я виявивсь віслюком і взявся за цю справу. — Вулф повернув до мене голову: — Арчі, скільки агентів має ФБР у Нью-Йорку?

— О-о… — Я підібгав губи. — Не знаю напевно, але мабуть, сотні дві. Їх то більше, то менше.

Вулф повернувся знов до місіс Бранер.

— А в мене один — містер Гудвін. Сам я у справах з дому ніколи не виходжу. Це було б…

— У вас є ще Саул Пензер, Фред Деркін, Оррі Кетер…

Іншим разом перелік цих імен дійняв би Вулфа до живого, але не тепер.

— Я не маю права просити цих людей іти на такий ризик, — відказав він. — Не думаю, що й містер Гудвін стане ризикувати. Так чи так, все це безглузда і марна затія. Ось ви кажете: «Примусити його»… Отже, ви хочете, щоб я примусив ФБР перестати за вами стежити?

— Так.

— Яким чином?

— Не знаю.

— І я не знаю. — Вулф похитав головою. — Ні, мадам. Ви самі накликали на себе лихо, от його й маєте. Я не хочу сказати, що не схвалюю вашої акції з книжкою, однак поділяю думку адвокатів: це донкіхотство. Дон Кіхот мужньо терпів свої злигодні, тепер це судилося вам. Вони не стежитимуть за вами довіку, адже ви самі сказали, що ви — не конгресмен і не якийсь там дрібний службовець, який боїться втратити роботу. Але книжок більше не розсилайте.

Місіс Бранер сиділа, покусуючи губи.

— А я думала, що ви нікого й нічого не боїтесь.

— Боюсь? Я намагаюся не робити дурниць, а це ще не означає, що я боюся.

— Я вже сказала, що цього доручення не виконає ніхто, крім вас.

— Тоді ваше становище складне.

Гостя знову відкрила сумочку, дістала чекову книжку та ручку й, заповнивши другий бланк — і цього разу спочатку корінець, — підійшла до столу Вулфа. Потім узяла перший чек, поклала замість нього новий і вернулася до крісла.

— Ці сто тисяч доларів, — промовила вона, — тільки аванс. Усі витрати я оплачуватиму окремо. Якщо вам пощастить виконати моє доручення, то, крім авансу, одержите гонорар, і його розмір ви назвете самі. А не пощастить — ці сто тисяч однаково залишаться вам.

Вулф потягся рукою по чек, уважно його розглянув, тоді поклав назад і, відкинувшись на спинку крісла, заплющив очі. Знаючи його, я здогадувався, про що він міркує. Ні, не про доручення цієї жінки — адже він уже сказав, що воно безглузде. Вулф думав про ту привабливу обставину, що, маючи п'ятого січня ці сто тисяч доларів у кишені, йому не доведеться брати роботу не тільки до кінця зими, а й навесні і навіть улітку. Можна буде перечитати сотні книжок і розвести тисячі орхідей! Не життя, а рай. Кутики рота в нього скривилися — як на Вулфа, то це означало широку усмішку. Він розкошував. Що ж, півхвилини на такі розкоші можна згаяти, зрештою, чоловік має право помріяти; та коли минула ціла хвилина, я гучно кахикнув.

Вулф розплющив очі й випростався в кріслі:

— Ви маєте пропозиції, Арчі?

Отже, його вже спокусив обіцяний гонорар! Може, навіть усупереч здоровому глузду він вплутається в таку ризиковану справу. Щоб цього не сталося, треба насамперед позбутись нашої гості — і якнайшвидше.

— Не так зопалу, — озвався я. — Пропозицій нема, але є зауваження. Ви сказали: якщо за місіс Бранер стежать, то «хвіст» прийшов і сюди. Але ж коли вже вони підслуховують її телефонні розмови, то навіщо їм завдавати собі клопоту й вистежувати місіс Бранер тут? Адже вони чули, як її секретарка домовлялася про цю зустріч.

Вулф насупив брови:

— Отже, за моїм будинком уже стежать.

— Не виключено. Однак може бути, що справа стоїть не так уже й погано, як гадає місіс Бранер. Звісно, місіс Бранер ні до чого перебільшувати зумисне, проте…

— Я нічого не перебільшую! — урвала мене гостя.

— Звичайно, ні, — кивнув я головою в її бік і знову звернувся до Вулфа: — Проте люди, які не звикли, щоб їх дратували, легко піддаються роздратуванню. А чи вони справді стежать, ми можемо перевірити зараз же. — Я повернувся до гості: — Ви приїхали в таксі, місіс Бранер?

— Ні, власною машиною. Шофер чекає мене перед будинком.

— Чудово. Я проведу вас до машини і, коли ви поїдете, подивлюся, що буде. — Я підвівся. — Містер Вулф повідомить вас про своє рішення завтра.

І я рушив до кушетки по її соболі.

Мої хитрощі вдалися. Щоправда, нашій гості вони не сподобались — адже місіс Бранер приїхала найняти Hipo Вулфа. Вона просиділа ще хвилин п'ять, намагаючись умовити детектива, та скоро зрозуміла, що тільки дратує його, і підвівшись, дозволила себе вдягти. Місіс Бранер була дуже невдоволена Вулфом. Знаючи, що господар не любить ручкатися, вона не стала прощатися з ним за руку, але коли я провів її на ґанок, міцно потисла мені долоню, гадаючи, мабуть, що я можу вплинути на рішення Вулфа, З семи східців ґанку кілька обмерзли кригою, і я, підтримуючи гостю за лікоть, допоміг їй зійти на тротуар. Там, біля відчинених дверцят машини, її вже чекав шофер. Перше ніж сісти в машину, місіс Бранер глянула на мене своїми темно-карими очима іі сказала:

— Дякую, містере Гудвін. Певна річ, ви теж одержите чек.

Шофер навіть не намагався допомогти їй — видно, місіс Бранер воліла сідати в машину сама. Отже, вона не була однією з тих удовиць у літах, які люблять, коли їх підхоплюють під руки кремезні чоловіки. Тільки-но місіс Бранер вмостилася, шофер причинив дверцята, сів за кермо й рушив. Не проїхали вони й тридцяти ярдів у бік Дев'ятої авеню, як машина, що стояла поблизу з погашеними фарами, враз захурчала й ковзнула з уже ввімкнутим світлом повз мене. Спереду сиділо двоє. Я стояв на холодному січневому вітрі доти, доки машини завернули на Десяту авеню. В цьому було навіть щось комічне, і я, ступаючи східцями нагору, стиха посміювався. Однак, перше ніж зайти до кабінету, я прибрав серйозного вигляду.

Вулф сидів із заплющеними очима, відкинувшись назад, але губи його були міцно стулені — ані тобі натяку на усмішку. Коли я підійшов до його столу, він ледь-ледь розплющив очі. Я взяв чек і почав його розглядати. В житті я бачив чеки на різні суми, але на таку кругленьку зі стількома нулями — сто тисяч! — ніколи. Я випустив чек на стіл, підійшов до свого столу, сів, нашкрябав у записнику номер машини шпигів, присунув до себе телефон і набрав номер одного службовця муніципалітету, якому колись неабияк прислужився. Занотувавши номер машини, той сказав, що доведеться почекати з півгодини, а я відповів, що чекатиму затамувавши дух.

Коли я поклав трубку, Вулф промовив:

— Жіночі теревені?

Я скоса глянув на нього:

— Ні, сер. Їй справді загрожує небезпека. Біля будинку її ждали в машині два шпиги. Як тільки вона сіла у свій «роллс-ройс», вони ввімкнули фари, а коли її машина завертала на Десяту авеню, вони мало не дістали її переднім бампером. Стежать неприховано, але шпиги аж надто стараються. Якщо «роллс-ройс» раптово загальмує, вони вженуться в нього. Так, місіс Бранер загрожує небезпека.

— Гм, — гмукнув Вулф.

— Так, сер. Я згоден. Вся річ тільки в тому, хто вони. Якщо це приватні особи, то можна буде підлататися на ці сто тисяч. Ну, а якщо це справді люди Гувера, тоді їй доведеться, як ви й сказали, терпіти свої злигодні далі. Десь за годину ми знатимемо це напевне.

Вулф кинув погляд на годинник. За дванадцять сьома. Він подивився на мене.

— Містер Коуен у себе?

— Мабуть. Звичайно він іде з роботи близько сьомої.

— Запросіть його повечеряти з нами.

Це був хитрий хід. Якби я сказав йому, що в цьому запрошенні нема ніякого сенсу, оскільки саме доручення місіс Бранер безглузде, Вулф відповів би, що я, звичайно, розумію, як важливо нам підтримувати добрі взаємини з містером Коуеном, — а це було справді так, — і що він, Вулф, не бачився з чоловіком уже понад рік, і це теж була правда.

Я крутнув крісло, взяв трубку й набрав номер.

2

О дев'ятій ми повернулися до кабінету. Лон умостився в червоному шкіряному кріслі, а ми з Вулфом кожен за своїм столом. Фріц подавав каву й коньяк. Півтори години в їдальні за креветками в підливі з червоного перцю, яловичиною, тушкованою в червоному вині, кабачками у сметані з дрібно шаткованим кропом та авокадо з настурціями й чорними волоськими горіхами — і до всього цього келих доброго «лідеркранца», — минули досить приємно. Розмова точилася про становище в країні, особливості жіночого мислення, про те, як готувати устриці, про структурну лінгвістику й ціни на книжки. Пожвавішала розмова аж тоді, коли ми заговорили про склад жіночого розуму, Лон завів цю балачку зумисне, щоб трохи подражнити Вулфа. Лон надпив коньяк і глянув на свій годинник.

— Якщо ви не проти, — сказав він, — то перейдімо до справи. О десятій я маю бути в одному місці. Я знаю, що ви не сподіваєтесь від мене плати за вечерю. Але знаю і те, що в звичайних випадках, коли вам щось від мене потрібно, Арчі просто питає по телефону чи приходить сам. Отже, цього разу йдеться про щось особливе. Бо коли частують таким коньяком, сталося, мабуть, щось просто неймовірне.

Вулф узяв зі столу вузенький аркушик паперу, похмуро перебіг його очима й кинув назад. Той аркушик я поклав йому на стіл півгодини тому. Коли ми вечеряли, подзвонив службовець муніципалітету й повідомив потрібні мені дані. Перше ніж повернутися до їдальні, я вирвав аркушик із записника, вивів на ньому «ФБР» і поклав на стіл Вулфа. Це повідомлення мені зовсім не додало апетиту. Якби виявилось, що місіс Бранер щодо «хвоста» помилилася, то наші шанси, — зокрема й на ласий шматочок у вигляді чека на моє ім'я, неймовірно зросли б.

Вулф сьорбнув кави, поставив чашку й сказав до Лона:

— У мене є ще чотирнадцять пляшок.

— Боже мій! — вигукнув Лон і понюхав коньяк.

Коуен був чоловік досить дивний. Гладенько зачесане назад волосся, невеличке, туго обтягнене шкірою личко, — його вигляд особливої уваги не привертав. І все ж таки скрізь, хоч би що він робив, Лон здавався на місці — чи то в своєму кабінеті на двадцять першому поверсі будинку «Газетт», через двоє дверей від кабінету видавця в самому кутку, чи на танцях у «Фламінго» з якоюсь дівулею, чи за столом у квартирі Саула Пензера, де ми грали в покер. Або в кабінеті Вулфа, коли він утішався ароматом коньяку п'ятдесятирічної витримки.

Лон пригубив коньяк.

— Просіть усе що завгодно, — промовив він, — Я цілком до ваших послуг.

— Власне кажучи, — промовив Вулф, — не сталося нічого особливого. І тим більше, певна річ, неймовірного. По-перше, запитання: чи вам відомо про якийсь зв'язок, хан навіть далекий, між місіс Бранер і Федеральним бюро розслідувань?

— Ну звісно, відомо. Та й кому про це невідомо! Вона розіслала сотням людей книжку Фреда Кука, серед них і нашому видавцеві та редакторові. Така увага з її боку — доказ того, що людина посідає в суспільстві високе становище. Хай йому грець, мені книжки вона не надіслала! А вам?

— Мені теж. Я сам купив. А ви не знаєте, чи вжило Федеральне бюро якихось заходів, щоб помститися місіс Бранер? Наша розмова суто приватна і конфіденційна.

Лон усміхнувся:

— Всі заходи ФБР, певно, теж мають суто приватний і конфіденційний характер. Вам слід поцікавитись про них у самого Дж. Едгара Гувера. Чи, може, ви вже щось знаєте?

— Знаємо.

Підборіддя в Лона рвучко скинулося вгору.

— Дідька лисого ви знаєте! Одначе в такому разі про це мають знати й люди, які платять Гуверові гроші.

Вулф кивнув головою:

— Ви, звісно, виступатимете саме з таких позицій. Ви збираєте інформацію для того, щоб її опублікувати, а я — у своїх особистих інтересах. А зараз я роблю це з тим, щоб вирішити, у чому ж, власне, полягають мої інтереси. Клієнта я поки що не маю, зобов'язань на себе не брав, але відразу хочу внести ясність: навіть якщо я зв'яжу себе зобов'язаннями й візьмуся за справу, то, незалежно від наслідків, мені, очевидно, не пощастить дати вам якоїсь інформації для статті. Звичайно, якщо я матиму можливість, то дам вам відомості, але навряд. Ми перед вами в боргу?

— Ні. Швидше я перед вами в боргу.

— Гаразд. Тоді я цим скористаюся. Чому місіс Бранер вирішила розіслати цю книжку?

— Не знаю. — Лон знову відсьорбнув з чарки і, перше ніж проковтнути коньяк, з насолодою почав перекочувати його в роті. — Либонь, з почуття громадянського обов'язку. Я сам купив п'ять примірників і розіслав людям, які мають її прочитати, хоча, певно, й не мають бажання цього робити. А один мій знайомий розіслав тридцять примірників замість різдвяного подарунка.

— Вам відомі які-небудь особисті причини, з яких місіс Бранер може ставитися вороже до ФБР?

— Ні.

— Може, вам доводилося чути якісь натяки чи здогади?

— Мені не доводилось. Але вам, очевидно, доводилось. Послухайте, містере Вулф, між нами кажучи, хто хоче вас найняти? Коли б я це знав, то, мабуть, зміг би повідомити вам якийсь факт чи два.

Вулф знов наповнив свою чашку й поставив кавник на місце.

— Може, мене ніхто й не найме, — промовив він. — А якщо хтось і найме, то, найпевніше, ви ніколи не довідаєтесь, хто саме. Що ж до фактів, то я сам знаю, що мені треба. Мені потрібен список усіх справ, над якими останнім часом працювали й досі працюють агенти ФБР у Нью-Йорку та в околицях міста. Ви можете дістати мені такий список?

— Чорта з два! — усміхнувся Лон. — Я саме подумав… Ні, хай йому біс, це неймовірно! Знаєте, я подумав чи, швидше, запитав себе: чи не хоче, бува, Гувер, щоб ви попрацювали на нього в зв'язку з місіс Бранер? Оце б вийшла статейка! Та якщо ви… Хай йому біс! — Він примружив очі. — А може, вам теж кортить виконати громадянський обов'язок?

— Ні. Може, я не візьмуся за це навіть приватно. Я ще думаю, що робити. Ви знаєте, де я можу дістати такий список?

. — Ви його не дістанете. Звичайно, дещо з діяльності ФБР зрештою стає відоме широкій громадськості — як, скажімо, історія з викраденням цінних експонатів у Природничому музеї чи випадок зі зникненням банківської вантажної машини з півмільйоном доларів дрібними купюрами біля церкви на острові Джерсі. Але багато чого для широкої публіки залишається таємницею. Адже ви самі читали ту книжку. Чутки, звісно, всякі ходять, чутки ходять завжди, але публікувати їх не можна. Вони вас цікавлять?

— А чого ж. Особливо, коли йдеться про щось підозріле чи навіть не передбачене законом. Є щось таке?

— Звичайно. А то яка ж рація говорити про те, що не викликає підозри? — Коуен глянув на годинник. — У мене ще двадцять хвилин. Якщо ви наллєте мені ще трішечки коньяку і ми вмовимось, що ця розмова залишиться між нами, і якщо ви справді прагнете того, про що говорите, то я залюбки допоможу. — Він подивився на мене. — Тобі буде потрібен записник, Арчі.

Хвилин через двадцять його чарка була знов порожня, я заповнив п'ять сторінок у записнику, і Лон пішов. Не можу розповідати про все, що було на тих п'ятьох сторінках, бо використали ми з того вельми небагато, до того ж дехто зі згаданих там людей навряд чи належно оцінить мої старання.

Коли я провів Лона й пішов до кабінету, думки мої були заполонені Вулфом, а не тим, що було в записнику. Невже він справді серйозно подумає взятися за цю справу? Ні. Це неможливо. Він просто зволікає час і, звичайно ж, намагається мене подражнити. Вся річ у тім, як я до цього поставлюсь. Він, певно, тільки й жде, щоб я скипів. Отож, переступивши поріг, я рушив до свого столу, вишкірив до Вулфа зуби й зі словами: «Позабавлялися, що й казати!» — вихопив із записника ті п'ять сторінок, розірвав їх навпіл, склав і вже хотів був розірвати ще раз, на четверо, коли Вулф гримнув:

— Стійте!

Я здивовано повів бровою. На Вулфа це було не схоже.

— Даруйте, — мовив я цілком щиро. — Залишите на згадку?

— Та ні. Сідайте. Я сів.

— Може, я чогось не зрозумів?

— Не думаю. З вами таке рідко буває. Гіпотетичне запитання: коли я признаюся, що вирішив прийняти ці сто тисяч доларів, що ви на це скажете?

— Те, що ви вже сказали: безглуздя.

— Це зрозуміло. А ще що?

— Все, що я думаю?

— Так.

— Я б вам порадив продати будинок з усією мізерією і піти до якої-небудь приватної божевільні, оскільки ви явно вижили з розуму. Якщо ви, певна річ, не надумали її обдурити і просто прибрати до кишені ті гроші.

— Ні.

— Тоді ви таки з'їхали з глузду. Ви ж бо самі читали ту книжку. Нам не дадуть навіть підступитися до цієї справи. Адже треба зробити надто багато, щоб нарешті дістати змогу заявити ФБР: «Припиніть!» — і таки добитися цього. А таке понад нашу спромогу. Бо тільки наробити галасу — це нічого не дасть. Ту кляту ватагу треба загнати в глухий кут! Вивести її на чисту воду! Ну гаразд, припустімо, ми візьмемося за справу. Виберемо одну з цих історій, — я постукав пальцем по розірваних аркушах із записника, — і спробуємо щось зробити. І з того самого дня, хоч би коли я вийшов з дому, мені доведеться гаяти весь свій час на те, щоб позбутися «хвостів», до того ж вельми досвідчених. Кожен, хто буде хоч якось причетний до цієї історії, не оббереться лиха. Наш телефон підслуховуватимуть. Як, зрештою, й інші телефони, наприклад, міс Роуен, Саулів, Фредів, Оррі, — байдуже, помагатимуть вони нам чи пі. І, звісно ж, Паркерів. ФБР, мабуть, зробить спробу підтасувати проти нас факти, а може, обійдеться і без цього. Та коли вже вони сфабрикують фальшиве звинувачення — о, воно вийде в них на славу! — мені доведеться ночувати тут. Вікна та двері, навіть якщо їх узяти на ланцюжки, — для тих людей суща дрібниця. Вони читатимуть усю нашу пошту. Я не перебільшую. До чого саме вдатися з усього цього, для них залежатиме від обставин. Але вони здатні на все. У них такі можливості, така техніка, про яку я навіть ніколи не чув.

Я закинув ногу на ногу й провадив далі:

— Власне, нам не дадуть як слід і почати. Та, скажімо, ми все ж таки почали, намацали ниточку, тягнучи за яку можна розмотати клубочок. О, тут уже ФБР покаже, на що воно здатне! Адже в них шість тисяч добре вимуштруваних агентів, багато з них у своєму ділі вовка з'їли. І триста мільйонів доларів на рік! Мені, либонь, доведеться зазирнути до словника, щоб знайти краще слово, ніж «безглуздя».

Я опустив ногу.

— А окрім того, що ми знаємо про місіс Бранер? Мені не віриться, що її просто «дратують». Б'юсь об заклад, ця жінка на смерть перелякана. Певно, вона має якісь матеріали, які можуть завдати шкоди її імені або імені її сина, чи дочки, чи брата, чи навіть покійного чоловіка, і боїться, що ФБР ці матеріали знайде. Вона добре знає, що так просто ФБР до неї не чіплятиметься, воно шукає чогось такого, що завдасть їй великих прикрощів і цим значно послабить вплив тієї книжки. А щодо ста тисяч доларів, то це для неї так, суща дрібничка.

Я знову закинув ногу на ногу.

— Ось що я вам сказав би.

— Останнє ваше зауваження недоречне, — пробурмотів Вулф.

— А я часто кажу щось недоречне. Це збиває людей з пантелику.

— Ви весь час гойдаєте ногою!

— Це теж збиває з пантелику.

— Пхе! Просто ви ніяк не вгамуєтесь, і це дивно. Я гадав, що добре вас знаю, Арчі, але ця ваша поведінка для мене щось нове.

— Нічого тут нового немає, Просто я маю нюх.

— Це не просто нюх. Це собачий нюх. Ви гойдаєте ногою через те, що підібгали хвоста. По суті, вас треба розуміти так: мені пропонують справу, яка обіцяє найбільший за всю мою практику гонорар, і не обмежують мене у витратах. Проте я змушений відмовитись. Я змушений відмовитись не тому, що справа важка чи, може, навіть безнадійна — мені не раз доводилось братися і за безнадійніші на перший погляд справи, — а тому, що це завдасть кривди одному чоловікові й очолюваному ним закладу і той чоловік помститься. Я відмовляюсь через те, що не смію братися за цю роботу, і радше відступлю перед погрозою, ніж…

— Я цього не казав!

— Але мали на увазі саме це. Ви налякані. Збентежені. І, скажу щиро, не без підстав. Руки і голос багатьох високопоставлених людей тремтять з тих самих причин. Може, цей трепет пойняв би й мене, якби йшлося про те, братися за справу чи відмовитись від неї. Проте я не поверну чека на сто тисяч доларів, бо це б означало, що я злякався того мерзотника. Вчинити так мені не дає почуття власної гідності. Я пропоную вам узяти на невизначений термін відпустку. Оплачувану. Такі витрати я можу собі дозволити.

Я зняв ногу з коліна:

— З сьогоднішнього дня?

— З сьогоднішнього, — різко кинув Вулф.

— Ці записи я зробив своїм власним шифром. Їх передрукувати?

— Не треба. Це вплутає вас у халепу. Я побачуся з містером Коуеном ще раз.

Я заклав руки за голову й подивився на Вулфа:

— А я ще раз кажу: ви з'їхали з глузду. І заперечую, нібито підібгав хвоста. Мені нічого не варто вмити зараз руки й подивитися збоку, як ви візьметеся за справу без мене. Але після того, як ми стільки років проплавали разом, просто гріх кинути вас потопати самого. Якщо я злякаюся вже під час роботи, то скажу вам про це. — Я зібрав пошматовані аркуші. — То їх передрукувати?

— Не треба. Розшифровуватимете лише те, що нам буде потрібно.

— Гаразд. Я маю одну пропозицію. Ви зараз у такому настрої, що, може, схочете розпочати воєнні дії розмовою з клієнткою? Вона залишила нам номер свого телефону, який, звичайно ж, підслуховується. Подзвонити їй? — Подзвоніть.

Я підійшов до телефону й набрав номер.

3

Близько півночі перед сном я зайшов на кухню поглянути, чи не забув Фріц замкнути на засув двері чорного ходу. На плиті я із задоволенням побачив макітерку з тістом для замішаних на кислому молоці гречаників. Так, за наших обставин навіть добре підсмаженої грінки чи листкової булочки на сніданок було б уже мало. Тож у середу вранці я, спускаючись невдовзі по дев'ятій сходами в кухню, знав, що сьогодні мене нагодують як слід. Тільки-но я з'явився на кухні, Фріц підкрутив у плиті газ, я побажав йому доброго ранку й дістав з холодильника склянку апельсинового соку. Вулф, якому Фріц звичайно приносив сніданок до кімнати, вже був в оранжереї під дахом (я чув, як підіймався ліфт), де він щоранку чаклував дві години над своїми орхідеями.

Я підійшов до невеличкого столика під стіною, де я завжди снідав, і спитав Фріца, чи є новини.

— Є, — відповів він. — І ви маєте пояснити мені, що це означає.

— О, невже він не дав тобі ніяких пояснень?

— Ні. Сказав тільки, щоб вікна й двері весь час були зачинені й щоб сам я — і як це розуміти? — «мався на бачності».

— Це означає, що ти повинен бути обережний. Не кажи по телефону нікому нічого такого, чого б ти не хотів прочитати в газетах. А як виходиш із дому, не роби нічого такого, чого б ти не хотів побачити на екрані телевізора. Наприклад, не навідуйся до своїх дівчаток. Тримайся від усього осторонь. Відмовся від усього. Підозрюй усіх незнайомих.

Фріц мовчав, бо, підрум'янюючи на сковороді гречаники, взагалі ніколи не розмовляв. Аж після того, як перші два млинці разом з ковбасою лежали в мене на тарілці і Фріц полив їх зверху маслом, він озвався:

— А я хочу знати, Арчі, й маю на це право! Він сказав, що ви мені все поясните. Bien^[1], я вимагаю!

Я взяв виделку.

— Ти ж бо знаєш, що таке ФБР.

— Ще б пак! Містер Гувер!

— От-от, саме це Вулф і має на увазі. За дорученням одного клієнта ми маємо намір дати йому щигля по носі. Справа загалом дрібна, але той містер — людина уразлива і спробує стати нам на заваді. Оце така в загальних рисах суть справи.

— Але ж він… Він — великий чоловік. Хіба ні?

— Ну звісно. Адже ти, гадаю, бачив його на знімках?

— Бачив.

— І якої ти думки про його ніс?

— Негарний. Хоч і не дратує зір, однак широкуватий. Одне слово, не bien fait^[2].

— Тоді по ньому таки треба дати щигля. — І я підхопив на виделку шматок ковбаси.

Коли я поснідав і рушив до кабінету, Фріц уже заспокоївся. Отже, з меню все буде гаразд, принаймні сьогодні. Витираючи з столів пилюку, відриваючи з календарів учорашні аркуші, проглядаючи пошту — здебільшого нічого цікавого, — я міркував про те, як здійснити один експеримент. Набравши номер якогось телефону — скажімо, квартири Паркера, — я спробував би взнати, чи підслуховують наш телефон. Цікаво, чи ФБР уже відреагувало на наш дзвінок місіс Бранер? Однак від свого наміру я все ж таки відмовився. Я вирішив суворо додержуватись інструкцій. Виконуючи їх, я дістав із шухляди свого столу записник та ще дещо, відчинив сейф і взяв чек, потім зазирнув на кухню і попередив Фріца, щоб не ждав мене на ленч, зняв у коридорі з вішалки пальто й капелюх і вийшов на вулицю.

Не поспішаючи, я рушив у бік східної частини міста. Помітити за собою «хвоста», навіть досить досвідченого, зовсім не важко, особливо зимового дня, коли дме холодний, поривчастий вітер і перехожих на вулиці зовсім мало. Але тепер ФБР, видно, знало, куди я йду, отож нащо завдавати собі зайвого клопоту?! В банку на Лексінгтон-авеню я із задоволенням помітив, як трохи розширились очі в касира, коли той глянув на мій чек. Це було задоволення, яке відчуває багатій. Вийшовши з банку, я попростував до житлових кварталів міста. Йти треба було милі зо дві, проте годинник показував усього двадцять хвилин на одинадцяту, гуляти я люблю, а якщо за мною і вчепився «хвіст», — що ж, пройтися, подихати свіжим повітрям не завадить і йому.

П'ятиповерховий кам'яний будинок на Сімдесят четвертій вулиці між Медісон-авеню та Парк-авеню був щонайменш удвічі більший за будинок Hipo Вулфа, однак не такий темний. Три східці вели до солідних парадних дверей, але за ними були ще одні, зроблені у вигляді засклених залізних граток. Одягнений у чорне, вузькогубий чоловік відчинив їх тільки після того, як я назвав своє ім'я. Він провів мене через вестибюль до прочинених дверей ліворуч і знаком запросив увійти.

Це був невеликий кабінет — шафи з картотеками, сейф, два письмових столи, полиці, столик із безладно розкиданими паперами. Над столиком на стіні висіла збільшена фотографій «Будинку Бранера». Я швидко окинув очима кімнату і спинив погляд на жіночому обличчі — обличчі, справді вартому уваги. Молода жінка сиділа за одним із письмових столів. Погляд її карих очей зустрівся з моїм.

— Я Арчі Гудвін, — відрекомендувався я.

Вона кивнула головою.

— А я Сара Дакос. Сідайте, містере Гудвін. — Вона взяла трубку, натисла кнопку і сказала комусь по телефону, що я прийшов, тоді поклала трубку й промовила: — Місіс Бранер скоро зійде сюди.

— Ви давно служите в місіс Бранер? — поцікавився я, сідаючи.

Вона всміхнулась і промовчала.

— У мене така робота, — пояснив я і також усміхнувся. Дивлячись на неї, всміхатися було не важко. — То все ж таки, давно?

— Майже три роки. Хочете знати точніше?

— Можливо, потім. Я маю зачекати місіс Бранер?

— Не конче. Вона попередила, що ви будете мене розпитувати.

— Тоді я так і вчиню. Що ви робили раніше?

— Була стенографісткою в «Корпорації Бранера», а потім секретаркою містера Томпсона, віце-президента.

— Ви працювали коли-небудь у державних закладах? Скажімо, у ФБР?

Вона знов усміхнулась:

— Ні. Ніколи. Коли я прийшла в «Корпорацію Бранера», мені було двадцять два роки. Тепер мені двадцять вісім. А ви що — нічого не записуєте?

— У мене все отут. — Я постукав себе пальцем по лобі. — Чому ви гадаєте, що ФБР стежить за вами?

— Я не знаю — ФБР це чи ні. Та, мабуть, таки воно, бо більше нема кому.

— Ви певні, що за вами стежать?

— О, безперечно! Я, правда, не маю звички весь час озиратися чи там що, але роботу я закінчую тут у різний час, виходжу коли раніше, коли пізніше, і по дорозі до автобусної зупинки за мною щодня слідкує якийсь чоловік, сідає в той самий автобус і виходить там, де й я. Щодня той самий чоловік.

— Це той автобус, що йде по Медісон-авеню?

— Ні, по П'ятій авеню. Я живу у Вілліджі.

— І коли це почалося?

— Напевно не скажу. Вперше я помітила того чоловіка в понеділок після різдва. Він никає тут і вранці, я бачу його й вечорами, коли виходжу на вулицю. Я не знала, що це робиться саме так. Я думала, коли вже за людиною стежать, то намагаються робити це непомітно.

— Це коли як. Іноді навпаки — зумисне роблять так, щоб людина помічала. Це називається «відкрите стеження». Ви можете описати мені того чоловіка?

— Звичайно. Дюймів на шість-вісім вищий від мене, на вигляд йому років тридцять чи трохи більше, вузьке обличчя з квадратним підборіддям, тонкий довгий ніс і вузькі рівні губи. Очі зеленувато-сірі. Він завжди в капелюсі, отож який у нього чуб, я не бачила.

— Ви коли-небудь з ним розмовляли?

— Ні, звичайно.

— Ви зверталися до поліції?

— Ні, адвокат не радить. Адвокат місіс Бранер. Він сказав, що коли це ФБР, то вони завжди можуть прикритися перевіркою на благонадійність.

— Можуть. І так і роблять. До речі, це не ви порадили місіс Бранер розіслати книжку?

Міс Дакос здивовано звела брови. Вони були в неї рівні, як шнурки.

— Ні, звичайно. Я тоді її навіть іще й не читала. Книжку я прочитала потім…

— Після того, як за вами почали стежити?

— Ні, після того, як місіс Бранер вирішила її розіслати.

— Ви не знаєте, хто порадив місіс Бранер це зробити?

— Я не певна, чи їй узагалі це хтось порадив. — Вона всміхнулася. — Я гадаю, в тому, що ви ставите мені такі запитання, немає нічого дивного — адже ви детектив. Але мені здається, про це краще запитати в самої місіс Бранер. Навіть якби я знала, що це їй хтось порадив, то не думаю…

У передпокої почулися кроки, і нарешті з'явилася місіс Бранер. Коли вона ввійшла, я підвівся, те саме зробила й Сара Дакос. Потім я ступив назустріч господині, потис простягнену руку, а коли вона сіла за другий стіл, я поміняв крісло. Вона глянула мимохідь на купу паперів, прикладених прес-пап'є, відсунула їх набік і промовила до мене:

— Я, мабуть, повинна вам подякувати, містере Гудвін. І не просто подякувати.

Я похитав головою:

— Ні, ви нічого не повинні. Однак тепер це не має значення — чек уже оплачено. Хоч я й був проти цього. Але тепер ми взялися за справу, і я вже працюю. — Я дістав з кишені те, що прихопив з шухляди свого столу, й передав місіс Бранер. Це був аркуш паперу, де я надрукував:

«М-ру Hipo Вулфу, та вулиця, Зах., , Нью-Йорк, 1.
6 січня р.
Шановний сер!
На завершення нашої розмови цим листом я уповноважую мас діяти в моїх інтересах у справі, яку ми вчора обговорювали. Я вважаю, що Федеральне бюро розслідувань несе відповідальність за шпигування за мною, моєю сім'єю та моїми знайомими. Причини цього я вам пояснила. Та незалежно від того, хто несе за це відповідальність, я доручаю вам провести розслідування і докласти всіх зусиль, щоб припинити стеження. Незалежно від наслідків вашої роботи, я зобов'язуюсь не вимагати назад виплачених вам як аванс доларів. Всі витрати, пов'язані з моєю справою, я оплачуватиму окремо, і якщо ви досягнете бажаних для мене наслідків, я виплачу гонорар, суму якого ви назвете самі.
Речел Бранер».

Вона перечитала листа двічі, спершу нашвидку, потім неквапно й уважно. Нарешті підвела голову.

— Я маю це підписати?

— Так.

— Я не можу. Я ніколи не підписую того, чого не читав мій адвокат.

— Подзвоніть йому і прочитайте по телефону.

— Але ж мій телефон підслуховують!

— Я знаю. Проте коли ФБР стане відомо, що ви дали повну свободу дій Hipo Вулфу, то воно, можливо, трохи вгамується. Так і поясніть своєму адвокатові. Я не кажу, що у ФБР усі ставляться до Вулфа святобливо — для тієї контори взагалі немає нічого святого, однак вони знають про нього чималенько. Кінець кінцем гонорар має визначити він, і ця умова все виправдує. Адже в листі стоїть: «… якщо ви досягнете бажаних для мене наслідків…» Отже, ви самі вирішите, чи досягне Вулф того, що ви хочете. Виходить, зараз ви не підписуєте чека, у якому не проставлено цифри. Адвокат не може не погодитися з цим листом.

Місіс Бранер прочитала листа втретє, потім утупилася своїми темно-карими очима в мене.

— Ні, я не можу цього зробити. Мої адвокати не знають, що я була в Hipo Вулфа. Мого вчинку вони не схвалять. Про це не знає ніхто, крім міс Дакос.

— У такім разі, ми не знаємо, як діяти далі. — Я звів руку. — Послухайте, місіс Бранер. Містер Вулф навряд чи візьметься виконувати ваше доручення, не маючи на руках такого паперу. А що, коли обставини зміняться і вам забагнеться кинути все й залишити його виплутуватись самого? Що, коли ви спробуєте ухилитися від справи, для якої його найняли, і зажадаєте повернути аванс?

— Я цього не зроблю, містере Гудвін. Я не з полохливих.

— Гаразд. Тоді підпишіть.

Місіс Бранер подивилася на листа, потім на мене, тоді знов на листа і нарешті на міс Дакос.

— Ось що, Capo, — промовила вона, — зніміть копію.

— Копія в мене є, — сказав я і подав їй ще один аркуш.

Господи, вона заходилася читати ще й другий примірник! Видно, добре ж її вимуштрував чоловік чи адвокати після його смерті. Нарешті місіс Бранер узяла зі столу ручку, підписала перший примірник, і я забрав його собі.

— То містер Вулф тому й хотів, щоб ви зайшли до мене сьогодні вранці? — запитала вона.

— Почасти, — кивнув я головою. — Він хотів також, щоб міс Дакос мені розповіла, як за нею стежать, і я про все в неї розпитав. А вчора я бачив за вами «хвоста». Коли ви сіли в свою машину й поїхали, за вами рушила ще одна машина, майже впритул, номер я записав. У машині сиділо двоє чоловіків, з ФБР. Вони намагаються дати вам зрозуміти, що за вами стежать. Тепер ми, певно, не матимемо чого ні запитати у вас, ні сказати вам, доки чогось не станеться. Але все може скоїтися, і нам треба про дещо домовитись. Адже ви читали ту книжку і розумієте, що означає ставити «жучка». Ви не знаєте, чи є в цій кімнаті «жучок»?

— Не знаю. Я, звичайно, думала про це, і ми кілька разів оглянули кімнату. Але я не певна. Адже для цього вони мали б сюди проникнути, правда? Проникнути і щось тут умонтувати?

— Звичайно, якщо електрониики не вигадали чогось нового. Але навряд. Не хочу надавати цьому особливого значення, місіс Бранер, і все ж не думаю, що в цьому будинку можна скрізь розмовляти спокійно, не боячись, що вас підслуховують. Надворі холодно, але трохи подихати свіжим повітрям вам не завадить. Як ви — не проти?

Вона похитала головою.

— Ох, містере Гудвін! І це в моєму власному домі! Гаразд. — Вона підвелася. — Зачекайте на мене тут. Місіс Бранер вийшла. Сара Дакос усміхнулася до мене.

— Але ж вам можна було б зійти нагору, — зауважила вона. — Крізь стіни чи навіть крізь замкову щілину я нічого не почую.

— Невже? — Я оглянув її з голови до п'ят, радий, що для цього випала слушна нагода. Дивитись на неї було вельми приємно. — А може, ви маєте при собі апарати для підслуховування? Є, правда, один спосіб це перевірити. Та він, боюсь, вам не сподобається.

— А звідки ви знаєте, що не сподобається? — знов усміхнулась вона своїми карими очима.

— Я добре знаю людську натуру. Ви належите до людей делікатних. Адже не підійшли ж ви до того чоловіка, що стежить за вами, і не спитали, як його звати й що йому треба.

— Гадаєте, я повинна була це зробити?

— Я так не гадаю. Але ж ви цього й не зробили. Дозвольте поцікавитись: ви танцюєте?

— Іноді.

— Якщо ви потанцюєте зі мною, я знатиму про вас більше. Не хочу цим сказати, що дізнаюся, чи працюєте ви на ФБР. Бо якби воно мало в цьому домі свого агента, йому не треба було б ходити назирці за місіс Бранер та її сім'єю. Єдина причина, чому я…

У дверях з'явилася наша клієнтка. А я навіть не почув її кроків! Це погано. Міс Дакос, певна річ, дівчина приваблива, але ж не настільки, щоб, захопившись розмовою з нею, стати глухим. Отже, висновок напрошується тільки один: я ще не поринув у роботу весь, із головою, а це нікуди не годиться.

Коли я рушив слідом за місіс Бранер через передпокій, зуби в мене були міцно стиснуті. Чоловік у чорному відчинив перед нами ґратчасті двері, вхідні я штовхнув сам, і ми опинилися на колючому січневому вітрі. Ми пішли у східному напрямку, в бік Парк-авеню, і на розі зупинилися.

— Краще поговоримо стоячи, — запропонував я. — По-перше, умовимося про термінову зустріч, якщо буде потреба. Передбачити все наперед годі й думати. Може, нам з містером Вулфом навіть доведеться вибратись із його будинку і десь переховуватись. Коли вам по телефону чи ще якось — байдуже як — повідомлять, що «тарталетки скисли», відразу йдіть до «Черчілль-отелю» і знайдіть чоловіка на ім'я Вільям Коффі. Він там у них домашній детектив, — одне слово, заступає офіцера служби безпеки. Можете робити це відкрито. Він вам або щось перекаже, або передасть. Отже, «тарталетки скисли», «Черчілль-отель», Вільям Коффі. Запам'ятайте. Нічого не записуйте.

— Гаразд. — Місіс Бранер насупилась. — Гадаю, ви маєте підстави довіряти тому чоловікові?

— Так. Якби ви краще знали містера Вулфа й мене, то про це не питали б. Ви все запам'ятали?

— Так. — Місіс Бранер підняла комір і щільніше загорнулася в хутро — цього разу не соболине, а якесь інше.

— Гаразд. А тепер — як знайти нас, якщо буде потреба повідомити нам щось віч-на-віч. Зайдете в телефонну будку, наберете номер містера Вулфа й, хоч би хто відповів, скажете: «Фідо занедужав». Більш нічого. І повісьте трубку. Зачекайте дві години, а тоді йдіть до Вільяма Коффі. Це, звичайно, на випадок розмови, якої ФБР чути не повинне. Про те, що воно вже зробило чи знає, можна говорити по телефону. Отже, «Фідо занедужав».

Місіс Бранер все ще стояла насуплена.

— Але ж вони знатимуть про Вільяма Коффі після першого ж мого візиту до нього!

— Його послугами ми скористаємося, певно, тільки один раз. Полиште це на мене. По суті, місіс Бранер, тепер ви стоятимете від усього цього осторонь. Ми працюватимемо на вас, а не проти вас чи разом з вами. Може, нам навіть узагалі не треба буде бачитися з вами. Все, про що ми умовились, — тільки про всяк випадок. Але є таке, про що нам треба знати вже тепер. Ви сказали, нібито прийшли до містера Вулфа і дали йому чек на шестизначну суму тільки через те, що вас дратують. Звісно, ви жінка дуже багата, і все ж повірити вашим словам нелегко. Певно, є щось таке — це неважко припустити, — що стосується вас чи когось із вашої сім'ї, і вам не хотілося б, аби воно випливло на поверхню, і ви боїтеся, що ФБР це розкопає. Якщо так, ми повинні знати — не саму суть справи, а наскільки вона серйозна. Вони що, підкопуються?

Налетів порив вітру, місіс Бранер нахилила голову і згорбилась.

— Ні, — нарешті озвалась жінка, але вітер відніс її голос, і вона повторила гучніше: — Ні.

— Але від них можна, звичайно, сподіватися чого завгодно.

Місіс Бранер пильно подивилася на мене, але колючий вітер змусив її примружитись.

— Не варто говорити про це, містере Гудвін, — мовила вона. — Мабуть, у кожної сім'ї є свої… є щось своє. Я, звісно, не усвідомлювала всього ризику, коли розсилала ту книжку, однак розіслала, і не шкодую про це. Наскільки я знаю, вони ні до чого не докопуються. Поки що ні.

— І це все, що ви хочете сказати?

— Все.

— Гаразд. Якщо захочете розповісти більше, ви знаєте, що треба зробити. То що там скисло?

— Тарталетки.

— Хто занедужав?

— Фідо.

— Як звати того чоловіка?

— Вільям Коффі. «Черчілль-отель».

— Непогано. А тепер вам пора додому, у вас уже почервоніли вуха. Ми з вами, мабуть, іще побачимось, тільки сам бог знає коли.

Місіс Бранер торкнула мене за руку:

— Що ви збираєтесь робити?

— Придивлятися. Ходити. Вивідувати.

Вона хотіла була сказати ще щось, але, видно, передумала, повернулась і попростувала до будинку. Я зачекав, поки вона зникла у дверях, і рушив у західному напрямку. Йдучи вулицею, я не мав особливої потреби роззиратися навкруги, отож поглядав тільки на авто, що стояли край тротуару. Неподалік від Медісон-авеню я побачив машину з двома типами на передніх сидіннях. Я став. Вони, як їх і вчать у Вашінгтоні, вдали, ніби навіть не дивляться на мене. Я ступив кілька кроків назад, дістав записник і занотував номер машини. Коли вони діють відкрито, то чом би й мені не зробити так само? Ті двоє все ще не повертали в мій бік голів, і пішов далі.

Завертаючи на Медісон-авеню, я не завдав собі клопоту перевірити, чи йде за мною «хвіст», бо напередодні ввечері умовився по телефону-автомату з одним знайомим таксистом на ім'я Ел Голлер. Мій годинник показував одинадцяту годину тридцять п'ять хвилин, отож часу я мав удосталь і дорогою частенько спинявся позазирати у вітрини магазинів.

На розі Шістдесят п'ятої вулиці я зайшов до аптеки-закусочної, сів біля входу й замовив сандвіч із солониною та житнім хлібом і склянку молока. У Вулфа солонини з житнім хлібом ніколи не подають. Впоравшись із цим, я ще попросив шматок яблучного пирога й кави. О дванадцятій двадцять сім, допивши другу чашку кави, я повернувся на обертовому стільчику і став дивитись у вікно. О дванадцятій тридцять одна перед аптекою зупинилося коричнево-жовте таксі, і я рішуче — хоч і не так швидко, як хотілося, бо до дверей поперед мене саме йшла якась жінка, — рушив до виходу. Я випередив жінку, вийшов і сів у машину. Ел виставив знак «зайнято», почепив прапорець, і ми поїхали.

— Сподіваюся, не «фараони»? — спитав через плече Ел.

— Та ні, — відповів я. — Бедуїни на верблюдах. Покрутись трохи по вулицях. Потерпати особливо нема чого, але сьогодні я хочу мати розв'язані руки. — Вибачай, що сяду до тебе спиною.

Я обернувся всім тілом назад і почав стежити за вулицею. Через десять хвилин і шість поворотів я переконався, що «хвоста» нема, отож звелів Елові їхати на ріг Першої авеню і Тридцять шостої вулиці. Там я заплатив йому десятку і сказав, щоб через двадцять хвилин, якщо я не повернуся, він їхав собі геть. Звичайно, йому вистачило б і п'ятірки, але наша клієнтка від цього не збідніє, а нам Ел іще, мабуть, стане в пригоді. І не раз! Я пройшов півтора квартали і завернув до будинку, якого три роки тому тут іще не було, поглянув на покажчик у вестибюлі й, вичитавши, що фірма «Еверс Електронік Інкорпорейтід» міститься на дев'ятому поверсі, ввійшов до ліфта.

Фірма займала цілий поверх. У приймальні одразу ж біля ліфта стояв стіл секретаря, а за ним замість дівчини, як звичайно, сидів широкоплечий здоровило з квадратним підборіддям і непривітним поглядом. Я підійшов до нього й сказав:

— Будь ласка, повідомте про мене містерові Андріану Еверсу. Мене звуть Арчі Гудвін.

Здоровило цьому не повірив. Та він, мабуть, не повірив би навіть тоді, якби я був сказав, що сьогодні шосте січня.

— Ви з ним умовлялися? — спитав секретар.

— Ні. Я працюю в Hipo Вулфа, приватного детектива. У мене є деяка інформація, що може зацікавити містера Еверса.

Здоровило знов не повірив.

— Ви сказали, у Hipo Вулфа?

— Саме так. Заприсягтися на біблії?

Не виказуючи ніяких емоцій, здоровило взяв трубку, сказав по телефону кілька слів, вислухав відповідь і, поклавши трубку, промовив:

— Заждіть тут.

Після цього він підвів голову і втупився в мене поглядом — видно, прикидав, чи важко буде зі мною впоратись. Щоб показати свою байдужість, я відвернувся і став розглядати фотографію на стіні — незграбна триповерхова будівля з написом: «Електронний завод Еверса в Дейтоні». Я вже майже закінчив лічити вікна заводу, коли двері відчинились і з'явилася жінка. Вона назвала моє ім'я і сказала йти за нею. Ми перетнули вестибюль, завернули в коридор і підійшли до дверей з табличкою: «Містер Еверс». Жінка розчинила переді мною двері, і я ввійшов, а вона залишилася за порогом.

Еверс сидів за письмовим столом, що стояв між двома вікнами, і жував сандвіч. Я ступив два кроки, зупинився її вигукнув:

— О, даруйте, але я зовсім не хотів перебити вам ленч!

Не перестаючи жувати, вік почав розглядати мене крізь окуляри без оправи. Еверс мав невеличке пещене лице — з тих, що й не запам'ятаєш, поки не докладеш зусиль. Проковтнувши, він надпив каву з паперової склянки і сказав:

— Мені завжди хто-небудь перебиває. Що ви там сказали про Hipo Вулфа та інформацію? Яку інформацію ви маєте на увазі? — Він знов відкусив сандвіч з білим хлібом.

Я підійшов до крісла біля столу й сів.

— Може, ви вже її й маєте. Це пов'язано з урядовим замовленням…

Еверс пережував, проковтнув і спитав:

— A Hipo Вулф що — виконує замовлення уряду?

— Ні, він виконує замовлення однієї приватної особи. Його клієнта цікавить той факт, що після перевірки політичної благонадійності одного з ваших службовців уряд анулював чи незабаром анулює замовлення вашій фірмі. Певна річ, таким фактом може зацікавитися й громадськість, і…

— Хто цей клієнт?

— Я не можу його назвати. Справа конфіденційна, і…

— Це людина, зв'язана з нашою фірмою?

— Ні. В жодному разі. Як я вже сказав, містере Еверс, справа тут стосується громадських інтересів, і ви розумієте чому. Коли під приводом перевірки громадян на політичну благонадійність порушуються їхні особисті й майнові права, то справа перестав бути приватною. Клієнта містера Вулфа турбує саме цей бік питання. Все, що ви мені повідомите, матиме суто конфіденційний характер і буде використано лише з вашої згоди. Звичайно, ви не бажаєте втрачати контракту — як ми знаємо, досить солідного, — однак як громадянин не станете миритися з таким беззаконням. На думку клієнта містера Вулфа, в цьому й полягає суть питання..

Еверс відклав сандвіч і втупився в мене очима.

— Ви сказали, що маєте якусь інформацію. Що це за інформація?

— Бачте, ми гадали, що ви, можливо, ще не знаєте про анулювання контракту.

— Про це знають сотні людей. Що ще?

— Очевидно, причиною анулювання було те, що під час перевірки політичної благонадійності віце-президента вашої фірми стали відомі деякі факти з його особистого життя. У зв'язку з цим постає двоє запитань: наскільки вірогідні ці так звані «факти» і як вони впливають на благонадійність віце-президента й вашої фірми? Може, з ним чи з вами вчинили несправедливо?

— Що ще?

— Все. Гадаю, досить і цього, містере Еверс. Якщо ви не бажаєте розмовляти про це зі мною, поговоріть з самим містером Вулфом. А якщо ви нічого не знаєте про його становище і репутацію, довідайтесь. Він доручив мені дати вам ясно зрозуміти, що коли ви дістанете вигоду з того, що він робить, то він не має наміру вимагати від вас компенсації. Клієнта містер Вулф не шукає, клієнта він має.

Містер Еверс похмуро дивився на мене.

— Я нічого не розумію. Той клієнт — газета?

— Ні.

— Журнал? «Тайм».

— Ні. — Тут я вирішив трохи перевищити надані мені повноваження. — Я можу тільки сказати, що це приватна особа, яка вважає, що ФБР зловживає своїми правами.

— Я вам не вірю. І взагалі все це мені аж ніяк не до вподоби! — Він натис кнопку на столі. — Ви що — з ФБР?

Я відповів «ні» і хотів був додати ще щось, але цієї миті двері відчинились, з'явилася жінка, яка привела мене сюди, і Еверс різко їй наказав:

— Міс Бейлі, проведіть цього добродія! До ліфта.

Я спробував заперечити і сказав, що якби він обговорив справу з Hipo Вулфом, то найгірше, що могло б статися, — це втрата урядового замовлення, а воно, видно, вже й так утрачене, і якщо, мовляв, і є шанси його зберегти…

Але Еверс простяг руку до ще однієї кнопки на столі, і з виразу його обличчя я зрозумів, що розмовляти далі нема рації. Ні, тут мені робити більше нічого. Я підвівся і в супроводі жінки вийшов з кабінету. Але в приймальні мені довелося ще раз переконатись, який нещасливий був для мене цей день. Тільки-но я рушив з кімнати, як двері ліфта розчинились і назустріч мені ступив чоловік, незнайомцем якого аж ніяк не назвеш. Десь рік тому, працюючи над однією справою, я мав до діла з агентом ФБР на ім'я Моррісон. Це й був він. Наші погляди зустрілися. Подаючи руку, Моррісон вигукнув:

— Отакої! Хіба Ніpo Вулф уже застосовує електроніку?

Я по-дружньому потис йому руку й вискалив зуби:

— О, ми теж намагаємось не відставати від людей. Маємо намір поставити «жучки» в одному будинку на Шістдесят дев'ятій вулиці^[3]. — Я підступив до ліфта й натис кнопку. — Ось я й ознайомився тут з останніми новинками.

Ввічливо усміхнувшись, Моррісон відповів, що тепер їм, певно, доведеться перемовлятись на службі кодом. Цієї миті двері ліфта розсунулись, я ввійшов у кабіну, і двері зачинилися. Так, день видався справді нещасливий. Особливого значення це, звичайно, не мало — адже з Еверсом у мене однаково нічого не вийшло. Проте невдача нікого не тішить, а як нам зараз потрібна була вдача, знав тільки господь бог.

Я вийшов на вулицю і попростував до житлових кварталів. Я важко ступав по твердому тротуару, а не летів на крилах успіху.

Минуло більше двадцяти хвилин, і Ел, звісно, поїхав. Проте о тій порі таксі на Першій авеню було скільки завгодно. Я підкликав одне з них і назвав водієві адресу.

4

Увечері тієї середи, за чверть до одинадцятої, виснажений і зневірений, я піднявся сходами на ґанок нашого старого цегляного будинку і натис кнопку. Зсередини двері були на ланцюжку, тож відімкнути їх я не міг. Мені відчинив Фріц. Він спитав, чи не підігріти качку, але я буркнув, що не треба. Скинувши пальто й капелюха, я рушив до кабінету, де за письмовим столом сидів отой розгодований геній, зручно вмостившись у кріслі, спеціально зробленому для його туші вагою в одну сьому тонни; в руках його знову була книжка Лінкольна Барнета «Скарби нашої мови», поруч на таці стояла пляшка пива й склянка. Я підійшов до свого столу, крутнув крісло й сів. Я знав: поки Вулф не дочитає абзаца, він на мене й не гляне.

Так воно й сталося. Вулф навіть стромив у книжку закладку — тоненьку золоту стрічечку, подаровану йому кілька років тому одним клієнтом, який не міг дозволити собі розкоші користуватися нею, — і нарешті відклав книжку.

— Ви, звичайно, вечеряли? — промовив він.

— Ні, не вечеряв. — Я закинув ногу на ногу. — Даруйте, що погойдую ногою. Я з'їв щось жирне, забув навіть що, в якійсь забігайлівці у Бронксі. Це було…

— Фріц розігріє качку, і…

— Ні, не треба. Я вже йому сказав. Сьогодні був найпаскудніший день у моєму житті, отож я хочу бодай дожити його по-людському. Спершу я про все вам розкажу, а тоді вже піду спати й перетравлювати оту жирну гидоту. По-перше…

– К бісу, спочатку ви повинні попоїсти!

— А я кажу — ні. По-перше, щодо нашої клієнтки…

І я до слова розповів Вулфові про свою розмову з місіс Бранер, а також про все інше, не забувши згадати й про двох типів у машині, номер якої я записав. Насамкінець я висловив кілька власних міркувань, а саме: 1. Нема рації марнувати час, з'ясовуючи, кому належить та машина. 2. Сару Дакос слід, мабуть, викреслити зі списку підозрілих чи принаймні залишити на потім. 3. Хай навіть за сім'єю Бракерів і водяться якісь брудні справи, — поки що наша клієнтка ніякого розголосу не боїться. Після цього я встав і простяг Вулфові підписаного місіс Бранер листа. Але він лише мимохідь глянув на нього і звелів сховати в сейф.

Потім я докладно розповів про свій візит до Еверса і, звичайно ж, про зустріч із Моррісоном. Я висловив глибоке переконання, що вчинив неправильно, мені слід було заявити Еверсові, нібито ми маємо секретну інформацію, якої він не має і ніде не дістане, і, коли він заплатить, ми докладемо зусиль, щоб те замовлення не анулювали. Певна річ, це було б досить ризиковано, однак, може, викликало б Еверса на відвертість.

Вулф похитав головою і сказав, що це зробило б нас занадто вразливими. Я підвівся, обійшов його стіл, узяв з полиці словник, розгорнув і, знайшовши потрібну сторінку, вернувся до свого крісла.

— Перше значення: «Сприйнятливий, чутливий до подразнення», — прочитав я. — Друге: «Який має здатність нервово збуджуватись…» Ось що означає слово «вразливий». Це правда, знайти кого-небудь вразливішого від нас із вами нараз нелегко. Але дозвольте мені завершити свій звіт за донь. Усю другу половину дня я згаяв на пошуки Ернста Мюллера — його звинуватили у використанні державного транспорту для перевезення краденого майна, а тепер випустили на поруки. І знаєте, цей поводився ще гірше за Еверса! Йому спало на думку вдарити мене, кулаком, до того ж він був не сам, отож мені довелось відреагувати. Може, я навіть переламав йому руку. Далі…

— Ви не постраждали?

— Ні, постраждали тільки мої почуття. Далі, з'ївши тієї жирної гидоти, я вирушив на пошуки Джулії Фенстер, яку нібито заарештували за сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві, засудили, а тоді виправдали. Я згаяв на неї цілий вечір, але знайшов кінець кінцем тільки її брата. А цей — о, цей виявився хіба ж такою птицею! Ніхто ще не марнував так дня. Сьогодні я поставив рекорд. А ці ж три справи ми вибрали як найпевніші. Я просто-таки згораю від нетерплячки дістати від вас програму на завтра. Я покладу її собі під подушку.

— Тут трохи винен і ваш шлунок, — кинув Вулф. — Ну, коли не качку, то, може, хоч яєчню?

— Ні.

— Тоді ікру. У нас є фунт свіженької.

— Слухайте, Вулфе, ви ж бо збіса добре знаєте, як я люблю ікру! Але сьогодні я не допущу такої наруги над нею.

Вулф налив пива, зачекав, поки трохи осіла піна, випив, облизав губи і втупився в мене поглядом.

— Арчі, — промовив він нарешті, — ви хочете примусити мене повернути аванс?

— Ні. Я розумію, що з цього в мене нічого не вийде.

— Тоді ви даремно гаєте час на балачки. Ви добре знаєте: ми взялися до роботи, яка, логічно міркуючи, безглузда. Такого висновку ми дійшли обидва. Дуже малоймовірно, щоб котресь із повідомлень містера Коуена стало нам у пригоді, однак надія все ж таки є. Випадок може відіграти роль у будь-якій справі, а цього разу ми повністю залежимо від випадку. Ми залежимо від ласки долі. Ми можемо тільки викликати події, але не керувати ними. На завтра я не маю ніякої програми, все залежить від наслідків сьогоднішніх заходів. Ви ще самі напевно не знаєте — марно минув цей день чи ні. Можливо, дещо з того, що сьогодні зроблено, примусить кого-небудь діяти. Це може статися завтра, а може, й наступного тижня. Зараз ви стомлені голодні. Сто чортів, та повечеряйте ж нарешті! Я похитав головою.

— То все ж таки, що там у нас на завтра?

— Поговоримо про це вранці, не зараз. — І Вулф розгорнув книжку.

Я встав, штурхонув ногою крісло, узяв зі столу листа й сховав у сейф, потім пішов на кухню і налив собі склянку; молока. Фріц уже ліг спати. Збагнувши, що випити молоко було б не меншою наругою над ним, ніж над ікрою, якби її з'їсти, я вилив його назад у пакет, дістав чисту склянку та пляшку віскі «Рудий дід», налив з півсклянки і зробив чималий ковток. Присмак жиру в роті зник. Після цього я перевірив, чи замкнено чорний хід, допив віскі, сполоснув обидві склянки і, піднявшись до своєї кімнати, перевдягнувся в піжаму та пантофлі.

Спершу я вирішив узяти ковдру з електрогрілкою, але потім передумав. Зрештою, не завжди ж чоловікові спати в тепленькій постелі! Зі свого ліжка я взяв тільки подушку, а простирадла й ковдру дістав із стінної шафи у передпокої. Згрібши все в оберемок, я спустився вниз, ввійшов до кабінету, познімав валики з кушетки й заходився стелити. Коли я вже розгортав ковдру, почувся Вулфів голос:

— Сумніваюся, чи це потрібно.

— А я ні. — Я розіслав ковдру, зверху ще одну і обернувся до Вулфа. — Адже ви самі читали ту книжку. Коли фебеерівцям щось треба, вони не зволікають. Шафа з матеріалами — це для них завиграшки. Та, зрештою, і сейф…

— Ще чого! Ви перебільшуєте. Зламати сейф у будинку, де живуть люди?!

— Вони такого й не подумають робити, це для них далеке минуле. Вам слід прочитати деякі книжки з електроніки. — Я підібгав під ноги ковдру.

Вулф відсунув крісло, підвівся, сказав мені «добраніч», і пішов, прихопивши з собою «Скарби нашої мови».

У четвер уранці я сподівався, що Вулф перекаже мені через Фріца, який носив йому сніданок нагору, зайти до нього й дістати вказівки. Але Вулф мене не покликав. Отже, до одинадцятої він з оранжереї не вийде, і я вирішив поки що поробити свої справи. До десятої я впорався з ними — відніс до передпокою постільну білизну, поснідав, переглянув «Таймс», розпечатав пошту й склав її під прес-пап'є на столі Вулфа, а також пояснив дещо Фріцові. Однак Фріца мої пояснення аж ніяк не вдовольнили. Він ще добре пам'ятав — як, зрештою, і ми з Вулфом, — ту ніч, коли з кулеметів, поставлених на даху через дорогу, були розбиті сотні шибок в оранжереї і загинули тисячі орхідей. І коли Фріц почув, що я ночував не в своїй кімнаті, вікна якої виходять на Тридцять п'яту вулицю, а в кабінеті, він вирішив, що та ніч може повторитись. Я спробував переконати його, що в кабінеті я сторожував, а не ховався, однак Фріц мені не повірив і так про це й сказав.

Коли я покінчив з поштою, у мене ще лишалося трохи часу, і його треба було якось згаяти. Фріцові подзвонив власник рибної крамниці, і я став прислухатися до їхньої розмови, проте ніяких підозрілих звуків у трубці не почув, хоч телефон, звичайно, й підслуховували. Молодці техніки! Так, сучасна наука досягла високого рівня — кожен може робити що завгодно, і ніхто до пуття не знає, що за чортівня діється довкола.

Я дістав із шухляди записник і почав ще раз переглядати інформацію Лона Коуена, продумуючи можливі варіанти. Всього я занотував чотирнадцять пунктів, але принаймні п'ять із них були цілком безнадійні. З решти дев'яти ми вчора випробували три, однак нічого не вийшло. Залишалося, отже, шість, і я ретельно, один по одному їх обмірковував. Я вже спинився на думці, що найповніший чи принаймні найменш неповний той, котрий стосується однієї співробітниці державного департаменту, спочатку звільненої, а потім поновленої на роботі, і вже простяг був руку по вашінгтонський довідник, щоб знайти номер її телефону, коли пролунав дзвінок у двері.

Простуючи передпокоєм до вхідних дверей поглянути крізь шибки, хто там, — скло було поляроїдне, — я сподівався побачити чужого чоловіка чи й двох. Сказати б, лобова атака. Міг прийти й Моррісон. Але на ганку я угледів добре знайому постать лікаря Волмера, який жив і приймав в одному з сусідніх будинків. Я відчинив і, простягуючи руку, щоб узяти лікарів капелюх, пожартував:

— Якщо ви шукаєте пацієнтів, містере Волмер, то дзвоніть в інші двері!

Однак лікар капелюха не скинув.

— Пацієнтів у мене й так надто багато, Арчі. Тепер усі хворіють. Але кілька хвилин тому мені подзвонили по телефону й попросили дещо вам переказати. Дзвонив чоловік, він себе не назвав. Просив переказати вам особисто. О пів на дванадцяту, а як зможете, то й раніше, ви повинні бути в двісті чотирнадцятій кімнаті «Вестсайд-отелю» на Двадцять третій вулиці. І подбайте, щоб не привести за собою «хвоста».

Я здивовано звів брови;

— Оце-то новина!

— Я теж так думаю. А ще він сказав, що ви попросите мене тримати язика за зубами.

— Це правда. Тому ж ви, бачу, й говорите якось наче крізь зуби. — Я глянув на годинник: без тринадцяти хвилин одинадцята. — Що він іще сказав?

— Нічого. Попросив переказати тільки це. Але спершу запитав, чи зможу я сам зайти до вас і побачитися з вами особисто.

— «Вестсайд-отель», кімната номер двісті чотирнадцять?

— Саме так.

— Який у нього був голос?

— Не дуже привітний, не високий і не низький. Одне слово, нічого особливого. Звичайний чоловічий голос.

— Гаразд, лікарю, велике спасибі. Якщо вам не важко, зробіть нам іще одну ласку. Ми саме ведемо одну дуже хитромудру справу, а вас, мабуть, бачили, коли ви сюди йшли. Може, комусь закортить знати, чого ви сюди приходили. То якщо вас хто-небудь спитає…

— Я скажу, нібито ви подзвонили мені й попросили прийти подивитися, що у вас із горлом.

— Ні, так ми з вами припустилися б двох помилок. По-перше, той чоловік однаково довідався б, що з моїм горлом нічого не сталося, а по-друге, — що я вам не дзвонив. Наш телефон підслуховують. І коли вони дізнаються, що ми одержуємо через вас повідомлення, ваш телефон теж підслуховуватимуть.

— Господи! Але ж це незаконно!

— Тим більш цікаво. Отож коли вас запитають, чого ви сюди приходили, можете обуритись і заявити, що це не їхнє собаче діло, або виявіть люб'язність і скажіть, що приходили поміряти кров'яний тиск у Фріца… Хоча ні, адже ви не прихопили з собою ніяких приладів. Ви приходили…

— Я приходив до Фріца взяти рецепт приготування креветок по-бургундському. Це мені більш до вподоби і до моєї роботи не має стосунку. — Волмер рушив до дверей. — Їй-богу, Арчі, справа у вас, бачу, таки хитромудра!

Заперечувати я не став, ще раз подякував лікареві, а він попросив переказати вітання Вулфу. Я причинив за ним двері, однак ланцюжка не накинув, бо збирався скоро йти з дому. Потім зайшов на кухню і сказав Фріцові, що хвилину тому він дав лікареві Волмеру рецепт приготування креветок по-бургундському. Після цього я подзвонив з кабінету по внутрішньому телефону до оранжереї — в те, що можна підслуховувати й внутрішній телефон, я не вірю. Вулф узяв трубку, і я доповів йому про візит лікаря Волмера. Він щось буркнув, а тоді спитав:

— Що ви про все це думаєте?

— Анічогісінько. Але це не ФБР. Нащо це їм здалося? А може, після вчорашніх наших заходів хтось уже заворушився?.. Скажімо, Еверс, або міс Фенстер, чи навіть Мюллер. Які будуть розпорядження?

Вулф тільки пхекнув і поклав трубку, і я, щиро кажучи, сам на це напросився.

Дорогою до готелю мені ще належало виявити «хвоста» й позбутися його, а на все це потрібен час, і я, щоб не спізнитися, мав поспішати. Крім того, не слід забувати й про те, що Ернст Мюллер — хоч у це й не дуже вірилось, — можливо, образився за свою переламану руку й вирішить зі мною поквитатися. Отож я дістав з шухляди кобуру, пістолет «морлі» калібру 0,38^[4], зарядив його, вклав у кобуру й почепив її на плече під піджак. Проте могла виникнути потреба і в іншій зброї. Я відімкнув сейф і взяв з нашого резерву тисячу доларів потертими десятками й двадцятками. Звичайно, можна було сподіватися всього — наприклад, появи фотографії, де я красуюсь у товаристві голої жінки чи й біля трупа або ще бозна-чого, але з такого становища я виплутуватимусь уже після того, як у нього потраплю.

Коли я вийшов з дому, була за хвилину одинадцята. Не озираючись, я попростував до аптекарського магазину на розі Дев'ятої авеню. В телефонній будці я набрав номер гаража на Десятій авеню, де стояв наш «герон». Машина, власне, належала Вулфу, але користувався нею я. Том Хеллоран, який працював у гаражі вже десять років, довго не брав трубки, однак я все-таки його дочекався і пояснив, що мені треба. Том пообіцяв бути готовим через п'ять хвилин. Та я вирішив, що краще дати йому десять, і ще трохи затримався в магазині біля прилавка з дешевими книжками. Потім вернувся на Тридцять п'яту вулицю, поминув наш цегляний будинок, завернув на Десяту авеню, ввійшов до гаража й рушив до «герона», що стояв із запущеним двигуном. Том уже сидів за кермом. Я забрався на заднє сидіння, скинув капелюх, згорнувся калачиком на самій підлозі, і машина поїхала.

Ногам у цій фордівській моделі досить просторо, однак для цілого чоловіка шести футів на зріст, якого досвідченим акробатом аж ніяк не назвеш, місця внизу, звичайно, замало. Тож мені довелося досить скрутно. Хвилин через п'ять мені закралася підозра, що Том так різко гальмує і кидає машину на поворотах тільки для того, аби випробувати мої кості. Але я поклав собі триматися до останку, У мене вже геть потерпли ноги, а ребра, здавалося, ось-ось не витримають, коли Том ушосте різко загальмував і нарешті сказав:

— Усе гаразд, старий! Ми самі.

— Тепер виколупуй мене звідси ломом, сто чортів!

Том засміявся.

Я ледве вивільнив голову й плечі, схопився за спинку сидіння, якось сів і надів капелюх. Ми стояли на розі Двадцять Третьої вулиці й Дев'ятої авеню.

— Ти певен? — спитав я.

— Цілком. На всі сто процентів.

— Чудово. Тільки іншим разом бери санітарну машину. На підлозі знайдеш у кутку шматок мого вуха. Візьмеш на згадку про мене.

Я вийшов з машини. Том запитав, чи потрібен буде сьогодні мені ще, а я відповів, що ні й що я віддячу йому пізніше, і він поїхав.

«Вестсайд-отель» гадючником не був, хоч багато хто називав його саме так. Очевидно, він мав погану славу, бо його фасад і вестибюль не бачили ремонту вже кілька років. Ввійшовши до готелю і ні на що й ні на кого не звертаючи уваги, зокрема й на лисого коридорного, я ступив до ліфта і натис кнопку. Коли ліфт зупинивсь, я прочитав на ближніх дверях номер кімнати і зауважив, що моя рука мимоволі ковзнула під піджак і торкнулась пістолета. Я всміхнувся. Якщо мене жде Дж. Едгар Гувер, йому, певно, доведеться шануватися, а то дістане кулю.

Кімната номер двісті чотирнадцять містилася посередині коридора, ліворуч, і була замкнена. Мій годинник показував одинадцяту годину тридцять три хвилини. Я постукав. Почулися кроки, двері відчинились, і я від подиву аж очі витріщив. Переді мною було червоне кругле обличчя і дебела постать інспектора Кремера з відділу вбивств поліції південної частини міста!

— Ви досить пунктуальні, — буркнув він. — Заходьте.

Кремер відійшов убік, і я переступив поріг.

У мене такий натренований зір, що, не отямившись іще від подиву, я вже машинально окинув поглядом кімнату: двоспальне ліжко, комод із дзеркалом, двоє крісел, стіл із бюваром, який давно пора замінити, відчинені двері до ванної. Та ледве встиг покласти пальто й капелюх на ліжко, як знову вражено застиг: одне з крісел без билець було підсунуте до столу, а. на столі лежав… пакет молока і стояла склянка! Боже мій, таж Кремер купив це молоко для мене! Я не ображусь, якщо ви не повірите мені. Я й сам не повірив своїм очам, але це було так.

Кремер підійшов до другого крісла — того, що з бильцями, — сів і запитав:

— Ви прийшли без «хвоста»?

— Звичайно. Вказівки я виконую завжди!

— Сідайте.

Я сів у крісло біля столу. Кремер не спускав з мене своїх сірих очей.

— Вулфів телефон прослуховується?

Я звів на нього очі, і наші погляди зустрілися.

— Слухайте, Кремере, — сказав я, — ви самі збіса добре це знаєте. Якби мені сказали назвати сотню людей, які могли б мене тут чекати, вас би серед них я не згадав. Це для мене молоко?

— Для вас.

— Тоді ви з глузду з'їхали. Ви не той інспектор Кремер, якого я добре знаю, і тепер я не уявляю, що мені робити. Чого це вас так цікавить, чи прослуховується наш телефон?

— Бо я не люблю ускладнювати вже й так досить складних речей. Я люблю простоту. Мені кортить знати, чи міг би я подзвонити вам додому й запросити вас сюди.

— О, подзвонити ви, звичайно, могли б, але тоді я б запропонував краще пройтися.

Він кивнув головою.

— Гаразд. Я маю намір дещо у вас спитати, Гудвіне. Мені відомо, що Вулф зчепився з ФБР, і я хочу знати, в чім річ. Я хочу знати геть усе. Навіть якщо розповідати доведеться цілий день.

Я похитав головою:

— Це табу, і ви добре це знаєте.

— Табу, дідько б його вхопив?! — вибухнув Кремер. — А те, що я прийшов сюди? А що я тут правлю з вами теревені?! Я гадав, у вас є трохи смальцю в голові! Невже ви не розумієте, що я роблю?

— Не розумію. Я не маю ні найменшого уявлення про те, що ви робите.

— Тоді я вам скажу. Я все добре знаю, Гудвіне. Знаю — мені це належить знати, — що ви з Вулфом іноді стинаєте кути, і я знаю також, що за певні рамки ви не виходите. Так ось, зараз ми тут із вами самі, і я дещо вам скажу. Години дві тому мене викликав до себе комісар поліції. Йому подзвонив Джім Пераццо. Знаєте, хто це такий?

— Звичайно, я маю честь його знати. Директор державної ліцензійної служби штату Нью-Йорк. Бродвей, будинок номер двісті сімдесят.

— Атож, ви не помилились. Але я не хочу тягти сірка за хвіст. ФБР вимагає, щоб Пераццо забрав у вас із Вулфом ліцензії приватних детективів. Пераццо зажадав від комісара всі відомості, які має про вас поліція. А комісар знає, що я вже років зо два підтримую… гм… з вами контакти, і наказав мені подати докладний рапорт. Письмово. Адже вам відомо, що таке рапорт, — усе залежить від того, хто його пише. І перше ніж сісти за рапорт, я хочу знати: що такого зробив чи робить Вулф, чого ФБР не може йому пробачити? Я хочу мати про це повне уявлення.

Якщо вам треба виграти час і зосередитись, дуже добре дати роботу рукам — скажімо, струснути попіл з сигарети чи висякатись. Але я не курю, отож довелося взяти зі столу пакет з молоком, надірвати ріжок і обережно наповнити склянку. Очевидне було одне. Кремер міг подзвонити й викликати мене до себе в кабінет або прийти до Вулфа додому. Проте ні того, ні того він не зробив, маючи підозру, що наш телефон підслуховують, а за будинком стежать. Виходить, Кремер не бажає, щоб ФБР знало про його контакти зі мною, і доклав чимало зусиль, аби влаштувати цю зустріч. Він розповів мені про ФБР, про Пераццо і комісара, а для поліцейського інспектора розмовляти з приватним детективом — це просто ганьба. Отже, Кремер не хоче, щоб у нас забрали ліцензії, а це означає: йому щось гризе душу, і непогано було б довідатись, що саме. За таких обставин, перше ніж розповідати, та ще кому — поліцейському! — слід було б зателефонувати Вулфові й дістати відповідні вказівки. А дана мені Вулфом інструкція на такий непередбачений випадок полягала в тому, що я повинен покладатися на здоровий глузд та власний досвід.

І я вирішив так і зробити. Я відпив трохи молока, поставив склянку на стіл і сказав:

— Ну, коли вже ви дозволяєте собі порушувати інструкції, то я можу зробити це тим більше. Річ у тім…

І я розповів йому всю історію — про візит місіс Бранер, сто тисяч доларів авансу, вечір із Лоном Коуеном, мою розмову з місіс Бранер та Сарою Дакос, про день, згаяний на «Еверс Електронік», Ернста Мюллера й Джулію Фенстер, і про те, як я ночував на кушетці в кабінеті. У подробиці я не вдававсь, але в загальних рисах розказав усе, ще й відповідав раз у раз на запитання Кремера. Коли я закінчив, моя склянка була порожня, а Кремер уже тримав у зубах сигару. Взагалі він сигар не курить, а тільки жує їх — переводить, та й годі.

Нарешті Кремер вийняв з рота сигару й промовив:

— Виходить, ті сто тисяч доларів залишаться, хоч би там що, йому?

Я кивнув головою.

— І чек на моє ім'я. Я про нього згадував?

— Згадували. Вулф мене не дивує. З його шанолюбством… На світі немає нікого й нічого такого, за кого й за що він не взявся б, коли йому заплатять. А ось ви мене здивували. Ви ж бо збіса добре знаєте, що з ФБР не повоюєш. Цього не дозволяє собі навіть Білий дім. Це однаково що тільки ятрити болячку, а не лікувати її. Ви лізете на рожен і своє дістанете. Це ви з'їхали з глузду!

Я знов налив собі молока й відповів:

— Ви маєте рацію. Хоч так подивись, хоч так, а ви маєте цілковиту рацію. Ще годину тому я просто сказав би: «Амінь!» Але, знаєте, тепер я дивлюсь на це діло інакше. Я згадував про те, що сказав учора ввечері містер Вулф? Він сказав, що наші заходи примусять діяти й інших людей. Ось бачите, ФБР уже турбує Пераццо, Пераццо дзвонить комісарові, той дзвонить вам, а ви кличете на конфіденційну розмову мене і пригощаєте молоком, що здається абсолютно неймовірним. А коли могла статися одна неймовірна подія, то може статися й друга. Ви дозволите поставити вам одне запитання?

— Ставте.

— Ви не дуже полюбляєте Hipo Вулфа і, звісно, не любите мене. Чому ж вам хочеться подати комісарові такий рапорт, після якого позбавити нас ліцензій буде нелегко?

— Я цього не казав!

— Пусте! — Я постукав пальцем по пакету з-під молока. — Ось цьому підтвердження! То все ж таки — чому?

Кремер підвівся — мовчки, спокійно, як і годилося в його літах і при його статурі, — підійшов навшпиньки до дверей, різко їх відчинив і вистромив голову в коридор. Очевидно, інспектор, на відміну від мене, не був такий певний, що не привів за собою «хвоста». Потім він причинив двері, зайшов до ванної, і звідти в кімнату долинув шум води. За хвилину Кремер повернувся з повною склянкою в руці. Він неквапом випив воду, поставив склянку на стіл, сів і, примружившись, глянув на мене.

— Уже тридцять шість років я служу в поліції, — промовив нарешті вія, — і оце вперше мені захотілося перекласти свої обов'язки на когось іншого.

Я всміхнувся самими очима.

— О, ви мені лестите! Тобто містеру Вулфу.

— Дурниці! Ні він, ні ви, мабуть, не знаєте, що таке лестощі, коли вони обліплені гарними ярликами. Слухайте, Гудвіне, я хочу вас із Вулфом про щось повідомити. Тільки вас. Ні Лона Коуена, ні Саула Пензера, ні Лілі Роуен — нікого. Ясно?

— Ясно. Не розумію тільки, нащо ви приплутуєте сюди міс Роуен, адже вона лише моя подруга. До того ж немає рації розповідати нам те, чим ми не зможемо скористатися.

— Ще й як зможете! Але я нічого вам не казав. Про це нікому й ніколи ні слова!

— Гаразд. Тут, правда, немає зараз містера Вулфа, щоб і він дав слово честі. Але я зроблю це й за нього. За нас обох. Даємо вам слово честі.

— Досить і цього. Записувати нічого не треба — у вас і так не пам'ять, а магнітофон. Вам що-небудь каже ім'я Морріс Елтхауз? — І Кремер повторив прізвище по складах.

— Газети я читаю, — кивнув я головою. — Один із злочинів, який вам не вдалося розкрити. Вбитий пострілом у груди. Наприкінці листопада. Зброї не знайдено.

— У п'ятницю двадцятого листопада ввечері. Труп знайшла другого дня вранці прибиральниця. Смерть настала між восьмою вечора в п'ятницю і третьою ночі в суботу. Куля поцілила в груди, пройшла крізь серце й, зачепивши ребро, вийшла навиліт через спину. Потім ударилася в стіну на висоті сорока дев'яти дюймів над підлогою, але вже втратила силу і тільки колупнула штукатурку. Елтхауз лежав горілиць, випроставши ноги. Ліва рука вздовж тіла, права на грудях. Одягнений, але без піджака, в самій сорочці. У кімнаті порядок, ніяких слідів боротьби. Як ви й сказали, зброї не знайдено. Я розповідаю не дуже швидко?

— Ні.

— Якщо у вас виникнуть запитання, перебийте мене. Це сталося у вітальні його квартири на третьому поверсі — Арбор-стріт, будинок номер шістдесят три. У квартирі дві кімнати, кухня і ванна. Елтхауз мав тридцять шість років, він жив там три роки, самотою і досить просто. Журналіст, за останні чотири роки написав сім статей для журналу «Тік-Ток». У березні цього року збирався одружитись із двадцятирічною дівчиною на ім'я Меріан Хінклі з редакції «Тік-Ток». Я міг би, звичайно, розповідати далі. Міг би навіть принести сюди досьє. Але там немає нічого про те, що він робив, де бував, з ким бачився і товаришував. У всякім разі, нам його досьє не допомогло.

— Ви забули згадати про одну невеличку деталь — калібр кулі.

— Нічого я не забув. Кулі не було. Там її не було.

Я витріщив очі:

— Оце-то так! Збіса охайний вбивця!

— Та вже ж. Охайний і розсудливий. Він, схоже, стріляв з револьвера калібру 0,38 чи й більшого. Тепер іще дві деталі. Перша: останні три тижні Елтхауз збирав матеріали про ФБР для статті в журналі «Тік-Ток». Але в квартирі не виявлено ніякого сліду тих матеріалів, анічогісінько. Друга: у п'ятницю близько одинадцятої вечора троє агентів ФБР вийшли з будинку номер шістдесят три на Арбор-стріт, завернули за ріг, сіли в машину й поїхали.

Я сидів і мовчки дивився на Кремера. Є багато причин мовчати, але головна полягає в тому, що людині просто нічого сказати.

— Отже, виходить, що Елтхауза вбили ті троє, — провадив далі Кремер. — Але чого вони приходили до нього — щоб убити? Звичайно, ні. Тут можливі кілька версій. Найвірогідніше, на мою думку, така: вони подзвонили до нього по телефону, Елтхауз трубки не взяв, і вони вирішили, що його немає вдома. Тоді вони приїхали на квартиру, подзвонили в двері, але господар знов не відповів. І вони самі відімкнули двері і ввійшли зробити таємний обшук. Елтхауз схопився за револьвер, але один із тих трьох вистрілив перший. У Вашінгтоні їх там добре вчать цього діла. Потім вони взяли те, по що прийшли, і вшилися, а кулю прихопили з собою — адже вона була з їхнього револьвера.

Я слухав. Зроду я ще не слухав так уважно. Потім спитав:

— Він мав револьвер?

— Так. «Сміт і Вессоп», калібру 0, Елтхауз мав дозвіл. Але в квартирі револьвера не знайдено, фебеерівці забрали його з собою — бозна тільки навіщо. В шухляді лежала лише майже повна коробка патронів.

Я мовчки дивився на Кремера й нарешті озвався:

— Отже, ви таки розкрили цю справу. Вітаю вас!

— Посмієтесь на шибениці, Гудвіне! Вам розказати, як це виглядає?

— Не треба. Але хто їх усе ж таки бачив?

Кремер похитав головою.

— Я скажу вам усе, що завгодно, тільки не це. Та й нічим вам той чоловік не допоможе. Він бачив, як ті троє вийшли з будинку, сіли в, машину й поїхали. Він також записав номер машини. Ось що і звідки ми знаємо. Але в нас зв'язані руки. Навіть коли ми тих трьох назвемо, що де нам дасть? Я знаю десятки вбивць і можу назвати їхні імена, та що з того, коли я не маю змоги довести їхньої вини?! Але цього разу, коли йдеться про ту кляту зграю, я ладен віддати свою річну платню, аби лиш піймати їх на гачок і посадити. Бо це не їхнє місто, а моє. Наше. Поліції Нью-Йорка. А ми, з їхньої ласки, вже кілька років змушені тільки стояти осторонь та скреготати зубами. А тепер, сто чортів, вони вже вдираються в домівки громадян у моєму районі, вбивають людей і сміються наді мною!

— Сміються? Невже таки сміються?

— Авжеж. Я поїхав на Шістдесят дев'яту вулицю і розмовляв з Реггом. Я сказав: ви, певна річ, знали про те, що Елтхауз збирає матеріали для статті, і за ним, мабуть, стежили й того вечора, коли сталося вбивство. Коли так, кажу, то я буду вельми вдячний за допомогу. А Регг мені й відповідає: він, мовляв, залюбки допоміг би, якби його спромога, тільки ж у них, бачте, надто багато важливіших справ, щоб морочити собі голову ще й убивством якогось нікчемного писаки. Я, звісно, йому не сказав, що тих трьох бачили. Він би просто зареготав мені в очі!

Жовна в Кремера напружено працювали.

— Звичайно, все це обговорювалося в комісара поліції. І не раз. Але руки в мене зв'язані. Ох, з яким задоволенням ми притисли б до стіни ту ватагу вбивць! Але з чим ми підемо в суд і чого доб'ємось? Отож ми вирішили цю справу закрити. А я собі сказав: «Я не тільки напишу комісарові рапорт про Вулфа та про вас, а й побачуся з вами і побалакаю». Не думаю, що у вас заберуть ліцензії. Але про те, що ми з вами зустрічались, я йому не скажу.

Кремер устав і взяв з ліжка своє пальто й капелюх.

— Можете спокійно допивати молоко. Сподіваюся, місіс Бранер не викинула грошей на вітер. — Він простяг мені руку. — Що ж, щасливого вам нового року!

— Вам теж. — Я підвівся й потис йому руку. — А той чоловік їх упізнає, якщо буде треба?

— Боронь боже, Гудвіне! Один проти трьох?

— Я розумію. Та хоч би для того, щоб збити декому пиху, він зможе їх упізнати?

— Можливо. Сам він каже, що зможе. Ну, ось я й розповів вам усе, що знаю. Не приходьте до мене і не дзвоніть. Дайте мені кілька хвилин, щоб я міг піти звідси. — У дверях він обернувся і додав: — Вітайте від мене Вул фа! — І пішов.

Я навстоячки допив молоко.

5

Коли я вийшов з вестибюля «Вестсайд-готелю», було двадцять хвилин на першу. Мені захотілося пройтись. По-перше, «хвоста» я за собою і досі не помічав, а прогулюватись і раз по раз не озиратися, чи не набивається тобі хтось у товариство, — просто розкіш. По-друге, не хотілося морочити собі голову похмурими думками, а коли я гуляю, такі думки якщо й зринають, то не встигають вилитись у слова. А по-третє, мені забаглося оглянути деякі варті уваги місця.

Видався погожий, майже безвітряний зимовий день. Я дійшов до Шостої авеню і повернув у південному напрямку. Ви краще зрозумієте, які гадки самі собою зринають у мене на прогулянці, коли я скажу, що, переходячи Вашінгтон-сквер, я подумав про одну дивну обставину, а саме: що Арбор-стріт лежить у Вілліджі. Цю думку не можна назвати похмурою — адже у Вілліджі живе близько чверті мільйона людей, і мені відомі куди дивніші обставини. Однак цей приклад дає чудове уявлення про те, які роздуми навіює на мене прогулянка.

На Арбор-стріт я бував і раніше, але з моєю розповіддю ті візити ніяк не пов'язані. Це така собі вузенька вуличка завдовжки всього три квартали з двома рядами старих цегляних будинків. Будинок номер шістдесят три стояв приблизно посередині вулиці і нічим особливим не вирізнявся. Я став на протилежному тротуарі й почав розглядати будинок. Вікна третього поверху, де жив і вмер Морріс Елтхауз, були завішені жовто-коричневими шторами. Я пройшов за ріг, де того вечора стояла машина ФБР. Пройшов, як я вже сказав, просто так, прогулюючись, без «хвоста». Але заразом я, звичайно, оглядав професійним оком і місце злочину, до розслідування якого мені, можливо, доведеться приступити. Іноді така прогулянка допомагає. Щоправда, тільки мені, а не Вулфу — той нізащо не підійде навіть до вікна подивитися на місце злочину. Звісно, непогано було б піднятися на третій поверх і оглянути квартиру Елтхауза. Але мені хотілося встигнути додому на ленч, отож я вернувся на Крістофер-стріт і спинив таксі.

Так, мені хотілося встигнути додому до ленчу, і причиною цього було наше домашнє правило: про справи за столом не розмовляти. Та коли Фріц відчинив мені двері і я почепив пальто й капелюх на вішалку, було вже двадцять хвилин на другу. Отже, Вулф уже за столом. Входячи до їдальні й сідаючи на своє місце напроти нього, я сказав кілька слів про погоду. Вулф, пережовуючи смажену телятину, щось буркнув у відповідь.

Прийшов Фріц із тарелем, і я також поклав собі шматок м'яса. Зрештою, я не якийсь там пішак і спробував натякнути Вулфові, що правила часом бувають збіса безглузді; додержуючись одних, поїсти можна із задоволенням, а додержуючись інших, можна просто зіпсувати собі апетит. Правило Вулфа апетиту мені не зіпсувало, зате й розмова у нас не вийшла.

Щоправда, апетиту мені додала інша обставина. Коли ми повставали з-за столу, я сказав Вулфові, що хочу дещо показати йому в підвалі. Я рушив попереду через передпокій, потім ми повернули праворуч і спустилися сходами вниз. У підвалі була кімната Фріца, ванна, комірчина й велика зала з більярдом. Тут стояла не тільки звичайна висока лавка, а й велике зручне крісло на підвищенні для Вулфа. У цьому кріслі Вулф умощувався, коли в нього з'являлося бажання подивитись, як ми з Саулом Пензером орудуємо киями, а це відбувалося десь раз на рік.

Отож я привів Вулфа до більярдної, клацнув вимикачем і, коли в залі спалахнуло світло, промовив:

— Це ваш новий кабінет. Сподіваюсь, він вам сподобається. Навряд чи фебеерівці можуть поставити в будинку потайні мікрофони, не побувавши в ньому. Тут у них з мільйона тільки один шанс. Ба ще менше. Сідайте. — Я примостився скраю на більярдному столі, обличчям до крісла.

Вулф сердито глипнув на мене:

— Ви що, серйозно чи хочете мене подражнити?

— Про це не слід забувати. Я не хочу, аби стало відомо, що інспектор Кремер переказав вам вітання, купив мені пакет молока, потис руку й побажав щасливого нового року.

— Дурниці!

— Ні, сер. То був Кремер.

— У номері готелю?

— Атож.

Вулф вийшов на підвищення і сів у крісло.

— Доповідайте! — буркнув він.

Я неквапом, намагаючись не пропустити жодного слова, почав переказувати свою розмову з Кремером. Якби ми сиділи в кабінеті Вулфа, він би відкинувся на спинку крісла й заплющив очі. Але крісло в більярдній було для цього незручне, і він мусив сидіти рівно. Хвилин десять губи в нього були міцно стулені — чи то він так уважно мене слухав, чи то через те, що сидів у незвичній для себе позі, а може, того й того. Я закінчив розповідати про своє блукання по місту й зауважив, що хто-небудь із перехожих, хто гуляв по той бік вулиці з собакою, або хтось із мешканців двох будинків напроти, мабуть, бачив, як ті троє вийшли з будинку шістдесят три й рушили до машини за рогом, а може, навіть помітив її номер. Якраз на розі стоїть вуличний ліхтар.

Вулф гучно втягнув носом повітря і видихнув його через рот.

— Ніколи б не подумав, — нарешті озвався він, — що містер Кремер може виявитись таким віслюком.

Я кивнув головою.

— Так воно й здається, я розумію. Але він не знав, чому ФБР нами зацікавилось, поки я йому не сказав. Він тільки здогадувався, що ми чимось їм дозолили, а в нього нерозкрита справа про вбивство, і він не може довести вини за неї фебеерівців. Ось Кремер і надумав підкинути цю справу вам. Кремер гадає, що ви маєте хай навіть невеличкий шанс її врятувати. Скажіть щиро: вас це тішить? Подумайте лишень, на який ризик він зважився! Він навіть ні на мить не замислився над тим, що я розповів йому про місіс Бранер. Але тепер це до нього, певно, дійшло. Він, мабуть, таки збагнув: тут щось не те. Припустімо, ви здійсните чудо: доведете, що вбивство — справа їхніх рук, і їм не пощастить викрутитися. Цим ви доручення своєї клієнтки не виконаєте. Їй було б вигідно, а ви заробили б гонорар, якби дістали змогу заявити ФБР: послухайте, я кину розплутувати це вбивство, якщо ви припините стежити за місіс Бранер. Але Кремерові це припаде не до смаку — він-бо не того домагається. Та й вам таке, зрештою, не сподобається. Ви не звикли укладати угоди з вбивцями. Я висловився зрозуміло?

— Мені не подобаються ваші займенники! — пробурмотів Вулф.

— Гаразд. Тоді скажемо так: «ми», «нас», «нам». Я теж звик до іншого.

Вулф похитав головою:

— Все це казна-що! — Кутики його рота скривилися.

Я втупився в нього й вигукнув:

— Якого дідька ви посміхаєтесь?

— Казна-що. Тут так: або — або. Ви самі сказали: довести, що того чоловіка вбили фебеерівці, — марна праця. Чудово. Тоді ми доведемо, що фебеерівці його не вбивали.

— Це нам вигідно. А далі?

— А далі побачимо. — Вулф простяг у мій бік руку. — Ось поміркуйте, Арчі. Ми з вами не мали нічого. Інформація містера Коуена — суща дрібниця, вона не давала нам навіть слабкої надії. А тепер завдяки містерові Кремеру ми дістали гарний горішок у вигляді нерозкритого вбивства, в яке серйозно вплутане ФБР, байдуже — його співробітники вчинили той злочин чи ні. Це явний виклик нашому вмінню і нашому хисту, якщо ми їх узагалі маємо. Безперечно, спершу ми повинні з'ясувати, хто вбив того чоловіка. Ви бачили Кремера і чули, як він про це розповідав. Він справді певний, що це справа рук ФБР?

— Певний.

— Справді?

— Він так гадає. І не байдужий до цього. Кремер називає ФБР «клятою зграєю» і «ватагою вбивць». Довідавшись, що на місці злочину побували три фебеерівці в той самий час, коли загинув Елтхауз, він, очевидно, відкинув решту версій. Але ж Кремер — досвідчений поліцейський, і якби там була інша ниточка, він би за неї вхопився. Одначе такої ниточки, видно, не виявилось. І справді, якщо Елтхауз був уже мертвий, коли в квартиру проникли фебеерівці, то чому вони про це не повідомили в поліцію? Звичайно, не називаючи себе і вже після того, як пішли з квартири. Однак вони чомусь вирішили за краще мовчати. Напрошується запитання: чому? Те саме й щодо кулі. Мало хто з убивць може додуматись, що куля пройшла навиліт, ударилася в стіну і впала на підлогу. А вони знайшли її і забрали з собою. Для такого стріляного вовка, як Кремер, це дуже важлива обставина. Тож мені й не дивно, що ви запитали, чи справді він певний.

Вулф звів на мене похмурий погляд і промовив:

— А хто цей Регг, про якого згадував містер Кремер?

— Річард Регг — найголовніший фебеерівець у Нью-Йорку. Він керує місцевим управлінням ФБР.

— Але ж він знає чи здогадується, що Елтхауза вбив хтось із його людей?

— Про це слід запитати в нього самого. Регг, може, й знає, що це зробив хтось із його людей, а може, й не знає — адже сам він там не був. Він не такий дурень. Вистачає в нього розуму й для того, щоб не вірити усьому, що йому доповідають підлеглі. А це має значення?

— Можливо. Можливо, навіть дуже велике.

— В такому разі, на мою думку, він або напевно знає, що Елтхауза вбили його люди, або вважає це ймовірним. А то він був би з Кремером куди відвертіший, коли той прийшов просити в нього допомоги. Часом ФБР любить зробити послугу місцевій поліції, коли це йому нічого не варто — скажімо, не вадить їхньому престижу. Крім того, Регг, певно, знає, що Кремер не став би заперечувати проти негласного обшуку фебеерівцями квартири Елтхауза. Адже поліція, як ви знаєте, робить це також. Отож можливо навіть, що куля лежить у шухляді самого Perra.

— А яка ваша власна думка? Ви згодні з містером Кремером?

— Дивне запитання з вашого боку. Ні я, ні ви поки що не можемо мати власної думки. Може, Елтхауза застрелив домовласник за те, що той не заплатив вчасно за квартиру. Або… або… або…

Вулф кивнув головою:

— В цьому ми й повинні розібратися. І почнете ви сьогодні ж, а з чого — вирішуйте самі. Може, з сім'ї Елтхауза. Його батько, Девід Елтхауз, якщо не помиляюсь, — дамський кравець?

— Так. Сьома авеню. — Я зліз із більярдного столу і став на ноги. — Оскільки нам краще, щоб убивцею виявився не співробітник ФБР, то, мені здасться, нас не повинно цікавити, який матеріал Елтхауз зібрав про ФБР.

— Нас цікавить усе! — Вулф зробив гримасу. — І якщо вам трапиться людина, з якою, на вашу думку, мені треба буде поговорити, ведіть її сюди. — Він знов зробив гримасу й додав: — її чи його.

— Охоче. Перший візит я складу в редакцію «Газетт». Перегляну там вирізки, а крім того, в Лона можуть знайтися які-небудь неопубліковані факти. А щодо зустрічі з вами, то як я приведу сюди й виведу звідси чужу людину? Може, вони стежать не тільки за парадними дверима, а й за чорним ходом?

— Через двері. Ми розслідуємо вбивство, до якого ФБР непричетне. Принаймні так містер Регг заявив містерові Кремеру. І цього разу містер Кремер на нас не поскаржиться.

— В такому разі, мені нема чого оглядатися на «хвоста»?

— Ну звісно.

— Уже легше, — сказав я і пішов.

6

Мій годинник показував за двадцять хвилин п'яту, коли, завернув до аптекарського магазину поблизу Центрального вокзалу. Я погортав манхеттенський телефонний довідник, зайшов до будки й, щільно причинивши двері, набрав номер.

З підшитих вирізок у редакції «Газетт», а також від Лона Коуена — з умовою тримати це в таємниці — я довідався багато нового і заповнив у записничку сторінок дванадцять. Все те у мене збереглось і донині, але в книжці зайняло б теж сторінок дванадцять, тому я розповім тільки те, що потрібно, аби ви зрозуміли подальші події. Ось головні дійові особи:

МОРРІС ЕЛТХАУЗ (покійний). 36 років, зріст 5 футів 11 дюймів, вага фунтів, брюнет, привабливої зовнішності, мав успіх серед жінок, а ще більше серед чоловіків. У – роках — роман з однією актрисою (прізвища не вказуємо). Писав статті й цим заробляв близько десяти тисяч доларів на рік, але, очевидно, діставав матеріальну підтримку від матері, хоч батько про це й не знав. Коли саме вирішив одружитися з Меріан Хінклі, ніхто не знає, проте до знайомства з нею, наскільки відомо, постійної подруги кілька місяців не мав. У його квартирі знайдено рукопис незакінченого роману — триста вісімдесят чотири сторінки машинопису. Ніхто з редакції «Газетт», зокрема й Лон Коуен, не може назвати навіть вірогідного вбивцю. До смерті Елтхауза ніхто в «Газетт» і не здогадувався, що він збирав матеріали для статті про ФБР, і це, на думку Коуена, ганьба для журналістики взагалі й редакції «Газетт» зокрема. Очевидно, Елтхауз користувався послугами приватних шпигів.
ДЕВІД ЕЛТХАУЗ. Моррісів батько. Близько 60 років, один із компаньйонів фірми «Елтхауз і Грейф, жіночі сукні та костюми моди Пеггі Пілігрім» (див. місцеву газету). Девід Елтхауз шкодував, що Морріс, його єдина дитина, відмовився брати участь у справах фірми, і в останні роки їхні взаємини були досить напружені.
АЙВЕНА ЕЛТХАУЗ. Дружина містера Елтхауза. Протягом майже двох місяців, що минули після смерті сина, відмовляється зустрічатися з репортерами і взагалі з будь-ким. Приймає лише небагатьох близьких друзів.
МЕРІАН ХІНКЛІ. 24 роки, близько двох років працює у відділі вивчення попиту редакції «Тік-Ток». Серед газетних вирізок зберігається її фотографія, з якої не важко зрозуміти, чому дівчина впала в око Моррісові Елтхаузу. Також відмовилася розмовляти з репортерами, проте одній пронозливій журналістці з редакції «Пост» таки вдалося добути в неї інформацію для цілого розвороту, після чого в «Газетт» знялася колотнеча. А одна жінка з «Газетт» Так розгнівалася, що висунула версію, за якою Меріан Хінклі застрелила Елтхауза з його ж таки револьвера, — він нібито її зраджував. Однак ця версія зазнала поразки.
ТІМОТІ КВЕЙЛ. Близько 40 років. Був старшим редактором журналу «Тік-Ток». До списку я заніс його через те, що він вчинив сварку з одним журналістом із «Дейлі ньюс», який намагався підстерегти Меріан Хінклі у вестибюлі редакції «Тік-Ток». Такий галантний чоловік заслуговує на увагу.
ВІНСЕНТ ЯРМЕК. Близько 50 років, старший редактор журналу «Тік-Ток». Його я вписав сюди тому, що ідею підготувати статтю про ФБР подав Елтхаузові саме він.

На цю компанію великих надій я не покладав. Спершу мені спало на думку побачитися з актрисою. Однак її бурхливий роман з Елтхаузом минув понад рік тому, а крім того, я вже кілька разів мав до діла з актрисами і знаю, що на них краще просто дивитися з п'ятого чи шостого ряду в партері. Від обох старших редакторів нічого путнього, звісно, не почуєш. Батько, мабуть, теж не скаже нічого нового. Меріан Хінклі затнеться й зі мною. Найбільше я сподівався на матір і саме їй оце дзвонив:і будки телефону-автомата.

Головне, звичайно, полягало в тому, щоб викликати її до телефону. Жінці, що взяла трубку, я свого прізвища не назвав, а тільки попросив офіційним тоном переказати місіс Елтхауз, що дзвоню з будки, що поруч зі мною стоїть співробітник ФБР і я повинен з нею поговорити. Це подіяло. Через кілька хвилин у трубці почувся інший жіночий голос.

— Хто це? Ви з ФБР?

— Місіс Елтхауз?

— Так.

— Мене звати Арчі Гудвілі. Я не з ФБР, я працюю в приватного детектива Hipo Вулфа. Зі мною в кабіні немає ніякого співробітника ФБР, але він тут неподалік — стежить за мною. Ходить «хвостом». Він слідкуватиме за мною і до вашого будинку, але якщо для вас це не має значення, то для мене теж. Мені треба з вами побачитись, і, якщо можна, то зараз же. Це…

— Я нікого не приймаю.

— Я знаю. Ви, мабуть, чули про Hipo Вулфа. Ви знаєте, хто це?

— Знаю.

— Один чоловік, якого містер Вулф добре знає, повідомив йому, що вашого сина вбили агенти ФБР. Ось чого за мною стежать і чого мені треба з вами побачитись. Я можу бути у вас через десять хвилин. Ви запам'ятали моє ім'я? Арчі Гудвін.

Запала пауза. Нарешті місіс Елтхауз промовила:

— Ви знаєте, хто вбив мого сина?

— Ім'я вбивці — ні. Сам я взагалі нічого не знаю. Мені тільки відомо, що про це сказали містерові Вулфу. Це все, що я можу сказати по телефону. І ми вважаємо, що міс Меріан Хінклі слід знати це теж. Ви б не змогли подзвонити їй і запросити її до себе, щоб я побалакав з вами обома зразу? Як ви на це дивитесь?

— Я, звичайно, можу їй подзвонити. Ви репортер із газети? Знов пускаєтесь на хитрощі?

— Ні. Якби я був репортером, це було б з мого боку великою дурницею і ви б мене витурили в шию. Я — Арчі Гудвін…

— Але ж я не… — Довга пауза. — Ну гаразд. Швейцар попросить вас показати якесь посвідчення особи.

Я згодився і хутко повісив трубку, поки місіс Елтхауз не передумала.

Виходячи з дому, я вирішив не звертати на «хвіст» уваги, але тепер, виглядаючи на вулиці таксі, мимоволі зазирав до машин, що стояли неподалік. Аж коли я нарешті сів у таксі й поїхав по Медісон-авеню до Парк-авеню, на душі в мене стало спокійніше і я вже не крутив головою. К бісу тих шпигів!

Це був характерний для Парк-авеню в районі вісімдесятих вулиць багатоквартирний житловий будинок — дашок над під'їздом, з дверей вискочив слуга відчинити дверцята таксі, гумовий килимок біля порога, щоб не бруднити справжнього килима у вестибюлі. І все ж це був першокласний будинок, бо роль швейцара тут не виконував слуга біля входу. Я показав швейцарові ліцензію приватного детектива, він довго її вивчав, нарешті повернув мені й назвав номер квартири місіс Елтхауз — десять «Б». Я рушив до ліфта. На десятому поверсі мене зустріла дівчина у форменому костюмі, взяла моє пальто й капелюх, сховала в стінну шафу і склепистим, коридором провела до кімнати, більшої навіть, ніж у Лілі Роуен, де могли танцювати водночас пар двадцять. До людей, що мають такі кімнати, у мене своя мірка — не килими, не меблі й не штори чи шпалери, а картини на стінах. Коли я розумію, що там намальовано, то все гаразд. Та коли я тільки здогадуюсь, що на них, тоді треба бути насторожі, бо від господарів можна сподіватися чого завгодно. Проте кімната, до якої мене привели, витримала іспит успішно. Я саме розглядав полотно, на якому під деревом сиділо троє дівчат, коли почулися кроки, і я обернувся. Так, це була вона. Руки, правда, не подала, але низьким, м'яким голосом промовила:

— Містер Гудвін? Я — Айвена Елтхауз. — І рушила до стільця.

Мій іспит ця жінка витримала б навіть тоді, якби тут не було тої картини. Сама невеличка, струнка, волосся сиве, трохи здивований погляд. І в усьому — щирість і відвертість. Я поставив стільця так, щоб сидіти обличчям до господині, і вирішив бути з нею якомога щирішим і відвертішим. Місіс Елтхауз сказала, що міс Хінклі прийде ось-ось, але відкладати розмову їй, мовляв, не хотілося б. Як вона зрозуміла мене по телефону, її сина вбив агент ФБР. Це правда?

Жінка подивилася мені в очі, і наші погляди зустрілися.

— Не зовсім, — відповів я. — Я сказав, що про це один чоловік повідомив містера Вулфа. Але спершу я повинен трохи розповісти вам про самого містера Вулфа. Він трохи той… чоловік дивакуватий і про нью-йоркську поліцію має свою думку. Містер Вулф обурений ставленням поліції до нього самого й до його роботи і вважає, що вона зайве втручається в його справи. Вулф читає газети і особливо цікавиться повідомленнями про вбивства. І ось кілька тижнів тому він помітив, що поліція і районна прокуратура облишили розслідувати вбивство вашого сина, і коли Вулф довідався, нібито ваш син збирав матеріали для статті про ФБР, у нього закралася підозра, що слідство припинено не випадково. Коли так, є нагода добряче допекти поліції, і містер Вулф зробить це з великим задоволенням.

Місіс Елтхауз дивилась на мене, майже не кліпаючи очима.

— Одне слово, — провадив я, — хоч доказів на руках ми поки що й не маємо, містер Вулф вирішив почати розслідування. Ми вже з'ясували одну обставину, про яку не згадувалося в газетах. Це те, що ніяких паперів чи записів про ФБР у квартирі вашого сина поліція не знайшла. Ви, певно, про це знаєте.

— Знаю, — кивнула головою місіс Елтхауз.

— Я так і думав, тому й згадав про це. Нам відомі й інші факти, але я дістав вказівку про них не говорити. Сподіваюся, ви мене зрозумієте. Містер Вулф хоче приберегти ці факти до того часу, коли він матиме досить підстав діяти рішуче. Але вчора один чоловік сказав містерові Вулфу, нібито знає, що вашого сина вбили агенти ФБР, і він підкріпив свої слова деякими фактами. Я не можу назвати вам прізвища того чоловіка і тих фактів, але це надійна людина і його відомості не викликають сумніву. Однак їх не досить, щоб довести злочин. Тому містер Вулф хотів би знати все, що ваш син дізнався про ФБР і, можливо, розповідав близьким йому людям. До таких людей належите, певна річ, і ви та міс Хінклі, а також містер Ярмек. Я дістав вказівку пояснити вам, що містер Вулф не шукає клієнта і не жде від вас винагороди. Все це він робить з власної ініціативи й ніякої плати не сподівається і не бажає.

Місіс Елтхауз і досі не зводила з мене пильного погляду, але думки її, видно, були поглинені іншим. Жінка щось обмірковувала. Нарешті вона озвалася:

— Я не бачу причини… — І замовкла.

Я хвилю зачекав, потім промовив:

— Слухаю вас, місіс Елтхауз.

— Я не бачу причини, чому б мені не розповісти вам. Одразу після того, як містер Ярмек мені сказав, що ніяких матеріалів про ФБР у синовій квартирі не знайшли, мені закралася підозра: це справа рук ФБР. Такої самої думки й містер Ярмек та міс Хінклі. Я не вважаю себе мстивою людиною, містере Гудвін, але ж Морріс був мій… — Голос у неї затремтів, вона змовкла, але тут-таки повела далі: — Він був мій син. Мені й досі не віриться, що його… що його вже немає. Ви знали Морріса? Ви коли-небудь його бачили?

— Ні.

— Ви детектив?

— Так.

— І ви сподіваєтесь, що я допоможу вам знайти тих, хто винен у смерті мого сина? Гаразд, я теж цього хочу. Тільки не думаю, що змояїу вам допомогти. Він рідко розмовляв зі мною про свою роботу. Навіть не пригадую, чи коли-небудь згадував про ФБР. Міс Хінклі і містер Ярмек уже питали мене про це. Шкода, що я не можу нічого розповісти вам з цього приводу, дуже шкода, бо коли Морріса вбили агенти ФБР, то я сподіваюся, що винних покарають, У Старому завіті сказано: «Не мсти». Але Арістотель писав, що помста справедлива. Знаєте, я про це думала, і мені здається…

Місіс Елтхауз повернула голову в бік коридора. Почулися голоси, двері відчинились і на порозі з'явилася дівчина. Коли вона ввійшла, я встав, але господиня сиділа далі. Фотознімки в теках редакції «Газетт» відбивали дійсність надто блідо. Меріан Хінклі була просто чарівна. Вона була і не блондинка, і не брюнетка, а щось середнє — одне слово, шатенка з голубими очима. Ступала рівно, легко, і якщо й носила капелюшок, то, мабуть, залишила його в передпокої.

Меріан Хінклі підійшла до місіс Елтхауз і поцілувала її в щоку, а коли господиня назвала моє ім'я, обернулась і подивилася в мій бік. Поки її голубі очі вивчали мене, я наказав своїм не бачити нічого, що не стосується справи. Нарешті місіс Елтхауз запросила дівчину сісти, і я підставив їй стілець. Вона сіла й промовила до місіс Елтхауз:

— Якщо я правильно зрозуміла вас по телефону, ви сказали, нібито містер Вулф знає, що це — справа рук ФБР? Це так?

— Боюся, що я сама не зовсім правильно це зрозуміла, — відповіла місіс Елтхауз. — Може, ви самі їй поясните, містере Гудвін?

Я пояснив, звернувши увагу на три обставини: чому Вулф зацікавлений у цій справі, що викликало в нього підозру і як цю підозру підтвердили вчора слова того чоловіка. Я додав також, що Вулф поки по знає напевно, ФБР це чи ні, і, звичайно, не може нічого довести, але має такий намір, і саме тому я, мовляв, сюди й прийшов.

Міс Хінклі невдоволено глянула на мене і промовила:

— Але я не розумію… Містер Вулф повідомив поліцію про те, що йому розповів той чоловік?

— Вибачте, але я, мабуть, не зовсім ясно висловився. На думку містера Вулфа, поліція або знає, або підозрює, що це вчинило ФБР. Через те йому хотілося б, наприклад, довідатись, чи поліція вас не турбує. Чи не приходять до вас поліцейські раз у раз і з тими самими запитаннями? Місіс Елтхауз?

— Ні.

— Міс Хінклі?

— Ні. Але ж ми й так розповіли їм про все, що знали.

— Це не має значення. Коли поліція розслідує вбивство і не може напасти на слід злочинця, вона не дає спокою нікому. А от цього разу складається таке враження, паче вона про всіх просто забула. Це одне, що нам потрібно було знати. Місіс Елтхауз щойно мені сказала, нібито ви з містером Ярмеком вважаєте, що Морріса вбили агенти ФБР. Це правда?

— Так. Так, звичайно. Адже в його квартирі не знайшли ніяких матеріалів про ФБР.

— Ви знаєте, що то були за матеріали? Що йому вдалося розкопати?

— Ні, я про це не знаю. Морріс ніколи мені про таке не розповідав.

— А містер Ярмек знає?

— Хтозна. Але не думаю.

— Міс Хінклі, а як ви самі ставитесь до всього цього? Ви хочете, щоб убивцю Морріса Елтхауза піймали, хоч би там хто він був? Щоб його піймали й покарали.

— Звичайно, хочу. Безперечно, хочу. Я повернувся до місіс Елтхауз:

— Ви теж цього хочете. Чудово. Але немає сумніву, що поки за цю справу не візьметься Hipo Вулф, убивцю не піймають. Ви, мабуть, знаєте, що містер Вулф ніколи не виходить з дому і ні з ким ніде не зустрічається. Отож вам доведеться прийти до нього в його дім — вам, і міс Хінклі, і, якщо можна, містерові Ярмеку. Ви можете прийти сьогодні о дев'ятій вечора?

— Ну… — Місіс Елтхауз стисла свої переплетені пальці. — Я не… Що це дасть? Адже я не розкажу йому нічого нового.

— А хтозна. Мені самому частенько здається, що я не маю чого йому розповісти, але потім переконуюсь, що помилявся. Навіть якщо він тільки дійде висновку, що жодне з вас не може йому нічого розповісти, і це вже допоможе. То ви прийдете?

— Я гадаю… — Місіс Елтхауз подивилась на дівчину, яка колись мала стати її невісткою.

— Так, — кивнула головою міс Хінклі. — Я прийду.

Я ладен був обійняти її і поцілувати, і це, як мені здалося, мало б безпосередній стосунок до справи.

— А ви зможете привести з собою містера Ярмека? — спитав я.

— Не знаю. Я спробую.

— Чудово. — Я підвівся. — Нашу адресу, міс Хінклі, ви знайдете в телефонному довіднику. — Потім до місіс Елтхауз: — Мушу вам сказати, що ФБР, мабуть, стежить за нашим будинком і про ваш візит знатиме. Якщо вам це байдуже, то містерові Вулфу тим більше. Він навіть хотів би, щоб ФБР знало, що він розслідує вбивство вашого сина. Отже, о дев'ятій?

Обидві жінки кивнули головою, і я пішов. У передпокої служниця зохотилась потримати мені пальто, і я, аби лиш не ображати дівчину, заперечувати не став. Унизу в вестибюлі з погляду слуги, коли той відчиняв переді мною двері, я зрозумів, що швейцар уже встиг йому шепнути, хто я такий. І я, щоб до кінця лишитися в його очах детективом, на прощання зміряв бідолаху пронизливим, підозріливим поглядом.

Надворі вели свій карколомний танок сніжинки. Я сів у таксі й поїхав до центру міста. Чи їдуть за мною шпиги, я знов не дивився. Я міркував про те, що коли «хвіст» і вчепився за мною — річ цілком вірогідна, — то цієї хвилини один долар з кожних ста доларів податку від прибутків Вулфа і один з кожної тисячі доларів податку від моїх прибутків ідуть на утримання державних службовців, які оце без будь-якого запрошення набиваються мені в компанію. І такий розподіл, на мою думку, не зовсім справедливий.

Вулф щойно спустився з оранжереї, де він щодня, від четвертої до шостої, чаклував над своїми орхідеями, і зручно вмостився у кріслі зі «Скарбами нашої мови» в руках. Увійшовши до кабінету, я замість рушити, як звичайно, до свого столу, затримався на порозі й, коли Вулф нарешті підвів на мене очі, рішуче показав пальцем униз, повернувся і збіг сходами в підвал. Тут я ввімкнув світло і сів скраю на більярдному столі. Минуло дві хвилини, три, чотири… Нарешті почулися кроки, і в дверях з'явився Вулф. Люто зиркнувши на мене, він сказав:

— Я цього не потерплю!

Я звів брови:

— То мені все писати?

— Пхе! По-перше, ризик тут зовсім невеликий, а по-друге, чом би не мати з цього ще й вигоди? Розповідаючи, ви можете додавати від себе що завгодно — висловлювати зауваження, твердження, які я не братиму до уваги, якщо ви при цьому піднесете палець. Я робитиму те саме. Певна річ, ніяких посилань на містера Кремера, ризикувати ним ми не маємо права. Далі, в розмові ми повинні виходити з того, що вбивство Елтхауза — справа рук ФБР і ми маємо намір це довести.

— Але насправді такого наміру ми не маємо!

— Звичайно, ні. — Вулф повернувся й вийшов.

Отже, він таки обвів мене круг пальця! Його дім, його кабінет, його крісло… І все ж, підіймаючись сходами нагору, я змушений був визнати, що Вулф, попри свою впертість, таки непогано придумав. Якщо ФБР справді поставило в нашому кабінеті підслуховувальний пристрій — у що я анітрохи не вірю, — то ця вигадка з пальцем — збіса гарна ідея!

Коли я ввійшов до кабінету, Вулф уже сидів за своїм столом. Після того, як і я сів за свій, він промовив:

— Ну?

Вулф, власне, мав би піднести при цьому палець, бо коли я повертаюся з якого-небудь завдання, він не тратить сили на такі запитання, як «Ну?» — а тільки відкладає книжку чи відставляє склянку з пивом, даючи так зрозуміти, що готовий мене слухати.

Я підніс палець і почав:

— Ваше припущення, нібито «Газетт» висунула версію про причетність до вбивства ФБР і успішно її розробляє, виявилося не вельми вдалим. — Я опустив палець. — Лон Коуен про це не згадував, не зробив цього і я. Ніякої версії в них немає. Він дав мені переглянути теки з вирізками, ми з ним побалакали, і я записав імена та цікаві факти — декотрі з них можуть нам знадобитися. Всього дванадцять сторінок. — Я підніс палець. — Я їх, як завжди, передрукую по п'ять доларів за сторінку. — Я опустив палець. — Далі я подзвонив по телефону-автомату місіс Елтхауз, вона згодилася мене прийняти, і я пішов до неї. Це на Парк-авеню, в районі вісімдесятих вулиць. Квартира в неї на десятому поверсі — звичайно, як і слід було сподіватися, досить шикарна. Картини теж нормальні. Не розказуватиму, яка з себе місіс Елтхауз, скоро ви й самі її побачите. Цитує Старий завіт і Арістотеля. — Палець я підніс. — Я хотів був процитувати Платона, але якось не випало нагоди. — Я опустив палець. — По телефону я попросив її покликати до себе й Меріан Хінклі, а вона відповіла, що міс Хінклі скоро прийде. Каже, по телефону я з ваших слів зрозуміла, що мого сина вбили агенти ФБР і чи це правда. А ось далі я краще розповім вам усе детальніше.

І я переповів Вулфові до слова про свою розмову в квартирі місіс Елтхауз, певен, що не кажу нічого такого, чого, на нашу думку, не варто знати ФБР. Вулф слухав мене із заплющеними очима, відкинувшись у кріслі, і мій піднесений палець однаково не побачив би, отож від себе я нічого не додавав. Коли я закінчив, він щось буркнув собі під ніс, розплющив очі й сказав:

— Погано, коли знаєш, що голка, яку шукаєш, у стіжку сіна. Та коли не знаєш навіть…

Пролунав дзвінок у двері. Я рушив до передпокою і крізь шибки побачив на ґанку агента ФБР. Не те, що я впізнав його, ні. Просто всім своїм виглядом він був схожий на фебеерівця: такого, як усі вони віку, широкоплечий, похмура пика з масивним підборіддям, чепурне темно-сіре пальто… Я підійшов до дверей, прочинив їх пальців на три — ширше не давав ланцюжок, — і запитав:

— Ви до кого, сер?

— Мене звати Квейл, — випалив той у щілину. — Я хочу побачити Hipo Вулфа.

— Повторіть, будь ласка, прізвище.

— Квейл! Тімоті Квейл!

— У містера Вулфа справи. Я йому доповім.

Я вернувся до дверей кабінету.

— Це одне з прізвищ у моєму записнику. Тімоті Квейл. Старший редактор журналу «Тік-Ток». Тип героя. Це він накинувся був з кулаками на того репортера, що надокучав Меріан Хінклі. Мабуть, відразу по тому, як я пішов, місіс Елтхауз подзвонила йому й розповіла про вас.

— Ні! — гаркнув Вулф.

— До вечері ще півгодини. Ви що — не дочитали розділу?

Вулф зиркнув на мене спідлоба:

— Приведіть його.

Я знову вийшов до передпокою, зняв ланцюжок і відчинив двері. Квейл переступив поріг. Коли я причиняв двері, він повідомив мені, що я — Арчі Гудвін. Довелося повірити. Потім я взяв у нього пальто й капелюх і провів його до кабінету. Він ступив три кроки, зупинився, роззирнувсь довкола, потім глянув на Вулфа й різко запитав:

— Вам сказали моє прізвище?

Вулф кивнув головою:

— Містер Квейл.

Гість підійшов до столу.

— Я товариш міс Меріан Хінклі й хочу знати, яку гру ви затіяли. Я хочу, щоб ви мені пояснили!

— Oro! — зронив Вулф.

— Ви мені не огокайте! Що ви задумали?

— Це неподобство! — сказав Вулф. — Знаєте, я не люблю дивитися на співрозмовника знизу вгору. Якщо ви на мене кричатимете, містер Гудвін зараз же витурить вас за двері. А якщо сядете в оте крісло, зміните свій тон і повідомите мені, чому, через яку поважну причину я маю складати перед вами звіт, то я вас вислухаю.

Квейл розтулив був рота, але відразу й стулив його. Тоді повернув голову в мій бік і зміряв мене з голови до ніг поглядом — певно, зважуючи, чи я з ним упораюсь. Як на мене, то нехай би він краще вирішив, що в мене забракне на нього сили, бо після вчорашнього дня я залюбки скористався б нагодою вивихнути руку ще кому-небудь. Проте Квейл від мене відвернувся, підійшов до червоного шкіряного крісла, сів і, сердито зиркнувши на Вулфа, сказав:

— Я про вас знаю. — Ці слова він вимовив уже не так гучно, однак зовсім іще не привітно. — Знаю, як ви працюєте. Якщо ви збираєтеся злупити з місіс Елтхауз купу грошей, це її справа, але не пробуйте вплутувати в це діло міс Хінклі. Я не маю наміру…

— Арчі! — перебив Квейла Вулф. — Виведіть його! Фріц відчинить двері. — І він натис кнопку.

Я підійшов до червоного шкіряного крісла й став на крок від нашого героя, позираючи на нього згори вниз. З'явився Фріц. Вулф наказав йому потримати вхідні двері відчиненими, і Фріц вийшов.

Становище Квейла було нікудишнє. Я стояв перед ним, і якби він спробував був підхопитися з крісла, я б устиг застосувати до нього будь-який прийом. Але й моє становище було не з найкращих. Бо витягти з м'якого крісла чоловіка вагою фунтів сто вісімдесят, — а він же не такий дурний, щоб не впертися руками й ногами, — справа зовсім не легка. Проте Квейл сидів, не підібгавши ніг під крісло. Я вдав, ніби хочу схопити його за плечі, потім різко нахилився, впіймав за ноги, смикнув на себе й, перекинувши на спину, виволік так у коридор, перше ніж він почав пручатись. Але потім той клятий бевзь спробував вивернутись і впертися руками в підлогу. Біля вхідних дверей я на мить спинився, а Фріц схопив його руки й притис їх до підлоги.

— У нас на сходах сніг, — сказав я. — Якщо підете спокійно, я дам вам підвестися й поверну пальто та капелюх. Повірте, я знаю більше прийомів, ніж ви. Умовились?

— Умовились. Проклятий горлоріз!

— Мене звати Гудвін, але я вибачаю вам. Гаразд, Фріце…

Ми відпустили Квейла, і він став на ноги. Фріц уже взяв з вішалки його пальто, коли Квейл раптом заявив:

— Я хочу вернутися до кабінету. Мені треба в нього дещо запитати.

— Нічого не вийде. У вас погані манери. Потім знов доведеться вас умовляти.

— Ні, не доведеться. Я хочу в нього щось запитати.

— Ввічливо? Тактовно?

— Так.

Я причинив вхідні двері.

— У вас дві хвилини часу. Не сідайте, не підвищуйте голосу і не вживайте таких слів, як «проклятий горлоріз». Фріце, йдіть попереду.

Ми рушили вервечкою через передпокій — Фріц попереду, я позаду — і так ввійшли до кабінету. Вулф мав тонкий слух і добре чув, про що говорилось у передпокої. Отож коли Квейл спинився перед його столом — яз одного боку, Фріц із другого, — Вулф тільки холодно глянув на нього.

— Ви хотіли, щоб я повідомив вам поважну причину, — звернувся Квейл до Вулфа. — Як я вже казав, я товариш міс Хінклі. Настільки близький товариш, що вона подзвонила мені і розповіла про Гудвіна — тобто про його розмову з нею і місіс Елтхауз. Я порадив їй сьогодні ввечері до вас не йти. Але вона сказала, що піде. О дев'ятій годині?

— Так.

— Тоді… — Він затнувся. Е, ні, так різко не можна. Йому було важко взяти себе в руки, та все ж він упорався з собою. — Тоді я хочу бути присутнім. Ви… Можна мені прийти?

— Якщо ви будете пристойно поводитись.

— Буду.

— Ваш час минув, — сказав я і взяв Квейла за руку, щоб вивести з кабінету.

7

У кінці цього довгого дня, о десятій хвилині на десяту вечора, я зайшов на кухню. Вулф із Фріцом стояли біля столу посеред кухні й сперечалися про те, скільки ягід ялівцю покласти в маринад до відбивних котлет з оленини. Знаючи, що цей диспут може тривати довіку, я перебив їх:

— Вибачте. Прийшли всі і навіть більше. З'явився Девід Елтхауз, Моррісів батько. Він лисий, сидить ззаду, праворуч від вашого столу. З ним адвокат Бернард Фромм — теж у другому ряду, ліворуч. Голова схожа на яйце, погляд важкий.

Вулф насупився:

— Я не хочу, щоб і він там сидів.

— Розумію. Йому сказати про це?

— Трясця його матері! — Вулф повернувся до Фріца: — Гаразд, порайся далі сам. Я кажу три, але роби як знаєш. Якщо покладеш п'ять, мені навіть не треба буде куштувати — і по запаху здогадаюсь. Із чотирма ще можна буде їсти.

Вулф кивнув мені головою, і я рушив до кабінету, а він — за мною.

У кабінеті Вулф обійшов червоне шкіряне крісло, де сиділа місіс Елтхауз, і не сідав, поки я називав прізвища присутніх. Цього вечора у кабінеті стояли два ряди жовтих стільців. У першому ряду сиділи Вінсент Ярмек, Меріан Хінклі й Тімоті Квейл, у другому — Девід Елтхауз і Бернард Фромм. Найближче до мене виявився Квейл, і це було вельми вигідно. Нарешті Вулф сів, обвів гостей поглядом — спершу зліва направо, потім справа наліво — і промовив:

— Мушу вас попередити, що агенти Федерального бюро розслідувань мають змогу за допомогою електронних приладів підслуховувати всі розмови в цій кімнаті. Ми з містером Гудвіном гадаємо, що це хоч і мало ймовірно, проте можливо. Думаю, ви…

— Навіщо це їм? — перебив Вулфа адвокат таким тоном, як на перехресному допиті в суді.

— Зараз ви все зрозумієте, містере Фромм. Мені здається, вам треба знати про таку можливість, хоч би яка незначна вона була. А тепер я попрошу всіх трохи потерпіти, я говоритиму недовго. Я знаю: допомоги від вас можна сподіватися тільки в тому разі, коли я доведу, що ваші інтереси — інтереси батька, матері, нареченої і знайомих людини, вбитої майже два місяці тому, — збігатимуться з моїми. Злочинця й досі не знайдено. І я маю намір його знайти. Я маю намір довести, що Морріса Елтхауза вбив один із агентів ФБР. Мій намір…

— Яким чином? — перебив Вулфа Ярмек.

— Як? — одночасно з Ярмеком запитав Фромм.

Вулф кивнув головою і повів далі:

— Мій намір грунтується на двох міркуваннях. Недавно я розслідував одну справу, і в мене виникла потреба зібрати дані про певну діяльність ФБР. Бюро негайно вирішило вжити до мене санкцій і спробувало добитись анулювання моєї ліцензії приватного детектива. Може, їм зрештою і пощастить це зробити. Якщо навіть так, я не кину вести розслідування як приватна особа в своїх приватних інтересах і, певна річ, у своїх-таки інтересах викрию фальшиві твердження, нібито ФБР непогрішно стоїть на варті закону й справедливості. Таке моє перше міркування. Друге полягає в тому, що я давно вже маю підстави бути невдоволеним відділом убивств нью-йоркської поліції. Надто вже претензійно ті люди поводяться. Вони не раз намагалися чинити перешкоди моїй законній діяльності. Не раз погрожували притягти мене до відповідальності нібито за відмову видати їм важливі відомості чи перешкоди правосуддю. І я залюбки скористаюся нагодою відповісти їм тим самим і показати, що вони або знають, або ж підозрюють про причетність ФБР до вбивства Морріса Елтхауза і що перешкоди правосуддю чинять саме вони. Це також…

— Ви надто багатослівні, — урвав його Фромм. — Ви можете якось підкріпити свої слова?

— Шляхом логічних висновків — так. Поліція і районний прокурор знають, що Морріс Елтхауз збирав матеріали для статті про ФБР, але в його квартирі цих матеріалів не знайшли. Містере Ярмек, мені здається, ви теж мали стосунок до ідеї написати таку статтю?

Вінсент Ярмек більше, ніж Тімоті Квейл, відповідав моїм уявленням про старшого редактора: округлі похилі плечі, невеличкий, міцно стулений рот і такі тьмяні очі, що доводилося тільки здогадуватись, чи є вони насправді за окулярами в темній оправі.

— Мав, — промовив чи, скоріше, пропищав Ярмек.

— І містер Елтхауз зібрав такі матеріали?

— Звичайно.

— Він передав їх вам чи тримав у себе?

— Я думав, що матеріали в нього, але поліція мені сказала, що в квартирі ніяких матеріалів не виявлено.

— І який ви зробили висновок?

— Ну… Висновок напрошувався сам: хтось ті матеріали забрав. Не віриться, що Морріс тримав їх в іншому місці.

— Сьогодні місіс Елтхауз сказала містерові Гудвіну, нібито ви підозрюєте тут ФБР. Це правда?

Ярмек повернув голову до місіс Елтхауз, подивився на неї, тоді перевів погляд знов на Вулфа.

— Може, у місіс Елтхауз і склалося таке враження з нашої конфіденційної розмови. Але сьогодні паша розмова, як я вас зрозумів, не зовсім конфіденційна?

— Я сказав, що нас, можливо, підслуховують, але це ще не доведено, — пробурмотів Вулф. — Та якщо ви, містере Ярмек, дійшли такого висновку, то його, звичайно, дійшла й поліція. — Він перевів погляд на адвоката. — Як ви гадаєте, містере Фромм?

— Очевидно, — кивнув головою той. — Однак це ще не дає підстав вважати, що поліція чинить перешкоди правосуддю.

— Вважати — ні, але припускати — так. Коли це не можна назвати перешкодою правосуддю, то, в усякому разі, це невиконання своїх обов'язків. Ви представник адвокатури і знаєте, яку наполегливість виявляють поліція та районна прокуратура у справі, пов'язаній з нерозкритим убивством. І якщо вони…

— Кримінального права я не практикую!

— Пхе! Ви не можете не знати того, що відомо кожній дитині. Якби поліція не була певна, що зникнення матеріалів — справа рук ФБР, яке, отже, причетне й до самого вбивства, то вона, безперечно, розслідувала б інші версії. Наприклад, причетність до вбивства містера Ярмека. Вони це зробили, містере Ярмек? Поліція вас турбує?

Старший редактор витріщив на Вулфа очі:

— Мене?! З якої речі?

— Ви могли вбити Морріса Елтхауза, щоб привласнити його матеріали. Не обурюйтесь. При розслідуванні вбивств висувають і ще більш невірогідні версії. Елтхауз, наприклад, міг прохопитися перед вами, що знайшов матеріали, які, хоч він сам про те й не здогадувався, становили для вас смертельну загрозу, ось ви й надумали усунути і його, і ті матеріали. Чудова версія. Безперечно…

— Безглуздя! Яке безглуздя!

— Для вас, може, й безглуздя. Але за обставин, коли вбивство не розкрите, поліція могла взятися за кого завгодно, зокрема й за вас. Однак вона цього не зробила. Я по звинувачую вас у вбивстві, сер, ні на йоту, я тільки хочу показати, що поліція або ухиляється від виконання своїх обов'язків, або виконує їх несумлінно. Якщо ви, певна річ, не довели їм свого безперечного алібі на той вечір двадцятого листопада. Ви маєте таке алібі?

— Ні. Безперечного алібі я не маю.

— А ви, містере Квейл?

— Дурниці! — вигукнув той, знову показуючи свої погані манери.

Вулф зміряв його поглядом:

— Ми надто довго вас тут терпимо! Ви хотіли знати, які в мене наміри. Саме це я зараз і пояснюю. Виходячи, тільки з моїх власних інтересів, я сподіваюся довести, що ФБР причетне до вбивства, а поліція не виконує своїх обов'язків. У своїх зусиллях я мушу остерігатися, щоб збіг обставин не штовхнув мене на хибний шлях. Учора я дістав у конфіденційній розмові відомості, які недвозначно доводять вину ФБР. Однак ці відомості, ще не достатньо підтверджені. Я не можу ігнорувати тієї обставини, що явна бездіяльність поліції — можливо, лише тактичний прийом і що їй, так само, як і ФБР, відомий убивця, але поліція не вживає ніяких заходів, поки не матиме безперечних доказів його вини. І я, перше ніж діяти, повинен мати тут цілковиту ясність. Ви можете допомогти мені внести цю ясність, але якщо натомість ви з мене глузуватимете, то я не хочу вас тут бачити. Містер Гудвін один раз уже викинув вас за двері і, якщо треба буде, зробить це ще раз. На очах у такої аудиторії він це зробить ще ефектніше, бо, як і я, дуже любить публіку. Тож коли ви бажаєте лишитися тут, то дайте відповідь на моє запитання.

Квейл сидів зціпивши зуби. Бідоласі було непереливки. Поруч із ним — на відстані простягнутої руки — сиділа дівчина, задля якої і на очах у якої він затопив у пику пронозливому репортерові (нехай вибачає мені Лон Коуен), а тепер сам опинився в ролі побитого собаки. Я гадав, Квейл поверне голову до міс Хінклі і дасть їй зрозуміти, що заради неї ладен поступитися навіть почуттям власної гідності, чи зиркне в мій бік, показуючи, що не боїться мене, однак він тільки мовчки дивився на Вулфа.

— Я вже вам сказав, що тримати себе в руках умію, — нарешті озвався він. — Ну гаразд. Безперечного алібі на вечір двадцятого листопада я не маю. На ваше запитання я відповів, а тепер хочу запитати вас. Якої допомоги ви сподіваєтесь від міс Хінклі?

Вулф кивнув головою:

— Запитання розумне й доречне. Міс Хінклі, ви, певна річ, ладні мені допомогти, а то б сюди не прийшли. Щойно я висунув гіпотезу, згідно з якою винен містер Ярмек. А тепер я зроблю це саме й щодо містера Квейла. Це дуже просто. Мільйони чоловіків убивали інших чоловіків через жінку — їй на зло або щоб усунути суперника чи здобути її серце. Міс Хінклі, якщо вашого нареченого вбив містер Квейл, чи хочете ви, щоб його викрили?

Дівчина сплеснула в долоні й опустила руки на коліна:

— Але ж це безглуздо!

— Аж ніяк. Сім'ї та друзям убивці таке звинувачення здається безглуздим, але ж через це воно безглуздим не стає. Я ні в чому не звинувачую містера Квейла, а тільки розглядаю різні версії. Ви маєте підстави гадати, що ваші заручини з містером Елтхаузом не подобалися містерові Квейлу?

— Ви марно сподіваєтесь, що я відповідатиму на це запитання!

— А я відповім! — вигукнув Квейл. — Так, мені ці заручини не подобались.

— Невже? І з якої ж речі? Він що — порушив чиїсь права?

— Щодо прав, то я не можу нічого сказати, Я просив міс Хінклі вийти за мене заміж. І думав… Я сподівався, що вона згодиться.

— І вона згодилась?

— Не поспішайте, Вулфе, — втрутився адвокат. — Ви згадали про порушення прав. Мені здається, ви самі зараз порушуєте чужі права. Я прийшов сюди на прохання мого клієнта містера Елтхауза і не можу виступати від імені міс Хінклі та містера Квейла, однак вважаю, що ви дозволяєте собі зайве. Ваша репутація мені відома, я знаю, що ви не якийсь там крутій, і не сумніваюсь у вашій bona fides^[5], поки не маю для цього підстав. Але як адвокат мушу сказати: ви перебираєте міру. Чи, може, я чогось не розумію. Містер Елтхауз, його дружина і я, їхній адвокат, — всі ми, звичайно, хочемо, щоб справедливість перемогла. Та коли ви дістали серйозні відомості, які доводять вину ФБР, то навіщо влаштовувати оце судилище?

— Я гадаю, що все пояснив.

— Ваше пояснення — це тільки характеристика становища або інструкція поводитись обережно. Але воно не може бути підставою для такого допиту. Чого доброго, ви ще й мені поставите запитання, чи не застукав мене Мор-ріс, коли я намагався скоїти кримінальний злочин.

— А він часом вас не застукав?

— Я не маю наміру грати роль у вашій комедії! Повторюю: ви дозволяєте собі зайве.

— Тоді я себе стримаю. А от щодо обережності заперечувати не буду. А зараз я хочу поставити банальне запитання, що постає в кожному випадку з насильницькою смертю: якщо Морріса Елтхауза вбили не агенти ФБР, то хто? Припустімо, ФБР беззастережно виправдане, а я — районний прокурор. Хто мав причини бажати смерті цього чоловіка? Хто його ненавидів, чи боявся, чи міг мати вигоду від його смерті? Ви можете назвати таку людину?

— Ні. Я, звісно, про це думав. Але… Ні.

Вулф обвів усіх поглядом.

— Може, хтось із вас назве таку людину?

Двоє похитали головою. Всі мовчали.

— Це запитання банальне, — вів далі Вулф, — але не завжди марне. Прошу всіх поміркувати. Не бійтеся, що вас звинуватять у наклепництві, — на ваші слова ніхто не посилатиметься. Безперечно, Морріс Елтхауз не міг прожити тридцяти шести років, нікого не скривдивши. Він скривдив свого батька. Скривдив містера Квейла… — Вулф подивився на Ярмека. — А статті, які він писав для вашого журналу, — невже вони були такі невинні?

— Ні, — відповів редактор. — Але якщо вони і зачепили когось настільки, що скривджений зважився на вбивство, то не думаю, щоб він ждав стільки часу.

— Принаймні один чоловік мусив ждати, — озвався Квейл. — Бо сидів у в'язниці.

Вулф дав першому редакторові спокій.

— За що?

— За шахрайство. Темна махінація з нерухомим майном. Морріс написав статтю, яку ми назвали «Афера з маєтністю». Після статті поліція порушила справу, і одного з махінаторів заарештували. Йому дали два роки. Це було два роки тому, навіть трохи менше, але за добру поведінку того чоловіка вже могли випустити на волю. Тільки вбивця не він — на такий злочин у нього не стане духу. Я бачив чоловіка кілька разів, коли він приходив умовити нас не згадувати його ім'я. Він просто дрібний шахрай.

— Прізвище?

— Я не… Хоча ні. Але яке це має значення? Його прізвище Оделл. Так, здається, Оделл. Френк Оделл.

— Не розумію… — почала була місіс Елтхауз, але голос її охрип, і їй довелося спершу прокашлятись. Потім вона звернулася до Вулфа: — Я нічого не розумію. Якщо винне ФБР, то навіщо ви про все нас розпитуєте? Чому ви не спитаєте в містера Ярмека, які матеріали про ФБР знайшов Морріс? Я його питала, а він сказав, що не знає.

— Бо таки не знаю, — підтвердив Ярмек.

— Я так і думав, — кивнув головою Вулф. — А то б вас турбувала не тільки поліція. Морріс вам розповідав що-небудь про свої відкриття й здогадки?

— Ні. Він про це ніколи не казав. Морріс спершу готував чернетку статті. Він завжди так працював.

Вулф щось буркнув собі під ніс, а тоді звернувся до місіс Елтхауз:

— Мадам, я вже сказав, що хочу мати цілковиту ясність. Я ладен ставити тисячу запитань — до самого ранку, цілий тиждень. Федеральне бюро розслідувань — грізний супротивник, воно має необмежені привілеї і владу. Ніхто в Америці — ні самотужки, ні гуртом — не зважиться на справу, яку я взяв на себе доброхіть. І це не похвальба, це лишень констатація факту. Якщо вашого сина вбив співробітник ФБР, то немає ані найменшого шансу знайти вбивцю, поки за справу не візьмусь я. Тому, як краще вести розслідування, вирішуватиму я, і тільки я. Містере Фромм, ви знов хочете сказати, що я дозволяю собі зайве?

— Ні, — відповів адвокат. — З тим, що ви розповіли про ФБР, не можна не погодитись. Як тільки я довідався, що ніяких матеріалів про ФБР у квартирі Морріса не знайшли, я зробив висновок, який, власне, напрошувався сам, і заявив містерові Елтхаузу, що, на мою думку, шанси розкрити злочин дуже сумнівні. ФБР недоторканне. Гудвін сказав місіс Елтхауз про одного чоловіка, який учора вам повідомив, нібито знає, що її сина вбили агенти ФБР, і підкріпив свої слова певними фактами. Я прийшов сюди, щоб зажадати прізвище того чоловіка, а також одержані вами відомості. Але ви маєте рацію. Процедуру розслідування визначати вам. Гадаю, це справа безнадійна, але я бажаю вам успіху і хотів би вам допомогти.

— Я теж цього хочу. — Вулф відсунув назад крісло і підвівся. — Нашу розмову, можливо, підслуховували і декого з вас, мабуть, потривожать. Якщо це станеться, прошу мені повідомити. Я хотів би також, щоб ви повідомляли мені про всі події, зв'язані з цією справою, хоч би які незначні вони були. Підслуховували нашу розмову чи ні, мій дім однаково під наглядом, і ФБР уже знає, що я веду розслідування вбивства Морріса Елтхауза. Наскільки мені відомо, поліція про це не знає, і я прошу вас нічого їй не розповідати. Це тільки додасть нам зайвих труднощів. Даруйте, що нічим вас не пригостив — я був дуже заклопотаний і забув про це. Містере Елтхауз, ви весь час мовчали. Чи не хочете ви що-небудь сказати?

— Ні. — Це було все, що Девід Елтхауз сказав за цілий вечір.

— Тоді — до побачення. — І Вулф вийшов з кабінету.

Всі повставали й рушили до передпокою. Я залишився в кабінеті — чоловіки й самі допоможуть дамам одягтися, тож я там не дуже потрібний. Уявляєте, яким невихованим я себе показав: навіть не подумав про задоволення подати пальто міс Хінклі! А коли я почув, як відчинилися вхідні двері, було вже пізно. Я зачекав, поки двері причинилися, вийшов і накинув ланцюжок. Всі вже стояли на тротуарі.

Ліфта я не чув, отже, Вулф, мабуть, пішов на кухню, і я й собі рушив за ним. Однак на кухні Вулфа не було. Так само, як і Фріца. Може, Вулф піднявся до оранжереї сходами? Але що б його до цього спонукало? Він міг іще, звичайно, спуститися вниз. Я зійшов сходами до Фріцової кімнати й відчинив двері.

Фріц мав змогу жити й нагорі, але йому більше подобалося в підвалі. Його кімната була не менша, ніж наш кабінет і вітальня заразом, але з роками виявилась добряче-таки захаращеною: столи завалені стосами журналів, на підставках бюсти Ескоф'є^[6] і Брея-Саварена^[7], на стінах меню в рамках, королівських розмірів ліжко, п'ять стільців, книжкові шафи (у нього двісті вісімдесят кухарських книжок), голова дикого кабана, якого Фріц убив у Вогезах, радіокомбайн з телевізором та стереофонічним програвачем, дві величезні шафи з давнім посудом — як твердить Фріц, однією з мисок користувався кухар самого Юлія Цезаря, — і таке інше.

Вулф сидів на найбільшому стільці, перед ним на столі стояла пляшка пива і склянка. Коли я ввійшов, Фріц, що сидів навпроти, одразу встав, але я підсунув собі інший стілець.

— Погано, що нашим ліфтом не можна спускатися вниз, — зауважив я. — Його не можна переобладнати?

Вулф ковтнув пива, поставив склянку й облизав губи.

— Я хочу знати все про ті електронні капості, — сказав пін. — Тут нас можуть підслухати?

— Не знаю. Я читав про одну штуку, яка ловить голоси на відстані півмилі, але не знаю, в якому радіусі вона діє і чи долає такі перешкоди, як стіни й підлоги. Певно, є й такі штуки, — я про них, правда, ще не читав, — що одної досить на цілий будинок. А якщо й немає, то скоро будуть. Людям тоді доведеться розмовляти на мигах.

Вулф пильно подивився на мене. Не відчуваючи за собою ніякої провини, я так само подивився на нього.

— Ви хоч розумієте, — сказав він, — що ніколи ще нам так не потрібна була цілковита секретність, як тепер?

— Розумію. Бог свідок, як я це розумію.

— А шепіт теж можна підслухати?

— Ні. Навряд. Один шанс із тисячі.

— Тоді розмовлятимемо пошепки.

— Так ви не дуже розійдетеся. Проте якщо Фріц увімкне телевізор якомога гучніше, а ми сядемо поруч і розмовлятимемо без крику, то можна обійтися й без перешіптування.

— Але ж можна було зробити це і в кабінеті!

— Звичайно, сер.

— Якого ж дідька це не спало вам на думку раніше?! Я кивнув головою:

— Ви, бачу, сидите як на голках. Я теж. Я й сам дивуюсь, як це мені не спало таке на думку раніше. Давайте спробуємо побалакати в такий спосіб. У кабінеті мені доведеться нахилятись над вашим столом.

Вулф звернувся до Фріца:

— Зробіть ласку, Фріце, ввімкніть телевізор. Байдуже що.

Фріц підійшов до комбайна, крутнув ручку, і скоро ми побачили на екрані жінку, яка висловлювала чоловікові жаль з приводу того, що вони зустрілися в житті. Потім він — ні, не чоловік, а Фріц, запитав, чи не треба гучніше. Я попросив трохи додати звуку й підсунув свій стілець до Вулфа. Той нахилився майже до самого вуха й забубонів:

— Нам слід бути готовими до будь-яких несподіванок. Ви не знаєте, чи ще існує клуб «Десять аристологів»?

Я стенув плечима. Таке запитання, що аж ніяк не стосувалося справи, міг поставити або цілковитий ідіот, або ж геній.

— Не знаю, — відказав я. — Минуло вже сім років… Може, й існує. Хочете, я зателефоную Лью'їсові Х'юїтту?

— Тільки не звідси.

— Я піду до телефону-автомата. Зараз?

— Так. Коли він скаже, що той гурток і досі… Або ні. Хоч би що він сказав про «Десять аристологів», спитайте, чи можна мені завтра вранці приїхати до нього й побалакати про одну невідкладну особисту справу. Якщо він запросить мене на ленч — а він так і зробить, — дайте згоду.

— Але ж він цілий рік живе в Лонг-Айленді!

— Я знаю.

— Нам, певно, доведеться позбуватись «хвоста».

— Не конче. Якщо фебеерівці побачать, що я їду до нього, — тим краще.

— Тоді чом би не подзвонити йому звідси?

— Я не тільки не проти, а навіть хочу, щоб про мій візит до Х'юїтта стало відомо, лише хай не знають, що я напросився сам.

— А якщо він завтра не зможе?

— Тоді одного з найближчих днів.

Я підвівся. Йдучи до передпокою, беручи з вішалки пальто та капелюх, відмикаючи двері й простуючи на Дев'яту авеню, я міркував про те, що за один день у нашому домі перекреслено одразу двоє правил — вранішній розпорядок і категорична відмова Вулфа виходити у справах з дому. Але навіщо?

Клуб «Десять аристологів» організували десять заможних чоловіків, що домагались, як вони самі казали, «взірцевого приготування їжі й питва». Задля досягнення цього ідеалу вони зібралися сім років тому в домі одного з них, пароплавного магната Бенджемена Шрайвера, а Льюїс Х'юїтт, також член гуртка, умовився з Вулфом, що страви їм готуватиме Фріц. Звичайно, нас із Вулфом запросили гуди також, і коли подали першу страву, один з типів за столом разом із млинцями з ікрою та сметаною нажерся миш'яку й урізав дуба. Правда, на взаємини Вулфа з Х'юїттом той випадок не вплинув. Х'юїтт мав у своєму маєтку в Лонг-Айленді величезну, футів сто завширшки, оранжерею з орхідеями, й досі був вдячний Вулфові за якусь особливу послугу, зроблену йому дуже давно, і десь двічі на рік приїздив до старого цегляного будинку на обід.

Х'юїтт узяв трубку не зразу — він був чи то в оранжереї, чи в конюшні, чи ще десь. Але почути мій голос йому було приємно., В кожному разі, так він сказав. Як тільки я повідомив, що Вулф хоче до нього навідатись, Х'юїтт відповів, що, звичайно, буде щасливий його бачити, залюбки посидить з нами за ленчем і в цьому зв'язку має до Вулфа одне запитання.

— Боюся, без мене ви не обійдетесь, — сказав я. — Я дзвоню з телефону-автомата в аптекарському магазині. Даруйте за нецеремонність, але ви певні, що нас ніхто не слухає з паралельного апарата?

— Як це?.. Ні! Мені здається, немає причин…

— Чудово. Я дзвоню з будки через те, що наш телефон підслуховують, а містер Вулф не хоче, аби стало відомо, що це він сам пропонує до вас приїхати. Тому нам не дзвоніть. Може статися, що завтра до вас хтось прийде, назветься репортером і почне розпитувати. Я кажу про це зараз, бо завтра можу забути. Якщо до вас звернуться, відповісте, що запросили нас на ленч іще минулого тижня. Умовились?

— Так, звичайно. Господи боже, то ви кажете, ваш телефон підслуховують?.. Але ж це незаконно?!

— Ну звісно. В цьому й уся річ. Ми розповімо вам про все завтра… В усякім разі, я сподіваюсь.

У нашому кабінеті стоять телевізор та радіоприймач, і я, повертаючись додому, сподівався застати Вулфа в його улюбленому кріслі біля приймача. Та в кабінеті нікого не було, і я спустився в підвал. Вулф сидів на тому самому місці, де я його залишив. Телевізор і досі гримів, і Фріц, позіхаючи, дивився на екран. Вулф сидів, відкинувшись на спинку стільця й заплющивши очі, губи в нього ворушилися — вони то втягували повітря, то випускали, то втягували, то випускали… Так, Вулф працював. Але що він цієї хвилини обмірковував? Я стояв і мовчки дивився на нього. Коли він поринає у цей свій стан — тобто заплющує очі й починає ворушити губами, я ніколи не перебиваю йому думки. Але тепер я мусив щосили зціпити зуби, щоб не розтулити рота, бо мені не вірилось, що Вулф справді міркує. Над чим би він мав оце сушити голову?

Збігло цілих дві хвилини. Три. Нарешті я вирішив, що Вулф просто мене інтригує. Я сів на стілець і гучно кашлянув. Вулф ураз розплющив очі, глянув на мене й випростався.

Я підсунув свій стілець ближче й сказав:

— Усе гаразд. Нас чекають опівдні. Так що виїздити треба о пів на одинадцяту.

— Ви не поїдете, — буркнув Вулф. — Я подзвонив Сеулові. Він прийде о дев'ятій.

— А-а, розумію. Ви хочете, щоб я лишився вдома на той випадок, якщо Регг пришле сюди своїх хлопців сповідатися!

— Я хочу, щоб ви розшукали Френка Оделла.

— О господи! То ось чиє ім'я ви так старанно вимовляли пошепки із заплющеними очима!

— Ні. — Вулф повернув голову: — Трохи гучніше, Фріце! — Потім знов до мене: — Вчора після ленчу я сказав, що ви мене переконали, нібито довести причетність до вбивства агентів ФБР — марний клопіт. Беру свої слова назад. Ми повинні повести справу так, щоб жодна з трьох версій не залишилась другорядною. Ось ці версії. Перша: вбивство вчинило ФБР. Друга: ФБР не вчиняло вбивства. І третя: забути про ФБР і залишити вбивство нерозкритим. Нас більше влаштовує друга версія, ось чому ми повинні розшукувати Френка Оделла. Та якщо нас примусять узятися за першу версію або за третю, ми опинимось у становищі, перебуваючи в якому нам ніколи не виконати своїх зобов'язань перед клієнтом.

— Але ж ви не брали ніяких зобов'язань, крім двох: почати розслідування і зробити все від вас залежне!

— Ви знову вживаєте не ті займенники!

— Гаразд, нехай буде «ми» і «нас».

— Це вже краще. Отже, все від нас залежне. А це — найбільше зобов'язання для чоловіка, який має почуття власної гідності. І цього почуття в обох нас аж надто багато. Очевидне одне. Байдужо, які обставини примусять нас ухвалити те чи інше рішення, але містер Регг повинен поні рити чи принаймні запідозрити, що Морріса Елтхауза вбив хтось із його людей. Поки що на гадку мені не спадає жоден хід, який привів би його до цього. А ви маєте пропозиції?

— Ні. Він або вірить у це, або ні. Десять проти одного, що вірить.

— Кінець кінцем шанси у нас є. Мені треба з вами порадитись щодо завтрашньої зустрічі з містером Х'юїттом. Розмова в нас буде довга, а в мене пересохло в горлі. Фріце!

Ніякої відповіді. Я обернувся. Фріц, сидячи на стільці, спав і, мабуть, хропів, але через телевізор ми нічого не чули. Я запропонував перейти до кабінету і для одміни ввімкнути музику. Вулф погодився, і ми розбудили Фріца, подякували за гостинність і побажали йому на добраніч. По дорозі до кабінету я прихопив на кухні пиво для Вулфа й молоко для себе. Коли я ввійшов до кабінету, Вулф уже ввімкнув радіоприймач і сидів за столом. Оскільки розмова мала бути довга, я підставив жовтий стілець ближче до Вулфа. Він палив собі пива, а я надпив молоко й промовив:

— Я забув сказати, що не спитав у Х'юїтта про «Десять аристологів». Але ж ви однаково завтра побачитеся з ним і спитаєте самі. То яка там у нас програма?

Вулф почав говорити.

Вже давно минула північ, коли Вулф пішов до ліфта, а я — по простирадла, ковдру та подушки, щоб провести другу ніч на кушетці в кабінеті.

8

У телефонному довіднику п'яти районів Нью-Йорка було понад сто Оделлів, але Френка не значилося жодного. Я вже мав ці відомості, коли сидів у п'ятницю о пів на десяту ранку за своїм столом і міркував, як діяти далі. Звертатися до Вулфа через таку дрібницю, звичайно, не варто було, до того ж його немає дома. Рівно о дев'ятій з'явився Саул Пензер, і Вулф, замість піднятися нагору в оранжерею, зійшов униз, одяг своє важке пальто та касторовий крисатий капелюх, поквапливо вийшов услід за Саулом на вулицю і сів до нашого «герона». Вулф, звісно, знав, що коли ввімкнути на повну потужність опалення, то в машині буде як у вусі, і все ж одяг тепле пальто, бо не довіряв ніяким пристроям, складнішим за тачку. Він, певно, боявся б якоїсь халепи у глухих і диких нетрях Лонг-Айленда, навіть якби за кермом сидів я.

Я мусив напружити всю силу волі, щоб зосередитись на Френкові Оделлу. Звернення до його особи могло виявитись усього-на-всього сліпим пострілом у темряву, зробленим з наказу Вулфа тільки через те, що з трьох версій він вибрав другу. А мені хотілося думати про Лонг-Айленд. Я добре знав: Вулф уміє користатися з обставин. Та ніколи ще мені не доводилось бути свідком такого хитромудрого плану, як той, що для його здійснення Вулф вирішив залучити Льюїса Х'юїтта. Ось чого мене так тягло туди, до Лонг-Айленда. В такому ділі геній потрібен, як у двигуні свічка, що дає іскру. Але хтось же та має подивитись і за тим, чи ке тече радіатор і чи не спущені шини! Якби не Саул Пензер, я б таки наполіг на своєму й поїхав з Вулфом. Проте Вулф викликав Саула, а Саул — єдина людина, якій би я довірив свої обов'язки, якби, скажімо, зламав ногу.

Отож я примусив себе думати про Френка Оделла. Найпростіше було б подзвонити у відділ амністій нью-йоркської поліції і запитати, чи нема його прізвища у списках людей, звільнених достроково. Тільки ж, певна річ, не по нашому телефону. Коли ФБР довідається, що ми тратимо час і гроші на Оделла, про якого нам розповів Квейл, вони там одразу зметикують: все це не просто так, виходить, Вулф підозрює Оделла в причетності до вбивства Елтхауза. А цього не можна допускати в жодному разі.

І я вирішив діяти напевно. Якщо котрийсь із фебеерівців прочитає ці рядки й дійде висновку, що я надто високої думки про його контору, то це означатиме, що він просто не знає багатьох своїх, сказати б, «домашніх» таємниць, Я, правда, теж знаю не все, однак мені відомо досить-таки чимало.

Я зазирнув на кухню, попередив Фріца, що йду з дому, одягнув у передпокої пальто й канедюх і, відімкнувши двері, ступив на Десяту авеню. В гаражі я попросив у Тома Халлорана дозволу скористатися телефоном і подзвонив у редакцію «Газетт» Лону Коуену. Лон був чоловік обережний і не став розпитувати, як у нас посуваються справи з місіс Бранер та ФБР. Він тільки поцікавився, чи я не знаю, де він може роздобути пляшку доброго коньяку.

— Цими днями я сам пришлю тобі пляшечку, — відповів я. — Якщо ти, звісно, заробиш. Почати можна сьогодні ж. Років два тому одного чоловіка на ім'я Френк Оделл посадили за шахрайство. Можливо, він добре поводився, йому скоротили термін, і тепер він на волі. А я, бач, узявся зараз за добродійну діяльність і хочу якнайшвидше знайти Оделла й перевиховати його. Мене можеш застати — і що скоріше, то краще, — дзвонячи по цьому телефону. — Я назвав номер. — І ще одне: цю свою нову діяльність я тримаю у таємниці, тож нікому про неї не згадуй.

Лон сказав, що години йому досить, і я пішов до гаража подивитись машини. Щороку Вулф купляє новий автомобіль, гадаючи, ніби цим зменшує ризик нещасливого випадку, — що насправді зовсім не так, — а вибір моделі полишає на мене. Мені вже був упав в око «роллс-ройс», але ж викидати через рік таку машину — просто злочин!… Однак цього дня я не побачив у гаражі нічого такого, на що варто було б поміняти наш «герон». Ми з Томом саме розмовляли про панель приладів «Лінкольна» року випуску, коли пролунав дзвінок і я підійшов до телефону. Це був Лон. З моїм завданням він упорався. Френка Оделла звільнили умовно торік, у серпні, взагалі ж його ув'язнення триватиме до кінця лютого. Живе в Бронксі — Ламонт-авеню, будинок , працює у філії Дріскольського орендного агентства — Гран Конкур-стріт, Наприкінці Лон додав, що, як на нього, найкращий спосіб почати добродійну діяльність — це допомогти йому, коли він програє в покер, а я порадив йому краще грати в підкидного.

Я вирішив не брати таксі, а піти в метро, — звичайно, не задля того, щоб заощадити гроші нашої клієнтки. Просто пора вже було щось робити з моїми «хвостами». Минуло два дні й дві ночі, відколи ФБР, як можна було припустити, зацікавилось нами, і двадцять п'ять годин відтоді, як воно звернулося до Пераццо з вимогою позбавити нас ліцензій, а я й досі не бачив за собою непроханих супутників. Певно, я або легко від них одривався, або просто їх не помічав. Тепер я вирішив звернути на них увагу, але ж не простуючи пішки по вулиці! Доїхавши поїздом метро до станції біля Центрального вокзалу, я пересів на експрес, який ішов у бік житлових кварталів міста.

Коли у вас закралася підозра, що в метро за вами стежать, і ви хочете виявити шпига, починайте пробиратися вздовж вагона, а на кожній станції підходьте ближче до дверей, щоб в останню мить вискочити на платформу. В години пік робити це досить важко, але тепер було вже пів на одинадцяту ранку, до того ж я їхав у бік житлових кварталів.

Я помітив його вже на третій зупинці, точніше сказати, не його, а їх. Шпигів було двоє. Один — кремезний здоровило, що мало не діставав головою до штанги у вагоні, з темними вилупкуватими очима, яких він ніби не знав куди подіти, а другий нагадував кіноактора Грегорі Пека, якщо не брати до уваги невеличких каплуватих вух. Гра, дідько б її вхопив, полягала в тому, щоб їх викрити, а вони про це щоб і не знали, і коли я вийшов на станції біля Сто шістдесят восьмої вулиці, то був майже певен, що виграв. Я простував тротуаром з таким виглядом, немов тих двох для мене зовсім не існує.

Позбутися «хвоста» на нью-йоркських вулицях, коли ви не заплішений дурень і знаєте, що за вами стежать, — суща дрібниця. Існує тисячі способів, і той, кого переслідують, вибирає один з них залежно від часу й місця. Я неквапом плівся по Тремонт-авеню, позираючи коли-не-коли на свій годинник та номери будинків, аж поки не вздрів вільного таксі. Коли воно було вже ярдів за тридцять від мене, я прошмигнув між машинами, що стояли край тротуару, зупинив таксі, вскочив у нього, причинив дверцята, кинув водієві: «Женіть щодуху!» — і ще встиг загледіти «Грегорі Пека», який тільки очі витріщив, коли ми промчали повз нього. Другий шпиг стояв на протилежному боці вулиці. Ми проїхали сім кварталів і спинилися аж перед червоним світлом на перехресті. Сказати правду, я таки глянув назад. Потім назвав водієві номер будинку на Гран Конкур, спалахнуло зелене світло, і ми рушили далі.

На горішніх поверхах цього житлового будинку містилися контори кількох різних орендних філій, але одна з них — певна річ, та, що відала здачею в оренду приміщень, — була на першому поверсі. Я ввійшов. Контора займала невеличку кімнату — всього три столи та шафа з теками. Найближче до дверей сиділа вродлива молода жінка з копицею волосся на голові, якого вистачило б на всіх чотирьох бітлів. Коли вона, всміхнувшись до мене, спитала, чим може прислужитися, голова мені мало не запаморочилась і довелося спочатку перевести подих. Ні, подумав я, такі жінки в робочий час повинні сидіти вдома. Я відповів, що хотів би бачити містера Оделла, і вона кивнула своєю чарівною голівкою в глибину кімнати.

Він сидів за другим столом. Перше ніж ступити до нього, я трохи зачекав. Мені було досить одного погляду на нього. Дехто, посидівши за гратами, навіть і не дуже довго, виглядає зів'ялим, коли виходить на волю. Про Оделла цього не можна було сказати. На зріст не вдався, проте елегантний. Біла шкіра, світле волоссячко, вдягнений дуже чепуристо. Костюм у вузеньку смужку обійшовся йому — чи комусь іншому — щонайменше в дві сотні.

Він вийшов із-за столу, назвався Френком Оделлом і простяг мені руку. Було б куди краще, якби він сидів в окремому кабінеті; та чарівна жіночка, мабуть, і не знала, що сусідить з колишнім арештантом. Я відрекомендувався, дістав портмоне й подав йому свою візитку. Оделл уважно подивився на неї, сховав до кишені й сказав:

— Господи, а я вас і не впізнав! Я ж бачив у газетах ваші фотографії!

Мої фотографії не з'являлися в газетах уже більше року, а коли з'являлись, він був за гратами. Але я пустив ці слова повз вуха.

— Що вдієш — старію… — скрушно промовив я. — Ви б не подарували мені кілька хвилин? Hipo Вулф узявся за одну невеличку справу, в якій замішаний чоловік на ім'я Морріс Елтхауз, і гадає, що ви могли б дати нам деякі відомості.

Оделл не розгубився. Навіть оком не кліпнув. Він тільки сказав:

— Це той, якого вбили?

— От-от. Поліція, звичайно, провела розслідування. Як завжди. Тепер ідеться про приватне розслідування по бічній лінії.

— Якщо ви хочете знати, чи була тут поліція, то її тут не було. Давайте сядемо.

Він сів за свій стіл, а я — на стілець біля столу.

— Що ж то за бічна лінія?

— Все це не так просто… Йдеться про одне діло, яке робив Елтхауз, коли саме його вбили. Ви можете про це що-небудь знати, якщо в той час бачилися з ним, тобто в листопаді, торік у листопаді. Ви бачилися з ним у той час?

— Ні. Востаннє я бачився з ним років два тому. В залі суду. Коли дехто з людей, яких я вважав за своїх друзів, зробив мене козлом відпущення. А навіщо я здався поліції?

— О, коли вони розслідують вбивство, то беруться за всіх підряд. — Я махнув рукою. — А це ви цікаво сказали про козла відпущення. Може, це пов'язане з тим, що ми хочемо знати. Елтхауз не любив підтасовувати матеріалів? Він часом не був одним із тих ваших приятелів, що зробили вас козлом відпущення?

— Боронь боже! Ні, він не був моїм приятелем. Я бачився з ним усього двічі. Вперше тоді, коли він писав ту статтю чи збирався її писати. Він шукав більшу рибину. А я був усього-на-всього такий собі спритний службовець фірми «Бранер — нерухоме майно».

— Бранер? — Я наморщив лоба. — Щось не пригадую такого прізвища у зв'язку з тією справою. Щоправда, я не дуже з нею знайомий. Виходить, це ваші приятелі з фірми «Бранер — нерухоме майно» зробили вас козлом відпущення?

Оделл усміхнувся:

— Ви таки не дуже знайомі зі справою. Там ішлося про кілька дрібних махінацій, в яких я був замішаний. Люди з фірми «Бранер» поставилися до мене дуже мило. Віце-президент навіть улаштував мені побачення з самою місіс Бранер. Саме тоді я й зустрівся з Елтхаузом удруге — в кабінеті місіс Бранер, у неї вдома. Вона теж поставилася до мене мило. Повірила всьому, що я їй розповів. Навіть заплатила за мого адвоката. Частково. Вона, бачте, зрозуміла, що я вплутався у темну махінацію, але я пояснив їй, що сам не знаю, як це сталося, і вона не захотіла, щоб службовця її фірми визнали вплутаним у брудне діло. Я кажу, що це дуже мило з її боку.

— Звичайно… Але чому ви не повернулись у фірму «Бранер», коли вийшли… коли влаштовувались на роботу?

— Там не прийняли мене.

— О, це вже не дуже мило з їхнього боку, чи не так?

— Що ж, так уже ведеться. Зрештою, я ж сидів. Президент компанії — чоловік досить норовливий. Я, правда, міг би звернутись до місіс Бранер, та в мене ще лишилося трохи гордощів, до того ж я почув, що відкривається ця філія у Дрісколла. — Він знов усміхнувся. Я не опинився на лопатках. Зовсім ні. Робота тут досить перспективна, а я ще не старий. — Він висунув шухляду. — Ви дали мені візитку, і я хочу дати вам свою.

Оделл дав мені не одну візитку, а цілий десяток, ще й розповів про діяльність орендного агентства Дрісколла. Виявляється, в них дев'ять філій у трьох районах міста, які контролюють понад сотню будинків… Скоро я вже добре знав, що містер Дрісколл — дуже милий чоловік…

Я слухав Оделла просто так, із чемності, згодом подякував йому і, вже виходячи, дозволив собі перезирнутися з тією вродливою молодичкою. Вона й собі усміхнулася до мене. Так, куточок тут і справді дуже милий!

Оделл не запропонував мені роздягтись, і я, охолоджуючись, неквапом пішов по осяяній зимовим сонцем Гран Конкур-стріт. У моїй голові вже народжувався цілий ланцюг взаємопов'язаних між собою обставин.

1. Місіс Бранер розіслала книжку про ФБР.

2. Морріс Елтхауз збирав матеріали для статті про ФБР.

3. Агенти ФБР убили Елтхауза чи принаймні були в його квартирі під час або після вбивства.

4. Елтхауз був знайомий з місіс Бранер і приходив до неї додому.

5. Службовець фірми місіс Бранер попав до в'язниці (став козлом відпущення?) внаслідок публікації статті Елтхауза.

Це був не просто збіг обставин — це були причина і наслідок якоїсь збіса заплутаної ситуації. Я спробував об'єднати обставини в якусь систему, але дуже скоро збагнув: комбінацій і варіантів буде аж надто багато. Неважко навіть припустити, що Елтхауза вбила сама місіс Бранер. Проте це неможливо вже тому, що вона — наш клієнт. Очевидне одне: голка загубилася саме в цьому стіжку сіна, і її треба знайти.

А Вулф пошив мене в дурні. Він спитав у Ярмека про статтю Елтхауза для журналу «Тік-Ток» просто так і послав мене шукати Оделла тільки через те, що не міг придумати для мене кращої роботи. То ось у чім тут річ!

Подзвонити Вулфові я не міг, навіть якби він був удома. Я вирішив не дзвонити й до Х'юїтта — і по тільки тому, що звичайно в таких місцях до одного номера паралельно підключено по десятку апаратів. Фебеерівці, певно, поїхали за Вулфом і туди, адже Саул дістав указівку не звертати на «хвіст» уваги, а підслухати приміський телефон для ФБР — суща дрібниця. Одного разу мені пощастило довідатись… Та зараз про це не варто розповідати.

Але йти додому й чекати склавши руки Вулфа я теж не збирався. Отож я знайшов телефонну будку, набрав номер місіс Бранер, покликав її до апарата й запитав, чи не змогла б вона побачитися зі мною за ленчем о пів на першу в ресторані Рустермана. Вона згодилась. Після цього я подзвонив до ресторану, покликав Фелікса і спитав, чи вільна ота невеличка, але з доброю звукоізоляцією кабіна нагорі. Фе-лікс відповів ствердно. Я вийшов з будки й сів у таксі.

Ресторан Рустермана втратив, звичайно, ту славу, яку мав при Маркові Вукчичу. Вулф уже не опікає цього закладу, але раз на місяць усе ж таки навідується сюди, та й Фелікс час від часу приходить до старого цегляного будинку на порадою. Вулф завжди бере з собою мене та Фріца, ми обідаємо в невеличкій кабіні нагорі і щоразу починаємо з короля супів — Germinia L'Oseille. Отож ту кімнатку я добро знаю. Фелікс провів мене туди, чемно підтримуючи розмову, і побув зі мною доти, аж доки — спізнившись усього на десять хвилин — прийшла місіс Бранер.

Вона замовила подвійний мартіні з маринованою цибулинкою. Цих жінок важко збагнути. Я гадав, вона забажає хересу чи дюбоне і вже напевно обійдеться без маринованої цибулини. Коли принесли мартіні, місіс Бранер зробила три чималі ковтки підряд, поглянула вслід офіціантові, чи той щільно причинив за собою двері, і нарешті сказала:

— По телефону я, звичайно, ні про що у вас не розпитувала. Щось трапилось?

За компанію я й собі замовив мартіні, тільки без цибулини, надпив ковток і відповів:

— Нічого такого. Просто містер Вулф порушив сьогодні два свої правила: вранці відмовився почаклувати над орхідеями в оранжереї, а потім вийшов з дому у ваших справах. Тепер він в одного чоловіка в Лонг-Айленді. Може, його поїздка щось і дасть, та поки що особливих надій не покладайте. Сам я щойно прогулявся до Бронкса і побачився з чоловіком на ім'я Френк Оделл. Колись він нібито служив у вашій фірмі «Бранер — нерухоме майно». Це правда?

— Оделл?

— Так.

Місіс Бранер наморщила лоба.

— Я не… А-а, ну звісно! Оделл… Такий невеличкий чоловічок, він ще мав купу неприємностей. Але ж він… Хіба він не у в'язниці?

— Був. Кілька місяців тому його умовно звільнили.

Місіс Бранер сиділа все ще з наморщеним лобом.

— Але ж навіщо вам було з ним бачитись?

— Це довга історія, місіс Бранер. — Я знову ковтнув мартіні. — Містер Вулф вирішив спочатку трохи розвідати про діяльність ФБР у Нью-Йорку та в околицях міста. Крім усього іншого, нам стало відомо, що минулої осені один чоловік на ім'я Морріс Елтхауз надумав зібрати матеріали для журнальної статті про ФБР, а місяць і три тижні тому його вбили. Цим варто було поцікавитись, і ми дещо перевірили. Ми з'ясували, що років два тому Елтхауз написав статтю під назвою «Афера з маєтністю», і після цієї статті чоловік на ім'я Френк Оделл потрапив до в'язниці, звинувачений у шахрайстві. Містер Вулф доручив мені розшукати Оделла. Я знайшов його координати, побачився з ним і дізнався, що він працював у вашій фірмі. Тож я й подумав, що мені слід розпитати про все це вас.

Місіс Бранер поставила келих на стіл.

— Але про що ж мене розпитувати?

— Я маю до вас кілька запитань. Наприклад, щодо Морріса Елтхауза. Ви добре його знали?

— Я взагалі його не знала.

— Він був принаймні один раз у вас удома. В кабінеті. Так сказав Оделл.

Місіс Бранер кивнула головою:

— Це правда, був. Я згадала про це, коли прочитала про його вбивство. — Вона рвучко підвела голову. — Мені не до вподоби ваш тон, містере Гудвін. Чи не хочете ви сказати, ніби я щось приховую?

— Так, місіс Бранер. Саме це я й хочу сказати. Що ви напевно щось приховуєте. І краще нам з'ясувати це до ленча, ніж після нього. Ви найняли містера Вулфа для справи, яку можна вважати за майже безнадійну. Єдине, чим ви могли б нам допомогти, — це розповісти все, що має хоч якийсь, хай навіть найменший стосунок до справи. І те, що ви знали Морріса Елтхауза чи принаймні зустрічалися з ним, певна річ, насторожує нас. Ви знали, що він працює над статтею про ФБР? Тільки не перебивайте мене. Ви знали чи, може, підозрювали, що ФБР причетне до його вбивства? Чи не тому ви й розіслали ту книжку? Чи не тому ви й прийшли до Ніро Вулфа? Поки що ось ці запитання. Просто ми повинні знати все, що знаєте ви, та й годі.

Місіс Бранер трималася чудово. Жінка, що зуміла не змигнувши оком кинути вам чек на сто тисяч доларів, навряд чи звикла вислуховувати думки свого найманця. І все ж вона мовчки мене слухала. Місіс Бранер не лічила до десяти — принаймні вголос, — а тільки взяла свій келих, зробила ковток, подивилась мені в очі, тоді поставила келих на стіл і промовила:

— Я нічого не приховую. Просто мені й на думку не спало згадати про Морріса Елтхауза. Чи, може, й з'являлась така думка, але тоді, коли я міркувала про цю справу, а не тоді, як розмовляла з містером Вулфом. Бо все це було так… Я справді нічого не знала. Нічого я не знаю і тепер. Я прочитала про вбивство й пригадала, що бачилася з ним. Але думка про те, що до вбивства може бути причетне ФБР, з'явилась у мене після того, як міс Дакос, моя секретарка, сказала… Та це були просто жіночі теревені. Вона теж нічого не знала. Це не мало ніякого відношення до мого наміру розіслати книжку. Книжку я розіслала після того, як прочитала її і подумала, що важливим людям буде важливо з нею ознайомитися. Вас задовольняє моя відповідь?

— Цілком. Але вона викликає що одне запитання. Не забувайте тільки, що я працюю на вас. Що вам розповіла міс Дакос?

— Та так, пусте. Вона жила в тому самому будинку — та, власне, й тепер живе. Її…

— В якому будинку?

— В будинку, де жив і той чоловік, Морріс Елтхауз. У Вілліджі. На другому поверсі, під його квартирою. Того вечора вона кудись ходила, і невдовзі після…

— Того вечора, коли сталося вбивство?

— Так. Тільки не перебивайте. Невдовзі після того, як міс Дакос вернулася додому, вона почула на сходах кроки. Якісь люди спускалися вниз, і її зацікавило, хто б то міг бути. Вона підступила до вікна й виглянула на вулицю. З будинку вийшли троє чоловіків і завернули за ріг. Вона подумала, що ті троє з ФБР. На цю думку її наштовхнуло тільки те, що вони були дуже схожі на агентів ФБР. «Такого типу», — сказала міс Дакос. Як я вже згадувала, вона нічого не знала, не знала і я, чи є якийсь зв'язок між Моррісом Елтхаузом і ФБР. Ви питали, чи я знала, що він працював над статтею про ФБР. Ні, не знала, поки ви про це не сказали. Мене образила ваша підозра, нібито я щось приховую. — Місіс Бранер. поглянула на свій годинник. — Уже початок другої, а о пів на третю у мене засідання комісії, і я не можу спізнюватись.

Я натис кнопку на столі — два короткі сигнали — і попросив у місіс Бранер вибачення, що запросив її на ленч, а тепер морю голодом. Через кілька хвилин увійшов П'єр із супом з омарів, і я сказав йому принести печеню через десять хвилин, не чекаючи дзвінка.

Тут виникла одна делікатна обставина. З погляду ділового я мав би доповісти місіс Бранер, що в ресторані Рустермана і з Вулфа, і з мене, і з наших гостей брати гроші рішуче відмовляються, отож вартість ленча у рахунок витрат на її справу не ввійде. Однак говорити про це за печенею по-московському, грибами по-польському, салатом «Беатріс» та суфле «Арменонвіль» мені здалося просто нетактовним, і я промовчав. Не став я перепитувати і про міс Дакос, адже єдине, що нас цікавило, була діяльність ФБР. За ленчем я довідався, що місіс Бранер одержала шістсот сім листів, у яких їй коротко, але щиро дякували за книжку, сто вісімдесят чотири листи — декотрі з них досить довгі, — в яких автори висловлювали невдоволення вчинком жінки, і двадцять дев'ять анонімних листів та листівок, де її просто поливали брудом. Мене здивувало, що таких налічувалось тільки двадцять дев'ять, адже серед тих десяти тисяч душ, яким місіс Бранер надіслала книжку, принаймні кілька сот були члени товариства Джона Берча та інших таких організацій.

За кавою я повернувся до розмови про Сару Дакос, але перед цим дещо підрахував. Якщо Вулф виїде від Х'юїтта о четвертій годині, то вдома буде десь о пів на шосту. Але ж він може виїхати й пізніше, скажімо, о п'ятій, і прибуде о пів на сьому, а тоді йому ще забагнеться відпочити після небезпечної, як на нього, нічної поїздки, коли мимо пролітають тисячі шалених машин… Одне слово, звільниться він уже після вечері. Отож коли П'єр налив кави й вийшов, я промовив до місіс Бранер:

— Містер Вулф захоче, звісно, побалакати з міс Дакос. Може, та й справді, як ви сказали, нічого не знає, але він повинен сам у цьому переконатись. Ви б її не попросили, щоб вона прийшла сюди о дев'ятій вечора? До цієї кімнати. Вдома, у нашому кабінеті, можливо, стоять потайні мікрофони.

— Але ж я вам сказала: то були просто жіночі теревені! Я відповів, що вона, може, й має рацію, але Вулф — чоловік дивакуватий і взяв собі за звичку діставати потрібні йому відомості від людей, які люблять просто плескати язиком. Отож коли місіс Бранер допила каву, ми пішли з нею до кімнати Фелікса в глибині будинку, й вона подзвонила звідти міс Дакос і про все домовилась.

Я провів місіс Бранер на вулицю, посадив у машину, вернувся нагору й випив іще чашку кави. Вулфові я вирішив не дзвонити, поки не буду певен, що вони там скінчили ленч. Я сидів, обмірковуючи бесіду з місіс Бранер, і спіткнувся тільки на одному: я не поцікавився, чи чула міс Дакос розмову Морріса Елтхауза та Френка Оделла з місіс Бранер у її кабінеті. Звичайно, про це нам може сказати і Capa Дакос, але з'ясовувати такі деталі Вулф покладає на мене, і я мусив це зробити. Наскільки обгрунтовано припущення, що саме міс Дакос повідомила поліцію про тих трьох чоловіків? Анінаскільки, хіба що вона могла вигадати це для поліції чи для місіс Бранер. З вікна будинку шістдесят три їй годі було побачити, як вони підійшли до машини за рогом, надто ж розгледіти номер машини. Та якщо дівчина їх усе ж таки бачила, ми дістанемо підтвердження першої версії — що Елтхауза вбили агенти ФБР, але не другої, яка влаштовує нас більше. То й що? Адже для планів Вулфа це теж щось би та заважило.

Мені пригадалось, як учора, прогулюючись по Вашінгтон-сквер, я відзначив про себе, що Арбор-стріт лежить у Вілліджі й Сара Дакос теж живе у Вілліджі. Тепер це могло бути чимось більшим, ніж випадковий збіг обставин. Це могло бути причиною і наслідком.

О третій годині я зайшов до кімнати Фелікса і набрав номер Льюїса Х'юїтта. В цьому шикарному ресторані й телефон, певно, якийсь не такий, бо минуло добрих чотири хвилини, перше ніж я почув голос Вулфа:

— Алло, Арчі?

— І так, і ні, — сказав я. — Та все ж більше так, аніж ні. Я в Рустермана. Ми тут з місіс Бранер саме пообідали. Якщо ви приїдете сюди до пів на сьому, я встигну доповісти про все ще до вечері. Ми зможемо тут і повечеряти, бо одна особа прийде сюди о дев'ятій дещо обговорити.

— Їхати до ресторану?

— Атож, сер.

— У Рустермана? Чому не в кабінеті?

— Тут буде краще. Якщо, звісно, ви не хочете, щоб одна чарівна дівчина години зо дві розмовляла з вами при ввімкненому радіоприймачу та ще й замалим не сидячи у вас на колінах!

— Яка ще дівчина?

— Сара Дакос, секретарка місіс Бранер. Я все поясню, коли ви приїдете.

— Якщо я приїду. Чудово! — І Вулф поклав трубку.

Я набрав добре знайомий номер і сказав Фріцові, що ми вечерятимемо в Рустермана, а відбивні котлети з оленини в маринаді нехай залишить на завтра. Потім я знайшов у довіднику телефон місіс Елтхауз і подзвонив їй, та коли вона взяла трубку, я передумав розмовляти з нею по телефону. Я тільки хотів запитати, чи по траплялось їй чути, щоб син згадував дівчину на ім'я Сара Дакос. Але ж мені треба було якось згаяти ще цілих три години часу, і я міг з таким самим успіхом прогулятись. Отож я спитав місіс Елтхауз, чи вона не проти прийняти мене десь о пів на п'яту, і жінка дала згоду. Виходячи з ресторану, я сказав Феліксові, що ми з Вулфом ще прийдемо до нього вечеряти.

9

Я сидів у кабінеті з глухими стінами, випроставши ноги й розглядаючи носаки своїх черевиків, уже вдесяте перебираючи в голові обставини цієї заплутаної справи, коли за двадцять до сьомої Фелікс розчинив двері й з'явився Вулф. Знаючи, що в такий час внизу у Фелікса відвідувачів найбільше, я відразу його нагнав, узяв у Вулфа пальто, почепив на вішалку й висловив сподівання, що поїздка в нього була цікава.

У відповідь Вулф щось буркнув і сів у крісло, яке Марко Вукчич багато років тому придбав спеціально для свого товариша Hipo. Між його візитами це крісло стояло в кімнаті, де колись був особистий кабінет Марко.

— Я зробив висновок, — промовив Вулф, — що наші сучасники напівідіоти-напівгерої. Бо тільки герої здатні вижити у цій круговерті й лише ідіотам хочеться жити в ній.

— Це не завжди так, — висловив я свою думку. — Після вечері ваше самопочуття поліпшиться. Сьогодні у Фелікса вальдшнепи.

— Знаю. — Вулф сердито глипнув на мене. — Ви таке любите!

— Я не голодний. Принаймні поки що. То як там у Х'юїтта?

— Та нехай йому біс! Він любить те, що й ви. Я все залагодив. Саул став у великій пригоді, як завжди. Все гаразд.

Я присунув собі стілець.

— У моєму звіті, може, буде й не все гаразд, але і в ньому є дещо цікаве. Почну з кінця. Місіс Елтхауз запевняє, мовби ніколи не чула, щоб її сип згадував ім'я Сари Дакос.

— А чому він мав згадувати це ім'я?

— В тому й уся штука. Причина і наслідок.

І я докладно розповів про всі події та розмови за день, не забувши згадати й про свої витівки зі шпигами з ФБР. По суті, це було наше перше зіткнення з супротивником, і я подумав, що Вулф повинен знати, як ми поводились. Крісло Вукчича не таке зручне, як у нас в кабінеті, і Вулф не міг, заплющивши очі, відкинутись на спинку. І все ж він почував себе тут майже як удома. Коли я скінчив, на обличчі в нього не ворухнувся жоден м'яз, він навіть не розплющив очей. Три хвилини я сидів у цілковитій тиші. Потім не витримав:

— Я, звісно, розумію, що все це вам остогидло. Добре, що ви хоч завдали собі клопоту мене вислухати. Вам начхати на те, хто вбив Морріса Елтхауза. В голові у вас тільки карколомний трюк, який ви задумали, а хто й кого там убив — ну його к лихій матері! Вельми вам вдячний, що ви бодай не захропли! Бо я, бачте, людина вразлива.

Вулф розплющив очі:

— Пхе! Я сказав, що все гаразд, і не помилився. Все гаразд. Але не слід було спинятися на півдорозі. Ту дівку ви могли б запросити прийти сюди вдень, а не ввечері.

Я кивнув головою:

— Вам не тільки все остогидло — до вас іще не зразу все й доходить. Ви казали, що нас більше влаштовує друга версія, і ми, певна річ, прагнемо знайти хоч якийсь шанс її довести. Сара Дакос була в тому будинку коли не під час убивства, то невдовзі після нього. Може, вона якимось чином стане нам у пригоді. Якщо ви хочете…

Двері розчинились, і ввійшов з повним підносом П'єр. Я глянув на годинник: чверть на восьму. Виходить, це Вулф дав Феліксові таке розпорядження. Господи, принаймні одного правила він ще додержується і, звичайно ж, не відмовиться й ще від одного: ніяких ділових розмов за столом.

Вулф підвівся і вийшов з кімнати помити руки. Коли він повернувся, П'єр уже поставив устриці і стояв, готовий підсунути Вулфові крісло. Вулф сів, підхопив на виделку устрицю і, поклавши її до рота, спробував роздушити спершу язиком, а потім зубами. Нарешті проковтнув і, кивнувши головою, промовив:

— Містер Х'юїтт вивів чотири гібриди Miltonia sanderea і Odontoglossum pyramus. Одному з них навіть варто дати ім'я.

Отже, вони знайшли там час оглянути оранжерею!

Десь о пів на десяту з'явився Фелікс і попросив дозволу відірвати нас на хвилинку від вечері. Він прийшов порадитись, як переправити з Франції літаком лангустів. А насправді виявилося, що Фелікс хотів лише заручитися згодою Вулфа на морожені лангусти. Проте в нього, звичайно ж, нічого не виходило. Та Фелікс стояв на своєму, і вони з Вулфом усе що сперечалися, коли П'єр завів до кімнати Сару Дакос. Вона з'явилась у призначений час. Я взяв у неї пальто, запропонував кави, й вона не відмовилась. Я посадив її за стіл і, зачекавши, поки Фелікс піде, відрекомендував Вулфові.

Вулф узявся б оцінити на погляд чоловіка, але в жодному разі не жінку. Він глибоко переконаний, що будь-яке враження, яке справляє жінка, оманливе. Заговоривши до гості, він, звісно, очей убік не одвів і висловив сподівання, що місіс Бранер переказала їй розмову зі мною.

Сьогодні міс Дакос була не така жвава, як минулого разу в кабінеті місіс Бранер, і її карі очі теж блищали не так. Місіс Бранер сказала, нібито міс Дакос просто розводила теревені, але тепер, коли дівчину послали на розмову з Hipo Вулфом, вона, очевидно, збагнула, що натеревенила зайвого.

— Так, місіс Бранер мені сказала, — нарешті відповіла дівчина.

Вулф примруживсь і пильно подивився на неї. Світло тут було не таке яскраве, як у кабінеті місіс Бранер, та й очі в міс Дакос були сьогодні стомлені від роботи.

— Мене цікавить усе, пов'язане з Моррісом Елтхаузом, — сказав Вулф. — Ви добре його знали?

— Ні, не дуже, — похитала вона головою.

— Ви жили з ним в одному будинку…

— Так… Але в Нью-Йорку, як ви знаєте, це ще нічого не означає. Я переїхала в той будинок десь рік тому, і коли ми якось зустрілися в під'їзді, то обоє пригадали, що вже бачились — у кабінеті місіс Бранер. Містер Елтхауз був там з отим чоловіком, Оделлом. Після того ми вряди-годи удвох вечеряли — разів зо два на місяць.

— В інтимні взаємини це не переросло?

— Ні. Незалежно від того, що ви називаєте «інтимними взаєминами». Таких взаємин у нас не було.

— Тоді з цим усе ясно, можна перейти до діла. Того вечора у п'ятницю, двадцятого листопада… Ви часом не вечеряли тоді з містером Елтхаузом?

— Ні.

— Але ж вас не було вдома?

— Не було. Я ходила до Нової школи на лекцію.

— Самі?

Сара Дакос усміхнулася:

— Ви схожі на містера Гудвіна — теж намагаєтесь довести, що ви детектив. Так, я ходила сама. Лекція була про фотографію. Я люблю фотографувати.

— Коли ви повернулись додому?

— Незадовго до одинадцятої. Хвилин за десять. Об одинадцятій я хотіла послухати випуск новин.

— А потім? Спробуйте пригадати все якомога точніше.

— Мені особливо нема чого пригадувати. Ввійшла в будинок і піднялася сходами — всього на один поверх — до своєї квартири. Скинула пальто, випила трохи води й почала роздягатись. Коли це чую — по сходах хтось іде. Так наче крадеться. Це мене здивувало. Хто воно там, думаю, так ходить? У нашому будинку всього чотири поверхи, а жінки з четвертого поверху вдома саме не було — поїхала до Флоріди. Я ступила до вікна і трохи його прочинила, щоб тільки вистромити голову. З будинку вийшли троє чоловіків, повернули ліворуч і швидко попростували за ріг. — Міс Дакос розвела руками. — Оце й усе.

— Вони не почули, як ви прочинили вікно? Ніхто з них не озирнувся?

— Ні. Я прочинила вікно ще перше ніж вони вийшли з будинку.

— Вони розмовляли між собою?

— Ні.

— Ви їх розгледіли? Чи хоча б одного з них?

— Ні. Звичайно, ні.

Прямий ефір
Кіно від goalma.org
Спецпроекти
Новини

Пряма трансляція зборів громадян щодо референдуму про вступ до НАТО
Прямий ефір з Олегом Соскіним
Камерний ансамбль «Артехатта» презентує концертну програму «CINEMA. Звукові картини»
Голос миру. Благодійний марафон-аукціон
Ульріх Шпек: Відтерміновуючи торгівельну угоду з Україною ЄС робить помилку
Стратегія Обами для України: списати її з рахунків, - Washington Post
У воєнний час корупція в Україні може мати смертельні наслідки, - The New York Times
Национальная гвардия митингует под Администрацией Президента. Прямая трансляция
Тонкощі Закону про бенефіціарів юридичних осіб
Двадцять свідчень про переламний день протистоянь на Майдані
Як вирішуються справи тих, хто постраждав на Майдані
Обладатель гран-при Одесского кинофестиваля выходит в украинский прокат
Россия превратилась в силу, которая угрожает существованию Евросоюза, - Джордж Сорос
Результати позачергових виборів народних депутатів України (оновлюється)
Конкурс! Розіграш футболки
У Києві відбудеться перегляд найкращих фільмів фестивалю «Кіномедіа»
Голос Миру з благодійною місією у Слов'янську
Прес-конференція "Батьківщини" щодо фальсифікацій на му окрузі
Не схоже, що Захід зупинить Путіна, - The Washington Post
Чи може Порошенко реформувати Україну?
Благодійний марафон "Голос миру" вирушає до Львову
Из чего состоит зарплата чиновника
Україна може стати для Путіна тим, чим став Афганістан для Брежнєва, - Гоффманн
У Києві відбудеться концерт зірок скрипкового мистецтва
Маршрутка сбила пешехода
Недоторканність повинна бути знята з депутатів, президента та суддів, - Батьківщина
Пряма трансляція з Верховної Ради
У боях за аеропорт Донецька загинули військових РФ, майже - поранені
Розігрується футболка від гурту Mad Heads
Сепаратисти матимуть перевагу над ЗСУ, якщо США не нададуть Україні допомогу, - Army Times
Мистецька сотня "Голосу миру" вирушає в goalma.orgільськ
Наступит день, когда Россия заплатит Украине за нанесенный ущерб, - политтехнолог
Домовлятися з Путіним – не просто невигідно. Це небезпечно, – Дейвид Креймер
«Батьківщина» наполягає на громадському обговоренні держбюджету
Обговорення партією "Батьківщина" бюджету України на рік. Пряма трансляція
«Батьківщина» ініціює громадське обговорення держбюджету Пряма трансляція
Премьера балета Раду Поклитару «Долгий рождественский обед»
Марафон: Міжнародні наслідки терактів у Франції
Тетяна Піскарьова та Анастасія Дмитрук презентують відеолист на війну
Фестиваль "Назустріч мрії" оголошує розшук юних талантів
Прес-конференція Юлії Тимошенко та Віри Савченко. Пряма трансляція
Розігрується оригінальна футболка від Аріни Домські
Увесь світ підніметься на захист Надії Савченко, - Тимошенко
Голос Миру. Лот від Євгенії Тимошенко
США можуть покращити обороноздатність України та виділити 1 мільярд доларів
У США розповіли про переваги сепаратистів над збройними силами України
Показ фільму « Двадцять свідчень про переломний день протистоянь на Майдані»
Відеозапис комітетських слухань щодо проблем внутрішньопереміщених осіб
Присоединяйтесь к благотворительной акции МОО «Мечте навстречу»
Спільна молитва за Надію Савченко. Пряма трансляція
В Донецке на шахте им. Засядько произошел взрыв
Подаруй дитині диво до Великодня!
Об'єднані Арабські Емірати допоможуть дітям у зоні АТО
Прем’єра документального фільму “Відторгнення. Битва за Україну”.
Премьера фильма "Відторгення. Битва за Україну" на телеканале goalma.org
Ситуація на контрольно-пропускних пунктах. Відкрите звернення «Донбас SOS» до Турчинова, Полторака, Назаренка
З’їзд партії "Батьківщина". Пряма трансляція
Промо goalma.org
Видеозапись международной конференции по аутизму "Открывая двери"
Припиніть практику погроз та залякування, - Євромайдан SOS звернувся до СБУ, МВС, Прокуратури
Виступ goalma.orgа Віце-президента США. Верховна Рада України онлайн трансляція
Урочистий з`їзд депутатів місцевих рад партії ВО "Батьківщина". Онлайн трансляція 12 грудня
ЮБИЛЕЙНЫЙ ФЕСТИВАЛЬ "МЕЧТЕ НАВСТРЕЧУ" ОБЪЯВЛЯЕТ РОЗЫСК ЮНЫХ ТАЛАНТОВ!
Засідання Верховної Ради
Засідання Верховної Ради
Засідання Верховної Ради
Засідання Верховної Ради
Погоджувальна Рада керівників фракцій Верховної Ради України -
Засідання Верховної Ради -
С каждым днем ситуация на линии фронта становится все сложнее, - Донбасс-SOS
Засідання Верховної Ради -
Засідання Верховної Ради -
Засідання Верховної Ради -
Засідання Верховної Ради -
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ ОНЛАЙН ТРАНСЛЯЦІЯ -
Стан дотримання прав ВПО та громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України та на території, не контрольованій українською владою в зоні проведення АТО
Верховна Рада України онлайн трансляція - ранок
Прес-конференція Юлії Тимошенко: "Країні необхідна невідкладна відставка прем’єр-міністра"
Мітинг на підтримку Надії Савченко біля Посольства Російської Федерації. Київ, 9 березня року
Роскомнадзор заблокировал интервью Андрея Сенченко о Крыме за "призывы к беспорядкам"
Німеччина і Франція показали нездатність забезпечити дієвий механізм припинення російської агресії, - Борис Тарасюк
Верховна Рада України онлайн трансляція - ранок
Верховна Рада України онлайн трансляція - ранок
Генпрокуратура РФ потребовала ограничить доступ к сайту goalma.org из-за интервью о Савченко (документ)
Верховна Рада України онлайн трансляція - ранок
Розгляд відставки ШОКІНА - Верховна Рада України онлайн трансляція - ранок
Верховна Рада України онлайн трансляція - ранок
Верховна Рада України онлайн трансляція - ранок
Верховна Рада України онлайн трансляція - ранок
Чуйка Эрдогана, главная проблема русских и что ждёт во втором туре выборов? — Семиволос

Вiдео

Конфликт на Донбассе невозможно решить за один день, - Высоцкий
Що думають українці про ситуацію на Донбасі?
На Донбассе издеваются над людьми и подвергают пыткам в специальных камерах, - Волынец
Российская власть успешно работает с противоречиями, возникающими внутри Украины, - Галкин
В действиях России по делу Савченко нет юридического смысла, - Задорожный
Для воюющих за «русский мир» в Украине, генерал Власов – Герой России, - Сакен Аймурзаев
«Business launch». Як відкрити свій бізнес? Бренд «Must Have»
Готовим за 15 минут. Холодный суп из авокадо
Граждане Украины, участники АТО, подчиняются только украинскому закону, - Задорожный
В Донбассе много дезинформации, а те, кто может сказать правду, боятся, - Волынец
После Майдана политические силы сделали много ошибок, - Соскин
Юлія Тимошенко розповіла про небезпеку "мінських домовленостей"
Россия будет настаивать, что на Донбассе внутренний конфликт украинцев, - Квеладзе
Незалежність Донбасу - соціальна катастрофа для Росії та України
Украина оказалась не готова к беженцам, - Маляр
Люди на Донбасі залякані, тому «майдан» в них неможливий
Кількість бажаючих поїхати до Криму зменшилась на 99%
Что лучше для Украины: федерализация или развитие местного самоуправления?
Путиным движет не жадность, а высокомерие и имперские амбиции, - Подлуцкий
Третьей мировой войны не будет, - Карасёв
Европейский Союз попал в ловушку, - Портников
Вступить в президентскую партию набежит много желающих, - Подлуцкий
Украина уходит из русского мира, - Пасхавер
Россия готовилась к агрессии в Украине десятилетиями, - Лигачева
Возвращение Крыма Украине возможно через 30 лет, - депутат РФ
Пока рядом Россия, на Донбассе будет бардак, - опрос
Жестоко избивали прикладами и дубинками, - пленный ДНР
Верховна Рада України онлайн трансляція - ранок

Політика

Екс-радник Путіна розповів, хто у Раді буде працювати на Кремль
Большая война между Украиной и Россией неизбежна, - Гармаш
Президент має накласти вето на свої закони про особливий статус Донбасу, - Юлія Тимошенко
Донбас повинен залишитися частиною України, - опитування
Каким должно быть МВД
Україна більше не пріоритет для Обами, - Дом Свободи
Методика управления страной попахивает временем Ющенко, - генерал Уманец
Україна грає роль «Солом'яного бичка», в якому Росія в'язне, - Магда
Иловайский котел - упущение генералов, - генерал Уманец
Порошенко змусив депутатів проголосувати за особливий статус Донбасу, - Головатий
Закон про особливий статус Донбасу - поступка Путіну, - Головатий
Между Украиной и Донбассом должна стоять стена, - Биденко
Закон «про особливий статус Донбасу» - антиконституційний, - Головатий
Війна в Україні триватиме до повного виснаження, – експерт
За події в Донбасі відповідальна вся українська еліта, - Магда
В ближайшие два года в Украине должны появиться профессиональные юристы и экономисты, - Биденко
На Заході не розуміють, чому Україна погодилась на "особливий статус", - Немиря
Україна втратила 65% військової техніки, армії немає, - військовий експерт
Бойові дії відновляться протягом кількох місяців, - військовий експерт
Юлія Тимошенко просить СБУ розслідувати факти продажу зброї та корупції в Міноборони
Україна стала центральною темою промови Барака Обами
Нынешняя власть готова отдавать целые куски Украины для сохранения олигархического режима, - Соскин
Власть несет ответственность за ситуацию на Донбассе, - Волынец
Треба негайно відсторонити продажних генералів, які продавали зброю під час агресії Кремля, - Тимошенко
Криза в Україні може допомогти Ірану позбутись санкцій
Чтобы Украина не стала жертвой России, надо было вступать в НАТО, - Соскин
Зачем нам у власти миллиардеры, которые сами говорят, что умеют только воровать, - Соскин
Внеблоковый статус приведет к краху Украины, - Соскин
Міністр торгівлі США пообіцяла інвестиції в Україну після реформ
5-денний штурм українського блокпосту в Нікішиному
Мы вступаем в эпоху коротких парламентов, - Карасёв
Враг у ворот и президентские выборы
Большинство депутатов в новой Раде будут принадлежать к группе Левочкина – Фирташа, - Джангиров
Порошенко не готов расстаться с Севастопольским морским заводом, - Джангиров
Порошенко делает ошибку, приглашая управлять страной людей, которых знает лично, - Палий
Запад оказывает давление на Украину не меньше, чем Россия, - Джангиров
Наши политики все время не готовы, когда Россия переступает черту, - Палий
Паш, в Донецке теперь висит двуглавая ворона, но нифига не каркает, - дончанин - Губареву
Россия победила, но не может зафиксировать свою победу, - российский политолог
Премьерский и Президентский блоки готовятся управлять страной авторитарными методами, - Галкин
Если реальная оппозиция попадет в Раду, будет гражданская война, - Жаронкин
За провал перемир'я на Росію накладуть нові санкції, - США
Екс-міністр юстиції Головатий спростував заяву голови регламентного комітету Верховної Ради
Про договор с ЕС, людей Порошенко и что будет с Донбассом
Amnesty International признала, что на Донбассе идет международный вооруженный конфликт
Факторы, влияющие на дестабилизацию ситуации на Донбассе
Які умови холодного миру з Путіним?
Спецслужбы Украины работали на Россию
Запад ждёт от Украины стопроцентных доказательств российского вмешательства
Украина одержала впечатляющую победу, - Портников
Тепер українці розуміють, що відбувалось у Чечні
Украиной управляет команда гримеров, - Портников
Украина должна быть там, где есть украинцы, - Портников
Государство пользуется тем, что всю помощь беженцам предоставляют волонтёры, - Amnesty International
Мир на Донбассе зависит от узкого круга людей в Москве, - Умланд
Після виборів Верховної Ради Україна втратить Донбас, - Бала
Порошенко нехтує найкращими спеціалістами, - експерт
План Путіна щодо України не втілився, - Таран
Ніякої асоціації України з ЄС не відбулося, - Бала
Порошенко сподівається домовитися з Путіним, - Таран
Шесть невыполненных обещаний власти
Закон о люстрации – путь к усилению олигархической власти, - Дудин
Гелетей провалил всё, что мог провалить, - Соскин
Тот, кто сдаст Мариуполь – политический труп, - Галака
Президент показал себя как неудачный менеджер, - Шевченко
Первыми поднялись пацаны, которые приехали из АТО, - Нацгвардия под АП
Пенсионеры падают на колени, целуют руки нашим солдатам и просят, чтобы их освободили, - Касьянов
Прекращение боевых действий на Востоке в интересах Кремля, - Умланд
Украинская армия по поручению России уничтожалась много лет, - Касьянов
Руководству страны нужно думать, как предотвратить провокации со стороны России, - Галака
Мирные соглашения никак не меняют ситуацию на передовой, - волонтёр
Закон о коррупции создаст второго Пшонку, - Маляр
Amnesty International: Те, кто пытал людей на Донбассе, по новому закону будут амнистированы
Что таит в себе закон о люстрации?
Люстрация может превратиться в сведение личных счетов, - Валевский
Завдяки теперішній владі Янукович з прибічниками втекли з України, - Батрин
В Украину возвращается цензура, - Волынец
Через четыре месяца Донбасс затопят радиационные шахтные воды
На Донбассе создаётся украинское Сомали, - Биденко
Президент создал новую кадровую политику, - Биденко
Агресія Росії в Україні застала всіх зненацька
Порошенко не является субъектом переговоров с Путиным, - Джангиров
Уряд ігнорує питання переселенців з Донбасу та Криму, - Мухіна
У Януковича появилась возможность сохранить свои активы на Донбассе, - Галкин
"Батькивщина" займет второе место на выборах - это важно для сохранения демократии в стране, - Галкин
Якщо до кінця тижня ми не отримаємо вибухового компромату, то його вже і не буде, - Магда
Закон «об особом статусе Донбасса» - юридически ничтожен - Тодоров
Нужен ли Путину пророссийский Парламент в Украине?
Для перемоги потрібно змінити країну, - Гарань
Мы видели эту стену: и мышь проскочит и кролик проползет, - Джангиров
Сенатор США пропонує військове партнерство з Україною та Грузією
Идейные сепаратисты будут сражаться до последнего, - Тодоров
Можно преодолеть любой конфликт, если в стране адекватное правительство, - Биденко
Война на Донбассе может возобновиться весной
Какие последствия может иметь сохранение мажоритарной системы в Украине?
Президент не пойдет на коалицию с бывшими регионалами, - Палий
Росія окупувала частину України, а влада торгується за газ, - Яременко
Существует опасность попадания "Оппозиционного блока" в парламент, - Палий
Большинство в парламенте будет принадлежать Порошенко, Коломойскому и Лёвочкину, - Подлуцкий
На якій підставі Україна сплачує внески в СНД?
Чому висновки про використання Україною касетних бомб є хибними?
Если новый Парламент не начнет реформировать страну, то через три месяца его сметут, - Дацюк
Закупка газа у России – традиционный бизнес всех президентов Украины, - Дацюк
Формирование президентского большинства – антиконституционно, - Дацюк
Нашу власть спас патриотизм и правовая безграмотность людей, - Дацюк
Для Украины выгодно, чтобы выборы в ДНР провели 2 ноября
Выборы в Донбассе провести невозможно, - Джангиров
На Донбассе до весны будет серьезный вооруженный конфликт, - Гармаш
Денег у России оказалось больше, чем у Ахметова, - Гармаш
Гуманитарный конвой Путина перевозил наличные гривны, - Галкин
Польша изменила отношение к Украине после ухода Сикорского
Коломойский курирует выборы на Донбассе, - Гармаш
Контрнаступления ДНР и ЛНР не будет, - эксперты
Демонстрацией лояльности Президенту стал взнос депозита в его банк, - Джангиров
Единственная партия, которая прошла внутреннюю люстрацию – это «Батькивщина», - Дорошенко
Бізнес-інтереси української еліти заважають подати на Росію до суду, - Матвієнко
Порошенко не должен делать заявления, на которые получит публичный отказ, - Джангиров
«Опозиційний блок» та партія Тигіпка перші, хто запропонує Президенту коаліцію, - Матвієнко
Блок Порошенка на виборах посяде перше місце. Хто другий? – прогноз експерта
Элита Донбасса готовила почву для сепаратизма, - Гармаш
Хедлайнерами в парламенте будут Фирташ и Коломойский, - эксперт
Росія утримається від агресії до весни, - експерт
У Вашингтоні радили закрити очі на Крим та працювати з Росією
На мирную сменилась риторика, но не ситуация в стране, - Гармаш
В Донбассе возобновятся военные действия, - Гармаш
Украина готовит наступление на Донецк, - Гармаш
Результат «Оппозиционного блока» свидетельствует о договоренностях, - эксперт
ДНР готовится если не к нападению, то к отражению атак, - эксперт
Порошенко сливает Донбасс под «Оппозиционный блок», - Гармаш
Путін націлився на всю Європу, - історик
Порошенко потерпел сокрушительное поражение, - Шевченко
Коли остаточно буде створена коаліція у Верховній Раді?
У влади є два роки на реформи, інакше буде новий Майдан, - Кузьо
Политики манипулируют сознанием избирателей, - Шевченко
Тарас Кузьо: Чому корумпована еліта не сидить у тюрмі?
Ні Захід, ні Порошенко не знають, що робити з Росією, - Кузьо
Яценюк может начать войну с Порошенко, - Шевченко
Путин показывает кощунственное отношение к цивилизации, - Шевченко
Напад на Маріуполь буде дорого коштувати Путіну, - Кузьо
Обама слабкий президент, але лідери Європи ще слабкіші, - експерт
Режим Путіна працюватиме і без нього, - Кузьо
Газові домовленості: Росія перемогла, а Україна послабила свої позиції у Стокгольмському суді
Збитки від окупації Криму мали бути аргументом у газових перемовинах, - Батрин
Україна отримала тільки тимчасову знижку на газ, - Батрин
Якщо реформ не буде, Україна втратить підтримку Заходу, а з Росії знімуть санкції
Ринат Ахметов знал, что в планы России не входит захват Мариуполя, - Галкин
Ахметов добровольно отказался от Донбасса, - Галкин
Украина создает на Донбассе второе Приднестровье, - Галкин
Эскалация конфликта в Украине связана с ростом экономических проблем в России, - Галкин
2 ноября Украина потеряла часть своей территории, - Гармаш
Выборы в ДНР нужны для взаимодействия с Москвой, - Галкин
Украина делает слишком много уступок России, - Гармаш
Выборы в ДНР – это картинка для российских СМИ, - Гармаш
На Донбассе надо готовить партизанов, - Гармаш
Война затянется на 8 лет, если Украина не вступит в НАТО, - Соскин
Донбасс нафарширован российскими войсками и спецслужбами, - Олег Соскин
Путин хочет поглотить Украину по кускам, - Соскин
Крым и Донбасс можно вернуть только после войны с Россией, - Дацюк
России подарили деньги, на которые можно купить танков для армии
Силой Донбасс не вернешь, а по любви они не хотят, - Монтян
Ребята, защищающие донецкий аэропорт, гибнут зря, - Дацюк
ДНР и ЛНР ждёт дальнейшая деградация, - Олег Соскин
Путин выбирает способ и время войны, но он обязательно ее начнет - Дацюк
Жизнь меняется, когда попадёшь под бомбёжку, - луганчанка
Треба зняти недоторканність з суддів, – Бала
Путин не может остановиться, в его планах захватить всю Украину, - Олег Соскин
Волонтёров погасили эмоционально и материально, - Опря
Посада президента не повинна бути троном царя, - Бала
Україна й досі не призначила послів у ключових країнах, - Бала
Заява Ковальчука - це намагання перетягнути ковдру політичних повноважень, - Бала
Росія не зможе існувати без України, - Бала
Из-за будущих реформ пострадает много людей, - Ищенко
Путину придется договариваться, потому что россияне не хотят груза , - эксперт
Якщо Порошенко поїде на переговори, до Києва він може не повертатись, - Димов
Росія веде проти України гуманітарну війну, - Бала
В парламенте началась борьба за абсолютную власть, которая была у Януковича, - Жаронкин
Украинские "левые" стали крылом воюющего лагеря, - Ищенко
Без ультраправой "Свободы" парламент все равно будет "правым" по риторике, - Ищенко
Хто займається зовнішньою політикою України?
Україні треба готуватися до війни, - Яременко
Там, де ОБСЄ, там завжди заморожений конфлікт, - Яременко
Украина - это камень, об который разобьётся Россия, - Палий
И Порошенко, и Путину выгодно затягивать "минский процесс", - политолог Кирилл Молчанов
Реакция Запада пассивно легитимизирует действия Путина, - Маляр
Путин, с точки зрения пиара, действует грамотно, - Джангиров
Дальнейшую судьбу Украины решат без её участия, - Джангиров
Минские соглашения выполнять невозможно, - эксперт
Янукович може відвідувати Європу
Зачем США дают деньги Украине?
Запад не будет решать проблемы Украины, - эксперты
Росія піде у наступ до початку зими, - екс-посол США
Масштабна атака на Україну може статись за один-три тижні, - Ілларіонов
Существует три сценария развития событий в Украине, - Пасхавер
Россия - страна проигравших, - Портников
Будущее Украины зависит от решительности нашей власти, - Пасхавер
Путина унизили, поставив в центр "двадцатки" лидера КНР, - Портников
Прес-конференція депутата "Батьківщини" Андрія Кожем'якіна щодо скасування недоторканності
Украина не должна оставлять своих граждан зверю, - Портников
Если это война, то где бомбоубежища? - Пасхавер
Украина должна признать оккупацию и прекратить финансирование Донбасса и Крыма, - Портников
Независимая журналистика в России перестала существовать еще в году, - Портников
Следующим шагом Путина будет наступление на Прибалтику, - Портников
Україна готується до повномасштабної війни
Донбасс сам виноват, что у них война, - Гайдай
Украине нужно защищать линию фронта от Чернигова до Одессы, - Уманец
Правительство люстрирует не тех, кого надо, - Уманец
Командування бреше, що втрат немає, - боєць "Правого сектору"
Цели Президента не выходят за рамки его благополучия, - Гайдай
Президент хочет собственное ручное правительство, - Гайдай
З Росією буде повномасштабна війна, - боєць "Правого сектору"
Війна вигідна нашому політикуму, - учасник Євромайдану
Украина потеряла 8 тысяч солдат, потери врага в три раза больше, - боец батальона "Айдар"
Захід загнав Путіна в пастку, - експерт
Україна не готова до офіційного оголошення війни
Коалиционное соглашение разрабатывалось за спиной народа Украины, - Дудин
У США показали російський танк, щоб переконати дати Україні зброю
Украина слабая, и это позор, - немецкий политолог
Украина ведёт двойную игру, продолжая торговать с Россией, - Геннадий Балашов
Война на Донбассе продлится до года, но там уже некому будет жить, - Балашов
Путин создал новый правящий класс - силовую олигархию, - российский писатель
Прес-конференція Юлії Тимошенко щодо роботи фракції «Батьківщина» у новообраній Верховній Раді
С Донбасса и других депрессивных регионов нужно бежать, - Балашов
Нельзя обрекать людей в Донбассе на голод, - советник Сергея Таруты
Люди на Донбассе начинают привыкать к новой реальности, - советник Сергея Таруты
Добровольческие батальоны сравнили с рок-группами
Мариуполем можно гордиться, он стал символом боевого духа, – Ковжун
У жителей Донбасса нет и не было желания отсоединяться от Украины, - мэр Донецка
Пряма трансляція робочої сесії щодо Міжнародного кримінального суду
Ахметов потерял влияние на Донбассе еще в мае, - Ковжун
Стрелков угрожал мэру Донецка за отказ сотрудничать с боевиками
Президент должен обуздать монополию, либо в стране будет революция, - Кучеренко
Схему захвата Донбасса Путин отработал в Чечне, - чеченский историк
Донецк до сих пор платит налоги в казну Украины, - мэр
ЛНР и ДНР не смогут существовать без Украины, - мэр Донецка
Расстреливать мирное население - преступление, - мэр Донецка
Путин создал сеть своей поддержки по всему миру, - Хара
Конфликт в Донбассе нужно называть войной, а не АТО, - мэр Донецка
Боевики сделали то, что Украина не могла сделать 20 лет, - Джангиров
С приходом зимы армия может покинуть позиции, - Джангиров
Война за символические объекты резко увеличивает потери, - Джангиров
Небоженко назвал три ошибки Президента
Донбасс изначально не нужен был Путину, - Хара
Верховная Рада Украины разделится на три части, - Небоженко
Четыре региона Украины находятся в зоне риска, - Опря
Между Западом и Россией началась новая холодная война, - Галкин
Создание Министерства информации - это провал новой власти, - Олег Соскин
Олег Соскин про новый Кабмин: «Я тебя слепила из того, что было»
Нельзя отдавать регламентный комитет «Оппозиционному блоку», - Небоженко
Освобождать Донецк можно начать в любой момент, - Дмитрий Корчинский
Путін нагадує щура, якого загнали у кут, - Магда
Путин понимает, что его может ждать судьба Каддафи и Хусейна, - Чекалкин
Ситуація в Україні стала для Путіна несподіванкою, - Обама
Бойовики ніколи не візьмуть Маріуполь, - Корчинський
НАТО не сможет защитить Прибалтику от агрессии России, - Дацюк
Украина вошла в зону долгой политической турбулентности, - Портников
В Европе стыдно быть миллиардером, а в Украине грабители кичатся богатством, - Олег Соскин
Леонид Кучма создал олигархическую модель, которая завела Украину в тупик, - политолог
Ющенко предал идею революции, благодаря этому вырос Янукович, - политолог
Путин прибегает к тактике самосохранения, - Портников
Проблем было бы меньше, если бы Януковича не выпустили из страны, - Олег Соскин
Нужно подать заявку в НАТО и ввести визовый режим с Россией, - политолог
Охорона Коломойського забезпечена краще, ніж СБУ, - Корчинський
Крымская авантюра Путина приведет к ядерной войне, - Портников
Гібридна війна Росії з Європою вже почалась, - Гончар
Європа стоїть на порозі масштабної війни з Росією, - Гончар
В ближайший месяц экономика России «взорвется», - Портников
Латвія стане наступною жертвою Путіна, - Гончар
Очередные минские переговоры закрепят процесс распада Украины, - Гавриш
Минский формат – это пустые разговоры за чашкой чая, - Дорошенко
Блокада Крыма - основной козырь Украины, - эксперты
Население Донбасса, как и россияне, страдает комплексом жертвы, - Гайдай
Засідання Комітету ВР з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин
Війна на Донбасі – це бізнес на крові, - Гончар
Российские войска и сепаратисты готовятся к нападению, - Касьянов
Россия должна готовиться к международному суду, - Кухар
Надія Савченко - надійний козир Росії у геополітичній грі, - адвокати
Це останній шанс українців змінити країну, - віце-президент США
Министры-иностранцы разрушат всю «социалку» Украины, - Дорошенко
Путин не готов проиграть всё ради победы на Донбассе, - Галкин
Українці готові терпіти владу, якщо бачитимуть зміни, - Коліушко
В Индии Путин легализовал Аксенова, как правителя Крыма, - Галкин
Конфликт на Донбассе затянется до тех пор, пока жив Путин, - Маляр
Програма діяльності Кабміну шокує. Уряд не планує реформ, - Коліушко
У России осталось мало времени, счёт идёт на месяцы, - Галкин
Сепаратисти воюють зі зброєю, яка не виробляється в Україні, - незалежне дослідження
Бюджет України Інтереси олігархів стикнулися з інтересами українців
Україна може дійти до того, що автомат Калашникова коштуватиме доларів або ящик горілки, - Учайкін
Россия тратит 2 млрд долларов в день на стабилизацию падающего рубля, - Хара
Оппозиция в России придёт к власти через года, - депутат Госдумы
Прямая трансляция пресс-конференции Владимира Путина
Украина утомила Запад своими ошибками, - Джангиров
Путину выгодно говорить, что санкции действуют на экономику России, - депутат Госдумы
Украина начнёт наступление на Донбассе в марте, - Биденко
От выступления Путина можно ожидать кадровых изменений, - депутат Госдумы
Минские переговоры не изменят ситуацию на Донбассе, - Илья Пономарев
Войну на Донбассе остановит либо смерть Путина, либо переговоры на высшем уровне, - политолог
На Донбассе зафиксировано 24 случая смерти от голода, - Джангиров
Реформы в Украине будут происходить за счет бедных, - Джангиров
Прес-конференція депутатів "Батьківщини" щодо скасування позаблокового статусу України
Донбасс вернется в Украину в году, - Карасёв
Людям не варто бачити, що відбувається на Донбасі. Там жах і злидні, - боєць батальйону "Айдар"
Путін пропонує Україні керувати Донбасом "на двох", - політолог
Назначение Турчинова секретарем СНБО создаст военно-политическое правительство, - Карасёв
Украина совершила геополитический отскок, - Карасёв
Грузинский доброволец на Донбассе: "Украина должна выиграть эту войну умом"
Лукашенко и Назарбаев недовольны политикой России, - депутат Госдумы РФ Илья Пономарёв
Гарань назвав два варіанти розвитку подій на Донбасі
Скасування позаблокового статусу - це лише символічний акт, - Гарань
Путін не зупиниться, Україна повинна готуватися до терактів, - Гарань
Ігор Коломойський може стати загрозою для України, - Гарань
Росія не робить конструктивних кроків і може поновити агресію навесні, – Стівен Бланк
Причини падіння рубля потрібно шукати у падінні довіри до уряду, - експерт
Украина победит в году, - Небоженко
Не все едут на Донбасс защищать Украину, некоторые занимаются грабежами и насилием, - капеллан
РНБО почне конкурувати з урядом і стане корумпованим органом, - Матвієнко
Если сепаратисты прорвут оборону, то местная милиция развернет оружие против Украины, - депутат горсовета Северодонецка
В Украине было столько оружия и техники, что хватило бы на третью мировую войну
Тимошенко сделала очень важную вещь, предложив референдум о вступлении в НАТО, - Небоженко
Конфликт на Донбассе затянется на годы, - Джангиров
Путину нужна война. Он может нанести удар авиацией по украинским городам, - Олег Соскин
Донбасс не нужен России, у нее и так слишком много проблем, - Кость Бондаренко
Россия будет рушиться и попытается утащить за собой Украину, - Портников
Конфликта на Донбассе можно было избежать, если бы власть поступила, как Тимошенко в году, - Бондаренко
Крах России – это катастрофа для Украины, - Галкин
Третій Майдан - це крок до розпаду України, - Магда
год будет очень тяжелым для Украины, - прогноз экспертов
На тлі терактів у Франції перемовини в Астані вигідні Росії, - Веселовський
Конфликт на Донбассе может привести к Третьей мировой войне, - Ищенко
Европа торгует с Россией, жертвуя европейскими ценностями, - Зисельс
Росія сама стане жертвою терору, який породила, - Димов
Крим - це чорна діра: Україна годує російську армію, росіян та терористів
Бійці на передовій хочуть йти у наступ, – Гарань
Никто не понимает, что происходит на Донбассе, власть абсолютно закрылась от украинцев, - Маляр
Дело Савченко – это патовая ситуация для Путина, - Маляр
Запад даст Украине оружие, если Россия пойдёт в наступление, - Умланд
Украина пойдет или в Европу, или будет хуже, чем при Януковиче, - Дорошенко
Нарешті я побачив того, хто був на Майдані зі зброєю, - Олексій Гарань
Навіть у занюханому готелі Уганди є Russia Today, - Веселовський
По Конституции России Надежду Савченко должны освободить, - адвокат
Европа беззащитна перед международным терроризмом, - Дорошенко
В Парламенте нужно поставить памятник, чтобы депутаты помнили благодаря кому там сидят, - Дорошенко
Жители Донбасса думают, что украинцы считают их быдлом, - Чалый
На Донбассе не АТО, а война, - Дорошенко
Власть готова принести Донбасс в жертву ради Европы, - Чалый
Спецслужбы России заставляют пленных украинцев давать показания против руководства Украины
Зачем депутаты пишут статьи о коррупции, если проголосовали за коррупционный бюджет, - Дорошенко
Нужно выезжать с Донбасса – будет война, - Гармаш
Россия хочет, чтобы Донбасс остался в составе Украины, а герои Новороссии никогда не вернулись домой, - Джангиров
Количество террористов на Донбассе возросло – им платят по 7 тысяч гривен, - Гармаш
Если изолировать Донбасс, местное население не будет поддерживать украинскую армию при наступлении, - Гармаш
Перемирие помогло Путину подготовить зимнее наступление на Донбассе, - Соскин
Путину внушили, что он царь российской империи, - Олег Соскин
Украинская земля плодородная, потому что в ней лежит десять слоёв бывших завоевателей, - историк
Контрнаступление Украины приведет к тому, что Россия введёт войска, - Фесенко
Присоединение Украины к Международному уголовному суду, подчеркнет серьезность некоторых преступлений, - Мартин Продель
В ближайшее время Путин развяжет войну против Украины, - Гайдай
У Украины остались только формальные признаки государства, - Подлуцкий
Россия живёт в пещерном веке, - Палий
Доверие украинцев к власти расходуется быстрее запасов угля и газа, - Гончар
На Донбассе останутся террористы и пенсионеры, "Новороссия" - нежизнеспособна, - Палий
Изменения в налоговом кодексе ухудшили положение шахтеров, - Волынец
Политики договорились поиграть в солдатиков живыми людьми, - Монтян
Украина не может влиять на больших игроков из Кремля и Госдепа, - Подлуцкий
Украина окончательно перешла под внешнее управление, - Подлуцкий
Де-факто Минские договоренности мертвы, а де-юре Украина их может использовать, - Фесенко
Если бы не коррупция, то война на Востоке давно закончилась бы, - Березюк
Россия проиграет, потому что играет против истории, - Пасхавер
Советую Коломойскому не становиться врагом Украины, - Фесенко
Если бы у Президента была политическая воля, то ему не понадобилось бы антикорупционное бюро, - Березюк
В мире нет примера борьбы с коррупцией путем снижения зарплат, - Березюк
Россия получит ошеломляющий удар, а россиянам придется пройти болезненный путь, - Пасхавер
У Украины резко возросли шансы на светлое будущее, - Пасхавер
23 года украинцы жили в лживом государстве, - Пасхавер
Украина победит, а Донбасс будет украинским, - Ткаченко
Украина нуждается в оружии с Запада, - Уманец
Росія догралася, її треба визнати спонсором тероризму, - Потєхін
Путин может задействовать авиацию на Донбассе, - Уманец
У Путіна недостатньо сил, щоб воювати з Україною, - Березюк
Україна опинилася в буферній зоні інтересів Росії, - Корчинський
Путін не зупиниться: Україні загрожує терористична та пропагандистська війна, - Матвієнко
Третій Майдан надзвичайно потрібен Москві, - Потєхін
Замороженого конфлікту в Україні не буде, - Потєхін
Китай буде зберігати нейтралітет, а потім проведе референдум на Далекому Сході, - Потєхін
Україна воює з Росією «наполовину», - Матвієнко
Кримчани вважають, що Україна кинула їх напризволяще, - Матвієнко
Україна повинна збирати докази присутності Росії на Донбасі для Радбезу ООН, - Березюк
Радник прем'єр-міністра Данило Лубківський бреше, - Матвієнко
Війна не закінчиться, поки Росія не поверне Крим, - Березюк
До краху економіки Росії залишилося 2 роки, але Україні до цього потрібно дожити, - політолог
Росія не зможе скористатися ядерною зброєю, - Березюк
Дуель Савченко - Путін нагадує дуель Тимошенко - Янукович, - Матвієнко
Росіяни не підтримають повномасштабну війну з Україною, - Березюк
До Мінських домовленостей краще не повертатися, Україні потрібна допомога Заходу, - Матвієнко
Если Дебальцево окажется в «котле», то Украине придется соглашаться на условия России, - Джангиров
«Батькивщина» вносит 9 законопроектов для реальной децентрализации, - Юлия Тимошенко
Украина - единственный камень преткновения в отношениях России и США, - Джангиров
Запад не заинтересован в дестабилизации России, - Галкин
Поражение Украины на Донбассе спровоцирует дефолт, - Дорошенко
Если у России есть претензии к Америке, то пусть с ней и воюет, - Дацюк
Война началась тогда, когда Донбасс не принял Майдан, - Дацюк
Большинство россиян не поддерживает войну с Украиной, - российский политолог Андрей Пионтковский
Министерство информационной политики – это PR-агентство Украины, - заместитель министра
Российская элита - это второй эшелон советской элиты, - Пионтковский
Путіну вигідно, щоб Україна сама себе знищила, - політолог
В СССР не было такой ненависти к Западу, - Пионтковский
Путина заставят отказаться от претензий на Украину, - Галкин
Приезд Меркель и Олланда в Россию - это попытка утихомирить буйного, - Портников
С Крыма будут выселять людей: никакого курорта, только военные базы, - Портников
Судьба Украины решится с крахом путинского режима, - Портников
Украина выиграет, но какой ценой? – Портников
Запад не может допустить поставки тяжелого вооружения в Украину, - Галкин
Запад не заинтересован в крахе России, - Галкин
В Украине дилемма: спасать страну или спасать войну, - Джангиров
У Путіна немає сил, щоб завоювати Україну, - Потєхін
Украине не подходит буферная зона километров, - эксперт
В Мінську Україна повинна поставити Путіну ультиматум, - Бала
Меркель загнана в угол: она не знает, что делать, - политолог
Я не верю, что 15 февраля пушки замолчат, - Евгений Киселев
Насправді у Путіна немає сил для тривалої війни, - Гарань
Путин боится показать свою слабость, - Шевченко
Путін – це політичний шулер, - Бала
Свого часу Путіна врятував Чубайс, - Бала
Европа боится, что Путин развяжет полномасштабную войну, - Шевченко
На Донбассе воюет вся «нечисть» России, - Киселев
Конфликт на Донбассе – это война на пороге Европы, - Киселев
Україні потрібні іноземці в уряді, - політолог
Путин не пойдет на смертельный риск, - Галкин
Чем Россия шантажирует Евросоюз?
Минск-2 – это уступка Запада Путину, - Галкин
Существует угроза дестабилизации Средней Азии, - Галкин
Путін розуміє небезпеку пов’язану з економічною ізоляцією, - Бураковський
Проблема переселенців виявилася непідйомною для України, - Геращенко
Россия сражается за статус глобального игрока, - Галкин
Путин хотел, чтобы конфликт на Донбассе разрешился по Чеченскому сценарию, - Киселев
Путина боятся, потому что он может нагадить на общей европейской кухне, - Ковжун
Запад может пожертвовать Украиной, - Галкин
У Украины задача не остановить Путина, а жить счастливо и богато, - Бабанин
Ввод миротворцев ООН – это признание гражданской войны в Украине, - Евгений Марчук
Кровавая развязка в Дебальцево приблизила мир на Донбассе, - Джангиров
Как Украина помогает беженцам? Да никак, - Тарута
Волонтери не можуть завезти гуманітарну допомогу через хабарі, - Тимошенко
Западу выгодно говорить, что в Украине внутренний конфликт, - Джангиров
Уровень некомпетентности украинских чиновников зашкаливает, - эксперт
В Украине может повториться грузинский сценарий с российскими миротворцами, - Марчук
Если в Украину введут миротворцев, то о летальном оружии можно забыть, - Марчук
Предоставление Украине летального оружия приведет к еще большим жертвам, - директор Института Кеннана
Выходцы с Донбасса предложили свой вариант решения конфликта на востоке Украины
Дипломатичного вирішення проблеми на Донбасі не існує, - Гриценко
Нужно признать захваченные территории Донбасса оккупированными Россией, - Гармаш
Минские договоренности – это дымовая завеса для России, - Хара
Европа заинтересована в затягивании конфликта на Донбассе, - Лисицкий
Призначення Гонтаревої було грубою кадровою помилкою, - Гриценко
Боев за Мариуполь не будет, Минские соглашения выгодны России, - Джангиров
Украинцы не составляют миграционных рисков для ЕС, - Сушко
«ДНР» и «ЛНР» не заинтересованы в войне, эскалации конфликта не будет - Дорошенко
В России могут появиться протесты в городах-миллионниках, - Галкин
Путин получил подконтрольную территорию в составе Украины, - Джангиров
Россия не сможет возобновить сотрудничество с Западом, - Галкин
ФСБ тесно встроена в экономику России, - Галкин
Смерть Нємцова показала, що Росія - мертва країна, - Потєхін
"Русский мир" - это война и беспредел, - Палий
В «ДНР» не разрешили украинским горноспасателям спасти шахтеров на шахте Засядько, - Волынец
Україні необхідно терміново надати ефективне оборонне озброєння, - Потєхін
Над Україною необхідно закрити небо для польотів, - Потєхін
Во Львовской области восстали шахтеры, - Волынец
Для Украины есть большая разница между поставками оружия из ЕС и США, - Андреас Умланд
Война на Донбассе пропитана духом предательства, - волонтер Юрий Касьянов
Россия хочет вернуть Украине разрушенный Донбасс, - Умланд
Россия решила поиграть с Кипром, - Умланд
Немецкая пресса пишет, что нужно опасаться нового наступления на Мариуполь, - Умланд
Минск-2 и введение миротворцев на Донбасс – это взаимоисключающие вещи, - Умланд
Реформы в Украине стали предметом спекуляций, пиара и саморекламы, - политолог
Путін чекає поки українці розв’яжуть громадянську війну, - Скіпальський
Весь світ розуміє, що йде війна між Україною і Росією, - Скіпальський
Украина – это бомба, которая разорвет Россию, - Олег Соскин
У Путіна немає іншого виходу, ніж ескалація конфлікту на Донбасі, - Таран
Война на Донбассе закончилась, - Джангиров
Путін може піти у наступ будь-коли, - Таран
Россия уже не в состоянии поддерживать ДНР и ЛНР, - Бондаренко
Росія зупиниться, але агонія може бути неймовірно кривавою, - Матвієнко
Навіть Швейцарія застосувала проти Росії більше санкцій, ніж Україна, - політолог
Россия проиграла войну, - Головаха
Популярное за неделю. Дайджест #1
Кучма еще в году знал, что Украина не примет Януковича, - Головаха
Россия стала придатком к спецслужбам, - Головаха
Переворот в России невозможен, - Головаха
Последние 10 дней были самыми тяжелыми для Путина, - Галкин
Путин делает очень много ошибок, - Швец
Продовження військових дій можливе цієї весни, - Магда
Угроза вторжения России отвлекает Украину от внутренних проблем, - Джангиров
Наступление России закончится её экономическим крахом, - Головаха
Три варіанти розвитку подій на Донбасі, - Коліушко
Украина нужна России как нейтральная транзитная территория, - Джангиров
На введення миротворців ООН на Донбас шансів немає, - Огризко
Росія хоче перетворити Україну на «тушу» держави, - Магда
Мінськ-2 – це гібридне перемир’я, - Магда
Україна знищила півтори тисячі ракет, націлених на США, - Огризко
Законодавчі ініціативи «Народного фронту» гірші, ніж «диктаторські закони» 16 січня, - Чемерис
Омбудсмен Украины об отношении государства к внутренним переселенцам
Переговори без зброї - це все одно, що оркестр без інструментів, - Огризко
Запад не заинтересован в распаде России, - Галкин
Коломойский будет играть до последнего, - Подлуцкий
На Донбассе падает доверие к телеканалам и правительству, - Лигачева
На Крыме зарабатывает украинская, российская и крымская преступность, - Сенченко
Україна повинна зробити все, аби Росія була покарана, - Огризко
За подачу воды в Крым предлагают 20 млн долларов, - Сенченко
Конфликт на Донбассе заморожен до июля, - Дорошенко
Население Украины до сих пор не увидело от правительства реальных реформ, - Дудин
На границе с Приднестровьем может возникнуть конфликт между Россией и НАТО, - Дорошенко
Путин не отдаст Крым, - Дорошенко
Оккупанты развернули в Крыму репрессивные службы, - Сенченко
Количество сторонников России в Крыму уменьшается, - Сенченко
Война на Донбассе не выгодна никому, - Дмитрий Джангиров
Украине надо создать проблемы оккупационным властям Крыма, - Сенченко
В России могут возникнуть социальные конфликты, - Кухар
Рейтинг Порошенко в руках у Путина, - Портников
Путину не нужна война, - Портников
У России нет денег на финансирование оккупированных территорий, - Портников
Арсений Яценюк бедных украинцев сделал нищими, - Шевченко
Россия сделала ошибку, когда присоединила Крым, - Портников
Украина создала условия для нового Приднестровья, - Галкин
Донецкий сепаратизм и мракобесие расползается по России, - Небоженко
Путин хочет дестабилизировать Прибалтику, - Портников
Захват Крыма для России подобен Чернобыльской катастрофе, - Небоженко
Донбасс - это европейское Сомали, - Небоженко
Путина хотят заменить на Шойгу, - Галкин
Война на Донбассе надолго, скоро будет наступление, - Алексей Арестович
Рейтинг «Народного фронта» поделят БПП, «Батькивщина» и РПЛ, - Фесенко
Война на Донбассе договорная и устраивает обе стороны, - Арестович
Нападение России на Украину поссорило страны на 40 лет, - политолог
Через месяца Россию ждёт путч, - Небоженко
Есть риск возобновления боев на Донбассе, - Фесенко
Европе все равно, что будет с Украиной, - Арестович
Бойкот 9 мая может спровоцировать военные действия на Донбассе, - Фесенко
Чернобыль для России, курс за 50 и куда отползать олигархам. Популярное за неделю. Дайджест #2
Рейтинг Путіна зростає під час агресії Росії, - Богуш
Отставка Коломойского спровоцировала контрреволюцию, - Арестович
Коломойский будет применять стратегию многопартийности, - Фесенко
Украина позволила России вывезти уникальное военное оборудование с Донбасса, - Козий
Снятие санкций с Ирана будет проблемой для России, - Умланд
Украина должна предотвратить «русскую весну-2» в прифронтовой зоне, - Гармаш
Олигархи борются за иссякаемый бюджетный поток, - Семидидько
Проблемы России могут быть решены восстановлением отношений с Западом, - Галкин
Россия утилизирует на Донбассе старые боеприпасы, - Козий
Эскалация конфликта на Донбассе неизбежна, - Гармаш
О наступлении на Донбасс может сообщить только качественная разведка, - военный эксперт
В ближайшие месяцы можно ожидать отставки Арсения Яценюка, - Горбач
Антикоммунистический закон не запрещает Компартию и их идеологию, - Маляр
После вторжения в Грузию российские миротворцы себя дискредитировали, - Горбач
Російська армія не може захопити Україну, - експерти
Попереду розчленування Росії, і їй ніхто не прийде на допомогу, - Марк Кац
За годы независимости Украины боевая готовность армии упала до нуля, - Козий
Путин использует Украину, как рычаг давления на Запад, - Хара
Украина продолжает снабжать Крым и Донбасс, - Хара
Украина не собирается воевать, - Джангиров
Без российской поддержки "ЛНР" и "ДНР" уже бы не существовали, - Хара
Політичні вбивства в Україні вигідні Росії, - Бала
Чем грозит Украине смена риторики Путина?
Вопрос с миротворцами в Украине закрыт, - Джангиров
Швидше за все, у сценарії виступу Путіна вже стояло прізвище Олеся Бузини, - політолог
После Дебальцево гумконвои из России бессмысленны, - Степаненко
Уряд Яценюка має бути не ефектним, а ефективним, - Бала
Демилитаризация Широкино приведет к атаке на Мариуполь, - Ковжун
Назначение главы Антикоррупционного бюро - неконституционно, - Березюк
Війна на Донбасі - це спроба Росії зірвати євроінтеграцію України, - Сушко
Круглий стіл на тему: «Міжнародний кримінальний суд: досвід Грузії»
Дело Бузины может привести к делегитимизации украинской власти, - Дорошенко
Наступление России приведет к Третьей мировой войне, - Березюк
Влада не хоче реформувати прокуратуру, - Головатий
России выгоден хаос на Донбассе, - Березюк
Россия ищет пути урегулирования отношений с Западом, - Дорошенко
Нинішня Рада ухвалила найбільшу кількість антиконституційних законів, - Головатий
От реакции Украины на убийства Бузины и Калашникова зависит ее внешнеполитический имидж, - Галкин
Жители Донбасса вернулись в е, - журналист
На Донбассе пьют просроченное пиво и создается клондайк контрабанды, - журналист
Путин - это синтез Сталина и Гитлера, - Олег Соскин
Западу очень важны отношения с Россией, - Куромия
Война на Донбассе не причина отказываться от реформ, - вице-президент Европарламента
6 этапов агрессии России против Украины, - Виталий Портников
Путин продолжает империалистическую политику СССР, - Хироаки Куромия
Нельзя отдавать Путину все права на празднование Дня Победы, - Гайдай
Люди, которые начинали войну на Донбассе, уже никому не нужны, - журналист
Крим повернеться, а Донбас відбудується, - Миргородський
Война на Донбассе - это попытка Путина сохранить свою власть, - Гайдай
Україна згаяла свою можливість на саміті з ЄС, - Яременко
Через 6 лет Украину будет не узнать, - Алексей Арестович
Российские экономисты признали, что Россия не сможет содержать Крым до года, – Гайдай
Украина должна стать бонусом, а не грузом Европейского Союза, - Палий
Половина украинского политикума не хочет выборов в местное самоуправление, - Гайдай
Круглий стіл на тему: "Як організувати ефективну евакуацію для цивільних". Пряма трансляція
12 - 21 мая может стать периодом эскалации конфликта на Донбассе, - Дорошенко
Росія нічим не може налякати США, - Яременко
Якщо Україна не буде змінюватися, то її чекає розпад, - Магда
В прифронтовой зоне люди хотят мира любой ценой, - Бекешкина
Поки на Донбасі не припиниться вогонь, миротворців не введуть, - Яременко
Россия становится региональной державой, - Галкин
Європа більш, ніж зацікавлена в Україні, - Гнатовський
Немає ніякого Гаазького трибуналу, - Гнатовський
На Донбассе образовалось «выжженное» политическое поле, - Бекешкина
Парламент змінює не тільки букву, але й дух мінських домовленостей, - Яременко
В России обостряется внутриполитическая борьба, - Галкин
Мир постепенно «вползал» во Вторую мировую войну, - Жаронкин
Путин ведет себя не как Сталин, а как Гитлер, - Гайдай
Действия украинской власти не имеют никакой перспективы, - Пролеев
Все проблемы Украины решатся с монополизацией наследия Киевской Руси, - Алексей Арестович
Угроза военного поражения Украины исключена, - Алексей Арестович
Украина может пойти по пути Польши года, - Дорошенко
Повышение тарифов – это второй фронт для Украины, - Кучеренко
Путин зафиксировал свою победу, - Галкин
Отношения России и Германии ухудшились, - Дорошенко
Стратегическое партнерство России и Китая укрепилось. Это сигнал Западу, - политолог
Путін боїться, що Україна відмовиться від Донбасу, - Потєхін
НАТО вимагає спецстатусу для Донбасу
ЄС поводиться непристойно, говорячи про безвізовий режим з Україною, - Потєхін
Немецкий политолог рассказал, чем опасен для Украины альянс России и Китая
Путін дуже хоче говорити зі США і боїться нових санкцій, - екс-посол США
Россия хочет от Украины внеблоковости, реформ, экономической выгоды и Крым, - политолог
Якщо наступником Путіна буде Шойгу, це означатиме подальший крах російської економіки, - Потєхін
Прошедшая неделя была рубежной для Украины, - Карасев
Полномасштабной войны в Украине не допустят: 11 атомных энергоблоков, ГТС, химзаводы и плотины, - Дорошенко
Будущее Донбасса туманно, - Карасев
«Медовый месяц» Запада и украинской власти закончился, - Карасев
Украинская власть до сих пор живет на пафосе, патетике и героизме, - Карасев
Украина не должна уподобляться России в информационной войне, - немецкий политолог
Евроинтеграция и безвизовый режим с ЕС зависят только от Украины, - немецкий политолог
Українській владі потрібні не нові обличчя, а нова якість, - Солонтай
Интерес к АТО падает, люди устали от войны, - Антон Подлуцкий
Влада повинна притягнути до відповідальності причетних до сепаратизму на Донбасі, - Маляр
Украине нужно включить новое политическое воображение, - Карасев
Экономический проигрыш Украины станет началом новой войны, - Дацюк
Пропускная система в зоне АТО - это совместный проект Украины и ДНР для зарабатывания денег, - волонтёр
Влада України боїться добровольців більше, ніж сепаратистів, - Дмитро Корчинський
Влада самоусунулась від допомоги громадянам під час референдумів на Донбасі, - Маляр
Кажется, что некоторых политиков устраивает Украина без Донбасса, - волонтёр
Руководители страны поставили барьер между Украиной и Донбассом, - Тарута
Правительство должно чувствовать горячее дыхание радикалов, - Пасхавер
Влада побоюється добровольців, - Маляр
Перенос ДонОГА в Краматорск было неправильным решением, - Сергей Тарута
Тарифи на житлово-комунальні послуги завищені в рази, - Юлія Тимошенко
Украина полгода не может получить гуманитарную помощь от Запада, - правозащитник
Украина помогла Коморовскому проиграть президентские выборы в Польше, - Галкин
Требования Украины к ЕС - безосновательны, - эксперт
Никто не заставит разоружиться ЛНР и ДНР до местных выборов, - эксперт
Украина должна полностью заблокировать территории, контролируемые террористами, - Илья Кива
Германии не нужен развал России, - Георгий Дерлугьян
Саакашвілі призначили заради підняття рейтингів Президента та Прем’єра, - Матвієнко
Россия превращает Крым в военную базу, - Юрий Смелянский
Запад не позволит Украине отступить от Минских соглашений, - Галкин
Українські підприємства можуть приватизувати російські інвестори, - експерт
Президент меняет губернаторов на комендантов, - Бортник
Более 50 процентов избирателей готовы продавать свой голос, - политтехнолог
Яценюк - це головний промоутер третього Майдану, - Матвієнко
Украине и России опасно оставаться без конфликта, - Галкин
Путин непредсказуем, поэтому Украина должна готовиться к любым вариантам, - Фесенко
Назначение Саакашвили - это попытка спровоцировать Путина, - Галкин
Лучше плохое перемирие, чем настоящая война, - Владимир Фесенко
На Украину сфокусирована вся пропагандистская мощь Кремля, - российский политик Ольга Курносова
Жители Донбасса начинают понимать, что их обманули, - Дорошенко
Яценюк на посту премьера может быть безвредным, - Палий
Оппозиционный блок возьмет реванш на выборах в юго-восточных областях, - Бортник
Местные выборы делегитимизируют Верховную Раду, - Дмитрий Джангиров
В России назначение Саакашвили воспринимают, как вызов Путину, - Бортник
Когда на Донбассе закончится война мы увидим новых миллионеров, - Сазонов
Україні треба постійно чекати ескалації конфлікту на Донбасі, - Таран
Батальон «Торнадо» будет подчиняться приказу Авакова, - создатель батальона «Шахтерск»
Блокада Приднестровья - это решение Саакашвили и Порошенко, - Дмитрий Джангиров
Россия теряет от санкций 50 млрд долларов в год, - Джангиров
Пропозиції громадського сектору щодо конституційної реформи
В Україні повинні бути добровольці, але не добровольчі батальйони, - Березюк
Обмен пленными «всех на всех» – это важный вопрос на переговорах в Минске, - Бабанин
Якби держава виконувала свою функцію, то в Україні не було б добровольчих батальйонів, - Березюк
Уряд України не демонструє достатньої волі у подоланні корупції, - Єва Джолі
В Україні відбувається Югославський сценарій, - Березюк
Ми півроку повідомляли про злочини добровольчих батальйонів, але ніхто не реагував, - Ярослав Галас
Між старою та новою владою критично мала різниця, - Магда
Якщо держава не приділяє уваги своїй армії, то вона приречена, - Березюк
Наливайченко хотів піти у відставку з іміджем борця з корупцією, - Магда
Повне розформування добровольчих батальйонів немає сенсу, - Магда
Якщо Україна хоче подолати корупцію, то недоторканих бути не повинно, - Драго Кос
Россию и Путина обыграли, - Олег Соскин
Увесь «Опозиційний блок» має бути заарештований, - Дмитро Корчинський
Россия готова продолжать конфликт на Донбассе, - Галкин
Коли Яценюк піде у відставку?
Європейська еліта втомилась від української кризи, - Магда
С Донбасса в Россию выехало не более человек, - правозащитник
Український уряд не достатньо зацікавлений у припиненні війни, - Матвієнко
У Запада есть план «Б», - Андреас Умланд
Отношения Украины с Западом все хуже, - Галкин
Почему окружение Путина чувствует себя в безопасности?
Путин мечтает привести к власти в Киеве украинского Кадырова, - Авраам Шмулевич
Блокада Донбасса - это нарушение 24 статьи Конституции Украины, - политолог
На Донбассе не было бы конфликта, если бы не помощь России, - Галкин
Благодаря добровольцам путинский проект «Новороссия» провалился, - политолог
Если особый статус Донбасса примут на политических условиях, то Украину мы проиграли, - Подлуцкий
Конфликт на Донбассе возобновится в сентябре, - Гармаш
Россия достигла своей цели, уничтожив инфраструктуру и промышленность Донбасса, - политолог
Украинская власть действует так, будто не собирается возвращать Донбасс, - Гармаш
В «ЛНР» боевики проводят мобилизацию и разносят повестки, - Новиков
Украинские законы о декоммунизации стали проблемой избирательной кампании Коморовского, - Умланд
Если дать Донбассу особый статус, то война там никогда не закончится, - Гармаш
К осени военный конфликт на Донбассе должен закончиться, - Сазонов
Донбасс может повторить судьбу Осетии, - журналист
У правительства нет задачи создать условия для переселенцев, - Гармаш
Найбільшими сепаратистами є ті, хто виступає за блокаду Донбасу, - правозахисник
Создается впечатление, что Украине выгоден конфликт на Донбассе, - Гармаш
Власть играет в «договорняк» с разжигателями войны на Донбассе, - Казанский
Президент играет с огнем, - Небоженко
Теракт у сумському офісі «Батьківщини» носить виключно політичний характер, - Юлія Тимошенко
Проблеме блокады Донбасса уже больше года, - Подлуцкий
Люди на Донбассе думают, что они не нужны Украине, - Новиков
Украина должна бороться за Донбасс, - политолог
Украина упустила шанс вернуть Донбасс на выгодных условиях, - политолог
Развал России только усилит проблемы Украины, - политолог
Путин не сможет применить ядерное оружие, - политолог
Децентрализация во время войны – это источник сепаратизма, - Небоженко
Донбасс превращается в мировой контрабандистский хаб, - Небоженко
Вина за происходящее на Донбассе лежит на Партии регионов, - политолог
Люди, заработавшие на контрабанде, попытаются пробраться в политику, - Небоженко
Виноват не Путин, а население Донбасса, которое захотело жить в таком состоянии, - политолог
Батальоны, блокада и провал плана Путина. Дайджест #3
У конфликта на Донбассе есть два сценария развития, - Казанский
Донбасс не изолирован, - Казанский
Без региональной элиты Донбасса Россия ничего бы не добилась, - Казанский
Евросоюзу важно снять напряжение в отношениях с Россией, - Трюхан
Жителі Донецька та Луганська врятували Україну, - Куликов
Мировой контекст украинского конфликта: Обама, ШОС, Меркель, БРИКС
В переговорах должны участвовать те страны, которые гарантировали Украине безопасность, - Трюхан
Конфликт на Донбассе будет длиться до года, - Галкин
Каждая власть меняет Конституцию под себя, - Мусияка
«Правый сектор»: политическая сила или бандитское формирование
У США нет задачи развалить Россию, - Галкин
Ігор Коліушко назвав колізії, які треба прибрати з проекту Конституції
Россия не может отказаться от антизападной риторики, - Галкин
Осень пройдет под лозунгом денонсации минских соглашений, - Бондаренко
Отмена неприкосновенности сделает депутатов «ручными», - Мусияка
Жодна політична партія не має права на власні збройні формування, - Бала
Ситуація в Мукачеві ускладнить відносини України з Європою, - Бала
Иран потеснит на рынке не Россию, а Саудовскую Аравию, - Бондаренко
Проводити вибори у прифронтовій зоні - небезпечно, - експерти
Донбасс превращается в Чечню, - Портников
В переговорах с ЕС Украина должна делать акцент на ядерную безопасность, - Умланд
Закон о местных выборах нарушает конституционное право граждан, - Гайдай
В Украине не было, нет и не будет никаких сепаратистских настроений, - Портников
В Украине нет ответственных избирателей, - Гайдай
Рейтинги Порошенка і Тимошенко зрівнялись
США является главным гарантом соблюдения минских соглашений, - Портников
Все годы независимости украинцы были безответственными избирателями, - Гайдай
Мир и победа – это не одно и то же, - Портников
Настроения на Донбассе, «выгодный» дефолт и развал России. Дайджест #4
Украинцам не присуща централизованная власть, конфликт в Мукачево был неизбежен, - Арестович
Россия взяла курс на восстановление отношений с Западом, - Галкин
Последняя империя скоро распадется, - Соскин
Эксперт раскрыл секреты партийных рейтингов
Причины роста рейтинга Тимошенко и "Батькивщины"
Почему упал рейтинг Президента?
Итог политического сезона - усиление власти президента, - Бортник
Політичний сезон був невдалим, - Матвієнко
В Киеве думают, что вся мировая политика крутится вокруг Украины, - Киселев
Судьба Донбасса решится только после смены политических элит, - политолог
На оккупированные территории Донбасса возвращаются кадры Януковича, - Бортник
В Украине усиливается конфликт политических сил, - Бортник
Виконання Мінських угод суперечить національним інтересам України, - Матвієнко
У лидеров Украины нет политической воли, - Киселев
Украина стала намного сильнее, - Палий
Россия оказалась в пропагандистской ловушке, - Галкин
Идея фикс Путина - не допустить успеха Украины, - Киселев
Украина должна рассчитывать только на себя, - Киселев
В мире никто не будет заботиться об украинских интересах, - Галкин
Кабмин отвечает за обвал экономики, - политолог
Росія буде змушена вивести війська з Донбасу, - Таран
Кроме лозунгов у Украины нет никаких планов по возвращению Крыма, - Киселев
У России меняется риторика, - Галкин
Прогнозы экспертов на осень года
Сергей Гармаш: Во имя чего насилуют парламент и Конституцию?
Порошенко пытается узурпировать власть, - Березюк
Коалиция патриотических сил Донбасса сделала фильм о минских соглашениях и «особом статусе» Донбасса
Никакие законы не выгонят оккупантов из Луганска и Донецка, - луганчанин
Если Россия не одумается, то она распадется, - Березюк
Конфликт на Востоке Украины может завершиться в среднесрочной перспективе, - Умланд
Голосування за зміни Конституції може розцінюватися як зрада національним інтересам, - Маляр
Владимир Фесенко про эхо войны, тумблер Путина и семейную драму в Верховной Раде
Выполнение Минских соглашений Украиной оправдывает санкции против России, - Умланд
Столкновения под Радой значительно снизят поддержку «Свободы» и «Правого сектора», - политолог
Неофициальная доктрина России - уничтожение и поглощение Украины, - Алексей Арестович
Яценюк дает возможность Порошенко показать свои победы, - Дорошенко
Если выборы на Донбассе превратятся в фарс, то России грозят новые санкции, – Умланд
Западные партнеры Украины сделали ставку на реализацию Минских соглашений, - Фесенко
В Украине всегда существовала угроза федерализации и сепаратизма, - Дорошенко
В силовых структурах зреет разочарование Верховным Главнокомандующим, – Дорошенко
Украина стоит на пороге колоссальных изменений, - Олег Соскин
Верховная Рада: любви уже нет, но рациональные интересы остаются
Аннексия Крыма не была вежливой и бескровной, - Карякина
Россия должна распасться, - Соскин
Донбасс превратится в огромную тюрьму на всю Европу, - Подлуцкий
Республиканцы ставят на Яценюка, а демократы на Саакашвили. Кто станет новым Премьером?
Порошенко не выполнил ничего, что обещал, - Подлуцкий
Индекс дестабилизационности протестного потенциала общества сейчас больше, чем во время Майдана, - Головаха
Прийшов час змінити уряд, - Юлія Тимошенко
Місцеві вибори в Україні можуть визнати недемократичними, - Чемерис
Є країни, в яких триває конфлікт, але вони розвиваються, – Енді Гундер
Россия из государства превращается в территорию, - Яхно-Белковская
Власть исчерпала все кредиты доверия, - Швец
Путин разбудил Европу, - генерал-лейтенант Уманец
Решить конфликт на основании Минских соглашений невозможно, - Горбач
Даже война не поменяла традицию подковерного принятия решений, - Головаха
Миграционная паника в СМИ - это информационная война Путина, - Алексей Арестович
Современной России и Владимиру Путину выгодна дестабилизация Европы, - политолог
В Украине зреет революция против миллиардеров и олигархов, - Олег Соскин
Единственная возможность вернуть Крым - через крымских татар, - политолог
Кровавая история Донбасса испортила бескровную аннексию Крыма, - Яхно-Белковская
Россия добровольно исключает себя из мировой политики, - политолог
Европа заинтересована в постоянном притоке мигрантов, - Алексей Арестович
Несмотря на все страдания, Украина сумела сохранить человеческое лицо, - Герхард Гнаук
Европа не считает Украину Европой, - Алексей Арестович
Текущие реформы правительства приближают революционную ситуацию, - Алексей Арестович
Немецкие компании заключили контракты с российскими предприятиями в обход санкций, - Гнаук
Многопартийная система украинскому народу не подходит, - Палий
«Два сценария для России: капитуляция полная или частичная», - Дмитрий Галкин
Конфлікт на Донбасі набуває замороженого характеру, - розвідниця Марія Берлінська
Крымские татары, цена газа, гуманитарная катастрофа и "зрада" на передовой. Дайджест #5
Введение контроля на немецких границах - это большая веха в истории ЕС, - журналист Die Welt
Украинская трагедия не дошла как следует до немецкого сознания, - Гнаук
Объем немецкой торговли с Россией сравним с торговлей с Чехией, - немецкий политолог
В Германии существует комплекс вины перед россиянами, - немецкий политолог
Минские соглашения - это украинское средство давления на Россию, - Палий
Донбасс будет бедным регионом в состоянии замороженного конфликта, - журналист газеты Die Welt
Путин хочет навредить Украине, чтобы она не состоялась как государство, - немецкий политолог
В Верховной Раде существует "минская коалиция", - Дмитрий Джангиров
Изменение российской политики в отношении Украины было ожидаемо, - журналист Die Welt
История негативно оценит путинскую авантюру, - немецкий политолог
Две башни Кремля ведут борьбу за Донбасс, - политолог Золотарев
Кремль был удивлен единством Запада и военным сопротивлением Украины, - Герхард Гнаук
АТО потрібно було починати з Києва, - Дмитро Корчинський
Выборы на Донбассе - царский подарок Киеву, - политтехнолог
Путину необходима разрядка ситуации с Украиной, - политический эксперт
«Минск-3» не нужно сбрасывать со счетов, - политолог
Мінські домовленості переводять російську агресію у площину громадянського конфлікту, – Богдан Яременко
Путин думает только о своем выживании, - политолог Алексей Голобуцкий
Триває відверта підготовка до створення Одеської народної республіки, - Корчинський
Россия не позволит захватить Дамаск, - Джангиров
Путин повышает ставки в геополитической игре, - эксперт
Прокуратура стала знаряддям політичної боротьби, - Корчинський
Більш слабкого парламенту в Україні ще не було, - Корчинський
В Европе увеличилась поддержка союзников Кремля, - эксперт
Механизм роспуска Верховной Рады уже запущен, - политолог Спиридонов
Мінські угоди – це двосторонні домовленості Порошенка і Путіна, - Яременко
Коаліція буде розвалена жадібністю, - Корчинський
В Україні відбувається повзуча капітуляція, - Дмитро Корчинський
Ноябрьские платежки окончательно разрушат легитимность правительства, - Джангиров
Україну примушуватимуть до діалогу з бойовиками, - Яременко
После местных выборов не исключена мобилизация, - Спиридонов
Запад нашел самое слабое звено России, - Небоженко
Украинская власть негласно содействует aнтиконтрабандной блокаде Крыма, - эксперт
До більшості українських політв’язнів застосовуються тортури, - правозахисниця
В Украине россиянин имеет больше прав, чем резидент Крыма, - эксперты
В Украине формируется авторитарный режим, - политолог Шевченко
Технологическая ширка в Верховной Раде деформировала парламент, - Небоженко
Россию везде унижают, - Небоженко
Переселенців виключено з політичного процесу України, - Ольга Айвазовська
В Украине надо менять правила игры, а не рыла возле корыта, - Татьяна Монтян
Строить политику на бойцах АТО – неправильно, - офицер батальона «Айдар»
Левочкину обещали кресло премьер-министра, - Небоженко
Військово-цивільні адміністрації зацікавлені у відсутності місцевого самоврядування, - Айвазовська
Три законопроекти про переселенців, які можуть не потрапити до Верховної Ради, - Айвазовська
В році Україну чекає велика кількість місцевих виборів, - Ольга Айвазовська
Безвізовий режим з ЄС неможливий через незахищеність прав меншин, - експерт
Украинцы разные, но единые, - депутат Луганского горсовета
Втягивание России в Сирию напоминает втягивание США в конфликт во Вьетнаме, - Семиволос
Блокада ухудшит ситуацию с соблюдение прав человека в Крыму, - эксперты
Аннексия Крыма – беспрецедентное событие в международной практике, - эксперты
Захватчики Крыма не вошли в санкционный список Порошенко, - правозащитники
Часть Конституции Украины пишется в Москве, а часть - в Брюсселе, - Шевченко
Список нынешних политзаключенных намного превосходит списки времен Януковича, - Шевченко
Блокада Крыма – это попытка отвлечь внимание от проблем Донбасса, - политолог
Крым - остров невезения для России, - Богуцкая
Борьба с коррупцией в Украине – это борьба за финансовые потоки, - Виталий Портников
Блокада - это проигрышный путь в битве за умы крымчан, - эксперт
В Крыму существует система принуждения к получению российского гражданства, - правозащитники
Легкий захват Крыма спровоцировал войну на Донбассе, - крымский блогер
На освобождённых территориях кадровый состав от ДНР и ЛНР не поменялся, - Тищенко
Блокада Крыма оказалась успешной, - Семиволос
НАТО дает Украине деньги, которые не нужно возвращать, - Сергей Пархоменко
Россия не может обвинять украинскую власть в блокаде Крыма, - Семиволос
Блокада Крыма, унижение Путина и ноябрьские платежки. Дайджест #6
Блокада Крыма может привести к усилению репрессий против крымских татар, - Семиволос
Россия - это трудный подросток, который собрался с силами пойти к директору, - Виталий Портников
В России начался новый виток развития авторитаризма, - Виталий Портников
Путин стремится избежать санкций, сохранив контроль над Донбассом, - Виталий Портников
Арест Мосийчука - это насилие над парламентаризмом, - Виталий Портников
Разговоры о том, что Сирию поменяют на Украину - аполитичны, - Виталий Портников
Новые санкции добьют российскую экономику, а возможно и саму Россию, - Виталий Портников
Крым превратился в российскую глубинку с огромной военной базой, - Юрий Смелянский
Запад сталкивается с внезапной популярностью социалистов, - политолог Денис Пилаш
Путин признал победу Порошенко над Новороссией, - Дорошенко
Финансовая разведка США знает о коррупционных схемах украинского руководства, - Дмитрий Галкин
В нинішній редакції законопроект про врегулювання проституції - неприйнятний, - гендерні експертки
Украина помогает России проводить импортозамещение, - Юрий Смелянский
На границе с Крымом нужно создавать узлы обмена, - Юрий Смелянский
Украина не является стороной принятия решений по Донбассу, - Дмитрий Галкин
Украина изображает из себя брошенного котенка, - Дмитрий Галкин
Як не працює судова система України, - юрист Олег Березюк
Роль России в ООН остается неизменной, - Дмитрий Галкин
Украина может вернуться в сферу влияния России, - Дмитрий Галкин
Украина будет жить с Россией как евреи с арабами, - Алексей Арестович
Судьба коалиции, премьера, России и последствия демобилизации. Прогнозы экспертов
«Пусть только пули будут шоколадными», - гражданский активист из Луганска Олег Зеленский
Украина - это большая дыра в поясе целомудрия России, - Михаил Буроменский
Україна стала заручницею репутації Олланда та Меркель, - Віталій Бала
Свіжі рейтинги політичних партій на парламентських виборах, - КМІС
Свіжі рейтинги політичних партій на місцевих виборах, - КМІС
60,7% українців не вірять у виконання Мінських домовленостей, - КМІС
«ДНР» та «ЛНР» збережуться на років, - Андрій Куликов
Діалог між журналістами по обидва боки розмежування є вирішальним для примирення, - Андрій Куликов
В Сирии происходит пиар-кампания России, - Алексей Арестович
Россия проиграла войну в Украине, - Алексей Арестович
В сирийской мясорубке мир увидит свое будущее, - Алексей Арестович
Конфликт в Сирии затмил миротворческие успехи в Украине, - BBC
Успех Украины - это начало конца режима Путина, - Виталий Бала
Блокада делает Крым слишком дорогим приобретением для России, - Дорошенко
Юлия Тимошенко предупреждала Порошенко о подводных камнях Минских соглашений, - Дорошенко
Возврат Крыма возможен из-за отсутствия сухопутного коридора из России, - Дорошенко
Отсутствие безопасности в городах будет больно бить по рейтингу Порошенко, - политолог
«ДНР» и «ЛНР» не в состоянии вести наступление, - Дорошенко
Украине нужен новый договор с Россией, - Сергей Дацюк
В гибридной войне перемирие - это часть войны, - Валерий Дымов
Рейтинг партии «Батькивщина» приблизился к «Блоку Петра Порошенко», - Сергей Дацюк
Кремль рассчитывает на внутренний разлом в Украине, - Гончар

nest...

30929 30930 30931 30932 30933

Покерний Клуб Виграв Судовий Позов Проти Поліції Італії

Наше місто 28 04

Шість днів на роздуми (fb2)

Джорджо Щербаненко ШІСТЬ ДНІВ НА РОЗДУМИ

Розділ перший Філіп Вейтон

Розділ другий Історія життя актора

Розділ третій Нічні дізнання

Розділ четвертий Смерть зумисне

Розділ п'ятий Усупереч логіці

Розділ шостий Полковник Енсайкоу

Розділ сьомий Останній день

Розділ восьмий Тривожна ніч

Зарубіжний детектив (fb2)

ЗАРУБІЖНИЙ ДЕТЕКТИВ

Рекс Стаут ДЗВІНОК У ДВЕРІРоман

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Джорджо Щербаненко
ШІСТЬ ДНІВ НА РОЗДУМИ

Розділ перший
Філіп Вейтон

Розділ другий
Історія життя актора

Розділ третій
Нічні дізнання

Розділ четвертий
Смерть зумисне

Розділ п'ятий
Усупереч логіці

Розділ шостий
Полковник Енсайкоу

Розділ сьомий
Останній день

Розділ восьмий
Тривожна ніч

Рекс Стаут
ДЗВІНОК У ДВЕРІ
Роман